Еоретичні основи індивідуальної роботи з особовим складом у підрозділі (військовій частині). €

Індивідуальна виховна робота з військовослужбовцями”.

Заняття № 1: “Сутність індивідуальної роботи з особовим складом”.

Час: 4 год.

Мета заняття: 1. Розкрити суть, зміст, структуру індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовців. 2. Ознайомити слухачів із теоретичними основами індивідуальної роботи з особовим складом у підрозділі (військовій частині). 3. Формувати у слухачів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності. 4. Формувати світогляд студентів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності. 5. Сприяти розвитку у студентів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості.

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

№ з/п СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ Час (хв.)
      ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців. Теоретичні основи індивідуальної роботи з особовим складом у підрозділі (військовій частині). ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА  

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Затверджена Указом Президента України від 12 січня 2004 року №28/2004 // Народна армія. – 2004. – 4 лютого.

2. Досвід застосування ЗС провідних країн світу (для врахування під час набуття спроможностей військами (силами) для виконання задань за призначенням), частини 1-3, 2014.

3. Директива Начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України від 30.12.2014 року №Д-32 «Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо покращення морально-психологічного стану та стану правопорядку в ЗС України у 2015 році».

4. Методичні рекомендації щодо організації і проведення занять з бойової підготовки з урахуванням створених на полігонах навчальних об’єктів. КСВ ЗСУ, 2014.

5. Наказ Міністра оборони України від 3.07.13 р. №449 “Про затвердження Концепції розвитку державно-патріотичних та військових традицій у ЗС України”.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

  Мультимедійний проектор, ноутбук, роздруковані основні поняття, слайди лекції, копія лекції.

хв.

Методичні вказівки. Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з заняттями з інших дисциплін, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що для військового керівника дуже важливо уміти визначати наявність конфліктів в сім’ї військовослужбовця як у себе, так і у підлеглих та уміти його вирішувати.

хв.

Виховна робота – система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, культурно-просвітницьких та воєнно-соціальних заходів спрямованих на формування і розвиток у воїнів гуманістичного світогляду, правової свідомості і особистих якостей необхідних для військової служби, а також для забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності органів управління з¢єднань і частин, військової дисципліни та соціальної справедливості у стосунках між військовослужбовцями, начальниками і підлеглими, готовності особового складу до захисту держави.

Успіх виховної роботи багато в чому залежить від уміння командира вибрати методику роботи з підлеглими, правильно врахувати індивідуальні риси характеру, психологічні особливості, соціальний досвід, рівень загальноосвітньої і військової підготовки кожного, а також надати їм допомогу в період військової служби. Багато що з перерахованого ґрунтується на умілому володінні командиром методикою індивідуально-виховної роботи з підлеглими.

Індивідуальна робота - складова частина виховання військовослужбовців, головний засіб встановлення взаємин командира з підлеглими. Кажучи словами відомого російського генерала М.І. Драгомірова, індивідуальне виховання допомагає "з рекрута зробити солдата, не ламаючи в нім людини".

З метою створення здорових соціально-психологічних умов військової служби та викорінення нестатутних взаємовідносин, попередження ухилень від військової служби, профілактики правопорушень військовослужбовців у позаслужбовий час із року в рік зростають вимоги до командирів, штабів, виховних структур щодо проведення індивідуально-виховної роботи в підрозділах. Але істотного її покращення не спостерігається. Чому індивідуальна робота до цього часу не дає якісного результату в удосконаленні особистісних якостей?

Слайд 7

Ми назвемо деякі причини .

v Відсутня єдина система психолого-педагогічного вивчення особистості воїна. А без знання підлеглих неможлива успішна виховна робота. Недоліки у вивченні військовослужбовців нерідко зумовлені бажанням вирішувати складні питання з ходу, відступаючи від наукових рекомендацій.

v Не вдалося подолати авторитарного стилю спілкування. Відсутня культура в діалозі начальника і підлеглого. Спілкування проходить частіше за вказівкою, ніж за потребою.

v Індивідуальна робота не завжди буває конкретною. Справа частіше підміняється розмовами, гаслами, закликами про необхідність бути уважним до вояків, турбуватися про них. Для урахування індивідуального впливу поки ще не існує одиниці виміру. Легше відзвітуватися кількістю масових заходів – це краще сприймають комісії різних рівнів.

v Дефіцит впливу на свідомість особистості зумовленийслабкою озброєністю офіцерів основами іметодикою індивідуальної виховної роботи. Але не тільки цим. Зустрічаються офіцери, взагалі не бажаючі займатися вихованням своїх підлеглих. Вони вважають, що це повинні робити виключно офіцери виховних структур.

v Основні труднощі в її проведенні лягають на плечі молодих офіцерів, яким бракує психолого-педагогічної підготовленості. Звичайно, досвід справа наживна, з роками прийде. Але і офіцер до цього часу зі складу підрозділу, просуваючись по ступенях службових сходів, піде. Його замінить знову малодосвідчений випускник ВВНЗ.

v Поточні справи, дозволяють закритися як щитом від ІВР. У багатьох не вистачає часу, щоб поспілкуватися з підлеглим. У круговерті справ і турбот часто забувається, що і перемога в бою залежить зрештою від конкретної людини, її душевного настрою.

v Не всі вихователі готові до плюралізму думок. Не вистачає аргументів, шкутильгає мистецтво переконувати. Не кожен керівник військового колективу здатний показати приклад розуміння різнодумства, різноваріантності підходів.

Особливе значення індивідуальна робота має в умовах реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України, реалізації вимог Концепції соціального і гуманітарного забезпечення у Збройних Силах України, необхідності проводити ефективні заходи по зменшенню впливу негативних проявів сучасного стану суспільства на морально-психологічний стан військ.

