Особистість у межах теорій її розвитку

На відміну від психологічних теорій розвитку особистості біблійна теорія описує першу людину-душу в ролі первосвященика Адама, який не спромігся присвятити своє життя мові-подрузі душі, дружині Єві, а зрадив її. Він не взяв на себе відповідальність, вину і не молився за неї перед Творцем. Навпаки, звинуватив мову і Бога, який створив її для нього. Не маючи перед очами батьківського прикладу спілкування з Богом, сини Єви (способи пізнання світу), які ще й сформувалися у відмінних між собою діяльностях (землероб Каїн і скотар Авель), не тільки не були поєднані між собою у дусі любові й істини, а й не шанували життя один одного. (Каїн, який не міг господарювати над своїм гріхом заздрості і ревності, вбив свого брата Авеля).

У Новому Заповіті обґрунтовується багаторівнева теорія і практика розвитку людської душі. І Другий Адам (Ісус Христос) постає її Спасителем. Він не є створеним, а народжений Пречистою Дівою Марією від Святого Духу. Будучи Боголюдиною від народження, Ісус Христос опікується-віддає життя за тих, хто, приймаючи Його у свою душу, народжується вдруге. У новозавітній теорії головним джерелом розвитку особистості є формування її відносин між мовою і душею на прикладі спілкування між Особами Святої Трійці (Іпостасі Єдиного Бога) та Ними і Пречистою Дівою Марією.

У сучасній психологічній науці виокремлюються сім основних підходів (комбінацій-теорій) щодо вивчення особистості, які розглядають:

1) характер головних джерел розвитку особистості (вроджене, набуте);

2) найважливіший віковий період для формування особистості;

3) домінуючі процеси в структурі особистості (свідоме, несвідоме);

4) наявність свободи волі, ступінь здійснення контролю над поведінкою;

5) методи виявлення і дослідження особистого внутрішнього світу.

Якщо З. Фрейд основним джерелом розвитку особистості вважає біологічні фактори (інстинкти), тобто загальну біологічну енергію (лібідо), сексуальні й агресивні потяги, то К. Юнг джерелом розвитку називає фактори психологічні, первинні ідеї (архетипи). Гуманістична теорія під цим джерелом вбачає вроджені тенденції до само-актуалізації та процес контролю розвитку.

Когнітивна теорія, навпаки, за головне джерело розвитку особистості обирає середовище, соціальне оточення. Поведінкова теорія розвитку визначає джерелом навчання (поведінкові рефлекси і соціальні навички). А диспозиційна теорія – взаємодію генетики і середовища.

Що стосується діяльної теорії, то головним джерелом розвитку вона вважає діяльність, взаємодію людини і світу. Сформована особистість є опосередкованою ланкою (своєрідною перешкодою), через яку зовнішній світ здійснює вплив на людину. Тобто зовнішній світ діє не безпосередньо, а лише через раніше засвоєні конкретною людиною соціальні ролі, сценарії взаємодії, професії, цінності, мову, ін.

Відповідно до цієї теорії свідомість особистості повністю залежить від суспільного буття, її професійної та інших видів діяльності, суспільних стосунків і конкретних умов, у які вона включена. У свою чергу, професійна діяльність, будучи перетворенням зовнішнього і внутрішнього світів для задоволення потреб людини, передбачає, з одного боку, адаптацію до вимог конкретного виду діяльності, а з іншого боку, усвідомлення вірогідності гіпертрофованого розвитку професійних, ін. особливостей особистості. Звідси носії домінуючих професій, формуючи певні економіко-психологічні типи (касти), віддзеркалюють не тільки відповідні види мовленнєвої творчості, а й вирішальним чином впливають на культурне поле мови, суспільство і поведінку людей.

На відміну від біблійних жодна з сучасних теорій особистості (біологічна, психологічна, біологічно-психологічна, біологічно-соціальна, соціальна) не розглядає глибинні духовні структури, які поєднані з внутрішньо-зовнішньою мовленнєвою творчою діяльністю та її впливом на здоров’я і довголіття. З-за недолугого і неповного засвоєння мови і культурного надбання, відсутності цілісного уявлення особистості про саму себе і свою мову, яка вирішальним чином впливає на неї і соціальне оточення, у людини може сформуватися агресивне бажання чинити фізичний і психічний опір-насилля. Отже, якщо особистість (спільнота) не буде свідомо вводити у свій внутрішній світ (буття), духовні стосунки з Словом, мовою душі, то вона перешкоджатиме собі на шляхах подальшого розвитку себе, своїх відносин і руйнуватиме і себе, і своє оточення, і країну, що й відбувається.

