Акселерація (від піт. ассеїегаге) прискорювати

В останній чверті XIX - на початку XX ст. у багатьох країнах помічено прискорення росту дітей. В 1935 р. складний комплекс явищ, які характеризують прискорення розвитку, був названийК. Кохом акселерацією.

Спочатку багато дослідників розуміли під акселерацією прискорення переважно фізичного розвитку дітей і підлітків. Пізніше це поняття було значно розширене. Під акселерацією почали розуміти збільшення розмірів тіла і початок статевого дозрівання в більш ранні вікові періоди. Довжину тіла, об’єм грудей і масу тіла вже розглядали як найбільш важливі ознаки фізичного розвитку.

Нині поняття «акселерація» стало настільки широким, що включає не тільки прискорення фізичного розвитку дітей і підлітків, а й збільшення розмірів тіла в дорослих, пізніше настання клімаксу. Тому часто користуються ширшим поняттям - «секулярний тренд» (вікова тенденція), розуміючи під цим тенденцію до прискорення фізичного розвитку всього організму від внутрішньоутробного періоду до дорослого стану.

Єдиної причини акселерації не встановлено. Більшість науковців вважають, що вона викликана всім комплексом мінли­вих умов життя, коли в різних країнах і соціальних групах у різні періоди на перший план виступають ті чи інші чинники.

Прискорення фізичного розвитку супроводжується більш інтенсивним психічним розвитком. Цьому сприяє прогрес сучасної науки та культури, розвиток засобів масової інформації, вдосконалення навчання.

Урахування закономірностей психічного розвитку сучасної людини засвідчує наявність психічної акселерації, яку потрібно враховувати при характеристиці вікових меж кожного періоду.

Так, у період старіння відбуваються специфічні зміни. Спочатку починає знижуватися інтенсивність обміну речовин, змінюється стан функцій окремих органів і систем організму. Спостерігається зміна в серцево-судинній системі, насамперед в її працездатності: в судинах зменшується кількість смугастих м’язових волокон, з’являються зміни в усіх камерах серця, особливо в лівому шлуночкові. Порушення серцево-судинної
системи зумовлюють зниження пристосовуваності до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі, що вимагає спеціаль­ної, перш за все тактовної поведінки з людьми цього віку. Змінюється і функціонування нервової системи людини, яка. старіє. Повільніше виробляються умовні рефлекси, зменшується і стає нестійкою працездатність нервових клітин, знижується активність людини й продуктивність праці.

Психогігієна старечого віку передбачає виконання ряду загальногігієнічних вимог. Особливої уваги заслуговують питання трудової діяльності людей похилого віку. Бо як свідчить практика, на здоров’я людини похилого віку позитивно впливає праця, негативно неробство.

Вирішуючи питання про залучення до роботи людей похилого віку, слід насамперед враховувати їхні психологічні особливості, пам’ять, увагу, загостреність рис характеру, підвищену чутливість, вразливість, намагання просто втримались на роботі, незважаючи на очевидні шкідливі умови праці. Як правило, недоцільно залучили їх до робіт, пов’язаних з інтенсивним фізичним і розумовим напруженням. Бажано надати їм легку роботу з неповним робочим днем, наприклад продаж проїзних квитків, газет тощо.

3.3.2. ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОГІГІЄНА

Процес педагогічного синтезування людинознавчих уявлень, який активно проявився у другій половині XIX століття, ґрунтується на ідеї морального здоров’я. Ця ідея, власне, становила собою основу для побудови педагогікою виховної методи й визначення певного ідеалу людини. Так, О.І Терпен у листі до дружини писав: «Звичка до роботи - справа моральної гігієни» (1862 р).

Виходячи з визначення тієї закономірності, що поступовість і природність розвитку сил дитини в нормі не може допустити переходу до стану роздратованості, важливо відзначити лакі три аспекти:

— дитина може бути зразком для оцінки тієї чи іншої виховної або освітньої системи;

— нормативна діяльність виховання має природну основу;

— психогігієнічні завдання необхідно викопувати з допо­могою педагогічного впливу.

Зміст освіти полягає в наданні необхідних можливостей для розуміння сенсу н мети власної діяльності, а також оволодіння способами їх реалізації та досягання.

На Нюрнберзькому конгресі обговорювалися проблеми створення особливих шкіл-інтернатів для нервових, розумово відсталих, тілесно скалічених дітей за прикладом уже створених освітніх закладів для сліпих, глухонімих, ідіотів та епілептиків, виокремлення в окремі класи більш здібних і менш здібних учнів (Маннгеймська система) йшлося про визначення нової галузі - колоніальної педагогіки, гігієнічної освіти вчителів га учнів із педагогічної точки зору.

