Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту

Захисні споруди цивільного захисту – інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних чинників, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.

(ДБН В 2.2.5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту»).

Захисні споруди поділяються:

1. за захисними властивостями:

- сховища;

- протирадіаційні укриття (ПРУ);

- прості укриття — щілини (відкриті і перекриті).

2. за призначенням:

- для захисту населення;

- для розміщення органів управління (ПУ);

- для медичних установ;

3. за місцем розташування:

- вбудовані у будинки;

- побудовані окремо;

- метрополітени;

- обладнані у гірських виробітках;

4. за термінами будівництва:

- зведені завчасно;

- швидко збудовані;

- сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

Сховища забезпечують найбільш надійний захист людей від усіх вражаючих чинників (високих температур і шкідливих газів в зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнованих будівель і споруд та ін.), а також від ЗМУ та звичайних засобів нападу.

За місткістю сховища поділяються на:

- малі (150–300 осіб);

- середні (300–600 осіб);

- великі (понад 600 осіб).

За ступенем захисту сховища поділяються на 4 класи:

А-І - першого класу, розраховується на ΔР=5 кгс/см² Кп = 5000

А-ІІ – другого ΔР=3 кгс/см², К_п = 3000

А-ІІІ - третього ΔР=2 кгс/см², К_п=2000

А-ІУ – четвертого ΔР=1 кгс/см², К_п=1000.

Сховища мають бути обладнані:

- вентиляцією;

- санітарно-технічними пристроями;

- засобами очищення повітря від PР, OР і БЗ.

Сховище складається з основних і допоміжних приміщень:

До основних приміщень відносяться:

- приміщення для людей;

- пункт управління;

- медичні кімнати.

У сховищах лікувальних установ, крім того, можуть бути:

- операційно-перев'язочні;

- передопераційної стерилізації.

До допоміжних приміщень відносяться:

- фільтровентиляційні приміщення (ФВП);

- санітарні вузли;

- захищені дизельні електростанції (ДЭС);

- приміщення для зберігання продуктів харчування;

- шлюзи-тамбури, тамбури;

- станція перекачування та приміщення для кисневих балонів.

- протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;

Захисні властивості ПРУ характеризуються коефіцієнтом послаблення від іонізуючих випромінювань і поділяються на 5 груп:

П - 1 - першої групи, К_п = 200 розраховуються на ΔР = 0,2 кгс/см² (20 кПа). Будуються в зоні можливих слабких руйнувань для працюючих змін підприємств, що продовжують свою виробничу діяльність у надзвичайних ситуаціях, невоєнізованих формувань, лікувальних закладів;

П - 2 - другої групи, К_п = 200, на ΔР не розраховуються. Будуються в зоні можливого небезпечного радіоактивного зараження (РЗ) за зонами слабких руйнувань для працюючих змін, НФ, лікувальних закладів;

П - 3 - третьої групи, К_п = 100, розраховуються на ΔР = 0,2 кгс/см² (20 кПа). Будуються в зоні можливих слабких руйнувань для не працюючого населення;

П - 4 - четвертої групи, К_п = 100, на ΔР не розраховуються. Будуються за зонами слабких руйнувань в зоні можливого небезпечного радіоактивного зараження для не працюючого населення і в зоні сильного РЗ для працюючих змін, НФ і лікувальних закладів;

П - 5 – п’ятої групи, К_п = 50, на ΔР не розраховуються. Будуються за зоною можливих слабких руйнувань в зоні можливого сильного РЗ для не працюючого населення.

До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди (завчасно або швидко), але і споруди господарського призначення (льох, підпілля, овочесховище та ін.), а також пристосовані під укриття, і звичайні житлові будови.

Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.

Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.

Укриттю підлягають:

1) у сховищах:

а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період;

б) персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);

в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп цивільного захисту;

г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце;

2) у протирадіаційних укриттях:

а) працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

б) працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій;

в) населення міст, не віднесених до груп цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп цивільного захисту і зон можливих значних руйнувань;

г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп цивільного захисту, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій цивільного захисту, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

3) у швидко споруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення - населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів.

Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та об’єктів подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб’єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб.

Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

1) в яких розташовані пункти управління;

2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями.

Заходи з евакуації

Евакуація – вивезення або виведення з міста в заміську зону працівників та службовців об’єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, та незайнятого у сфері виробництва та обслуговування населення.

Рівні евакуації: державний, регіональний, місцевий або об’єктовий.

Види евакуації:

1) обов’язкова;

2) загальна або часткова;

3) тимчасова або безповоротна.

Способи евакуації:

– вивезення населення транспортом;

– виведення пішки;

– комбінований, за якого виведення з міста пішки поєднують із вивезенням деяких категорій населення. Транспортом вивозять працівників об’єктів, що функціонують, формування ЦЗ, інвалідів, хворих, жінок з дітьми до 10 років.

Рішення про проведення евакуації приймають:

1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

2) на регіональному рівні - обласні державні адміністрації;

3) на місцевому рівні - районні, районні у місті Києві державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.

У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.

Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;

3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:

1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб.