Слайд 8

Тому індивідуальна робота сьогодні висувається на передній план. Вона дає можливість офіцерові:

- зрозуміти кожного підлеглого як людину (його внутрішній світ і мотиви поведінки, що у воїна за душею), чому він так чи інакше бачить світ і людей;

- переконати на особистому прикладі, що ти сам досяг в цьому житті, чого добився, відкрити перед підлеглим резерви його розвитку;

- надати вчасно підтримку тим, хто її потребує, допомогти порадою "старшого товариша";

- виявити больові точки взаємин між воїнами, попередити можливі конфлікти;

- підбирати людей на посади і розподіляти до складу підрозділів, інших груп, призначати сержантів тощо;

- правильно, з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей, ставити перед підлеглими завдання.

В цьому і полягає актуальність вивчення теми сьогоднішнього заняття.

1. Індивідуально-психологічні особливості різних категорій військовослужбовців– 85 хв.

З’ясувати індивідуально-психологічні особливості різних категорій військовослужбовців.

Аналіз діяльності командирів (начальників) щодо підтримання і зміцнення військової дисципліни у підрозділах ЗС України показує, що багато з них часто зустрічаються з труднощами в управлінні соціально-психологічними процесами, що протікають у військових колективах. Це потребує глибокого знання психології військовослужбовців, мотивації їх поведінки і інших особистісних особливостей.

У ЗС України проходять службу різні категорії військовослужбовців. При роботі з ними командиру необхідно враховувати індивідуально–психологічні особливості підлеглих. Якщо при командуванні підрозділами, укомплектованими військовослужбовцями–призовниками у командирів і начальників, як правило, питання не виникають, то з такими категоріями військовослужбовців як контрактники і військовослужбовці–жінки, деякі командири і начальники працюють зовсім недавно.

Слайд 10

Особливістю військового колективу є те, що він включає декілька чітко виражених за соціально-психологічними параметрами категорій військовослужбовців. Це офіцерський склад, військовослужбовці строкової і контрактної служби, військовослужбовці-жінки.

Визначаючи соціально-психологічні особливості офіцерського складу, в першу чергу слід зазначити, що офіцери складають основний кістяк військової частини. Саме вони є безпосередніми організаторами навчально-бойового і виховного процесів. Проте слід врахувати, що за своїми соціально-психологічними характеристиками офіцерський склад не однорідний.

Слайд 11

З практичних міркувань офіцерський склад доцільно умовно розділити на дві великі групи: офіцери першого періоду служби і офіцери, що мають значний службовий досвід, знаходяться на другому, завершальному етапі своєї службової діяльності.

До першої групи відносяться молоді офіцери і більшість молодших офіцерів (природно, в цю групу не потрапляють ті, хто в 35— 40 років все ще має звання старшого лейтенанта або капітана). До другої групи входять ті, хто закінчує службу, і більшість старших офіцерів.

Слайд 12

До найбільш істотних позитивних характеристик офіцерського складу першої групи слід віднести: свідомий вибір військової професії, вибір виду ЗС, роду військ; хорошу теоретичну підготовку; старанність, дисциплінованість; довіра до досвіду старших офіцерів; професійне честолюбство, потреба удосконалюватися у вибраній професії; прагнення до самостійності, ініціатива, бажання проявити себе, просунутися по службових сходах; підвищена потреба в спілкуванні; близькість до солдатів.

До негативних характеристик цієї групи належать: недостатній життєвий і професійний досвід; неміцність переконань; сприйнятливість до негативного впливу середовища; висока чутливість; максималізм в оцінках; підвищена емоційність; поспішність в рішеннях і вчинках; слабкі навики роботи з людьми; прихильність до жорсткого прагматизму у виконанні своїх обов'язків.

Нерідко, особливо останнім часом, виявляється прагнення знайти застосування своїм професійним знанням і умінням поза армією; недостатня сформованість навиків в подоланні службових і побутових труднощів; неясне представлення перспектив своєї службової кар'єри; незадоволеність побутом, матеріальним положенням, організацією дозвілля і ін.

Слайд 13

Характеризуючи офіцерський склад другої групи, слід виділити такі властиві їй позитивні якості, як великий життєвий і службовий досвід; високий професіоналізм; відповідальність; вимогливість до себе і до підлеглих; міцні навики роботи з людьми; здатність ухвалювати зважені рішення; професійне честолюбство; адаптованість до жорсткої регламентації службової діяльності і особистого життя; зосередженість на службових справах; дисциплінованість.

Слайд 14

До негативних характеристик належать: схильність до консерватизму; міцна довіра до свого службового і комунікативного досвіду; украй рідкісна відмова від звичних, у тому числі і негативних, стереотипів, поведінки і службової діяльності (що, можливо, характеризує не стільки твердість переконань, скільки інерцію думки).

Слайд 15

В більшості випадків віддається перевага адміністративним, командним методам роботи з людьми, рідше використовується потенціал інших методів; превалювання матеріальних інтересів в мотивації служби; прояв службового снобізму, авторитарного стилю поведінки, протекційного тону у взаєминах. Спостерігається певне зниження службової активності через перед пенсійні настрої. У багатьох присутнє відчуття соціальної, моральної і матеріальної незахищеності, певній збитковості в соціальному плані в порівнянні з представниками інших шарів суспільства однакового рівня підготовки і кваліфікації; відчувається, а іноді підкреслено демонструється так звана службова втома.

Відомо, що військово-професійні властивості і якості громадянина-патріота, військового професіонала, високоморальної особи тощо, є неодмінними складовими особистісного змісту військовослужбовців. Їх формування, закріплення і подальший розвиток здійснюються в ході специфічної діяльності офіцерського складу – виховної роботи. Її система, цілі, завдання, порядок організації і зміст в даний час визначаються Концепцією виховної роботи у ЗС України та інших керівних документах. Особливе значення в цих документах надається виховній роботі із солдатами і сержантами, що проходять службу за контрактом.

Слайд 16

Спеціальне виділення виховної роботи з військовослужбовцями військової служби за контрактом в окремий напрям виховної діяльності офіцерського складу обумовлене двома чинниками. По-перше, це цілеспрямоване посилення їх ролі в структурі особового складу військових підрозділів. По-друге, необхідність врахування їх найбільш загальних і специфічних особистих і соціально-психологічних особливостей при організації і здійсненні військово-професійного виховання.