Так, обговорення Маннгеймської системи, що полягала в створенні особливих класів для здібних і для слабких учнів, виявило такі суттєві заперечення проти неї. Ідея виявилась не прогресивна, а регресивна.

Важливим із погляду соціальної й педагогічної психогігієни був розгляд на Нюрнберзькому конгресі проблеми особливих шкіл-інтернатів для навчання і лікування дітей із неврозами та недоумкуватістю. На це звернув увагу доктор Зецер (Мюнхен), виклавши такі основні положення:

1. «Мала обдарованість при добрій волі або хибному вихованні призводить до неврозів.

2. Слабкий і обмежений розум не чинить опору тим іпохондричним уявленням, які в кожного з нас пригнічені.

3. Нервозність, у вигляді патологічної сором’язливості, може симулювати недоумкуватість і придуркуватість.

4. Неврозність і недоумкуватість виростають на ґрунті спадкової нервово-психічної структури, що необхідно врахо­вувати, оцінюючи недоумкуватих дітей».

Отже, загальна соціально-психогігієнічна мета, що полягала у збереженні психофізичного здоров’я німецької нації, у цих положеннях поєднується з частковою - педагогічно-психо­гігієнічною: надання особливих можливостей для розвитку недоумкуватих і нервових дітей як засобу попередження розладів психічного здоров’я в наступних поколінь.

Для подальшої розробки педагогічних основ психо­гігієнічного знання значну цінність становили наукові доповіді Нюрнберзького конгресу, підготовлені для секції «Гігієнічна освіта учителів та учнів».

Так, гігієна вчителів, розглянута з педагогічної точки зору, включала такі положення:

1. Становище й освіта учителів, разом з обов’язковим навчанням, визначають фундамент, на якому ґрунтується народна школа.

2. Соціальне й економічне становище народного вчителя повинно відповідати важливості його справи, яка не сумісна ні з якими іншими сторонніми заняттями і роботами.

3. Подальша самоосвіта вчителя становить для нього джерело професійного задоволення й суттєве підґрунтя його діяльності. Цій самоосвіті необхідно сприяти за допомогою добре організованих учительських бібліотек і шкільних музеїв»¹.

Із цих положень видно, що основним педагогічно- психогігієнічним засобом забезпечення належних умов навчання й виховання була визнана освітня підготовка вчителів, наявність відповідної можливості для її вдосконалення. Якість

учительського персоналу, таким чином, була виокремлена як визначальна педагогічна і гігієнічна домінанта.

Чіткий аналіз взаємин між учителями і учнями щодо їх взає­мовпливу сприяв напрацюванню психогігієнічних підходів щодо підбору педагогічного персоналу і способів попередження психопатичних станів. До таких станів відносять: істерію, хворобу св. Вітта (Віттів танок), неврастенію та інші, а також їх протилежності, як-от надмірне збудження, манія переслідування, меланхолія, аморальність вчителя. Душевні особливості істеричних осіб, розглянуті з точки зору впливу на них у педагогічному процесі, були узагальнені. Зокрема, характерними рисами таких учнів визнана велика вразливість і примхливість. Надзвичайно сильною є реакція таких учнів на зовнішні

Болтівець С.І. Педагогічна психогігієна: теорія та методика: Мо­нографія. К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 2000. - 302

подразники, і яка може виражатись у формі загального судомного приступу, але розумові здібності залишаються натрушеними. До характеристики особливостей істеричних осіб відносять також моральні риси, спільною основою яких є крайній егоїзм.

Розгляд практичного педологічного напрямку, був здійснений на Нюрнберзькому конгресі професором Лідерманом, який розкрив різницю між діяльністю гігієністів-педологів і власне педагогами. Ця різниця, на думку вченого, полягає в тому що гігієністи-педологи спираються у своїй роботі переважно па природу в цілому і сучасні вимоги життя, а педагоги - на абстраговані властивості розуму і традиції, які в моральному плані визначають поведінку. Зрозуміло, що в цей період зміст педологічної роботи, як і сам предмет її як науки, не мав єдиного визначення.

Однак, сам факт поєднання шкільної гігієни з педологією, для якої на той час була характерна психологічна, експери­ментально-педагогічна спрямованість, вказує на підвищену увагу дослідників до проблеми психічної гігієни в педагогічному процесі, а отже, й до педагогічної психогігієни.

