Образ Волині у творчості Великого Кобзаря

Немає в нашого народу іншого поета, який удостоївся б такої шани, як Шевченко. Великий Кобзар є живим втіленням найзаповітніших прагнень народних, символом національної української духовності. Усе, що освячене ім’ям найвеличнішого нашого письменника, у народі по-справжньому, глибоко, щиро вшановується. Практично в усіх населених пунктах, де побував поет, встановлено пам’ятники , відкрито меморіальні комплекси, музеї, кімнати пам’яті у школах тощо. Спадщина Кобзаря може вивчатися з погляду літературознавства, історії, мовознавства, текстології (поезія), численні малюнки, гравюри, картини теж багато про що можуть розповісти. Останнім часом актуальними є міжпредметні дослідження, які ґрунтуються на даних різних наук, що дозволяє сприймати творчість і особистість Т. Шевченка комплексно, цілісно. Це і обумовлює актуальність нашої наукової розвідки.

Метоюнашого дослідження стало з’ясування особливостей відображення подорожі Волинню у поетичних творах Шевченка, вплив перебування Кобзаря на Волині на світогляд і творчу манеру поета.

Предмет дослідження– образ Волині у творчості Т. Г. Шевченка

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети використані методи контекстуального аналізу, а також описовий та порівняльний.

Наукова новизна дослідження полягає у дослідженні невідомих досі аспектів образу Волині у творчості Великого Кобзаря.

У 1846 році, після закінчення Петербурзької Академії мистецтв, Тарас Григорович був вільним художником і працював в Україні. Шевченко вступив до новоствореної тоді в Києві Археографічної комісії, де разом із однодумцями опікувався збереженням пам’яток старовини, реліквій, записував унікальні зразки народної творчості тощо. Саме від Археографічної комісії він отримав доручення здійснити подорож на захід України, побувати в одному з найдавніших у слов’янському світі Почаївському монастирі, відвідати цілий ряд славних своєю старовиною міст Волині й Поділля.

Існують різні погляди на маршрут подорожі Т. Г. Шевченка по Волині. Дослідник Петро Кралюк («Острозька Біблія в контексті української та європейської культур» (Острог, 2006), «Волинь у житті й творчості Тараса Шевченка» (Луцьк, 2006), «Волинь та Поділля в житті Тараса Шевченка» (Луцьк, 2007), «Білі плями в історії української філософії» (Луцьк, 2007), «"Тренос" Мелетія Смотрицького в дискурсі західної філософської думки» (Острог, 2012), «Прийняття і сприйняття християнства в Русі-Україні» (Луцьк-Острог, 2013), «Своя мудрість. Тарас Шевченко як мислитель» (Луцьк, 2013) стверджує, що «немає ніяких достовірних фактів, які б стовід­сотково свідчили про перебування Кобзаря в конкретних містах та селах Волинського краю, окрім Почаєва, а також губернського центру Житомира. Те, що написано про його волинську подорож, часто носить гіпотетичний характер й переважно ґрунтується на фрагментарних згадках, узятих із повістей Шевченка».

На думку П. Кралюка і Я. Поліщука, до Почаєва Шевченко їхав із Житомира. У нього не було багато часу, і він поспішав. Йому, певно, хотілося намалювати лавру, поки ще стояли погожі осінні дні. Тому Кобзар у дорозі особливо не затримувався на оглядини міст та сіл. За припущенням П. Кралюка, Шевченко відвідав Новоград-Волинський, Корець, Остріг, був проїздом у Дубні, затримався на хуторі під цим містом, далі - село Верби, Кременець, Почаїв, Вишнівець. Ярослав Поліщук («Література як геокультурний проект» (2008), «Із дискурсів і дискусій» (2008). В останні роки опубліковано монографію «І ката, і героя він любив. Михайло Коцюбинський. Літературний портрет» (2009) та збірку літературної критики й есеїстики "Ревізії пам"яті" (2011) підтримує цю версію, хоча вважає, що в Дубні поет затримався на день-два. Обидва дослідники стверджують, що Шевченко побував на місці вічного 1спочинку героїв Берестечка, що повертався він тим же шляхом - через Вербу до Дубна, далі на Остріг, Корець і Житомир.