Військовослужбовці, що проходять військову службу за контрактом, сьогодні стали не тільки не від’ємним елементом кожного військового колективу, але і в багатьох випадках складають його кістяк, фундамент.

У соціально-психологічній характеристиці військовослужбовців військової служби за контрактом теж доцільно виходити з розгляду сукупності позитивних і негативних рис.

Слайд 17

Позитивними особливостями цієї категорії є наступні: добровільність ухвалення рішення служити в армії; розуміння необхідності виконання умов контракту; матеріальна зацікавленість в професійному вдосконаленні; симпатія до військового порядку і культури; прагнення довести свою професійну придатність; прихильність вибраному виду ЗС, роду військ, усвідомлений вибір місця служби; добро совісніше (в порівнянні з військовослужбовцями строкової служби) відношення до виконання повсякденних службових обов'язків.

Проте в ході набору військовослужбовців військової служби за контрактом поки не вдається поставити надійний фільтр на шляху проникнення в армійське середовище представників так званого "соціального дна". Іншими словами, контракт нерідко підписують не кращі громадяни нашого суспільства. Слід звернути особливу увагу на рихлість мотивів служби за контрактом. Як показують соціологічні дослідження, в мотивації превалюють матеріальні інтереси і дуже мало відображені мотиви широкого соціального плану. У зв'язку з цим активність в службовій діяльності контрактників переважно спрямована на реалізацію своїх прав і пільг, а не обов'язків.

Як правило, рівень загальноосвітньої підготовки і духовної культури осіб, що підписують контракт на службу, невисокий. Слабка і професійна підготовка навіть тих, хто приходить в частину після закінчення навчальних центрів. З боку військовослужбовців контрактної служби часто виявляється неготовність до істотних обмежень і жорсткої регламентації військового побуту.

Крім того, відносно недовгий термін існування цієї нової категорії військовослужбовців в армії ознаменувався зростанням грубих порушень військової дисципліни, пов'язаних з пияцтвом, наркоманією, специфічними видами нестатутних взаємин, конфліктами з військовослужбовцями строкової, розкраданнями матеріальних цінностей і зброї.

Для того щоб правильно побудувати роботу з контрактниками потрібно встановити, що спричинило кожного з них піти на службу. Визначивши, що привело людину до військ, командир буде знати на кого в колективі можна з впевненістю покластись зможе правильно будувати свою роботу при уникненню, локалізації негативних моментів і створення позитивних мотивацій на службу всього військового колективу.

Всіх військовослужбовців військової служби за контрактом, як правило, розділяють на дві категорії. До одної відносять контрактників, призваних військкоматом. До другої, ті які були набрані з числа військовослужбовців, що проходять службу за призовом. Такий підхід обумовлений їх істотними соціально-психологічними відмінностями, які дуже часто носять принциповий характер і впливають на формування змісту і технології виховної роботи, що проводиться з ними.

Розглянемо соціально–психологічні особливості контрактників, що проходили службу за призовом. Як показує військова практика, в роботі з даною категорією військовослужбовців у командирів виникає набагато менше труднощів і клопотів. Вони вибрані безпосередньо з числа особового складу підрозділу в співвідношенні з морально – діловими якостями, проявленими в період служби по призову. Важливий той факт, що вони вже адаптовані до географічних, кліматичних, військово-професійних і інших умов військової служби, мають сформовану систему міжособових відносин з військовослужбовцями підрозділу, достатню професійну підготовку.

Однак для командування не повинен залишатися без уваги той факт, що під час самоствердження в новій для них ролі військовослужбовця – контрактника не виключені різні зриви, інколи пов’язані з порушенням військової дисципліни. Причиною такої поведінки скривається в тім, що вони можуть неадекватно сприймати ситуацію яка виникає. З одної сторони, контрактники цієї категорії прагнуть повністю реалізувати надати їм права і переваги, з другої не зовсім усвідомлюють високу степінь відповідальності і збільшені вимоги по відношенню до них. В період їх становлення закономірні конфлікти новоспечених контрактників з військовослужбовцями, які разом з ними проходили службу по призову. В їх поведінці можуть зустрічатися дві крайності: або прагнення різко піднестися над тими, з ким, ще в вчора були в дружніх відносинах, або навпаки – використовуючи свій новий статус, вказати колишнім товаришем по службі різного виду послуг, протилежні вимоги статуту.

Ці і деякі інші причини в багатьох військових частинах обумовлюють украй обережний підхід до зарахування цієї категорії військовослужбовців на військову службу за контрактом.

Тепер розглянемо соціально–психологічні особливості контрактників, призваних через військкомат. В цій категорії зустрічаються військовослужбовці, які проходячи службу за призовом що відповідають видах військ (і тому не потребують тривалої адаптації до служби в підрозділах, легко засвоюючи специфіку своєї штатної посади) так і ті, хто вперше зіткнувся з життям даного виду Збройних Сил. Останнім особливо необхідна допомога в період їх встановлення як військовослужбовців. В цілком це вже сформована особистість з формованими життєвими поглядами, маючи свою думку. Командиру потрібно бути готовим до того що з появою в військовий колектив контрактники виникають конфліктні ситуації з якими йому раніше не приходилось мати справу.

Контрактники, що поступили на службу через військкомати, в цілому особи із сталими життєвими орієнтирами, що вже склалися, мають достатній життєвий досвід, навички самоорганізації. Більшість з них володіє декількома професіями, здатні оцінити ефективність і якість виконуваної ними військово-професійній діяльності. Спеціальні дослідження показують, що багато хто з них вважає найголовнішими умовами їх повної самовіддачі у військовій службі сімейне благополуччя, упевненість в майбутньому, матеріальну забезпеченість, відчуття державної і суспільної значущості своєї професії.

