Глава 2. психологія особи злочинця

Поняття особи злочинця

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб'єкта діяльності (суб'єкта його вчинення)¹. Для позна­чення його поняття в юридичній літературі вживаються різні терміни: «особа злочинця», «злочинна (чи криміно­генна) особа», «особа винного», «особа, яка вчинила зло­чин» . Незважаючи на певні відмінності, ці терміни вико­ристовуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості.

Особа злочинця не лише існує, вона потребує дослі­дження. Необхідно погодитися з А. Ф. Зелінським, що осо­ба злочинця — альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила кримінальний закон, є автором злочину, а її «справа» перетворює грома­дянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідо­містю². У злочинців під час зайняття злочинною діяль­ністю виробляються своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто «злочинний» почерк. Вчинення злочинів певним способом — передумова злочинної професіо-

¹ Злочинець— це людина, яка перейшла межу закону, порушник закону, винуватець перед законом.

² Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 9.

Розділ шостий. КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

налізації. Знання специфіки способів професійної злочин­ної діяльності — ключ до виявлення винних.

Про особу злочинця необхідно говорити у тому випад­ку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це обумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочин­них дій позначається на психологічній структурі особи­стості, виникненні у неї антигромадської спрямованості (установки).

Особа злочинця — це соціально-психологічне понят­тя, яке охоплює сукупність типових психологічних і мо­ральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, пе­реконання, емоційні і вольові особливості тощо. Дослідження особистості злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, моти­вацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.

Заслуговують на увагу пропозиції деяких авторів (А. Б. Сахаров) виділяти такі категорії ознак щодо струк­тури особи злочинця: 1) соціально-демографічні: а) за­гальногромадянська сфера (соціальне походження, со­ціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних подіях та ін.); б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім'ї, взаємини членів сім'ї тощо); в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне стано­вище, найближче побутове оточення, знайомства та ін.); г) виробнича сфера (професія, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика у колективі та ін.); 2) со­ціально-психологічні: а) моральна сфера (світоглядні і моральні риси людини); б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід та ін.); в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій на подразники, ступінь емоційного збудження тощо); г) во-

Глава 2. Психологія особи злочинця

льова сфера (цілеспрямованість особи, самовитримка, рішучість та ін.).

Особа злочинця характеризується виникненням пев­них змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переко­нання. Виникають негативні риси характеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Водночас слід го­ворити про формування особи злочинця стосовно типу зло­чинної діяльності (насильницький тип злочинця, корисли­вий тип чи «білокомірцевий» тип особи злочинця тощо). У цьому плані можна говорити про особу вбивці-маніяка, хулігана, шахрая, хабарника, кишенькового злодія й ін.

У психології особи злочинця розрізняють певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (со­ціально-правовий інфантилізм; правова непоінформо­ваність; соціально-правова дезінформованість; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціаль­но-правове безкультур'я); 2) патологія сфери потреб особи;

3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічно­го розвитку (помічаються майже у 50 % засуджених)¹.

У сучасній кримінальній психології (В. Ф. Пирожков) розглядають також певний причинний комплекс особи зло­чинця, до якого належать: 1) соціальні чинники (неста­більність суспільства, несприятлива соціально-психо­логічна атмосфера у ньому, соціальна незахищеність тощо); 2) політичні чинники (відсутність розвинутої демо­кратії, тоталітаризм, корумпованість тощо); 3) ідеологічні чинники (відсутність ідейності, бездуховність та ін.);

4) моральні чинники (аморальність, поширеність алко­голізму, наркоманії, люмпенізація суспільства тощо);

5) економічні чинники (спад економіки, зростання тіні-зації в економічній сфері та ін.); 6) соціально-побутові чин-

¹ Більш детально див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психоло­гия. — М.: Ось-89, 2001. — С 17-18.

ники (незадоволеність побутовим обслуговуванням, від­сутність житла та ін.); 7) соціально-технічні чинники (ви­никнення нових професій, технізація виробництва, не­обхідність освоєння передової техніки та ін.); 8) соціально-культурні чинники (криза вітчизняної культури, засилля культу насильства, пропаганда антигуманних ідей за допомогою засобів масової інформації тощо); 9) націо­нальні чинники (ідеї націоналізму, міжнаціональні кон­флікти тощо); 10) соціально-демографічні чинники (про­блеми в сім'ях, «вимирання» сіл та ін.); 11) організаційно-управлінські чинники (помилкові владні рішення, від­сутність зв'язку органів влади і управління з населенням та ін.); 12) соціально-правові чинники (правові прогалини; відсутність урегульованості суспільних відносин); 13) гене­тичні чинники (погіршення генетичного потенціалу); 14) соціально-медичні чинники (руйнування системи ме­дичного обслуговування, несвоєчасне виявлення психіч­них аномалій та ін.); 15) інформаційні чинники (інфор­маційна перенасиченість, негативний вплив реклами та ін.); 16) соціально-виховні чинники (відсутність виховної роботи, належної діяльності громадських організацій та ін.); 17) кримінальні чинники (існування кримінальних інститутів, кримінальної ідеології, кримінальної субкуль-тури та ін.); 18) кримінологічні чинники (недостатність си­стеми профілактичної роботи; відсутність прогностичної діяльності щодо правопорушень, недоліки попереджу­вальної діяльності правоохоронних органів та ін.); 19) військові чинники (синдром розвалу армії; «дідовщи-на»; торгівля зброєю і боєприпасами тощо); 20) соціально-психологічні чинники (особливості соціальних спілкувань; виникнення негативних рис особистості тощо).