Є. Крамар («З допомогою тотемічного ключа», «Маловідомий епізод з життя і творчости Івана Франка», «Славетна українка в султанському дворі», «Справа Кочубея й Іскри», «Цигани», «З минулого України» 1984,) вказує зовсім інший маршрут поета. З Києва поет виїхав спершу на Поділля, побував у Кам’янці-Подільському, у Кременці, виконав заплановану роботу в Почаєві, а зворотний шлях пролягав через с.Верби до Дубна, звідти через Остріг, Корець до Новограда-Волинського. Дослідник заперечує відвідування Шевченком місця Берестецької битви. У Рівному поет, на думку Є. Крамаря, теж не міг побувати, адже це містечко лишилося осторонь від Дубна кілометрів на 49-50.

На думку ж дослідника В.Рожка (…………), Шевченко відвідав, крім зазначених раніше населених пунктів,волинське Полісся - села Вербку і Секунь, а також Луцьк, Ковель, Рівне, Звягель. Саме цим шляхом, на думку В. Рожка, повертався Кобзар до Києва.

Викладене нами свідчить про дискусійність питання про волинські шляхи Тараса Григоровича Шевченка. Та, вперше доторкнувшись душею до «моєї милої і прекрасної Волині» восени 1846 року, поет робив усе, щоб за найкоротший час пізнати її якомога більше.

Нам більш імовірною видалася гіпотеза Петра Кралюка, тому ми у своєму дослідженні дотримувалися саме її.

Враження від волинської подорожі лягли в основу творів Тараса Шевченка, як поетичних, так і прозових.

У 1847 році поет почав писати поему «Відьма» ,яку завершив через рік.

Героїня твору, будучи покинутою паном-коханцем, ман­друє Україною з циганами. Географія її мандрів дещо подібна до того шляху, яким їхав Шевченко під час своєї подільсько-волинської подорожі. У поемі згадується річка Дністер, яка визначає південну межу Поділля.

Із-за Дністра пішли цигане

на Волинь, і на Україну, - читаємо в творі [1].

Розповідь про жінку-покритку, яка довгий час бродила з циганами, а потім навчилася в них лікувати травами, Кобзар міг почути саме на Волині.

Показово, що незабаром після «Відьми», у першій поло­вині 1848 p., Шевченко пише поему «Варнак». Взагалі для Кобзаря характерним було, що деяким його прозовим творам передувало написання поем. Ці поеми для нього були як ескі­зи в процесі роботи над полотнами. В поемах, що передували повістям, поет накидав лише загальні контури, основні деталі. Потім, працюючи над прозовими творами, він скрупульозно вимальовував ці деталі, вписуючи їх у цілісне полотно. Те саме можна сказати про поему «Варнак» та однойменну повість. Поема - своєрідний «ескіз» повісті. Хоча остання виявилася значно відмінною від свого «ескізу».

Поема «Варнак» має, на думку П. Кралюка, волинську прив'язку. У ній Шевченко розповідає, що на чужині, «понад Елеком» він зустрів старого діда-варнака, який виявився земляком поета, бо походив з Волині;-

...Старий

Згадав свою Волинь святую

І волю-долю молодую...

Варнак говорить, що народився в селі над Іквою. Іква - це якраз річка, біля якої і через яку міг проїжджати Шевченко, подорожуючи Волинню. Вона бере початок неподалік Підкаменя. Протікає біля Почаєва й Кременця, через село Верба та місто Дубно, де, ймовірно, побував Шевченко.

Судячи з контексту поеми, дія відбувається переважно на Волині. Тут герой твору зазнав кривди з боку панів, тут же він їм й жорстоко мстився.

Незадовго після написання «Відьми» та «Варнака» Шев­ченко пише твір, який має досить чітку волинську прив'язку. Мається на увазі добре відомий вірш «Ой чого ти почор­ніло...» Створений він був десь у другій половині 1848 p., коли Кобзар перебував на засланні.

