Тема 4. Причини та умови злочинності

План

1. Методологічна база вивчення причин та умов злочинності.

2. Поняття причинності. Причинний зв'язок.

3. Класифікація причин та умов злочин­ності, кримінологічне значення їх виявлення.

Терміни та поняття:

Причинність; причинно-наслідковий зв'язок; причини злочинності; умови злочинності; класифікація причин і умов злочинності, система причин і умов злочинності; детермінація; детермінанти злочинності; статистичний зв'язок, зв'язок станів.

1. Причинне пояснення соціально негативних явищ перед­бачає багаторівневий підхід. Щодо злочинності такими рівнями є: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно, й наукове обґрунтування поділяється на філософський, соціологічний і психологічний рівні.

На філософському рівніформується загальна концепція причин і умов, які породжують соціальні відхилення в су­спільстві.

Соціологічний рівеньдосліджує причини злочинів, передбачає вивчення більш конкретних зв'язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. У них проявляються за­гальні закономірності історичного розвитку та притаманні їм суперечності, на які впливають перешкоди та недоліки.

На психологічному рівністворюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується чи правомірна, чи злочинна поведінка. Причина й наслідок поєднані між собою об'єктивним і закономірним зв'язком. Однак характер цього зв'язку може бути різним. Він визначається як природою власне явищ, так і особливостями об'єктивних законів, які діють у цій сфері життя.

Отже, в кримінологічній літературі існує чотири підходи до визначення причинно-наслідкового зв'язку:

1) «кондиціоналістський» (умовний);

2) традиційний;

3) традиційно-діалектичний;

4) інтеракціоналістський.

Усі вони внутрішньо логічно пов'язані, виконують специ­фічну роль у пізнанні, а тому необхідні кожний для свого рівня дослідження.

2. У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності. Причинність є однією з форм детермінації.

Причинність – генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності є породження причиною наслідку. Причинність завжди має об'єктивний характер.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття «причини». Причина злочинності – це соціально-психологічні об­ставини, що безпосередньо породжують і відтворюють зло­чинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Отже, якщо причини злочинності – це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності – це явища, котрі без­посередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існу­ванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.

Детермінація– найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв'язок між речами та явищами.

Відповідно: детермінант – визначальний, зумовлювальний, детермінувати – визначати, зумовлювати, детермінація – процес визначення, зумовлення.

Процес детермінації злочинності є складною взаємодією різних форм зв'язків:

- функціональних;

- статистичних;

- зв'язків стану;

- причинних тощо.

Функціональна залежність показує об'єктивну відповід­ність, зіставленість і зміну двох факторів (наприклад, збільшення безробіття в регіоні одночасно породжує і зростання кількості крадіжок з метою задоволення необхідних потреб, і зниження купівельного попиту. Однак, таке зниження купівельного попиту та зростання крадіжок пов'язані між собою не на­стільки, що одне з цих явищ породжує інше. Зв'язок тут не при­чинний, а функціональний, тому що обидва ці явища походять від безробіття).

Статистичний зв'язок полягає в зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни іншого (наприклад, збільшення кількості злочинів зі збільшенням кількості населення).

Окремий випадок статистичного зв'язку – кореляційна за­лежність. При цьому за основу береться середнє значення фактора, явища.

Якщо виявляється, що розподіл одного явища прямо про­порційний розподілові іншого, кореляція має більш тісний характер, коли ж навпаки, то говорять, що зв'язок між цими двома явищами малоймовірний. Коефіцієнт кореляції має значення від 0 до 1, і чим він ближчий до 1, тим сильніший зв'язок між явищами.

Зв'язок станів характеризується тим, що один стан якогось явища в певний момент при конкретних умовах завжди визначає стан цього явища в інший момент. Зв'язок стану ви­значається як відношення різних станів однієї і тієї ж речі, си­стеми, цілого. У кримінології такий зв'язок можна прослідку­вати між станом, структурою та динамікою злочинності. Зміна стану одного з них веде до зміни іншого.

Приміром, злочинність, у якій висока питома вага неповно­літніх, за умови низької ефективності боротьби з нею здатна надалі визначати такий стан злочинності, в якій через 5-10 років буде висока питома вага рецидивної, а в останньої – значна питома вага неодноразово засуджених осіб молодого віку.

Передумовою правильного вирішення проблеми при­чинності в кримінології є розуміння причинного зв'язку як об'єктивної категорії, що відображає реальні процеси взаємо­дії явищ дійсності.