Слайд 18

У соціально-психологічній характеристиці військовослужбовців строкової служби найбільш важливим є врахування специфічних проявів і суперечностей, властивих юнацькому віку на стадії переходу до зрілості. У зв'язку з інтенсивністю фізичного розвитку, а також недостатністю досвіду управління собою, у молодої людини процеси збудження зазвичай превалюють над процесами гальмування. В цілому цьому віку властиві такі суперечності:

- з одного боку, широкий світогляд, допитливість, енергія, відчуття нового, прагнення проявити себе, а з іншої — це є співіснує з песимізмом, апатією, політичним і правовим нігілізмом, бравадою, непослідовністю, розпиленістю інтересів;

- прагнення до самостійності, незалежності думок і дій, в той же час сильна прихильність груповому впливу, підтримці авторитетними особами своїх поглядів, виявляється стійка залежність від думки компанії однолітків, найближчого оточення, які грають роль референтної групи;

- потреба в самоствердженні, разом з тим скромний арсенал форм, методів і засобів самовираження особи, недостатній життєвий досвід. Часто він примушує удаватися до етично збиткових, а іноді і юридично незаконних прийомів;

- у оцінках, висловах і відносинах виявляється прагнення до визначеності, чіткості, однозначності. Ці якості пояснюються юнацьким максималізмом, прагненням будь-якими способами відстояти свою думку (часто помилкову або спірну). Проте це є співіснує з непостійністю, неміцністю переконань, мізерністю аргументації, недостатньою наполегливістю і послідовністю в досягненні мети;

- гостра сприйнятливість, сильна вразливість і висока емоційність, що спричиняє за собою підвищену конфліктність, збудливість, поспішність в рішеннях і діях;

- до 18 років у молодої людини вже сформовані деякі риси характеру, вироблені певні динамічні стереотипи поведінки і взаємовідносин з оточуючими. Умови військової служби вимагають перегляду багатьох сформованих рис, а це достатньо складний і хворобливий процес психологічної перебудови і ломки характеру;

- 18—20 років — це період бурхливого формування потреб людини, зокрема, він співпадає з кульмінаційним періодом статевої активності у чоловіків. Неможливість в армійських умовах задовольнити багато виникаючих потреб веде до фрустрації, породжує психологічну напруженість і може штовхнути військовослужбовців на пошук аморальних і навіть незаконних засобів для задоволення потреб;

- багато що сприймається в романтичному світлі, зокрема хлопців притягає романтика військової служби. Проте при зіткненні з прозою і повсякденністю армійських буднів у молодої людини може виникнути реакція протесту, форми прояву якої багатообразні: від відходу "в себе" до демонстративної агресивної поведінки або бурхливого виразу інших негативних емоцій.

Крім того, на даний час в молодіжному середовищі набули поширення наркоманія, пияцтво, сексуальна розбещеність, цинізм, зниження цінностей людського життя, невіра в ідеали, а також і інші соціальні хвороби і біди, що загострилися останніми роками і які молодь приносить в армію.

Процес реформування Збройних Сил супроводжується стійкою фемінізацією військових колективів. В умовах звільнення з армії все більшої кількості офіцерів і ухилення від служби призовної молоді жінки як суб'єкт військової діяльності розширюють сферу своєї військово-професійної діяльності.

На сьогодні у ЗС України проходять службу та працюють понад 50 тисяч жінок. З них майже 18 тисяч – жінки-військовослужбовці, з яких 6,4 % – офіцери, 12,6% – жінки-прапорщики, 80% – жінки, які проходять службу за контрактом. Ще понад 120 дівчат навчаються у ВВНЗ.

Щодня на бойове чергування з протиповітряної оборони нашої держави заступає майже 300 жінок-військовослужбовців.

Представниці прекрасної статі проходять службу та працюють в усіх видах та родах військ ЗС України. Найбільше вони представлені у частинах і з’єднаннях Сухопутних військ та Повітряних Сил ЗС України.

У зв’язку з цим, необхідно знати індивідуально-психологічні особливості жіночої психології, форми, методи і способи виховної роботи з даною категорією військовослужбовців.

Вивчення практики гендерного спілкування показало, що характеристики самореалізації військовослужбовців жінок складні і суперечливі. У них виділяються як позитивні, так і негативні чинники.

Слайд 19

Характерні позитивні психологічні особливості жінок, які необхідно використовувати для підвищення ефективності їх військово-професійної діяльності, – це увага, зваженість особистих оцінок в професійному спілкуванні, довірливість, відхідливість, уміння йти на компроміси і прощати чоловікам допущені помилки (у загальному), емоційність в спілкуванні, відвертість, здатність інтегрувати в собі кращі риси найближчого оточення, уміння швидко адаптуватися до умов військової служби, не втрачатися у важких життєвих і професійних ситуаціях, зібраність, стійкість, здатність у разі потреби бути рішучими і безкомпромісними, прагнення до справедливості, дисциплінованість, прагнення до порядку і акуратності на робочому місці. Досвід свідчить, що присутність жінок ушляхетнює взаємини у військовому колективі, часто стимулює його соціальну і професійну активність.

Проте, як показує військово-педагогічна практика, особливості жіночої психіки накладають серйозний відбиток на взаємовідношення в колективах з вираженою фемінізованістю. Підвищена емоційна чутливість жінок, прагнення до справедливості розподілу службового навантаження, боротьба з фаворитизмом в таких підрозділах (вузли зв’язку, тилові структури, медичні установи тощо) часто стають причиною невиправданих конфліктів на ґрунті з’ясування "жіночих" проблем. Сімейні проблеми у жінок-військовослужбовців як правило, також відбиваються на ефективності службової діяльності більше, ніж у випадках з чоловіками.

Разом з тим слід зазначити те, що на жінок не можна в повному об'ємі покласти виконання службових обов'язків (наприклад, польові виходи з тривалим перебуванням поза розташуванням частини, бойова стрільба, стройові заняття, навчання тощо), оскільки позначається специфіка фізичного розвитку і можливостей жіночого організму, а також регулярні фізіологічні цикли, властиві жінкам.