Залишається лише дивуватися, як Мойсей, подібно до міфічного (або реального) давньогрецького героя Прометея (про-міф), спромігся «вкрасти» самого себе (жерця-носія світла вищих знань і технологій розвитку людської душі і самоусвідомлення), а з собою ще й єврейський народ і відповідні технічні прилади у єгипетських богів. Хоча і раніше велися війни з метою викрадення жерців, з чиєю допомогою можна було відновити занепалу країну (не випадково вищі знання вважалися великою таємницею: духовною зброєю і заступництвом богів), але тут відбулося «викрадення» самого себе..! То ким були і чим володіли представники прадавніх цивілізацій, що вони свого часу накоїли на Землі, чому потому їм довелося приховували свої знання? І що ми відтепер маємо здогадатися-усвідомити, аби не повторити помилок, і хто навчав-виховував-освічував Ісуса Христа і Діву Марію та готує Його друге пришестя?

Цікаво:

1) В які сучасні ідеї грають люди і «боги»?

2) Чому Мойсей найбільше цінував навчання духовним знанням?

3) За що культурно-історичні попередники високо цінували авторитет родини?

4) Чому Ісус на перше місце ставив спілкування з Богом?

5) Запишіть своє питання.

Рушник, мій світо-шлях душі,

Розписаний маленькими стібками.

Він над іконою, святими образами

летить…

Прикрашу ним вікно,

Що дивиться прозорим оком

у два світи…

Єднає їх у цілісне буття.

Я постелю його під ноги молодят,

Щоб спів-мірять могли своє життя

З тим майбуттям,

Що вишите на ньому,

На рушникові з дому.

На нім подам я хліб і сіль,

Як плід свого життя,

У нього загорну і немовля,

І другові я пов’яжу на руку,

Ним обійму батьківський хрест

Оновлення крізь муки…

А як умию я обличчя й руки

Й утруся ним, то слід полишу у віках

Всіх помислів моїх і діл…

Якщо брудні – спричинять біль,

А може й чистий образ явиться

На цьому духовному листі –

На рушникові з дому…

Тоді прийшли два ангели

Тоді прийшли два ангели 5-7-метрового росту в сірувато-білих одежах надвечір’я. Глянувши униз з вікон дванадцятого поверху, вона угледіла дві напівпрозорих, витягнутих від землі до неба постаті із складеними крилами, що тріпотіли, і себе – 4-х річною дитиною поміж ними. Пригадалась фреска «Маленький Іоанн, якого веде ангел до пустелі» на 2-му поверсі давнього київського собору.

У ту мить вона не усвідомила побачене і не здогадалася, що пустеля – це одна з назв духу сумніву і самотності. Він постає і в образі змія-спокусника, в якому уособлюється вибір (життя-смерть, добро-зло, любов-страх) у хвилини внутрішньої кризи, і в образі земної мудрості, досвіду цього вибору. Льотчик-письменник, який потрапив у аварію, пізнав також і оповів про дух свободи-відповідальності в образі маленького принца (казка А. Екзюпері), якого він зустрів у пустелі і який досліджував небо усамітнення і землю самотності і вмів правильно користуватися зміїною отрутою.

Вони йшли довго, а часу пройшло мало або не пройшло зовсім, можливо тому, що між ними була довіра, звідси легко, спокійно і тихо на серці. Немов би простір, який до того наполегливо відтворювався світлими почуттями і думками, тепер сам вів її за руку до осягнення нового.

Нарешті, в атмосфері поза баченням земного з’явилась невеличка черга людей. Ангели залишили її коло неї і почали супроводжувати кожного з цієї групи, а потім повертати назад. Вона була останньою, коли вони наблизилися, повели її кудись і залишили на самоті. Враз безкрайнє небо постало обрисами величезного і глибокого мозку, який струменів невидимим, але відчутним світлом. Воно лилося з усіх боків і сприймалося забутим десь у далекому дитинстві, а відтепер віднайденим знов батьківсько-материнським прийняттям і всепрощенням, єднанням і порозумінням, теплом і любов’ю, яких шукають усе своє життя і які знаходяться поряд, у власній пам’яті серця, в самісінькій душі.

