Діагностика суїцидальних тенденцій у військовослужбовців

Суїцид – акт самогубства, що здійснюється людиною в стані сильного душевного розладу або під впливом психічного захворювання; усвідомлений акт усунення з життя під впливом гострих травмуючих ситуацій, при яких власне життя як вища цінність втрачає для даної людини сенс.

Серйозну проблему становлять і замахи на своє життя, число яких значно перевищує кількості випадків завершення суїцидів. Вони тягнуть за собою незворотні порушення здоров’я людини, нездатність виконувати професійні обов’язки і призводять до звільнення.

Існує спрощене ставлення до фактів самогубств, прагнення пояснити їх виключно впливом психічних розладів. Однак, вивчення обставин суїцидальних випадків показало, що понад 80% військовослужбовців, які позбавили себе життя – це практично здорові люди, що потрапили в гострі психотравмуючі ситуації.

Очевидно, що незалежно від того, чи йде мова про самогубство або про незавершену спробу, основний практичний і теоретичний інтерес представляє період життя і діяльності людини, що передує суїцидальному акту. Цей період часу – пресуїцід, характеризується особливим психічним станом особистості, що обумовлює підвищену імовірність суїцидальної дії.

Пресуїцидальний період відрізняється винятковою емоційною напруженістю для суїцидента. В цей період у людини відзначається фіксація уваги на труднощах у роботі, на думках про відсутність потенційних можливостей вирішення виниклих проблем. Характерною особливістю цього періоду є підвищена потреба у встановленні неформального контакту, співпереживанні, емоційній підтримці („пошуки опори”). Практично всі суїциденти відзначають, що їм дуже хотілося знайти підтримку, поділитися своїми переживаннями, розділити тревогу.

При неможливості або недостатній спроможності людини до встановлення глибокого душевного контакту в колі товаришів по службі, а також, якщо людині не була своєчасно надана допомога і підтримка, відбувається прогресуюче поглиблення пригніченого стану. При цьому виникає одне з найболючіших переживань, які часто спостерігаються у суїцидентів, – почуття самотності, відчуженості, ізоляції в колективі. На основі подібних станів з’являються суїцидальні думки, а пізніше і обдумування способу відходу з життя.

Суїцидальний період, початок якого пов’язаний з появою думок про самогубство, триває аж до замаху на своє життя. Саме прийняття рішення про самогубство, навіть в результаті „обмірковування”, свідчить про переживання незвичайної глибини і сили. Характерними особливостями поведінки людини в цей період є: замкнутість, прагнення до самотності, аж до повної ізоляції, втрата інтересу до всього, що діється. Людина як би відділена психологічним бар’єром від інших людей, повністю поглинена своїм „Я”, болісними переживаннями.

В основі суїцидальної поведінки лежить конфлікт. Конфліктна ситуація набуває характеру суїцидонебезпечної, коли людина усвідомлює її як високозначущу, занадто складну, свої можливості – як недостатні, а вибір суїцидальної дії – як єдино можливий для себе вихід.

Суїцидонебезпечні реакції, зниження або втрата інтересу до життя не можуть з’явитися поза зв’язку з особистісними особливостями.

Необхідно підкреслити, що якої-небудь єдиної особистісної структури, яка є специфічною для суїцидальної поведінки і досить виразною щоб вказувати на ймовірність її виникнення, виявлено не було.

До характерних особистісних особливостей суїцидентів можна віднести: низький або занижений рівень самооцінки, невпевненість у собі, високу потребу в самореалізації, зниження рівня оптимізму та активності в ситуації труднощів, тенденцію до перебільшення своєї провини, високий рівень тривожності та інше.

Знання характеру конфліктної ситуації, яка створила передумови для виникнення психологічної кризи, а також особистісних характеристик людини дає деякі підстави для визначення суїцидального потенціалу особистості.