Ой чого ти почорніло,

Зеленее поле?

- Почорніло я од крові

За вольную волю.

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили.

Ця поезія містить ряд кон­кретних образів та деталей. Зрозуміти їх неможливо без вра­хування місцевих особливостей, а також часу перебування поета під Берестечком.

Передусім кидається в очі контрастний образ поля зе­леного і поля чорного. На Волині пізньої осені (а саме тоді Шевченко відвідав місце Берестецької битви) дуже різко контрастують зелені поля, засіяні озиминою, із «незайняти­ми» чорними полями. Цей образ, очевидно, добре запам'я­тався Шевченку і він його використав, надавши відповідного переосмислення, в своєму вірші.

Зелене поле для нього є чимось радісним, таким, що все­ляє надію. Його можна сприйняти як символ волі. Чорне ж поле - символ скорботи, трагічної звитяги козацтва. Воно із зеленого стає таким через пролиту кров «за вольную волю».

Є у вірші одна дуже конкретна деталь. Там говорить­ся, що славні запорожці вкрили своїм трупом поле «круг містечка Берестечка на чотири милі». Дійсно, відстань від Берестечка до сіл Пляшева та Острів (а саме на цій території розгорталися основні події битви) сягає приблизно чотири милі. Схоже, Шевченко сам проїхав цей шлях і ці «чотири милі» зафіксувалися в його пам’яті.

Як відомо, найбільше часу Шевченко перебував у Почаєві, що зумовлено було метою його подорожі на Волинь. Згадку про Почаїв ми зустрічаємо в поемі «Петрусь», яка була написана на засланні у 1850 р. За сюжетом героїня, молода панянка, вийшовши заміж за старого генерала, їде по святих місцях молитися, просить, щоб помер її чоловік, а вона могла зійтися з молодим хлопцем Петрусем. Цими святими місцями є Київ та Почаїв.

У першому варіанті поеми даний уривок звучав так:

У Київ їздила, молилась,

Аж у Почаєві була!..

Не помогла святая сила!

В село небога привезла

Свою змію ще гірше люту

І капельку на щось отрути [5].

У другому, значно відредагованому варіанті, цей уривок звучав дещо інакше :

У Київ їздила, молилась,

Аж у Почаєві була.

Чудовная не помогла,

Не помогла святая сила.

А ти аж плакала, молилась -

Та й занехаяла. Везла

Назад гадюку в серпі люту

Та трошки в пляшечці отрути.

Як бачимо, в другому варіанті Шевченко спеціально зга­дує «чудовную», тобто чудотворну ікону Почаївської Божої Матері. У своїх згадках про Почаїв до волинської подорожі він цього не робив. Там Почаїв фігурував абстрактно як одна із найбільших святинь для українців. У даному випадку вже бачимо певну конкретику, викликану враженнями від подо­рожі. До конкретики можна й віднести слова «аж у Почаєві була». Використовуючи слово «аж», поет вказував, що По­чаїв знаходиться далеко. Принаймні далеко від Подніпров'я, де нібито жила героїня поеми. Також, очевидно, в цьому емоційному «аж» Кобзар вклав своє враження від довгої до­роги, яку йому довелося здолати до цього містечка.

Потрібно, на нашу думку, зазначити, що, окрім поетичних творів, волинська проблематика знайшла помітне відображення і в прозових творах Шевченка. Пере­дусім це стосується повістей «Варнак», «Художник», «Прогулянка із задоволенням і не без моралі».

Подорож Волинню помітно розширила світобачення Шевчен­ка. Спілкуючись із нашими краянами, Шевченко пізнавав їх життя, настрої, звичаї. Це дозволило Кобзареві глибоко розкрити психологію героїв творів, умотивувати їх характер. У поезії «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», поемах «Варнак» , «Відьма», «Петрусь» він не просто вводить волинські сюжети в свої твори, а й намагається створити відносно цілісне бачення тієї частинки української землі, якої поет до цього часу практично не знав і мав про неї приблизне уявлення.