Коефіцієнт рецидивної злочинності

1) Крз = Зр х 1000,

де “Зр” – рецидивні злочини

“С” – число раніше судимих осіб у регіоні,

1000 – масштаб розрахунків.

2) Кр = Ор х 1000,

де “Кр” – коефіцієнт рецидивістів.

“Ор” – виявлені рецидивісти, які вчинили злочини.

“С” – кількість раніше судимих мешканців.

За деякими кримінологічними дослідженнями кількість злочинів, вчинених особами, які раніше вже вчиняли злочини на території України, збільшилась за 25 років у 2,8 рази.

Щодо абсолютних показників рівня рецидивної злочинності то вони виглядають наступним чином:

Кілкі-сть зар. зл-ів	Роки

Як правило поступове збільшення, останнім часом, рівня рецидивної злочинності в Україні прямо залежить від збільшення первинної злочинності.

Кількість вияв. осіб, які раніше вчинювали злочини (у яких судимість не знята та непогашена) за даними МВС України	Роки

Що стосується якісних показників рецидивної злочинності, то до неї відносять, в першу чергу, її структуру(структуру рецидивної злочинності необхідно відрізняти від структури рецидиву: інтенсивність, послідовність скоєння злочинів)

Аналіз структури рецидивної злочинності свідчить про негативні тенденції:

- зростає кількість тяжких, насильницьких злочинів;

- зростає кількість корисливо-насильницьких злочинів (крадіжок, хуліганства);

- спостерігається інтенсивна інтеграція частини рецидивістів у сферу приватизації, зайняття контрабандою та ін.

Українські та російські вчені зазначають, що структуру рецидивної злочинності можна розглядати за видами вчинених злочинів. Так останнім часом найбільшу питому вагу рецидивних злочинів спостерігають серед осіб, які раніше вчинили крадіжки, шахрайство, потім грабежі, розбій та хуліганство.

За часом вчинення повторного злочину в кримінології виділяють: ранній рецидив та рецидив, що віддалений за часом (після 3 – х років з дня звільнення від покарання). За статистичними даними протягом першого року після звільнення злочини знову вчиняють близько 25% осіб, що відбули покарання.

В залежності від виду кримінально-правових заходів впливу більший рівень рецидиву становить серед осіб, які засуджені до позбавлення волі (70% від всіх рецидивістів). Найбільш високий рівень рецидиву серед осіб, які відбивають покарання у вигляді позбавлення волі в середньому від 3 – х до 10 років.

Аналіз статистичної інформації про осіб, яким було призначено покарання в різні періоди, дає можливість побачити наступну картину:

у 1991 р. – було засуджено 108 тис. осіб;

у 1997 р. – було засуджено 237 тис. осіб;

у 1998 р. – було засуджено 240 тис. осіб;

у 2002 р. - було засуджено 194, 2 тис. осіб;

На 1.02.2003 – було засуджено 198 тис. осіб (165 тис. – відбували покарання, 33 тис. – знаходились в СІЗО) 59% від всіх засуджених - призначено покарання у вигляді позбавлення волі до 3 – х років.

Серед рецидивістів, як правило переважають, чоловіки.

Жінки-рецидивістки серед засуджених до позбавлення волі становлять лише 5-7%. Неповнолітні становлять 1% (такий малий відсоток пояснюється тим, що до другого засудження більшість підлітків встигає стати повнолітніми).

Кожного року у місцях позбавлення волі засуджені вчиняють від 400 до 600 злочинів, попереджається в УВП кожного року від 4,4 до 4,9 тис. злочинів (45% злочинів пов’язані зі злісною непокорою вимогам адміністрації КВУ).

Територіальний розподіл рецидивної злочинності (2002-2003 рр.)

(в залежності від високого рівня зареєстрованої злочинності)

1. Дніпропетровська обл.

2. Донецька обл.

3. Запорізька обл..

4. Одеська обл.

5. Київ.

6. АРК.

7. Харківська обл. та ін.

Таким чином, на території України спостерігаються наступні тенденції рецидивної злочинності:

- збільшилась кількість осіб раніше судимих, що скоїли тяжкі злочини;

- активізувалась діяльність осіб, які повторно скоюють злочини у групі;

- зростає професіоналізм рецидивістів;

- зростає ступінь соціальної деградації особи рецидивіста (після 40 років рецидивісти перетворюються на маргіналів і вчиняють переважно дрібні злочини);

- рецидивісти приймають активні заходи щодо залучення неповнолітніх у злочинну діяльність.