3.3.3. ПСИХОГІГІЄНА ПРАЦІ Й ПОБУТУ

Вивчення впливу трудових процесів і відповідних взаємин між людьми на здоров’я конкретної людини становить основне завдання психогігієни праці. Втім психогігієна праці не тільки вивчає, але й розробляє і впроваджує в практику відповідні заходи, що оберігають людину від згубних впливів, тобто йдеться про створення таких умов праці, які б сприяли не лише виробництву матеріальних благ, а й фізичному та моральному вдосконаленню людини і суспільства, є запорукою зміцнення і розвитку фізичного і нервово-психічного здоров’я. Особливе значення при цьому має правильно обрана професія. Якщо людині добре працюється, сформований інтерес до праці, є професійний успіх, то праця стає джерелом радості, задоволення, збереження психічного здоров’я. Допомогти людині обрати трудовий шлях за покликанням відповідно до схильності і здібностей її мають школа, батьки і суспільство в цілому. Особливе завдання покладено на профконсультаційні центри учнів і молоді.

Водночас навіть професійний вибір не виключає психо- травмуючих чинників, які спричиняють погіршення нервово- психічного стану людини. Це насамперед самі умови праці (дія- струмів ультрависокої частоти, ультразвуку, газів та ін.). Тому нині розробляються і впроваджуються в практику більш тонкі й чутливі методи вияву професійно шкідливих чинників.

Сучасна психогігієна має всебічно вивчати вплив міських умов життя на стан психічного здоров’я людей і пропонувати обґрунтовані рекомендації, спрямовані на подолання негативних дій навколишнього середовища на психіку.

Особливий негативний як фізичний, гак і психологічний вплив на здоров’я людини має шум. Комунальний шум часто спричинює головний біль, безсоння, роздратованість, а отже знижує якість та продуктивність праці. Вплив шуму на організм людини, безумовно, залежить від стану і сили подразника. Іноді навіть перегортання сусідом сторінок книги сприймається як щось неприємне, дратує, а в інших умовах людина практично такого шуму не помічає. Шум може викликати й позитивні емоції. Це, як правило шум, що утворюється в природних умовах (наприклад, пташиний спів, шум прибою, свист вітру, шелест листя, гірське відлуння тощо). Природно, що шум, який негативно діє на нервову систему, слід усувати щоб уникнути нервово-психічних захворювань можливих якщо такий подразник діятиме тривалий час.

До порушень психічного здоров’я призводить також різні побутові інтроспекції, що виникають унаслідок систематичного вживання наркотичних речовин. Йдеться передусім про згубний вплив на організм людини алкоголю й нікотину. Хронічне вживання спиртних напоїв знижує опірність організму. В нервових клітинах алкоголь накопичується і зумовлює їх уразливість. Небезпеку становить порушення процесів обміну в організмі, спричинене дією алкоголю, а надто різних сурогатних вин на печінку. Систематичне вживання алкоголю також є причиною невротичних і неврозоподібних реакцій.

Одним із заходів боротьби з алкоголізмом, наркоманією, тютюнопалінням є організація здорового відпочинку. Слід ство­рювати різні спортивно-оздоровчі комплекси, розвивати фізичну культуру. Масове залучення працівників до занять фізкультурою

і спортом диктується також способом життя і специфікою трудо­вої діяльності багатьох людей.

Нервово-психічне здоров’я людини залежить від правильної організації часу неспання і сну. Створення умов для нормального сну - один з важливих розділів діяльності санітарної служби.

Під психогігієною побуту перш за все розуміють питання людських взаємин. Важливою проблемою психогігієни є вивчен­ня впливу па організм людей телебачення, радіо та інших новітніх технологій.

3.3.4. ПСИХОГІГІЄНА СІМ'Ї І СЕКСУАЛЬНОГО ЖИТТЯ

Велике значення має культурно-психологічний клімат у сім’ї. Питання психогігієни сім’ї, шлюбних взаємин сексуального життя — найважливіший аспект побуту людей.

Міцність сім’ї, кохання й дружба, повага один до одного, до старших членів сім’ї, справедливість у стосунках молодих, спільність поглядів та інтересів - усе це сприяє створенню щасливої сім’ї, забезпечує правильне виховання дітей. Неврози частіше виникають у неблагополучних сім’ях.

Шлюбні взаємини дуже складні, тут перехрещуються інтереси психології, медицини, фізіології і гігієни, соціології, економіки, педагогіки. Вони часто є причиною нервово- психічних розладів. Саме тут частіше, ніж в інших сферах життєдіяльності людини, наявні відхилення від фізіологічних, соціально-психологічних вимог і норм.

До конфлікту в сім’ї призводить не лише пригнічена сексуальність, а й надмірна, якщо вона не знаходить реалізації. Першим поштовхом для розриву шлюбних відносин, за даними американських соціологів, є сексуальні незгоди. Так, 75% сімей, які розлучилися, мотивом розлучення називають секс (статеву дисгармонію, подружню зраду).

