Способи розв’язання конфліктних ситуацій.
Існуючі способи вирішення конфліктних ситуацій розподіляються на дві категорії: структурні та міжособові. До арсеналу структурних методів належать:
роз'яснення вимог до змісту роботи (делегування окремим особам чи структурним підрозділам чітко окреслених повноважень для виконання покладених функцій і ознайомлення з відповідальністю за їх виконання, оперативне доведення максимуму наявної корисної інформації з цього питання);
принцип використання ієрархії (звернення до керівника) при вирішенні конфліктних ситуацій.
підпорядкування цілей підрозділів загально організаційним цілям. Загальна мета організації, якій підпорядковується решта цілей підрозділів, змушує всі ланки, формальні та неформальні групи і окремих осіб сприяти її досягненню;
вплив на поведінку через систему винагород.
Міжособові способи вирішення конфліктів зводяться до п'яти варіантів типу поведінки, що їх має обрати конкретна людина при появі перших симптомів конфліктної ситуації - загострення досі прихованих суперечностей чи втручанні сторонніх сил, які зміщують акценти у розстановці сил (рис.12.3).
ухилення - мається на увазі, що людина (група людей, під-приємство, складова соціуму), передбачаючи наперед загострення ситуації прагне уникати дій, які провокують інцидент.
згладжування - тип поведінки, який має багато спільного з попереднім.
примус - контроль над ситуацією і регулювання її розвитку
компроміс - тимчасове чи нейтральне вирішення проблеми, що умовно задовольняє всі сторони, які беруть участь у конфлікті.
вирішення конфлікту - найбільш бажаний і радикальний шлях розвитку ситуації. Сторони детально ознайомлюються з аргументацією як "за", так і "проти", йдуть на взаємні уступки, вузлові питання вирішують колективним ухваленням рішень.
Методика вирішення конфлікту шляхом розв'язання проблеми
№ Послідовність дій
1 Визначіть проблему в категоріях цілей, а не рішень (тобто встановіть причину проблеми, а не зосереджуйтесь на боротьбі з її наслідками)
2 Після з’ясування суті проблеми, розгляньте варіанти її вирішення, які б влаштовували, певною мірою, всі зацікавлені сторони
3 Сконцентруйте увагу на проблемі, а не на власних якостях опонента
4 Створіть атмосферу довіри, поліпшивши інформаційний обмін і взаємний вплив
5 Під час спілкування прагніть досягти результату, при цьому не задавайте власних позицій, але й враховуйте конструктивні зауваження власної сторони
4.Стреси, фактори, що їх викликають і шляхи уникнення.
Стресова ситуація - це явище, яке виникає внаслідок пере- або недовантаження працівників робочими завданнями, психологічною несумісністю, незадовільними умовами праці та безліччю інших чинників.
Стрес - явище розповсюджене. Його можуть викликати як фактори, що пов'язані з впливом організації на свого співробітника, так і чинники, що зумовлені особистим життям людини, його світосприйняттям і менталітетом. За цими ознаками і розглянемо причини стресу, розподіливши їх на особові та організаційні.
Організаційні фактори можна умовно розподілити на п'ять підгруп:
невідповідність між змістом праці і можливостями конкретного працівника.
конфлікт ролей, коли до працівника одночасно ставляться протилежні чи взаємовиключні вимоги.
будь-яка невизначеність (обов'язків, повноважень, пільг, можливостей, ролі та ін.), тобто ситуація за якої працівник не володіє повною, достатньою чи достовірною інформацією про те, чого від нього чекають чи у яких умовах йому доведеться діяти;
нецікава, монотонна робота. незадовільні фактори оточуючого середовища та гігієни - шум, пил, забруднення, вібрація, освітлення у недопустимих межах, порушення температурного режиму, висока ймовірність вірусних чи професійних захворювань, загроза фізичних ушкоджень чи моральних травм.
Зобразимо графічно розвиток стресової ситуації:
Як би не намагався керівник уникнути стресових ситуацій і створити оптимальний мікроклімат в колективі, від них, як то кажуть "ніхто не застрахований". Надмірний стрес може виявитися руйнівним фактором для особистості і для організації в цілому. Уникнути стресу чи послабити стресовий стан можна використовуючи систему вибору пріоритетів у роботу, тобто розподіляючи завдання на невідкладні, дуже важливі, термінові, шаблонні, другорядні, несуттєві, зайві тощо.