До особливостей особи рецидивіста відносять наступні ознаки:

- переважна більшість рецидивістів – чоловіки;

- кількість жінок серед рецидивістів – невелика;

- переважає середній вік (30 років);

- наявність низького рівня освіти;

- прагнення до зміни місця роботи та місця проживання (як правило неодноразово);

- у більшості з них не має сім’ї;

- підвищена суспільна небезпечність цих осіб в порівнянні з особами, які вперше вчинили злочин;

- значна кількість до вчинення злочину в друге перебувала під адміністративним наглядом;

- значний досвід злочинної діяльності;

- серед осіб, які раніше вчиняли злочини по лінії карного розшуку, переважають особи, які мають 3 і більше судимості;

- висока емоційна збудженість, слабкий самоконтроль (їх поведінка в більшості залежить від ситуації);

- стійка антисоціальна спрямованість;

- зловживання алкоголем та наркотиками;

- наявність неврозів, психопатичних відхилень, туберкульозу, венеричних хвороб як наслідок численних “ходок” (серед обстежених рецидивістів – 42% інваліди).

Приклад: найпоширенішою серед засуджених за тяжкі насильницькі злочини є “епілептоїдна (збуджена) психопатія” (50%).

20% засуджених - “істеричні особи” – для них властивим є егоцентризм, прагнення звернути на себе увагу (повторно вчиняють “крадіжки”, “шахрайство”).

16% засуджених мають “психопатію нестійкого типу” – емоційна неврівноваженість, несподівана зміна настрою (як правило повторно вчинюють “хуліганство”, “вандалізм”, “грабежі”, “розбої”, “зґвалтування”).

За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у кримінологічній теорії розрізняють три основні типи рецидивістів(є і інші позиції):

1 тип – рецидивісти антисуспільного типу (до них можна віднести: рецидивістів-гастролерів, лідерів криміногенного середовища, “злочинних авторитетів”, “блатних”, багаторазових рецидивістів тощо) – становлять 40%;

2 тип – рецидивісти ситуативного типу (до них можна віднести: рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні тощо) становлять 30%;

3 тип - рецидивісти асоціального (деградованого) типу (до них можна віднести осіб у яких відмічається втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв¢язків, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень тощо і які з-за примітивізму своїх потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні злочини вчинюють – дрібні крадіжки, хуліганство тощо).

(Подібну типологію рецидивістів пропонує і американський кримінолог В. Фокс. Яковлєв А.М. поділяє всіх рецидивістів тільки на два типи: антисоціальні і асоціальні. Бурлаков В.Н. виділяє серед всіх рецидивістів ситуативний, звичайний та професіональний типи.)

Таблиця 8. Стан рецидивної злочинності в Україні у 2003 році

	2002 р.	2003 р.	динаміка %
раніше вчинявших злочини			39.9
у т. ч.	у яких судимість не знята або не погашена			19.0
раніше утримуваних в УВП			-8.0
з них після звільн. із УВП вчинили злоч. протягом	одного року			-26.5
невідбутої частини покарання після ум овно-дострокового звільнення			10.5
у період відбування	громадських робіт			-15.5
виправних робіт			-4.4
у період арешту			2.2
у період обмеження волі			26.5

Класифікація рецидивістів

(має велике значення для раціональної організації виправного процесу в установах з виконання покарань і для прогнозування рецидиву)

Критерій розподілу– за характером злочинної діяльності виділяють:

1) загально-кримінальні корисливі рецидивісти (злодії, шахраї, грабіжники);

2) економічних рецидивістів (хабарників, розкрадачів).

3) насильницьких рецидивістів (убивць, хуліганів) тощо.

Критерій розподілу -в залежності від стійкості антисоціальних установок особи виділяють:

1) кримінально-активних рецидивістів, постійно спрямовані на вчинення злочинів;

2) рецидивістів схильних до вчинення злочинів за сприятливих обставин;

3) рецидивісти, які випадково були втягнуті у вчинення злочину.

Висновок: отже ми в цілому розглянули основні показники рецидивної злочинності. Дали визначення рецидивної злочинності і рецидиву злочину та розглянули особливості особи рецидивіста.

5. Детермінанти рецидивної злочинності. попередження рецидивної злочинності

Специфічні причини та умови рецидивної злочинності можна поділити на три групи:

1. детермінанти, пов’язані з першою судимістю;

2. детермінанти, обумовлені процесом відбування покарання;

3. детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію.

Детермінанти, пов’язані з першою судимістю:

- економічний стан регіону;

- особливості сімейного виховання;

- вплив найближчого оточення та ЗМІ;

- генетичні передумови становлення особи (темперамент, інтелект, аномалії психіки); конкретна життєва ситуація (безробіття);

- поновлення “старих” зв’язків з антисоціальним елементом;

- вплив кримінальної субкультури (70% раніше судимих знову повернулись до свого колишнього оточення).