Причинний зв'язок не просто характеризує послідовність і регулярність подій, а відображає їхній закономірний характер.

Причинний зв'язок має предметний зміст, який визначається системою зв'язків і відносин, які й характеризують специфічну форму його прояву. Кожній сфері відносин відповідають свої особливі закономірні зв'язки, специфічні форми детермінації.

Існує три основні закони причинно-наслідкового зв'язку:

1) рівність причини та наслідку;

2) однозначність їхніх складових елементів;

3) однопорядковість зв'язку між ними.

Вимога рівності означає, що дія старого, негативного в матеріаль­них відносинах завдає нашому суспільству соціальної шкоди.

Вимога однозначності (ізоморфізму) говорить про певну однозначність, оскільки старе, негативне, відстале в царині соціаль­них відносин є протилежністю соціальних суперечностей су­спільства.

Вимога однопорядковості проявляється в тому, що на­явність протидії старого, негативного новому, передовому неминуче породжує правопорушення.

Причинний зв'язок характеризується кількома ознаками, в сукупності притаманних тільки цьому виду взаємозв'язку явищ. Як різновид закономірного зв'язку, причинність має такі ознаки: загальність, незворотність, просторова та часова неперервність.

Слід зазначити, що подібні причини при подібних умовах завжди породжують подібні наслідки, а також те, що причина й умова постійно міняються місцями.

Складність, багатозначність процесів детермінації та непро­стий характер виявлення причинних залежностей створює певні труднощі щодо виявлення причинних зв'язків. Тож, дуже часто використовують термін «фактор злочинності», під яким слід розуміти причину, рушійну силу будь-якого процесу, що визначає його характер або певні риси.

3. У кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:

- за природою;

- за рівнем функціонування;

- за змістом і способом дії;

- за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на:

- об'єктивні;

- суб'єктивні.

Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності су­спільного буття, економічних і соціальних відносин людей.

Об'єктивні умови – це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин від­носяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів.

Суб'єктивні умови – це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

- загальні для всієї злочинності;

- особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

-поодинокі для певних злочинів.
За змістом і способом дії:

а) загальні причини й умови ті, що впливають на всю зло­чинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зрос­тання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути:

-економічними;

- ідеологічними;

- організаційними;

- правовими тощо;

б) особливі криміногенні обставини:

- причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи – причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

- причини та умови умисних і необережних злочинів;

- причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особ­ливості цієї категорії злочинців тощо;

в) причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій
різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові
й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

- причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умова­ми життя осіб, які скоїли злочин;

- пов’язані з моральним формуванням особи, з особливо­стями соматичного та психічного стану;

-причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають:

- внутрішні – суперечності, що притаманні певному су­спільству,

- зовнішні – негативний уплив з боку інших (наприклад, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу).

У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти.

Контрольні питання

1. У чому полягають причини та умови злочинності?

2. Яка наукова та практична значимість встановлення причин і умов злочинності?

3. Як співвідносяться причини та умови злочинності з іншими видами криміногенної детермінації.

4. У чому полягає рівневий підхід до визначення причин і умов злочинності?

5. Який взаємозв'язок причин і умов злочинності з протиріччями соціально-економічного розвитку?

Тестові завдання:

1. Зазначте правильне визначення поняття «причини злочинності»:

а) це найбільш загальна категорія, що характеризує походження явищ, які вивчаються у природі і суспільстві;

б) це явища, котрі безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинового зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності;

в) це соціально-психологічні обставини, що безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок;

г) поняття «причини злочинності» взагалі не використовують, є лише детермінанти злочинності.

2. Зазначте правильне визначення поняття «умови злочинності»:

а) це співвідношення якостей, що характеризують порушника кримінально-правової заборони;

б) життєва обстановка, що складається у зв'язку з якостями особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяти їй шкоду;

в) це такі соціально-психологічні та економічні явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а сприяють, полегшують, інтенсифікують формування і дію причини;

г) система негативних соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок.

3. Визначте основні закони причинно-наслідкового зв'язку:

а) рівність причини та наслідку;

б) однозначність їхніх складових елементів;

в) однопорядковість зв'язку між ними.

г) усі відповіді правильні.

4. За природою виникнення причини та умови злочинності поділяють на:

а) причини та умови всієї злочинності, причини та умови різних груп злочинів, причини та умови конкретного злочину;

б) соціальні причини та умови злочинності, біологічні причини та умови злочинності;

в) об’єктивні причини та умови злочинності, суб’єктивні причини та умови злочинності;

г) причини та умови злочинності в масштабах держави, причини та умови злочинності в різних регіонах, причини та умови злочинності в конкретному населеному пункті.

