Типологічні відмінності в перфективних процесах

Процеси сприйняття й обробки інформації відбуваються не однаково у різних людей. Існують два основні стилі – аналітичний і синтетичний та два додаткових – аналітико-синтетичний і емоційний.

„Синтетики” характеризуються схильністю до узагальненого відображення явищ і до визначення загального, основного їх значення. Уміння узагальнювати, систематизувати інформацію дозволяє менеджеру підійматися над ситуацією, охоплювати її одним поглядом з висоти „пташиного польоту”. Це невід’ємна якість ефективного керівника, яка допомагає приймати швидкі і стратегічні рішення.

Для „аналітиків”, навпаки, характерна схильність до виділення частин, деталей, подробиць. Без цієї здатності важко вихопити головні особливості тих чи інших подій і встановити ступінь їх впливу на ситуацію в цілому.

Аналітико-синтетичний тип характеризується комбінацією цих особливостей, проте при меншому вираженні однієї й другої.

Емоційний тип характеризується підвищеною чуттєвою реакцією на ситуацію, яка, як правило, заважає її адекватному сприйняттю. При цьому слід підкреслити, що заважає не сама емоційність, яка часто супроводжує талант, а саме не стримування бурхливих реакцій.

Безумовно, найкращим для управлінської діяльності є аналітико-синтетичний тип сприйняття, а емоційний протипоказаний керівництву.

Нарешті, серед загальних характеристик сприйняття необхідно відзначити і таку важливу індивідуальну особливість, як спостережливість. Вона полягає у здатності робити корисні висновки з інформації, що фіксується.

Помилки сприйняття. Виділяють наступні основні особливості сприйняття керівником підлеглих:

1) перенесення загального враження про підлеглого на оцінку його окремих характеристик – як ділових, так і особистих („ефект генералізації”);

2) завищення оцінок тих підлеглих, які підтримують керівника і висловлюють схожі з керівником думки;

3) заниження оцінок тих підлеглих, які не підтримують керівника і висловлюють думки, що суперечать його думці.

Висновок для керівника: не слід квапиться з ярликами, як би не хотілося швидко покласти людину на ту або іншу „поличку” свідомості. Висновок для працівників будь-якого рангу: необхідно бути готовими до того, що вищі менеджери не в силах бути абсолютно неупередженимийі об’єктивними в оцінці співробітників.

У зв’язку з цим постає і ще одне важливе питання: про адекватність сприйняття самого керівника очолюваною ним групою. У зарубіжних дослідженнях розроблений своєрідний норматив того, яким повинен сприйматися керівник своїми підлеглими, щоб його діяльність була ефективною: по-перше, як „один із нас”; по-друге, як „подібний до більшості з нас”; по-третє, як „кращий із нас”; по-четверте, він повинен „відповідати експектаціям”, тобто виправдовувати очікування членів групи.

Феномен каузальної атрибуції. Це явище було розвинене в працях Ф. Хайдера, Е. Джонса, Л. Роса, Р. Нісбетта та ін. Суть феномена каузальної атрибуції полягає у тому, що люди схильні пояснювати власні успіхи своїми особистими якостями, своїм ставленням до справи, а невдачі – обставинами, зовнішніми причинами. Керівник, згідно із загальним законом атрибуції, схильний пояснювати невдачу якого-небудь заходу зовнішніми причинами. Та ними якраз і будуть „інші” – зовнішні по відношенню до нього люди (підлеглі). Однак і самі підлеглі також діють за цим законом, пояснюючи спільну невдачу зовнішніми чинниками – поганим керівництвом, невдалою організацією. Подібне зіткнення є однією з найважливіших і найтиповіших причин виникнення конфліктів щодо лінії керівник – підлеглі, яке корениться у психологічних механізмах атрибутування.

Роль анемічних процесів (пам’яті) в управлінській діяльності. Не дивлячись на факти, що переконливо доводять відсутність прямого і простого зв’язку між розвитком пам’яті й успішністю управлінської діяльності, думка про те, що „чим краща пам’ять, тим ефективніше керівництво”, загальноприйнята, і, більше того, вона правильна. Вихід із цього протиріччя полягає в наступному. Особливістю анемічних процесів керівника є те, що він повинен володіти не стільки загальним високим рівнем розвитку пам’яті, скільки мати необхідну її структуру, специфічний „устрій”. Іншими словами, важливо уміти швидко систематизувати і запам’ятовувати ту інформацію, яка потрібна саме для даних умов.