Слід зазначити, що жінка достатньо автономна в своїй поведінці. При цьому багато що залежить від ситуації, настрою і самопочуття. Підкреслюючи цю думку, відома французька феміністка Симона де Бовуар відзначала: "Жінці невимірно важче, ніж чоловікові, підкорятися організованому порядку. Чоловік підкоряється йому самостійно як центральному правилу життя. Жінці ж в цьому процесі необхідне посередництво чоловіка".

Огюст Копт в цьому ж контексті підкреслював, що "найбільша проблема жінки полягає в подоланні труднощі покорятися". Це обставина, що не має серйозного впливу на професійну самореалізацію жінок в умовах цивільного життя, набуває виключно важливого (деколи – вирішального) значення у військово-соціальному середовищі, де беззаперечна покора начальникові (яким би він не був) є непорушний постулат і основа всієї діяльності.

Проведений військовими ученими Російської Федерації гендерний аналіз професіоналізації військовослужбовців жіночої статі виявив типологію їх основних груп.

Перша група – жінки-військовослужбовці "подвійного успіху", основна частина яких реалізувала свій особистий потенціал і в професійній, і в сімейно-побутовій сфері. Ця група, як показало дослідження, сама нечисленна з виділених (1,2%). До неї відносяться більшість жінок-офіцерів у військовому званні майор або підполковник, а також жінки, що проходять військову службу на самих високооплачуваних посадах в гендерній ніші військової професіоналізації.

Представницям цієї групи властиві високий ступінь задоволеності своїми діловими якостями, висока військово-професійна самооцінка, оптимальна узгодженість військових і сімейних обов’язків. За даними фахівців, жінки "подвійного успіху" більшою мірою, чим інші типи працюючих жінок, орієнтовані в статеворольовій взаємодії на нарощування саме гендерних якостей, оскільки ділові у них достатньою мірою виражені і сформовані.

Друга група – професійно орієнтовані жінки-військовослужбовці. Основний рушійний мотив представниць цієї групи – визнання в професійному середовищі своїх досягнень і творча самореалізація (іноді на шкоду сімейно-побутовим відносинам). Чисельність таких жінок відносно невелика – всього 6%. Вони відрізняються тим, що в структурі спрямованості особи змістовна сторона їх професійної діяльності превалює над речово-матеріальною (важливий не результат, а сам процес роботи, міжособові контакти в професійному середовищі як чинник самореалізації). Найповніше такі жінки реалізують свій особовий потенціал саме в роботі. В основному вони представлені у фемінізованих сферах військової діяльності: підрозділах зв’язку, штабній, медичній і тиловій службах, з них біля третини заміжніх і більше половини незамужніх.

У професійно орієнтованих жінок існує яскраво виражена суперечність між цілями виконуваної діяльності і реалізацією репродуктивно-сімейної функції. "Якщо жінка цілком поглинена якою-небудь справою, – помічає Симона де Бовуар, – їй стає страшно, що вона не відбудеться як жінка. Це відчуття постійно живе в ній, ослабляючи волю і обмежуючи максимально ефективну діяльність".

Третю групу складають жінки-військовослужбовці, що працюють з потреби. Як правило, це самотні матери, розведення і дружини матеріально неблагополучних мужів. Це найбільша група військовослужбовців жінок – близько 67%. Вони працюють не ради самореалізації, а але принципу: вибирати не доводиться. Якщо чоловік, як правило, "злитий з професійною діяльністю воєдино", то жінка дуже часто відволікається на роботі у зв’язку з сімейними турботами. Ефективність їх праці в плані ініціативи достатньо низька, оскільки матеріальне стимулювання практично відсутнє, а зарплата не залежить від об’єму виконаної роботи. Особистісна орієнтація направлена в основному на міжособове спілкування в жіночому професійному середовищі.

Четверта група – сімейно орієнтовані жінки-військовослужбовці. До них відноситься третина заміжніх і менше половини незамужніх жінок, що віддають перевагу присвячувати основний час свого життя сім’ї. Незамужні жінки цієї групи не відрізняються високими результатами професійної діяльності, оскільки один з головних мотивів їх життя – створення благополучної сім’ї. На відміну від них заміжні жінки із стажем служби 10 років і більше, як правило, прагнуть підвищити свою професійну кваліфікацію і статус. Навіть якщо заробітку чоловіка не вистачає для гідного життя, їх девіз: "Хай думає чоловік, на те він і голова сім’ї". Як правило, вони важко адаптуються до нових умов роботи і знаходяться в уразливому положенні в сім’ї.

Серед обставин, що детермінують (лат. determinare – визначати, зумовлювати) гостроту соціальних проблем жінок-військовослужбовців і необхідність їх рішення, можна виділити наступні:

– поетапне скорочення ЗС, що зачіпає традиційні ніши професійної зайнятості військовослужбовців жіночої статі;

– нерозвиненість соціальної інфраструктури у військових гарнізонах, що загострює сімейно-побутові проблеми і соціальне самопочуття військовослужбовців жіночої статі;

– виражений дефіцит посад у військових установах і частинах за наявною базовою освітою дружин військовослужбовців;

– слабкі перспективи службового зростання в порівнянні з військовослужбовцями-чоловіками, обумовлені меншим (в порівнянні з чоловіками) доступом жінок до вищої військової освіти з більшості військових спеціальностей.

При організації професійного виховання військовослужбовців-жінок необхідно враховувати антропологічні і фізіологосоматичні відмінності чоловіків і жінок. За даними науки, середній чоловік на 7 % вище і на 8 % більше за середню жінку. Середня вага мозку жінки складає 1220 г. (20 % від загальної маси м'язових тканин), а мозок чоловіка – 1360 г. (відповідно – 23 % його маси). Зріст жінки складає в середньому 93 % від зросту чоловіка. Довжина жіночого тіла в середньому на 10 см менше чоловічого. Загальний центр тяжіння розташований на 0,5-2,0 % нижче, ніж у чоловіка. М'язова тканина жінки складає 32-35 % від загальної маси тіла (у чоловіків – 40 % і більше). Це пояснюється наявністю в жіночому організмі естрогену – жіночого статевого гормону. Маса серця жінки на 10-15 % менше чоловічого серця. Об'єм крові у жінок на 1 кг маси тіла складає 60-70 % см3 (у чоловіків – 70-80 см3). Кров жінок містить більше води (80,11 %), чим кров чоловіків (78,15 %). Все це позначається на динаміці працездатності і витривалості жінок в різних умовах військовій діяльності.