Пригадалась ще одна фреска з Кирилівської церкви у Києві – «Ангел, який розгортає-згортає свиток неба». Потому з’явилась голограма «Святої Трійці». Мабуть у своїх пошуках А. Рубльов також побував у над-особистісному вимірі буття, де узрів, що сила зцілення полягає у вивільненні з в’язниці страху самотності, і віддзеркалив цей духовний досвід у чудотворній іконі. Йому відкрилася сила взаємного визнання і поваги, поклоніння, благоговіння і любові світлих образів один до одного, які живуть у небі душі, яка їх прагне. Вони зцілюють її, дарують їй довголіття і духовне безсмертя.

Надвечірнє світло не сліпило очі. І можна було спокійно споглядати обриси космічного за своїми масштабами і значенням для життя на землі вільного розуму в серці. Вона не дивувалась тому, що було так природно: і коли в її душі тихо і обережно пролунав звернений до неї ніжний струмінь «чого ти бажаєш»? І коли на одному з пелюстків білого лотосу, що виростав з її пупка засяяла прозора росинка, на якій, немов у мініатюрному дзеркалі, з’явилися ці слова. І тоді усе її єство видихнуло: «Знань…». Воно просто озвучило сформовану раніше шкільну установку, або готовність вести себе певним чином у певній ситуації.

Мільйонами посмішок замигтіли у відповідь далекі зірки, відбиваючи думку космічного розуму, яка засяяла на росинці сонячної квітки. І вона враз опинилася вдома на ще теплому простирадлі. «Ні, не сюди…», – метнулося все її єство. «Я загину без Твоєї любові, навчи мене любити так, як Ти…», – застогнало в молитві її серце. І вона злетіла знов туди наверх і опинилася поза хмарами в пустелі понад сновидінь.

Знайома група була в дорозі і просунулась доволі далеко. Дитячі ніжки по коліна провалювалися у гарячий пісок. Дитина ніяк не могла наздогнати і швидко втомилася. Потому мандрівники зовсім пропали з виду, і дівчинка залишилася одна. Було сухо, жарко і хотілося пити. Тоді вона прийняла непросте для себе рішення повернутися, відпочити, набратися сил, аби відшукати їх знов.

Зворотній шлях видався значно менше очікуваного, особливо, коли зустрівся першій кущик зеленої травички. Змійкою метнулася чорна смужка. Це була групка маленьких чоловічків, які самостійно відправилися у пустелю. Керівник йшов далеко попереду для вибору напряму руху, і, мабуть, тому видавався набагато більшим за інших, хоча виглядав, немов велика мураха. Отож, витягнута під хмари, вона мала багаторазово себе зменшити, стати на одне коліно і протягнути долоню, поклавши її тильною стороною на пісок, аби він виділив її, немов пагорб, з оточуючого простору. «Як на малюнку М. Чюрльоніса», – майнула думка вслід знайомому образу.

Він прийняв допомогу щодо вибору напряму подальшого руху. І миттєво вернувшись у попередній стан, вона поспішила за першою групою, яку дуже швидко наздогнала, щоб допомагати тим, хто позаду. А, спостерігаючи за обома групами, подумала: «Мабуть, я підросла в пустелі, де знання виявилися сконденсованою любов’ю», – і тут вона зрозуміла, чому передчасно їх сіяти у землю душі, не зігріту поєднанням з Богом Любові. Адже тоді вони дадуть слабкі паростки і принесуть отруйний врожай. Не випадково, коли не вистачає енергії любові, народжуються відторгнені.

Очистивши джерела води, де шукачі духовних вимірів буття відновлюють світлі думки і почуття для відтворення гармонії, вона перенеслася в башту-бібліотеку, яка розташувалась на кордоні між сивою пустелею і околицею міста.

Цікаво:

1) Чим відрізняється пізнання любов’ю-радістю від пізнання неприйняттям-заздрістю?

2) Чи є душа-любов головним інструментом-стрілою еволюції?

3) Чого слова «не згрішиш, не покаєшся» вважаються бісівськими?

4) Чому, якщо геном відшукає свою пару за душею-духом (лик, мовлення, запах), то народяться здорові й талановиті діти?

5) Запишіть свої питання.