Психологічні аспекти громадської свідомості українців

Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини. Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. Всебічним аналізом цього соціального феномена займається соціологія громадської думки[3].

Соціологія громадської думки— спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки як соціальної інституції суспільства, її природу як одного із станів масової свідомості; структуру, функції і закономірності функціонування громадської думки, методику та організацію її дослідження, а також використання громадської думки в соціальному управлінні, політичній, економічній, ідеологічній діяльності.

Розвиток соціології громадської думки пов'язаний з діяльністю таких відомих соціологів, як Г. Тард, Ф. Тьонніс, Б. Берельсон, Дж. Геллап, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, С. Ліпсет, Е. Ноель, Б. Грушин, В. Коробейников, В. Оссовський та ін.

Термін «громадська думка» ввійшов у вжиток в Англії у XII ст. Звідти він проник в інші країни, а з XVIII ст. став загальноприйнятим.

Громадська думка — спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб[3].

Щодо сутності громадської думки в науці точаться постійні дискусії, оскільки цей феномен не є простим та однозначним. Наприкінці 90-х років XX ст. поняття «громадська думка» тлумачать як важливу соціальну, соціально-політичну інституцію суспільства, яка в демократичному суспільстві є одним з елементів механізму прийняття рішень на всіх рівнях управління, форму висловлення політичної волі народу. Громадська думка — сукупне ставлення певної групи людей до подій, явищ соціальної дійсності [4].

Соціальна інституція перетворює певну соціальну дію на впорядковану, тривалу в часі, зорієнтовану на раціональні цілі, тобто робить соціальну дію організованою, здійснюваною згідно з певними правилами.

На думку В.Оссовського, зміст громадської думки можна розглядати як соціальне ставлення, виражене у формі оціночного судження між соціальними суб'єктами і суб'єктом влади стосовно змісту й способу розв'язання певної проблеми[5].

Соціальні групи, суб'єкти громадської думки мають і висловлюють певні міркування щодо шляхів вирішення відповідних соціальних проблем. Водночас існують суб'єкти влади, уповноважені розв'язувати ці проблеми. Громадська думка і є регулятором відносин між ними.

<Особливістю ><громадської ><думки ><є ><те, ><що ><вона ><тримається ><на ><внутрішньому ><переконанні ><людей, ><приймається ><ними ><добровіль­><но, ><без ><примусу, ><є ><прийнятною ><для ><пересічного ><громадянина.

<Провідними ><елементами ><структури ><громадської ><думки ><є ><оцін­><ки, ><які ><спираються ><на ><знання ><і ><підкріплюються ><почуттями ><та ><емоціями. ><Важливе ><місце ><в ><її ><структурі ><належить ><соціальним ><установкам, ><волі. ><Іншими ><словами, ><громадська ><думка ><— ><поєд­><нання ><раціональних, ><емоційних ><і ><вольових ><елементів. ><Формую­><чись ><щодо ><конкретного ><питання, ><громадська ><думка ><є ><досить ><ди­><намічною. ><Однак, ><існуючи ><довгий ><час, ><вона ><закріплюється ><в ><нормах, ><традиціях, ><звичаях.

><Громадську ><думку ><вивчають ><за ><допомогою ><опитувань, ><спосте­><режень, ><аналізу ><документації, ><а ><також ><колективних ><обговорень. ><У ><процесі ><вивчення ><громадської ><думки ><ставиться ><завдання ><ви­><значати ><не ><тільки ><оцінне ><ставлення ><людей, ><а ><і ><їхні ><судження ><щодо ><ефективних ><способів ><розв'язання ><певної ><проблеми, ><удосконален­><ня ><структури ><об'єкта, ><поліпшення ><умов, ><раціоналізації ><дій ><тощо.>

<На ><рівні ><суспільства ><громадська ><думка ><виконує ><політичну, ><ідеологічну ><і ><соціальну ><функції, ><на ><рівні ><соціальної ><організації ><— ><діагностично-оцінну, ><виховну, ><управлінську[3].>

