Злочинність як кримінально-психологічне явище

Злочинність являє собою одну з вічних і найпекучі-ших проблем людства. Будучи актом індивідуальної ак­тивності, у їх сукупності вона виглядає масовим яви­щем.

Злочинність свідчить про гостроту соціальних проти­річ, рівень та ефективність соціального контролю над поведінкою окремої людини.

Як наукова та практична проблема злочинність ви­вчається багатьма науками, з-поміж яких насамперед не­обхідно вирізнити правознавство, соціологію та психо­логію. Кожна з цих наук розробляє власні аспекти, які у підсумку входять до міждисциплінарної теорії соціаль­них відхилень.

Кримінально-психологічна характеристика

Злочинності

Соціальне явище злочинності характеризується су­купністю певних юридичних і кримінально-психологіч­них ознак.

У кримінально-психологічному плані злочинність — це:

v Історично-мінливий, перехідний продукт людської цивілізації, елемент життєдіяльності психологічно структурованого суспільства.

v Опосередковане, спотворене віддзеркалення за­гальних економічних, політичних, соціально-психоло­гічних, культурно-дозвільних та інших процесів, що від­буваються у соціальному середовищі.

v Негативне соціальне відхилення, різновид соціаль­ної патології, який є суспільно небезпечним і особистісно трагічним за наслідками.

v Необов'язковий, але реально можливий результат соціалізації, насамперед правової, особи та її соціального розвитку.

v Порушення певного типу соціальної норми, яке
передбачає кримінальну відповідальність, себто примусову зміну (у напрямку обмежень) умов життєдіяльності людини.

v Порушення соціальної регуляції поведінки, яке призводить до конфлікту з середовищем і деструктивно­го способу його вирішення особою.

v Специфічна людська активність, спрямована за окремими винятками на зовнішнє (фізичне та соціаль­не) середовище. Особи, що її проявляють, завжди скла­дають меншість у суспільстві, але прагнуть до домінуван­ня у ньому через власні організовані форми.

v Активність, яка має в цілому усвідомлюваний ха­рактер і може бути складовою способу життя певної ка­тегорії чи групи осіб її індивідуально-психологічну основу складають агресивність, користолюбство, аван­тюризм, хитрість, ворожість, егоїзм, емоційна неврівно­важеність та ін.

У науковій, навчально-довідковій юридичній і психо­логічній літературі наводяться різноманітні криміноло­гічні визначення злочинності, але відсутнє психологічне визначення. Враховуючи це, сформулюємо таке ро­боче тлумачення злочинності, яке поєднує в собі кримі­нологічні, соціально-психологічні й індивідуально-пси-хологічні аспекти.

Злочинність — це кримінально-психологічний фено­мен, що являє собою специфічно спрямовану, в цілому усвідомлювану активність у сукупності її індивідуальних і групових проявів. У процесуальному плані означена ак­тивність є дестабілізуючою, руйнівною, знищувальною, а в результативному — соціально небезпечною, тож пе­редбачає кримінальну відповідальність.

Кількісно-якісні аспекти злочинності характеризу­ються за допомоги таких основних показників:

• стан і рівень злочинності;

• структура злочинності;

• динаміка злочинності.

Розкриємо сутність цих показників у обсязі, необхід­ному для формування загального кримінально-психоло­гічного уявлення про злочинність.

Стан злочинності репрезентує абсолютне число зло­чинів, зареєстрованих державними органами на певній території за визначений відтинок часу.

Основною територіальною одиницею в Україні є об­ласть, а також прирівняні до неї АР Крим, міста Київ і Севастополь. Основними відтинками часу в загально­державному масштабі є місяць, півріччя, рік.

Слід зазначити, що стан злочинності дає загальноорієнтуючу інформацію щодо кількості злочинів та, певною мірою, кількості їх суб'єктів. Він не враховує так звану латентну (приховану) злочинність. Масштаби останньої визначаються такими причинами, як неповідомлення про злочин потерпілим, відмова у реєстрації, відсутність конкретного потерпілого та ін.

Для конкретизації загальноорієнтуючої інформації щодо стану злочинності застосовується показник рівня злочинності.

Рівень злочинності являє собою відношення кількості зареєстрованих злочинів до чисельності населення певної території за визначений відтинок часу. Чисельність тради­ційно визначається як 1 тис, 10 тис, 100 тис осіб.

Другим основним показником злочинності є її структура.

Структура репрезентує злочинність у вигляді розпо­ділу злочинів на групи за певними якісно-кількісними ознаками.

Під кримінально-психологічним кутом зору науково актуальним і практично важливим є розподіл злочинів за ознаками суб'єкта. Це, зокрема, спрямованість і мотив злочину (насильницька, корислива, хуліганська, профе­сійна, організована та ін.), статево-вікові ознаки (чоло­віча, жіноча, неповнолітніх, дорослих та ін.), кількість скоєних злочинів (первинна, повторна, сукупна, реци­дивна) та суб'єктів (індивідуальна, групова) і деякі інші.

Третім основним показником злочинності є динаміка, тобто зміна (рух) злочинності за різними кількісно-якіс­ними показниками. Це дозволяє виявити певні тенден­ції, формулювати достовірні прогнози, своєчасно роз­робляти та здійснювати попереджувальні заходи.

На завершення кримінально-психологічної характе­ристики злочинності надамо її узагальнену картину в Ук­раїні за час незалежності.

Постійне та інтенсивне зростання загальної злочин­ності в період з 1991 р. по 1995 р. змінилося певною ста­білізацією.

Рецидивна та групова злочинність залишається на значному рівні (до 30%) за високої латентності. Зростає організована та професійна злочинність, передовсім із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв.

Найбільш високим є кримінальний тиск в економіч­ній, кредитно-банківській, приватизаційній сферах.

Зростає рівень злочинності на ґрунті наркобізнесу, нелегальної міграції, транснаціональної торгівлі жінка­ми, проституції, корупції.

Злочинність стає агресивнішою, жорстокішою, ци­нічнішою за активізації участі неповнолітніх і жінок.

Отже, загальна криміногенна ситуація в Україні є до­статньо складною та несприятливою для нормального функціонування суспільства, її докорінного покращення поки що не відбулося.