Детермінанти, обумовлені процесом відбуття покарання:

- у ВК (виправні колонії) принижується соціальна цінність особи і підвищується відчуження від суспільства (Додатки 4-7);

- негативний вплив атмосфери “тюрем”;

- недотримання стандартів, що розроблені для тримання засуджених у ВК;

- наявність пенітенціарної субкультури (тюрма – школа злочинності).

Детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію:

- неналежний рівень ресоціалізації особистості (60% звільнених від покарання не змогли і не бажали адаптуватися до трудових колективів);

- недоліки в системі контролю за поведінкою тих, хто відбув покарання, з боку ОВС;

- протиріччя покарання (російські спеціалісти відмічають, що через 5-7 років позбавлення волі у засуджених виникають незворотні зміни в психіці, відбувається розрив зв’язків з близькими, які залишилися на волі. Але це не означає, що відмова від тривалих строків позбавлення волі буде цілком сприяти профілактиці.);

- відсутність міжвідомчих програм боротьби з рецидивною злочинністю;

- недостатність кримінологічних досліджень у вивченні рецидиву злочинів, рецидивної злочинності, а також заходів боротьби з ними тощо.

До детермінант, які впливають на постпенітенціарну адаптацію відносять також обставини, що дестабілізують процес соціальної адаптації осіб звільнених від відбування покарання:

- не вирішення житлової проблеми (тільки у 22,9% звільнених ця проблема була вирішена) призводить до ведення бродяжництва;

- не вирішення проблеми з працевлаштуванням призводить до збільшення рецидивної злочинності;

- наявність паразитичної психології (45,8% звільнених осіб – не бажали працювати; 38,3% - не змогли знайти відповідну роботу; 15,9% - не змогли зовсім працевлаштуватись);

- обставини, що пов’язнаі з проблемою збереження сім’ї та підтримання сімейних відносин;

- обставини, що пов’язані з проблемами взаємовідносин звільнених осіб з найближчим побутовим оточенням.

Всі вище зазначені детермінанти враховуються при визначені відповідних напрямків попередження рецидивної злочинності (серед кримінологів щодо цього питання однозначної позиції немає).

Попередження рецидивної злочинності здійснюється в трьох напрямках (загально визначена позиція):

1) підвищення ефективності призначення та виконання покарань (застосування альтернативних видів покарання);

2) сприяння процесу ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

3) організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.

Деякі російські вчені (Бурлаков В.Н., Рівман Д.В. та інші) виділяють пенітенціарну та постпенітенціарну профілактику рецидивної злочинності. До першого напрямку вони відносять заходи, які пов’язані з гуманізацією відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк (з одного боку) та посиленню каральних якостей цього покарання (з іншого боку)*. Заходи гуманізації повинні проявлятись в дотриманні мінімальних стандартів правил поводження з в’язнями, прийнятих ООН: вільний труд, людське поводження, зняття обмеження листування, отримання посилок, надання можливості здійснення телефонних розмов, короткочасні відпустки, можливість задоволення статевої пристрасті та інше.

До постпенітенціарної профілактики відносять заходи, які спрямовані на трудове побутове влаштування осіб, які відбули покарання у вигляді позбавлення воля (в цьому напрямі виникає дуже багато проблем).

Якщо для прикладу взяти точку зору вітчизняного вченого Джужи О.М. з цього питання, то він виділяє наступні 4–ри основні напрямки профілактики рецидивної злочинності:

- удосконалення практики призначення і виконання покарання за вчинення злочину;

- соціальний контроль і нагляд за поведінкою раніше засуджених;

- підвищення ефективності діяльності виправних установ та інших органів, які виконують покарання, щодо корекції поведінки засудженого (Додатки 5-6);

- удосконалення постпенітенціарної адаптації осіб, які відбули покарання.

В цілому кожна з перелічених наукових точок зору має право на існування. Далі безпосередньо розглянемо самі заходи профілактики рецидивної злочинності.

Заходи попередження рецидивної злочинності:

- прийняття Закону України “Про постпенітенціарну систему” (де будуть розмежовані права та обов’язки кожного суб’єкту постпенітенціарної профілактики: ДДПВП, виконкомів, психологічних служб, ОВС та інших);

- здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання (Глава 26 КВК України): громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання; встановлення адміністративного нагляду;

- удосконалення роботи спеціальної спостережної комісії виконкомів місцевих Рад, що діє на громадських засадах;

- здійснення профілактичного обліку відповідних категорій осіб (підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх);

- проведення соціально-економічних реформ, спрямованих на підвищення життєвого рівня громадян (введення для підприємств, які влаштовують до себе на роботу звільнених осіб, податкові пільги та пільги по іншим платежам до бюджету);

- оздоровлення морально-психологічного клімату в країні;