Особливої уваги вимагає проблема сексуальних домагань до жінок-військовослужбовців і приниження їх гідності. Ця проблема була до недавнього часу закрита для аналізу. Дослідження в російських ЗС з цієї проблеми показали, що 6-8% військовослужбовців жінок піддаються сексуальним домаганням з боку своїх командирів і колег по службі, причому по відношенню до 4% опитаних це повторюється три і більше разів на рік. Отримані дані в цілому підтверджують результати моніторингу громадської думки військовослужбовців-жінок.

Завдання командира (начальника) полягає в тому, щоб бути справедливим до всіх підлеглих, ввічливим в висловлюванні вимог. Не потрібно забувати, що саме на ньому лежить турбота в створені необхідних вимог для служби підлеглих. Все це в цілому має сприяти формуванню психологічної атмосфери в колективі.

В той же час в сучасній вітчизняній військовій психолого-педагогічній літературі наголошується, що для додання виховній роботі відповідних диференційованих ознак також необхідно виходити із змісту двох провідних соціально-психологічних характеристик особистої сфери різних категорії військовослужбовців: мотивів їх поступлення на військову службу і особистої військово-професійної орієнтації. Розглянемо узагальнені показники названих характеристик.

Мотиви поступлення на військову службу у вітчизняній військовій психології розглядаються як психологічна (усвідомлена) причина, що безпосередньо спонукала військовослужбовця до ухвалення рішення про добровільне заключення відповідного контракту. Іншими словами, виявлення мотивів дозволяє отримати відповідь на питання, чому конкретна людина поступила на військову службу. Найбільш важливими чинниками їх формування є переважно об'єктивні соціальні умови її попередньої життєдіяльності.

Наприклад, аналіз вивчення мотивації вступу на військову службу за контрактом дозволяє виявити їх деяку обмеженість матеріальними рамками і недостатність інших стимулів, що спонукають до служби за контрактом. Це можна пояснити тим, що велика частина військовослужбовців-контрактників прийшла у Збройні сили із сільської місцевості у зв'язку із зростанням безробіття і нестабільністю в цивільній сфері діяльності. Саме це визначає їх мотивацію, яка має стійку тенденцію до підвищення її матеріальної складової.

Іншою ведучою соціально-психологічною складовою, що істотно впливає на формування характеру і змісту виховної роботи з військовослужбовцями, виступає їх особиста військово-професійна орієнтація.У спеціальній педагогічній літературі вона розглядається як основний елемент структури особи військовослужбовця, що визначає спрямованість і характер його військово-професійної діяльності по досягненню власної життєвої мети (орієнтирів). Отже, знаючи особисту військово-професійну орієнтацію підлеглого, командир (начальник) може прогнозувати його відношення до виконання службових обов'язків і відповідно до цього наповнювати конкретним змістом виховну роботу, що проводиться з ним.

Слід зазначити, що мотиви і військово-професійна орієнтація знаходяться у тісному взаємозв'язку. Проте, якщо перша обумовлює конкретну дію (ухвалення рішення, вчинок), то друга виступає як направляючий елемент тривалої перспективи (професійне і кар'єрне зростання, соціальне і матеріальне благополуччя тощо), спрямованість і зміст якого може змінюватися в результаті цілеспрямованої виховної взаємодії командира (начальника) з підлеглим.

Проте не можна не відзначити, що в переліку напрямів особистої військово-професійної орієнтації військовослужбовців ще достатньо велика частка життєвих цілей прагматичного плану. До них, перш за все, відноситься досягнення матеріального і соціального благополуччя. Наслідком цього є розкрадання військового майна і матеріальних засобів, використання службового положення в корисливих цілях тощо.

Військова практика показує, що така одностороння мотивація до військової служби і військово-професійна орієнтація формують низький рівень задоволеності вибраною професією, неготовність обмежувати себе, сприймати жорсткі армійські вимоги, невпевненість в своєму майбутньому і відсутність твердих намірів продовжувати професійну службу в армії, недовірливе і скептичне відношення до своїх командирів. Нерідко це стає причиною формування проблем у сфері взаємин військовослужбовців з співслужбовцями, командирами і начальниками, представниками неармійських структур (членами сім'ї, друзями тощо).

Все це істотно підвищує вимоги до виховної діяльності офіцерського складу, припускає врахування соціально-психологічних і особистих особливостей різних категорій військовослужбовців і внаслідок цього, наповнення її конкретним змістом. При виконанні цієї вимоги виховна робота з військовослужбовцями придбає відповідну специфіку, що дозволить значно підсилити її ефективність.

Досвід свідчить, що тільки комплексне виконання всіх багато численних форм і методів вивчення індивідуально–психологічних особливостей підлеглих в ході повсякденної службової діяльності дає бажаний результат. В кожній окремій ситуації командир (начальник) визначає, які методи і як використовувати за призначенням для отримання найбільш достовірної і якісної інформації про підлеглого.

Вивчення індивідуально–психологічних особливостей підлеглих виступає не як самоціль, а як забезпечення ефективності їх навчання, виховання, спільної з ним діяльності в інтересах військової служби і самих воїнів. Як правило, командир підрозділу достатньо багато часу проводить поруч з підлеглими. В тім це далеко не завжди дозволяє глибоко вивчити їх індивідуальні психологічні якості. Тому на практиці часто виникає проблема отримання командиром достовірної і достатньої по в місткості інформації про індивідуальні особливості військовослужбовців. Лише цілеспрямована і систематична робота командира підрозділу здатна забезпечити ефективність діяльності щодо вивчення та врахування індивідуально–психологічних особливостей підлеглих в повсякденній службовій діяльності.