5. Як в кримінологічні літературі визначаюсь причини, що існують незалежно від волі людини?

а) самостійні причини;

б) незалежні причини;

в) суб’єктивні причини;

г) об’єктивні причини.

Додаткова література:

1. Бахуринська О. Біологічний напрям вивчення причин злочинності: критичні зауваження / О. Бачуринська // Часопис Київського університету права. - 2012. - №3. – С.315-318.

2. Корольов Ю. Психологічні підходи до причин злочинної діяльності / Ю. Корольов // Вісник Академії митної служби України. - 2012. - № 1. - С.148-152.

3. Орлов Ю. Механізм нормативно-правової регламентації детермінації злочинності / Ю. Орлов // Право і безпека. – 2012. - №4. – С.173-179.

4. Мусієнко А. Причини та умови виникнення злочинів / А. Мусієнко // Вісник прокуратури України. – 2011. - №5. – С.102-107.

5. Корнієнко М. Причини та умови поширення злочинності неповнолітніх на сучасному етапі розвитку нашої держави / М. Корнієнко // Часопис Київського університету права. - 2011. - №2. – С.219-223.

6. Неживець О. Детермінанти злочинної поведінки жінок / О. Неживець // Науковий вісник Академії Внутрішніх справ України. – 2011. - №6. – С.130-135.

7. Біленчук П. Генезис злочинності: детермінація та причинність / П. Біленчук, А. Гель, М. Задояний // Економіка. Фінанси. Право. – 2010. - №10. – С.32-36.

8. Завгородня Ю. Детермінація злочинності неповнолітніх в Україні / Ю. Завгородня // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2010. - №1. – С.201-207.

9. Ігнатов О. Біологічні фактори детермінації злочинної поведінки: постановка проблеми / О. Ігнатов // Форум права . - 2010. - № 4. - С. 402-412.

10.Ігнатов О. Роль факторів природного середовища у детермінації злочинності / О. Ігнатов // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. - №3. – С. 52-56.

11.Бойко А. Детермінація злочинності як вид соціальної детермінації / А. Бойко // Право України. – 2009. - №7. – С. 39-44.

12.Мусієнко А.П. Причини та умови вчинення злочинів / А.П. Мусієнко // Вісник прокуратури. – 2011. - № 5. – С. 102-107.

13.Ігнатов О.М. Роль факторів природного середовища у детермінації злочинності / О.М. Ігнатов // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. - № 3. – С. 52-56.

Тема 5. Особа злочинця

План

1. Поняття особи злочинця та межі її вивчення у кримінології.

2. Співвідношення соціального і біологічного в осо­бі злочинця.

3. Основні криміно­логічні ознаки особи злочинця.

4. Типологія особи злочинця і класифі­кація злочинців.

Терміни та поняття:

Асоціальний тип; антисуспільний тип; хромосомна теорія; особа злочинця; суб'єкт злочинця; підсудний; засуджений; механізм злочинної поведінки; мета; воля; криміногенна ситуація; біологічний фактор; соціальний фактор; класифікація злочинців, типологія злочинців.

1. У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця тракту­ється по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому – робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримі­нологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб зло­чинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небез­печність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та по­зитивними характеристиками особистості.

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили зло­чини.

Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування по­карання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяль­ності та спілкування в екстремальних умовах.

Особа злочинця – це сукупність соціально значу­щих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характери­зують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Стосовно ж «особи, що вчинила злочин», то вона не має си­стеми негативних ознак.

Межі вивчення особи злочинця у кримінології – це часові межі, в яких існує особа злочинця, які включають у себе момент її виникнення та момент її припинення.

Для визначення меж особи злочинцяпотрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологіч­ний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі віді­грали вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристикатакої особи розкриває генезу особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її форму­вання. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні властивості, що характеризують особу злочинця, існують до зло­чину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Однак, трапляється, що виправлення засуджених може й не відбутися. Навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосо­вуються інші превентивні заходи.

Суспільна небезпечність особиформується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведінці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушен­нях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину.

2. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини – це будова її тіла, функції внутрішніх органів, деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законо­слухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допо­могою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під впливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення певною мірою впливають на поведінку людини. Однак, вказані негативні особливості, що не виключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища.

Соціальне – це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під впливом двох потоків інформації – соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи – тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки – бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Існують приклади природженої схильності до вчинення злочинів – це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, вони не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

3. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різно­видом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.

Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознакина такі основні групи:

1) соціально-демографічні;

2) кримінально-правові;

3) соціальні ролі й статуси;

4) риси правової та моральної свідомості;

5) соціально-психологічні характеристики.

Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Комплексне вивчення особи злочинців не повинен обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитися з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією більш повного виявлення чинни­ків генези особи злочинця з метою застосування адекватних за­ходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої неможлива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

Узяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної статистики, соціально-демографічні ознаки містять цінну криміно­логічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства.

Зіставляючи, приміром, частку чоловічого та жіночого на­селення, втягнутого в злочинну діяльність, дослідники доходять висновку, що співвідношення між жіночою та чоловічою зло­чинністю становить у середньому 1:8.

Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність належить особам віком 25-29 років. Поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних та мігрантів. Освітня характеристика вказує на залежність злочинної поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потреби й інтереси людини. Наприклад, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характерний низький освітній та інтелектуальний рівні. Місце про­живання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності в курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо.

Таким чином, соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинця, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема, при розробці та реалізації заходів профілактики.

Кримінально-правова характеристика особи злочинця – це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямо­ваність і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо.

Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак відображає риси, властиві саме особі злочинця, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині.

Кримінально-правовіознаки особи злочинця на­бувають прояву в деяких формах дозлочинної поведінки та найбільш повно виражені у вчиненому ним злочинові (злочинах). Багатьом злочинцям задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спиртними напоями, часте допущення неправомірних вчинків у побуті та за місцем роботи, встановлення контактів зі злочин­ними й антигромадськими елементами тощо. Уже в цей передкримінальний період особистість таких людей зазнає істот­них деформацій.

Соціально-рольові характеристики розкривають функції інди­віда, зумовлені його становищем у системі наявних суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми й організаціями в різних сферах громадського життя (робітник або службовець, рядовий виконавець чи керів­ник, неодружений або глава сім'ї, працездатний чи непрацездат­ний, безробітний тощо). Ці дані показують місце та значущість особи в суспільстві, яким ролям вона віддає перевагу, а які ігнорує, розкривають її соціальну чи антисоціальну орієнтацію.

Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, що справляють криміногенний вплив на поведінку людей.

Для осіб, які вчиняють злочини, характерна відірваність від позитивно зорієнтованих формальних соціальних груп, за­міщення в них соціально-позитивних ролей і функцій соціально-негативними, що тягне за собою неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних, громадських обов'язків і правопорядку загалом.

Доволі поширеними ознаками осіб, які вчиняють злочини, є низька престижність їхніх соціальних ролей; відчуженість від навчальних або трудових колективів і водночас орієнтування на неформальні групи з антисуспільними формами поведінки; завищені претензії, для задоволення яких доводиться ігнорувати правові норми.

Однак, соціально-демографічні ознаки та соціальні ролі характеризують особу злочинця зовнішньо, не розкриваючи її внутрішнього змісту.

Риси правової та моральної свідомості особиохоп­люють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.

Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й інди­відуальної свідомості, відображає ставлення людей до чинного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав іобов'язків, законності та правопорядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисципліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади – до громадян. Правосвідомість– це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і злочинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки право­вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обов'язку. Для багатьох злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим ставленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

Соціально-психологічна характеристика особи зло­чинця охоплює особливості її:

- інтелектуальних,

- емоційних;

- вольових характеристик.

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість поглядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й ро­зумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь суспільно корисної діяльності.

До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насиль­ницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостерігаються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи, хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини.

Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатливістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не при­зводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особливості індивіда, що формуються під їхнім впливом.

4. Класифікація – це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками.

У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:

1) за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;

2) за ознаками соціального становища й роду занять: робітники, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;

3) за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

4) за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: повторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

5) за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;

6) за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Зазвичай, проста класифікація не відображає всієї сутності явищ, які досліджуються. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, що причинно пов'язані зі злочинною поведінкою.

Типологія – це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:

1) характері вчинених злочинів;

2) глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:

- насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) – це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;

- корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами – хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

- корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) – бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;

- злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) – порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;

- необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) – особи, що вчинили злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокрем­люють таких злочинців:

- випадкових злочинців – осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);

- ситуаційних злочинців – осіб, що вперше вчинили зло­чин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);

- злісних злочинців – осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);

- особливо злісних злочинців – осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Будь-яка типологія має умовний і суб'єктив­ний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи.