<Громадська ><думка, ><проникаючи ><в ><усі ><сфери ><життєдіяльності ><суспільства: ><виробничу, ><політичну, ><правову, ><етичну, ><релігійну, ><моральну, ><наукову ><— ><і ><виконуючи ><названі ><(а ><насамперед ><оцінну) ><функції, ><є ><дієвим ><елементом ><соціального ><контролю. ><Це ><— ><публіч­><ний ><вид ><соціального ><контролю, ><що ><потребує ><легалізації ><поведін­><ки ><людей, ><подолання ><анонімності.>

<Управлінська ><функція ><опитування ><громадської ><думки ><відкри­><ває ><важливий ><канал ><зв'язку ><між ><владою ><і ><громадськістю. ><Інфор­><мація ><про ><потреби, ><інтереси, ><вимоги, ><претензії ><працівників ><до ><адміністрації ><соціальної ><організації, ><уряду ><не ><повинна ><ігнорува­><тися ><і ><має ><використовуватися ><під ><час ><розробки ><управлінських ><рі­><шень. ><Вона ><дає ><змогу ><робити ><довгострокові ><прогнози ><соціального ><розвитку, ><здійснювати ><соціальний ><контроль.>

<Діагностично-оцінна ><функція ><опитування ><громадської ><думки ><по­><лягає ><в ><соціальній ><розвідці, ><дослідженні ><колективних ><настроїв, ><со­><ціальних ><установок ><індивідів, ><їхнього ><ставлення ><до ><різних ><соці­><альних ><проблем, ><суб'єктів ><влади ><тощо.>

<Опитування ><дають ><змогу ><оцінити ><соціально-психологічний ><стан ><людини, ><виявити ><ідеали, ><які ><сформувалися ><в ><її ><свідомості.>

<Виховну ><функцію ><громадської ><думки ><слід ><розглядати ><з ><двох ><точок ><зору:>

1) <><регулярність ><опитувань ><сприяє ><моніторингу ><(безперервному ><стеженню) ><за ><ефективністю ><впливу ><як ><загальнодержавних ><полі­><тичних ><акцій, ><так ><і ><внутрішньогрупових ><змін ><на ><поведінку ><різних ><категорій ><індивідів, ><на ><їх ><мислення;>>

2) <<><дані ><опитувань ><справляють ><великий ><вплив ><на ><формування ><громадської ><думки ><у ><заданому ><напрямі. ><Якщо ><вдало ><вмонтувати ><в ><конструкцію ><питань ><анкети ><соціально-психологічну ><установку, ><можна ><підказати ><бажану ><відповідь. ><Крім ><того, ><можна ><як ><завгодно ><інтерпретувати ><одержані ><відповіді, ><привернути ><увагу, ><скажімо, ><до ><певного ><лідера ><тощо[6].>

<Отже, ><за ><допомогою ><опитування ><громадської ><думки ><можна ><маніпулювати ><суспільною ><свідомістю ><людей, ><управляти ><ними.>

<Маніпулювання ><— ><це ><використання ><системи ><засобів ><ідеологіч­><них ><і ><соціально-психологічних ><дій ><з ><метою ><зміни ><мислення ><і ><по­><ведінки ><людей ><усупереч ><їхнім ><інтересам [7]. ><При ><цьому ><люди ><часто ><й ><не ><усвідомлюють, ><що ><їхній ><світогляд, ><потреби, ><інтереси ><і ><спосіб ><життя ><загалом ><багато ><в ><чому ><залежать ><від ><тих, ><хто ><ними ><маніпу­><лює. ><Можливості ><маніпулювання ><особливо ><зростають ><з ><розвит­><ком ><засобів ><масової ><комунікації.><

Громадська ><думка ><є ><спільною ><для ><більшості, ><але ><не ><обов'яз­><ковою ><для ><кожного. ><Тому ><громадські ><організації, ><адміністрації, ><формальні ><й ><неформальні ><лідери ><своїм ><авторитетом ><повинні ><підсилювати ><позитивні ><моменти ><громадської ><думки. ><їх ><необхід­><но ><постійно ><відображати ><в ><місцевих ><засобах ><масової ><інформації, ><в ><документах ><з ><організації ><та ><оплати ><праці, ><використовувати ><під ><час ><зборів, ><нарад ><з ><вирішення ><проблем ><соціальної ><організації.