Визначення ризику можливого суїциду – завдання надзвичайно важке. Питання про те, кого слід вважати потенційним суїцидентів, з якого моменту і за яких умов людина може бути включена до „групи ризику”, не мають однозначного рішення.

Використання психологічного підходу до визначення суїцидального ризику дозволяє встановити групові та індивідуально-психологічні фактори ризику.

До числа групових факторів, що визначають підвищену імовірність виникнення суїцідальної поведінки, тобто загальний суїцидальний ризик, належать:

− соціально-психологічні: важка морально-психологічна обстановка у військовому колективі, зумовлена зокрема, нестатутними взаємовідносинами між військовослужбовцями, порушенням дисциплінарної практики командирами і начальниками;

− професійні: початковий період професійної діяльності;

− вікові особливості людини;

− хронологічні ознаки: пора року, дні тижня, час доби.

На індивідуально-особистісному рівні факторами, що визначають загальний суїцидальний ризик є: умови сімейного виховання; часта зміна місця проживання, навчання, роботи, служби; активне вживання алкоголю та інших наркотичних засобів; вчинення суїцидальних спроб.

Дослідження показало, що на основі різних поведінкових проявів можна своєчасно виявити осіб з високою ймовірністю реалізації суїцидальних дій. До числа таких ознак можна віднести відкриті висловлювання про бажання покінчити собою (товаришам по роботі, керівництву, в листах родичам і знайомим).

На можливість суїцидальних дій вказують і непрямі натяки (наприклад, поява в колі товаришів по роботі з петлею на шиї з ременя брюк, мотузки, телефонного дроту тощо; публічна демонстрація петлі з будь-яких гнучких предметів; гра зброєю з імітацією самогубства і т.д.

Зазвичай спробі самогубства передує активна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити собою (збирання таблеток, пошук і зберігання отруйних рідин і т.д.). Керівництво повинно насторожувати і надзвичайно наполегливі прохання окремих людей про переведення в інший підрозділ, відділ тощо; про госпіталізацію; надання відпустки за сімейними обставинами. Також не можуть не викликати стурбованість прагнення людини до самотності, звуження кола контактів у колективі. На ймовірність реалізації суїцидних дій вказує несподіваний прояв не властивих людині раніше рис акуратності, відвертості, щедрості (роздача особистих речей, фотоальбомів, годинників, радіоприймачів тощо). Роздуми на тему самогубства можуть набувати художнього оформлення: в записній книжці, в якій зображуються малюнки, що ілюструють депресивний стан (наприклад, труни, хрести, шибениці і т.п.).

Безумовно, ефективність попередження залежить насамперед від повноти та своєчасності виявлення потенційних суїцидентів. Але цілком очевидно, що профілактика суїцидальної, як, втім, і будь-якої іншої поведінки, що відхиляється, не може обмежуватися лише цим. Вона повинна являти собою багаторівневу систему, що об’єднує заходи соціального, психологічного, медичного, правового та педагогічного характеру. До цих заходів слід віднести:

− Правильне і чітке планування та організація повсякденного життя, навчання і служби військовослужбовців, їх побуту і дозвілля.

− Організація заходів психогігієнічного та психопрофілактичного характеру, що забезпечують збереження психічного здоров’я військовослужбовців.

− Забезпечення соціальної захищеності військовослужбовців, дотримання їх конституційних прав.

− Попередження нестатутних взаємовідносин у військових колективах.

− Виявлення груп високого суїцидального ризику серед військовослужбовців.

− Вміння посадових осіб розпізнавати потенційних самовбивць (ранні ознаки суїцидальної поведінки повинні знати командири, начальники, посадові особи структур з виховної роботи і т.д.

− Адекватна психологічна допомога людині, яка перебуває в стані гострої особистісної кризи.

Таким чином, гострота і актуальність проблеми суїцидальної поведінки військовослужбовців вимагає від усіх посадових осіб розуміння сутності цього явища, володіння основними методами його діагностики та організації профілактичної роботи.