Контрольні питання

1. Які основні ознаки кримінологічного поняття «особи злочинця»?

2. Назвіть межі вивчення особи злочинця.

3. Назвіть змістовні ознаки структури особи злочинця.

4. Які особливості особи відіграють роль в детермінації злочинної поведінки?

5. Назвіть типи злочинців.

Тестові завдання

1. Зазначте правильне визначення поняття «особа злочинця»:

а) це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку;

б) це форма поведінки людей, що порушує нормальне функціонування суспільного організму;

в) це особа яка була притягнута до кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства;

г) це особа яка відбула покарання за вчинений злочин.

2. Що входить до соціально-демографічних характеристик особи злочинця?

а) переконання, знання, погляди, інтереси, вміння, звички;

б) тип темпераменту, здібності, особливості мислення;

в) стать, вік, освіта, соціальне становище, сімейне становище;

г) розмір прибутків, відсутність судимості, широта поглядів;

3. Які характерні ознаки притаманні звичайному типу особи злочинця?

а) 1) спрямованість особи деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості;2) вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою; 3) внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;

б) 1) характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компонент слабкий, соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі; 2) вирізняється низьким рівнем правосвідомості; 3) відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями “можна" та “не можна".

в) 1) не характерні наявність стійких і значних деформацій структури спрямованості особи; 2) компоненти негативної і позитивно спрямованості приблизно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності.

г) 1) соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна; 2) характерне легковажне ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві.

4. До насильницькому типу особи злочинця належать особи які:

а) посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ);

б) вчинили крадіжки та розкрадання майна;

в) порушили правила адміністративного нагляду, правила безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків);

г) вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією).

5. Які особливості типу нестійких злочинців?

а) здійснюють злочинну діяльність тривалий час;

б) вчиняють умисні злочини вперше, але раніше вчиняли правопорушення і проступки;

в) вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч власним ціннісним орієнтаціям;

г) вчинили тяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч власним ціннісним орієнтаціям.

Додаткова література

1. Бучацька О. Кримінологічна характеристика особи безпритульного злочинця та причини, що зумовлюють його безпритульність / О. Бучацька // Держава та регіони. Серія: Право. – 2012. - №4. – С. 129-134.

2. Попович О. Соціально – психологічна характеристика особистості злочинця / О. Повович// Часопис Київського університету права. – 2012. - №2 – С.313-317.

3. Ларченко М. Вплив криміногенних факторів сімейного виховання на формування особистості злочинця / Ларченко М. // Вісник ЗНУ. Юридичні науки. – 2011. - №4 – С.176-180.

4. Ліхолєтова Ю. Кримінологічна характеристика особи злочинця – рецидивіста / Ю. Ліхолєтова // Науковий вісник Академії Внутрішніх справ України. – 2011. - №4. – С.163-169.

5. Андріїв Д. Узагальнені відомості про особу злочинця у справах про злочини, об’єктом яких є право власності на жиле приміщення / Д. Андріїв // Вісник прокуратури. – 2010. - № 2. – С.75-80.

6. Зарубей В. Особа іноземного злочинця як елемент криміналістичної характеристики / В. Зарубей // Науковий вісник Національної Академії Внутрішніх справ України. – 2010. - №6. – С.103-109.

7. Охріменко І. Особливості розмежування типів злочинців як об’єктів оперативно-розшукової психології / І. Охріменко // Держава та право: Юридичні та політичні науки. – 2010. - №49. – С. 456-462.

8. Мельничок В. Криміналістична характеристика психологічних особливостей суб’єкта та їх вплив на поведінку / В. Мельничок , А. Смирнова // Право України. - 2010. - №9. – С. 213-220.

9. Женутій В. Поняття особистості злочинця в теорії вітчизняної кримінології / В. Женутій // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. - №2. – С. 61-65.

10.Денисов С. Особа злочинця молодіжного віку: проблема вікового розмежування / С. Денисов, І. Пертая // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. - №2. – С. 57-61.

11.Яра О. Роль особи злочинця в механізмі злочинної поведінки / О. Яра // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - №1. – С.115-117.

12.Шалгунова С. Проблеми класифікації та типології злочинців / С. Шалгунова // Науковий вісник Дніпропетровського державного інституту внутрішніх справ. – 2008. - № 2. – С. 288-298.

13.Ткачук В. Про взаємозв’язок умов розвитку особистості злочинця та його протиправної поведінки / В. Ткачук // Юридична Україна. – 2007. - №3. – С. 84-88.