Отже, громадська думка – сукупність думок індивідів щодо спільної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей. Інакше кажучи, громадська думка репрезентує собою своєрідний консенсус. Сам цей консенсус бере початок від збіжних установок людей щодо цієї проблеми. Намагання впливати на установки людини, тобто на те, як вона міркує щодо даної проблеми, як ставиться до неї – це і є першоосновою практики засобів масової інформації.

Загальновизнано, що громадська думка формується у зв’язку з певними подіями, явищами суспільного життя. Це – публічно висловлене й поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане чи явне) до якоїсь події, окремих осіб, діяльності різних груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства. Громадська думка є виразником масової свідомості. У будь-якому суспільстві ідеї, інтереси, переконання, соціальні уявлення різних великих груп існують не ізольовано одне від одного, а утворюють своєрідний сплав, що визначається як масова свідомість суспільства.

Як виразник масової, суспільної свідомості, громадська думка може проявлятися у ряді функцій. Вона регулює і пропонує певну поведінку, виражає і відтворює оцінювання подій і фактів.

Стосовно форм прояву громадської думки, то вони такі: оцінка, скарга, порада, схвалення, побажання, незадоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест. Важлива риса громадської думки – розгляд будь-якої події, явища, що відбувається у суспільстві, з точки зору схвалення чи осуду, тобто з точки зору оцінки. Отже, відтворення дійсності у громадській думці носить переважно оцінний характер[6].

Носіями ><і ><виразниками ><громадської ><думки ><є ><люди ><— ><соціальні ><групи, ><організації, ><окремі ><особи. ><Вони ><під ><ідеологічним ><впливом ><чи ><стихійно ><формують ><загальну ><думку.

В суспільстві є два джерела, які породжують громадську думку. Перше — це безпосереднє спостереження за оточенням, уловлювання, схвалення тих чи інших дій, заяв, явищ тощо. Друге джерело — засоби масової комунікації. Вони породжують так званий дух часу — інше поняття, що служить для позначення тематики громадської думки, яка тримається протягом тривалого періоду. Цей «дух» впливає на настанови та поведінку індивіда.

Формування громадської думки відбувається завдяки настановам, мету яких особливо підкреслював ще в 1922 р. американський журналіст-соціолог Ліпман у своїй книзі «Громадська думка». Він вважав: кожна людина регулюється, детермінується через настанови, які визначають, що саме вона бачить, чує, як вона інтерпретує оточення, що є важливим для особистості. Вони творять механізм «селективного сприйняття» — поняття, яке широко застосовував інший американський дослідник, П. Лазарсфельд[3].

<Основні ><методи ><формування ><громадської ><думки ><— ><насліду­><вання, ><вплив ><авторитету, ><навіювання ><тощо, ><основні ><способи ><— ><міжособистісне ><спілкування, ><засоби ><масової ><інформації, ><політич­><на ><пропаганда ><тощо. ><Громадська ><думка ><виникає ><і ><формується ><через ><діалектичне ><взає­><мопроникнення, ><взаємоопосередкування ><індивідуального ><і ><групово­><го. ><Від ><ступеня ><сформованості ><та ><рівня ><зрілості ><громадської ><думки ><певного ><об'єднання ><людей ><залежить ><сприйняття ><його ><як ><цілісної ><і ><дієздатної ><соціальної ><організації. ><Водночас ><є ><істотні ><відмінності ><в ><змісті ><та ><конкретних ><формах ><вияву ><громадської ><думки ><в ><різних ><со­><ціальних ><організаціях. ><Суттєвий ><вплив ><на ><громадську ><думку ><справ­><ляють ><предметна ><діяльність ><організації, ><стиль ><керівництва ><в ><ній, ><ха­><рактер ><міжособистісних ><стосунків, ><оскільки ><громадська ><думка ><ґрунтується ><на ><індивідуальних ><думках ><і ><найповніше ><віддзеркалює ><уявлення ><більшості ><суб'єктів. ><У ><ній ><домінують ><ті ><оцінки, ><які ><сприй­><маються ><суб'єктами ><незалежно ><від ><їх ><істинності ><чи ><хибності.