Таким чином, виховній роботі з військовослужбовцями різних категорій, властиві специфічні особливості. Ефективність роботи офіцерського складу в цій сфері військово-професійної діяльності багато в чому залежить від знання і реалізації відповідних теоретичних і прикладних розробок вітчизняної військової психології і педагогіки, врахування особливостей і можливості виховних систем конкретної військової частини і підрозділу.

Після доведення положень першого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Які індивідуально-психологічні різних категорій військовослужбовців ви знаєте?

Слайд 20

еоретичні основи індивідуальної роботи з особовим складом у підрозділі (військовій частині). – 85 хв.

Практика виховної роботи у військових частинах і підрозділах свідчить про те. що її ефективність багато в чому залежить від уміння командирів вивчати і враховувати індивідуальні особливості воїнів.

Дієвість виховної роботи командира з кожним конкретним військовослужбовцем багато в чому залежить від того, наскільки добре він знає достоїнства і недоліки свого підлеглого, чи може знайти найбільш доцільні форми, методи, засоби і прийоми впливу на свідомість, відчуття і поведінку воїна.

Починаючи розгляд першого навчального питання доцільно з’ясувати, що ж таке індивідуальна робота.

Слайд 21

Індивідуально-виховна робота – це систематичний, цілеспрямований педагогічний вплив командирів та інших начальників на свідомість, почуття та поведінку конкретної особи з урахуванням її віку, соціальних, психологічний та інших особливостей, умов служби, побуту та відпочинку в інтересах її всебічного розвитку для успішного виконання військового обов’язку.

Її сутність полягає у застосуванні ефективних засобів впливу на конкретного підлеглого (схема 1). Індивідуально-виховна робота будується на міжособовому спілкуванні вихователя і виховуваного, їх безпосередній взаємодії.

Це примушує командира (начальника) проявляти вибірковість в методах індивідуально-виховної роботи відповідно до соціальних, психологічних, фізіологічних особливостей кожного підлеглого, а також враховувати, яка роль останнього в підрозділі, чи користується він авторитетом, які його особисті домагання і ціннісні орієнтири.

Індивідуально-виховна робота включає діяльність командирів (начальників) із:
всестороннього вивчення індивідуально-психологічних, типологічних і психофізіологічних особливостей і особистісних якостей військовослужбовця, його сильних і слабких сторін; прогнозування, плануванняі організації ІВР з в/с, визначення і складання програми індивідуальної роботи з ним;   здійснення ІВР з підлеглими у всіх видах професійної підготовки, його служби і побуту;   вибору і визначення оптимальних методів, форм, засобів і прийомів індивідуального впливу на військовослужбовця, ефективній взаємодії з ним; навчання молодших командирів організації і методиці индивідуально-виховної роботи з підлеглими; постійного аналізу результатів індивідуального впливу на в/с, при необхідності його корегування
Система методів і прийомів індивідуально-виховної роботи
Методи вивчення підлеглого Методи індивідуального впливу на особу Методи профілактики і корегування
-індивідуальна бесіда -вивчення документів -узагальнення незалежних характеристик -особисте спостереження -аналіз результатів діяльності -опитувальні методики: анкетування інтерв'ювання тестування -індивідуальний контроль   - переконання -приклад -заохочення (в т.ч. схвалення, похвала, вираз позитивного відношення) -індивідуальні прохання -створення проблемних ситуацій -індивідуальна допомога -індивідуальні завдання і доручення (довіра) -індивідуальні поради і роз'яснення -обговорення -вправа -примушення -індивідуальна критика - переконання - перенавчання -індивідуальна критика - «реконструкція характеру» - нагадування, зауваження - засудження - заборона - стягнення  

Метаіндивідуального виховання полягає в зміцненні позитивних якостей і корекції недоліків військовослужбовця.

Сутність ІВР полягає в тому, що вона своїм змістом і методами обернена прямо до особи військовослужбовця. У основі ІВР з підлеглими лежать принципи виховання військовослужбовців.

Слайд 22

Принципи індивідуальної виховної роботи:

- повсякденної уваги до кожного військовослужбовця у поєднанні з високою вимогливістю і батьківською турботою про його життя, побут, відпочинок;

- зв¢язку виховання підлеглого з життям країни, з завданнями бойової і гуманітарної підготовки військового колективу;

- єдності індивідуального і колективного впливу на особистість воїна;

- дотримання почуття міри в критиці недоліків воїна та опора на його позитивні якості;

- конкретності, скерованості на певного військовослужбовця;

- цілеспрямованості у досягненні певних задач виховання;

- оперативності, можливості проведення виховної роботи у будь-якій обстановці, швидке реагування на поведінку воїна в різноманітних ситуаціях;

- планомірності, заздалегідь продуманої системи індивідуального впливу на військовослужбовця.

У своїй сукупності ці принципи визначають функціїіндивідуально-виховної роботи. Основними з них є:

- формуюча, передбачає цілеспрямоване вироблення у військовослужбовців особистісних якостей, необхідних для успішного виконання функціональних обов'язків за посадовим призначенням;

- мобілізуюча, сприяє створенню в свідомості військовослужбовця настрою на досягнення успіху, вирішення завдань, що стоять перед ним;

- розвиваюча,характеризує індивідуально-виховну роботу з погляду її можливостей щодо позитивної зміни інтелектуальних, фізичних і інших особистісних якостей військовослужбовців;

- профілактична, така, що дозволяєформувати у військовослужбовців установку на неприпустимість відхилень в їх поведінці;

- корегуюча, яка пов'язана із зміною або усуненням окремих негативних якостей особи військовослужбовця.

Слайд 23

Розглядаючи зміст ІВР як сукупність послідовних виховних заходів впливу командирів (начальників) на підлеглих, необхідно виділити чотири основні етапи в системі організації і проведенні індивідуально-виховної роботи:

1. Вивчення індивідуальних особливостей і особистісних якостей військовослужбовця, його сильних і слабких сторін.