- відтворити в Україні єдину виховно-профілактичну систему;

- попередження первинної злочинності неповнолітніх;

- заборонити деморалізуючу пропаганду в ЗМІ цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи;

- “підрив” кримінальної субкультури;

- більш активніше застосування альтернативних видів покарання непов’язаних з позбавленням волі (практика свідчить, що чим більше часу особа відбуває покарання у вигляді позбавлення волі тим складніше відбувається потім процес її соціальної адаптації);

- удосконалення пенітенціарних заходів профілактики рецидивної злочинності (розширення можливості придбання засудженими різних матеріальних благ; наближення умови тримання засуджених до європейських стандартів; диференційний підхід до застосування заходів виховного характеру у КВУ; застосування заходів спрямованих на підтримання здоров’я засуджених, на отримання професії, яка орієнтована на потреби того регіону куди повернеться засуджений, на збереження сім’ї тощо);

- встановлення юридичної відповідальності за необґрунтовану відмову у прийомі на роботу засуджених за приписом місцевих виконкомів (т.з. д.ю.н. Трубникова В.М. м. Харків);

- створення та функціонування центрів соціальної адаптації (ЦСА будуть створені при місцевих виконкомах, які будуть безпосередньо співпрацювати з КВУ, підприємствами, спостережними комісіями, центрами зайнятості з метою обміну інформацією про наявність вільних робочих місць та для вирішення проблеми з працевлаштуванням засуджених);

- удосконалення організаційно-превентивної роботи (т.з. Голіни В.В.), яка повинна включати в себе: створення благонадійних фондів для засуджених; відкриття безкоштовних нічліжок для безпритульних; більш широко включати у процес ресоціалізації релігійні організації, соціальні групи, окремих громадян тощо налагодження і вдосконалення міжнародного співробітництва у сфері боротьби з рецидивною злочинністю.

Заходи протидії рецидивної злочинності, які передбачені Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки:

1. Вживати заходів до працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, сприяння їх адаптації та розв’язання соціально-побутових проблем (Виконавці: Міністерство праці України, МВС, місцеві державні адміністрації);

2. Забезпечити розширення існуючих та створення в регіонах, де вони відсутні, будинків нічного або тимчасового перебування осіб (у т.ч. раніше судимих), які не мають житла, будинків-інтернатів для осіб похилого віку та інвалідів, осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які не мають постійного місця проживання (в Харкові вони вже є).

3. Вживати заходів щодо реалізації права кожного на освіту шляхом забезпечення функціонування в установах виконання покарань загальноосвітніх навчальних закладів та ін.

4. Забезпечити систематичний контроль за поведінкою неповнолітніх і молоді, які відбули покарання та звільнилися з місць позбавлення волі тощо.

Заходи спрямовані на соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк:

1. Соціальна адаптація ( Див. Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 року №1104-IV) – комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів.

На думку вітчизняних фахівців (Трубникова В.М., Бандурки О.М., Денісової Т.А.) соціальна адаптація відбувається в три етапи:

1 етап – ознайомлення з новими умовами існування після звільнення;

2 етап – вирішення основних соціальних проблем (житлово-побутові);

3 етап – завершення процесу адаптації (триває від 1 до 3 років після звільнення особи) – особа займається корисною працею.

Група, яка найбільш схильна до адаптації складається з осіб віком від 18 до 30 років.

2. Соціальний патронаж – комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів.

Органи, установи та організації, які здійснюють соціальний патронаж відповідно до чинного законодавства: місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, спостережні комісії, органи соціального захисту населення, органи охорони здоров’я, органи внутрішніх справ, центри зайнятості населення, будинки-інтернати, кризові центри, служби психологічної допомоги, притулки, в тому числі для неповнолітніх, установи соціального патронажу, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб, громадські організації та інші уповноважені на це органи, організації та установи (ст. 3 Закону України)

Отже від чіткого визначення детермінант рецидивної злочинності буде залежить ефективність її попередження. Останнім часом держава активніше застосовує заходи спрямовані на соціальну адаптацію та здійснення соціального патронажу відносно осіб, які були звільнені з місць позбавлення волі.

ВИСНОВКи

Таким чином, ми розглянули основні питання, які стосуються злочинності неповнолітніх та рецидивної злочинності, з’ясували основні тенденції, детермінанти вказаних видів злочинності, специфіку побудови системи заходів їх профілактики і тим самим досягли мети лекції

Доцент кафедри

кримінального права та кримінології

Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ,

к.ю.н. О.О. Титаренко

Викладач кафедри

кримінально-правових дисциплін

ННІ права та безпеки

Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ,

магістр права О.В. Хорошун

* Згідно з чинними законодавством до неповнолітніх відносять осіб віком від 14 до 18 років.