Громадська думка формується під впливом всіх засобів масової дії: різних політичних сил, партій, інститутів, засобів масової інформації. Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадської думки. У її формуванні бере участь і особистий|особовий| досвід|дослід| людини, її життя в соціальній мікроструктурі[4]. З іншого боку, громадська думка може виникати і стихійно, під впливом тих або інших конкретних життєвих обставин і ситуацій. У формуванні громадської думки беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки. Отже, формування громадської думки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. З іншого боку, процес формування громадської думки, специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

<Тому ><громадська ><думка ><може ><мати ><як ><позитивну, ><так ><і ><нега­><тивну ><спрямованість. ><Позитивно ><орієнтована ><громадська ><думка ><має ><конструктивний ><характер ><з ><погляду ><на ><соціальний ><поступ, ><сприяє ><формуванню ><адекватної ><соціальної ><поведінки, ><розвитку ><соціальної ><активності, ><ініціативного ><і ><відповідального ><ставлення ><до ><функціональних ><обов'язків [4].

Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість», суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагалі не існувала б:

1. Громадська думка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

2. Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес», але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадської думки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані обстеження її [5].

Для того, щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона повинна пройти певний шлях, який характеризується такими етапами:

— процес виникнення;

— формування громадської думки;

— функціонування громадської думки [3].

Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення стосовно нього особистої думки. Ознаки цього стану: інтерес людей до об'єкта думки, звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних суджень.

Громадська думка завжди і перш за все пов'язана з оцінкою людьми того чи іншого явища, процесу. Саме соціальна оцінка — це вираження одного з видів ставлення суб'єкта до об'єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб'єкт визначає відповідність об'єкта тим критеріям, які він висуває. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найраціональнішою є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного факту, події і т. ін.

Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що внутрішньо єдина і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів.

У процесі формування громадська думка переходить з одного свого стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони являють собою сукупність елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних думок з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні механізми пов'язані з об'єктивними процесами формування громадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутрішніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.

Основні механізми формування громадської думки:

— ядро (еталонна або референтна група) громадської думки;

— поле (умовна сфера поширення);

— соціальна спільнота (клас, верства, група);

— загальний інтерес, комунікація (наявний процес спілкування збоку ядра);

— нормативно-оцінне судження (сама громадська думка)[5].

Механізм формування громадської думки має як моральну, так і соціально-психологічну характеристики, що становлять вузлові ланки в його структурі. Соціально-психологічна характеристика має підставу не тільки у формі спілкування, обміну думок. Це тип регульованих відносин, тобто комунікації. В ньому завжди наявний головний елемент продукування, регулювання й контролю, тобто так зване ядро громадської думки.

Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість. Стабілізатором виступає високий інтерес людей до об'єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правоті своєї думки. Основні ознаки: громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов'язані з об'єктом цієї думки, і ті, що проявляються у різних сферах громадського життя[5].

Отже, громадська думка належить до числа найпоширеніших соціально-психологічних масових явищ у великих соціальних групах. Вона може формуватися як стихійно, так і цілеспрямовано, а її деформація призводить до хибних стереотипів, оцінок і поведінки, виникнення негативних традицій, спотворення моральних цінностей тощо. Громадська думка може піддаватися впливам і маніпуляції. Саме тому вона не завжди адекватно відтворює об’єктивну ситуацію у сфері соціального розвитку, політики, економіки. А тому велика відповідальність лягає на інформаційні джерела стосовно підвищення рівня компетентності громадської думки.