Розосередження та евакуацію працівників, службовців, членів їх сімей планують та організовують за територіально-виробничим принципом, тобто працівники – за об’єктами господарювання, а населення, що не має стосунку до виробництва, – за місцем проживання, через житлово-експлуатаційні організації.

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;

3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.

Для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації залучаються транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Планування заходів з евакуації здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Для безпосереднього керування підготовкою та проведенням евакозаходів створюють евакуаційні органи, до яких належать: у містах – міські, районні та об’єктові евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); у заміській зоні – евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ).

Евакуаційні комісії та ЕПК здійснюють планування, підготовку, організацію та керівництво проведенням евакозаходів.

Збірні евакуаційні пункти призначено для організації збору, реєстрації, обліку та відправлення міського населення в заміську зону. Їх розмішують поблизу станцій, пристаней, пунктів посадки на транспорт. Приблизний склад ЗЕП: керівник, його заступник, групи – оповіщення, реєстрації та обліку, охорони громадського порядку, комендант і чергові, голови ешелонів (колон). В евакуаційному пункті організовують медичний пункт, кімнату матері та дитини, стіл довідок. До ЗЕП приписують заздалегідь визначені об’єкти та частину населення.

Приймальні евакуаційні пункти створюють для прийому та розселення в заміській зоні міського населення. Їх розташовують поблизу станцій, пунктів висадки населення. Приблизний склад адміністрації ПЕП такий самий, що й ЗЕП.

Проміжні пункти евакуації організовують для прийому й тимчасового розміщення населення, що евакуюється з міста пішки, та подальшого доправлення його транспортом до місць розселення.

5. Інженерний захист територій:

1) проведення районування територій за наявністю потенційно небезпечних об’єктів і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, а також ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними;

2) віднесення міст до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;

Міста, на території яких розміщені суб’єкти господарювання, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв’язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп цивільного захисту - особливої, першої, другої чи третьої.

Суб’єкти господарювання, що мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту - особливої важливості, першої чи другої.

3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;

4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;

5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;

6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;

9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;

Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

За результатами визначення ризиків виникнення надзвичайних ситуацій внаслідок небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, а також на об'єктах підвищеної небезпеки центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, веде Державний реєстр небезпечних територій.

6. Радіаційний і хімічний захист населення і територій:

1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

4) використання засобів колективного захисту;

5) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

Допустимі дози опромінення: 1 Гр = 100 бер = 100 Р = 100 рад = 1 Зв

а) на воєнний час

– при одноразовому опроміненні (до 4 діб) – 50 Р;

– при багаторазовому опроміненні – за 30 діб – 100 Р,

– за 3 місяці – 200 Р,

– за 1 рік – 300 Р;

б) на мирний час

– для населення що не працює з радіоактивними речовинами (природний фон) за 1 рік – 0,5бер,

– для персоналу АЕС в нормальних умовах за 1 рік – 5бер,

– для населення ( в умовах НС) опромінення за 1 рік – 10бер,

– для персоналу АЕС (в умовах НС) опромінення за 1 рік – 25бер.

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

7. Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення:

1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;

3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;

4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

5) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;

6) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;

7) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;

8) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;

8. Біологічний захист населення, тварин і рослин:

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.

9. Психологічний захист населення:

1. Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:

1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;

2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;

3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;

4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення.

Соціальний захист

Постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.

Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають:

1) надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);

2) забезпечення житлом;

3) надання медичної та психологічної допомоги;

4) надання гуманітарної допомоги;

5) надання інших видів допомоги.

Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок:

1) коштів державного та місцевих бюджетів;

2) коштів суб’єктів господарювання або фізичних осіб, винних у виникненні надзвичайних ситуацій;

3) коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування;

4) добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян;

Забезпечення житлом постраждалих, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання шляхом:

1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання;

2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання;

3) будівництва житлових будинків для постраждалих;

4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання.

Надання медичної та психологічної допомоги

1. Постраждалі під час надзвичайних ситуацій мають право на надання їм безоплатної медичної допомоги.

2. Постраждалі, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, за висновками медико-соціальних експертних комісій забезпечуються психологічною реабілітацією.

3. Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, забезпечуються психологічною реабілітацією у санаторно-курортних закладах, при яких утворено центри медико-психологічної реабілітації.

4. Постраждалі, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, мають право на отримання безоплатної психологічної допомоги.

Надання інших видів допомоги

Постраждалим, які евакуюються, відселяються на нове місце проживання у зв’язку з надзвичайними ситуаціями, надаються такі компенсації та пільги:

1) оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним або автомобільним видами транспорту (крім випадків, коли транспортні засоби надаються безоплатно);

2) одержання безвідсоткової позики на господарське обзаведення у порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України.

3. Постраждалим, які залишилися на попередньому місці проживання, надається грошова допомога у порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України.

4. За постраждалими (якщо з часу встановлення інвалідності, визначення моральної шкоди минуло не більше одного року) зберігається середньомісячний заробіток протягом строку, визначеного програмою реабілітації. У цей час відшкодування шкоди здійснюється на загальних підставах. Індексація суми відшкодування шкоди здійснюється у порядку, встановленому законодавством.