Велике значення у збереженні сім’ї має поведінка жінки. Часто зниження потенції чоловіка викликає в неї незадоволення, роздратованість. І не знаючи причини, вона звинувачує його в байдужості, холодності. Чоловік, у свою чергу, щоб компенсу­вати свій наслідок, починає нерозумно догоджати їй, навіть принижуватися, що, природно, викликає в неї зневагу. Отаке подружнє розуміння часто зумовлює сімейні конфлікти.

Водночас імпотенція чоловіків, знижена активність може бути несправжньою і викликаною відсутністю елементарних знань і техніки статевих відносин. ,

Для профілактики статевих порушень, при нормі, велике значення має правильне статеве виховання, яке починається з дитячого віку. З метою профілактики гомосексуалізму важливо в дитини розвивати уяву про належність до своєї статі, при цьому у хлопців виховувати чоловічі, а у дівчат жіночі риси характеру. Тут важлива поведінка батьків, а не їх слова. Діти повинні бачити, що є різниця між чоловічою і жіночою роботою. Правильне статево рольове виховання повинно бути спрямовано на ознайомлення дітей зі статевими відмінностями. Між тим, у деяких закладах, як правило, це не враховується, гра проводиться без врахування статусу дітей, а в школах нерідко заохочують жіночоподібну поведінку хлопців і чоловікоподібну - у дівчат. Чоловікоподібне виховання дівчат, яке не призводить до статевих порушень, все ж дає про себе знати при створенні сім’ї^[3].

Справжня любов, добрі стосунки, в тому числі й сексуальні, між чоловіком і дружиною - фундамент для щастя сім’ї й основа для розвитку особистостей. Порушення цих стосунків ((тактично завжди призводить до погіршення здоров’я. Для створення міцної сім’ї слід дотримуватися цілісної низки вимог. Встановлено, що зрілість чоловічого організму настає в 20-23-річному віці в жінок це відбувається дещо раніше - у 18-21 рік. Цей вік можна вважати оптимальним для створення сім’ї, тобто для шлюбу і початку статевого житія людини. Звичайно ранній початок сексуального життя, випадкові, позашлюбні зв'язки із вживанням великих доз алкоголю не тільки супроводжуються негативними емоціями, а й несприятливо впливають на психіку й нервову систему. Травмування нервової системи і психіки так чи інакше зумовлюють порушення взаєморозуміння між чоловіком і дружиною, до розладу сім’ї з усіма тяжкими наслідками, що з цього випливають, для подружжя, а надто для дітей.

Останнім часом ініціаторами розлучення частіше стали жінки, що характеризує стан жінок у суспільстві - вони економічно незалежні і вільні. Разом з тим це свідчить і про непідготовленість молоді до шлюбу. Укладаючи угоду про створення сім’ї, молоді люди не знають своїх індивідуальних, перш за все характерологічних, особливостей, не мають навичок ведення домашнього господарства, не вміють розумно використати вільний час, практично не знайомі з умовами задоволення сексуальної потреби. Формування готовності до створення сім’ї це одне з важливих завдань медицини, психології, педагогіки. Потрібно також створювати психо­гігієнічні служби. Але виконання психогігієнічних вимог у цілому залежить від спільних зусиль усіх членів суспільства.

Отже, завданнями сімейної психогігієни є поширення знань про закономірності функціонування сім’ї, можливі превентивні заходи з урегулювання сімейних конфліктів і загальні правила гармонізації сімейного життя.

3.3.5. ПСИХОГІГІЄНА СПОРТУ

Психогігієна спорту - вивчає умови й передумови, розробляє та здійснює заходи, спрямовані на збереження та зміцнення забезпечення психічного здоров’я спортсменів. Чітко виражені зв’язки психогігієни спорту із соціальною психологією спорту, психологією особистості, психотерапією, психопрофілак­тикою тощо^[4].

Психогігієна спорту розглядає вікові передумови, вплив специфічних умов спортивної діяльності, а також комплекс заходів, спрямованих на зміцнення і збереження психічного здоров’я спортсменів.

Заняття спортом, як пра­вило, супроводжуються висо­ким ступенем навантаження на психіку. В міру підвищен­ня результатів змагальної діяль­ності ростуть і вимоги до пси­хічної сфери, змушуючи лю­дину діяти часом на межі своїх можливостей. Перемога дістається тому, хто зможе виявити необхідну швидкість реакції, витримку, волю, навчиться переборювати стресові стани, контролювати й використовувати свої емоції,ті чи інші психічні

процеси, уміє швидко відновлювати духовні та фізичні сили¹.

У зв’язку із цим основними завданнями психогігієни спорту с: відновлення психічної працездатності спортсменів, форму­вання сприятливого психологічного клімату, керування психіч­ними станами, психічна десенсибілізація й активізація, викорис­тання психофармакологічних засобів. Кожне з цих завдань здійснюється специфічним комплексом засобів і методів за умови забезпечення відповідної психодіагностики.