2. Практичне здійснення заходів, спрямованих на формування високих морально-психологічних і бойових якостей військовослужбовця.

3. Вибір оптимальних форм, методів і прийомів психолого-педагогічного впливу.

4. Систематичний аналіз досягнутих результатів індивідуального впливу, коректування методів і прийомів.

Аналіз військової практики показує, що індивідуальна робота ефективна і дієва, якщо командири (начальники) в повному об'ємі і якісно використовують весь спектр її методів і прийомів.

Слайд 24

Система індивідуальної виховної роботи включає:

- визначення цілей і завдань;

- планування;

- визначення хто і з ким індивідуально працює;

- навчання практиці індивідуально-виховної роботи;

- вивчення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм, методів і засобів впливу;

- організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити особового складу;

- аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корекцію плану.

Слайд 25

Офіцер повинен розуміти, що індивідуальна виховна роботи це система цілеспрямованого виховного впливу, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей вояка шляхом застосування найбільш педагогічно доцільних засобів і методів з постійним урахуванням реакції на них і досягнутих результатів.

Індивідуально-виховна робота – це велика і складна праця. Її характеризують наступні ознаки:

- вона має конкретні педагогічні цілі;

- проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей воїнів;

- є компонентом комплексного підходу;

- проводиться постійно і скрізь;

- здійснюється усіма методами і засобами;

- проводиться у постійній відповідності з принципами виховання.

Структура індивідуальної виховної роботи включає:

§ глибоке вивчення воїна, якого виховують, як особистості;

§ визначення програми виховної роботи з ним;

§ використання усіх засобів, методів і форм виховання;

§ направлення зусиль усіх вихователів та колективу на воїна;

§ постійний контроль за ходом і результатами виховної роботи.

Структурно зміст цієї роботи включає взаємозалежні етапи; підготовчий, цілеспрямований педагогічний вплив і результативний.

У ході підготовчого етапу необхідно визначити, що і як вивчати в особистості підлеглого, спрогнозувати перспективи її розвитку, вибрати найбільш доцільні засоби, форми і методи досягнення поставлених цілей.

Слайд 26

Реалізуючі план індивідуально-виховної роботи з підлеглим, командир різними засобами і методами педагогічної взаємодії з військовослужбовцем (впливу на нього) домагається його активної участі у самовдосконаленні.

По завершенні оцінюються результати вивчення і педагогічного впливу на підлеглого. У цей період відбуваються діагностика і коректування виховної діяльності самого начальника.

Першим етапом в індивідуально-виховній роботі є вивчення індивідуально-психологічних особливостей і особистісних якостей військовослужбовця. Вони є складною структурою.

Індивідуально-психологічні особливості- це поєднання різних компонентів психіки особи, що зумовлює її індивідуальність, стиль діяльності і що утілюється в її якостях.

Вивчаючи індивідуальні особливості і особистісні якості підлеглого, командир дістає можливість вибрати такі засоби впливу на нього, за допомогою яких він може не тільки усунути недоліки підлеглого, але і своєчасно запобігти надзвичайній події або грубому порушенню військової дисципліни.

Характеристику рівня розвитку особи військовослужбовця складають наступні показники:

ступінь включеності в систему зв'язків з товаришами по службі, командирами (начальниками), іншими людьми;

товариськість (комунікативність);

місце серед членів військового колективу (лідер, середняк, аутсайдер, «біла ворона» і ін.);

ступінь впливу на інших військовослужбовцях (авторитетність);

здатність адаптуватися до умов військової служби і ін.

Дані про рівень розвитку особи військовослужбовця повинні допомагати командирові визначити місце і роль кожного у військовому колективі.

Командирові необхідно визначити, які якості особи воїна співпадають (не співпадають) з вимогами військової служби, тією роллю, яку належить йому відігравати у військовому колективі. Дуже важливо знати, що хоче підлеглий в житті, чого чекає від військової служби. Наскільки його установка на військову працю співвідноситься з вимогами бойової готовності, інтересами колективу, завданнями розвитку кожного воїна.

Слайд 27

Які ж дані про підлеглих необхідно знати командиру? До головних з них можна віднести наступні:

Ø загальні біографічні дані: прізвище, ім¢я, по-батькові, рік народження, соціальний та сімейний стан, умови, в яких виріс, вчився, виховувався, чим займався до служби, коло друзів, знайомих;

Ø моральні якості: рівень свідомості, відношення до військового обов¢язку, виконання норм моралі, дисциплінованість, чесність, організованість, слухняність і виконавчість, відношення до товаришів, колективу та до служби;

Ø психічні особливості: тип особистості, характер, темперамент, здібності, схильності, вольові якості, увага, пам¢ять, мовлення, захоплення тощо;

Ø стан здоров¢я: фізичний та психічний розвиток, витривалість, рівень загартування, опірність організму до простудних захворювань тощо.

Звичайно, спільна служба сама по собі сприяє вивченню підлеглих, і офіцер, навіть не займаючись спеціально цим питанням, буде багато знати про них. Такий процес носить стихійний характер і потребує тривалого часу. Інтереси ж військової праці потребують, щоб командир скоріше вивчив підлеглих.

Вивчення воїна як особистості – це вихідна передумова успіху індивідуальної роботи. Воно має за мету виявити:

v позитивні риси і якості воїна, на які необхідно спертися у виховній роботі;

v якості, які необхідні в службі, але розвинуті в нього недостатньо;

v якості, які є негативними і можуть перешкоджати виховній роботі.

Індивідуально-виховну роботу в підрозділах повинні проводити всі, хто має відношення до вишколу і виховання особового складу: командир підрозділу і його заступники, старшини, командири відділень (екіпажів).

Офіцери, прапорщики, сержанти складають свого роду педагогічний колектив підрозділу, колектив вихователів. Прямими його керівниками є командир підрозділу і його заступник з гуманітарних питань (якщо він призначається по штату).

Слайд 28

Наши рекомендации