Злочинність як кримінально-психологічне явище
Злочинність являє собою одну з вічних і найпекучі-ших проблем людства. Будучи актом індивідуальної активності, у їх сукупності вона виглядає масовим явищем.
Злочинність свідчить про гостроту соціальних протиріч, рівень та ефективність соціального контролю над поведінкою окремої людини.
Як наукова та практична проблема злочинність вивчається багатьма науками, з-поміж яких насамперед необхідно вирізнити правознавство, соціологію та психологію. Кожна з цих наук розробляє власні аспекти, які у підсумку входять до міждисциплінарної теорії соціальних відхилень.
Кримінально-психологічна характеристика
Злочинності
Соціальне явище злочинності характеризується сукупністю певних юридичних і кримінально-психологічних ознак.
У кримінально-психологічному плані злочинність — це:
v Історично-мінливий, перехідний продукт людської цивілізації, елемент життєдіяльності психологічно структурованого суспільства.
v Опосередковане, спотворене віддзеркалення загальних економічних, політичних, соціально-психологічних, культурно-дозвільних та інших процесів, що відбуваються у соціальному середовищі.
v Негативне соціальне відхилення, різновид соціальної патології, який є суспільно небезпечним і особистісно трагічним за наслідками.
v Необов'язковий, але реально можливий результат соціалізації, насамперед правової, особи та її соціального розвитку.
v Порушення певного типу соціальної норми, яке
передбачає кримінальну відповідальність, себто примусову зміну (у напрямку обмежень) умов життєдіяльності людини.
v Порушення соціальної регуляції поведінки, яке призводить до конфлікту з середовищем і деструктивного способу його вирішення особою.
v Специфічна людська активність, спрямована за окремими винятками на зовнішнє (фізичне та соціальне) середовище. Особи, що її проявляють, завжди складають меншість у суспільстві, але прагнуть до домінування у ньому через власні організовані форми.
v Активність, яка має в цілому усвідомлюваний характер і може бути складовою способу життя певної категорії чи групи осіб її індивідуально-психологічну основу складають агресивність, користолюбство, авантюризм, хитрість, ворожість, егоїзм, емоційна неврівноваженість та ін.
У науковій, навчально-довідковій юридичній і психологічній літературі наводяться різноманітні кримінологічні визначення злочинності, але відсутнє психологічне визначення. Враховуючи це, сформулюємо таке робоче тлумачення злочинності, яке поєднує в собі кримінологічні, соціально-психологічні й індивідуально-пси-хологічні аспекти.
Злочинність — це кримінально-психологічний феномен, що являє собою специфічно спрямовану, в цілому усвідомлювану активність у сукупності її індивідуальних і групових проявів. У процесуальному плані означена активність є дестабілізуючою, руйнівною, знищувальною, а в результативному — соціально небезпечною, тож передбачає кримінальну відповідальність.
Кількісно-якісні аспекти злочинності характеризуються за допомоги таких основних показників:
• стан і рівень злочинності;
• структура злочинності;
• динаміка злочинності.
Розкриємо сутність цих показників у обсязі, необхідному для формування загального кримінально-психологічного уявлення про злочинність.
Стан злочинності репрезентує абсолютне число злочинів, зареєстрованих державними органами на певній території за визначений відтинок часу.
Основною територіальною одиницею в Україні є область, а також прирівняні до неї АР Крим, міста Київ і Севастополь. Основними відтинками часу в загальнодержавному масштабі є місяць, півріччя, рік.
Слід зазначити, що стан злочинності дає загальноорієнтуючу інформацію щодо кількості злочинів та, певною мірою, кількості їх суб'єктів. Він не враховує так звану латентну (приховану) злочинність. Масштаби останньої визначаються такими причинами, як неповідомлення про злочин потерпілим, відмова у реєстрації, відсутність конкретного потерпілого та ін.
Для конкретизації загальноорієнтуючої інформації щодо стану злочинності застосовується показник рівня злочинності.
Рівень злочинності являє собою відношення кількості зареєстрованих злочинів до чисельності населення певної території за визначений відтинок часу. Чисельність традиційно визначається як 1 тис, 10 тис, 100 тис осіб.
Другим основним показником злочинності є її структура.
Структура репрезентує злочинність у вигляді розподілу злочинів на групи за певними якісно-кількісними ознаками.
Під кримінально-психологічним кутом зору науково актуальним і практично важливим є розподіл злочинів за ознаками суб'єкта. Це, зокрема, спрямованість і мотив злочину (насильницька, корислива, хуліганська, професійна, організована та ін.), статево-вікові ознаки (чоловіча, жіноча, неповнолітніх, дорослих та ін.), кількість скоєних злочинів (первинна, повторна, сукупна, рецидивна) та суб'єктів (індивідуальна, групова) і деякі інші.
Третім основним показником злочинності є динаміка, тобто зміна (рух) злочинності за різними кількісно-якісними показниками. Це дозволяє виявити певні тенденції, формулювати достовірні прогнози, своєчасно розробляти та здійснювати попереджувальні заходи.
На завершення кримінально-психологічної характеристики злочинності надамо її узагальнену картину в Україні за час незалежності.
Постійне та інтенсивне зростання загальної злочинності в період з 1991 р. по 1995 р. змінилося певною стабілізацією.
Рецидивна та групова злочинність залишається на значному рівні (до 30%) за високої латентності. Зростає організована та професійна злочинність, передовсім із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв.
Найбільш високим є кримінальний тиск в економічній, кредитно-банківській, приватизаційній сферах.
Зростає рівень злочинності на ґрунті наркобізнесу, нелегальної міграції, транснаціональної торгівлі жінками, проституції, корупції.
Злочинність стає агресивнішою, жорстокішою, цинічнішою за активізації участі неповнолітніх і жінок.
Отже, загальна криміногенна ситуація в Україні є достатньо складною та несприятливою для нормального функціонування суспільства, її докорінного покращення поки що не відбулося.