Когнiтивно-генетична теорiя. 9 страница

Виокремлення категорiй.

Категорiя — усвiдомлення вражень про властивості, характернi для подiбних але не iдентичних предметiв, явищ.

Цi властивостi можуть бути фiзичними (статичними) або дiєвими (вмiння істи, кидати). Більшість немовлят розрізняють такі категорії предметів: меблі, тварини, їжа.

Наприкiнцi першого року життя у дiтей з’являються ознаки мислення у формi сенсомоторного iнтелекту.

Розвиток пам’ятi. Немовлята спiввiдносять новi враження з iснуючими у них образами. Цю здiбнiсть називають упiзнаванням — ототожненням об’єкта чи подiї, що сприймається, з одним iз зафiксованих у пам’яті образiв (еталонiв). Наприклад, дитина, отримавши нову ляльку, наступного дня упiзнає.

У другому пiврiччi життя в розвитку пам’ятi немовляти з’являються двi новi особливостi. 1) здатнiсть до вiдтворення — пригадування (вiдновлення у пам’ятi) вигляду об’єкта навiть за вiдсутностi поруч подiбного.

2) приблизно у 8 мiсяців починає розвиватися робоча (оперативна) пам’ять — вид пам’ятi, що охоплюс процеси запам’ятовування, збереження i вiдтворення інформацiї, яка опрацьовується пiд час виконання конкретної дії та необхiдна тiльки для досягнення мети цiєї дії.

Ж.Пiаже виокремив такi стадiї розвитку структур взаємодiї немовляти з предметами й оточуючими людьми:

а) операцiйна консолiдацiя (1—4 мiсяцi). Дитина своїми рухами намагається вiдновити попереднi вiдчуття (наприклад, рух очей у бiк привабливого об’єкта чи рух руки до рота).
б) операцiйна координацiя (4—8 мiсяцiв). Зауваживши цiкавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює його, вiдтворює, спостерiгаючи з iнтересом за реакцiєю дорослого.
в) бiфокальна (одночасна сфокусованiсть дитини на власнiй дії та реакцiях дорослого) координацiя (8—12 мiсяцiв). Виявляється в довiльному повтореннi одного й того самого руху з рiзними частинами об’єкта.
г) удосконалена координацiя (8—12 мiсяцiв). Немовля виявляє здатнiсть здiйснювати рухи з об’єктами в рiзних напрямках..

Новоутворення перiоду немовляти:

1) Ходьба, яке свiдчить про подолання дитиною меж попередньої ситуацiї розвитку.

2) Розвиток мовлення, яке, як i iншi новоутворення, має перехiдний характер. Воно автономне, ситуативне, емоцiйно забарвлене, ще не зв’язне.

Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхiдностi емоцiйної взаємодiї дитини з дорослим і проявляється в плаксивостi, похмуростi, iнколи в порушеннi сну, втратi апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого року є рiзке зростання незалежностi дитини вiд дорослих. У рiчному вiцi соцiальна ситуацiя розвитку рiзко змінюється. Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз’єднання предметної i соцiальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми становления пертної форми Я, як основи для розвитку предметної манiпуляції в результатi якої п виникає Я-дiюче.

4. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві та її взаємозв’язок з провідною діяльністю

Значення раннього дитячого вiку полягає в тому, що вiн пов’язаний з ходьбою. Здатнiсть до перемiщення має психiчнi наслiдки: дитина починає самостiйно спiлкуватися iз зовнiшнiм свiтом, розвивається вмiння орiєнтуватися в просторi, розширює можливостi ознайомлення з оточенням. Малюк повнiстю захоплюється предметами, тому змiнюється його стосунки з дорослими. Дорослий спонукає до спiлкування завдяки своїм дiловим якостям, а дитина завдяки емоцiйностi.

Соцiальна ситуацiя розвитку в ранньому дитинствi має таку структуру: ,,дитина-предмет-дорослий”. Ходьба розширює у малюкiв можливостi ознайомлення з оточуючим, забезпечує перехiд до самостiйної предметної дiяльностi. Основний вид дiяльностi у ранньому вiцi є предметна дiяльнiсть, мовлення i гра. Дитина вчиться використовувати предмети, осягає значення речей, призначення їх у життi культурної людини. Емоцiйне спiлкування мiж дитиною i дорослим перестає бути провiдною дiяльнiстю в ранньому вiцi, воно продовжує iнтенсивно розвиватися i стає мовним. Воно опосередковується словом, яке стосується предмета.

Раннiй дитячий вiк є сенситивним перiодом для розвитку мовлення.

Тому необхiдно особливо iнтенсивно займатись мовленнєвим розвитком дитини. Особливе значення має гра — дiяльнiсть, спрямована на орiєнтування в предметнiй i соцiальнiй дiйсностi. В грi дитина вiдтворює те, що роблять дорослi (розмова по телефону, пиття чаю тощо). Види iгор:

Ø гра — дослiдження (особливостей предметiв);

Ø гра — конструювання;

Ø рольова гра.

Ігрова дiяльнiсть малюка є основою формування майбутнiх умiнь i навичок, розумових дiй. У процесi iгрового експериментування формується багато його нових складних здiбностей.

У грi змiнюється ставлення дитини до iнших дiтей. На першому роцi вони майже не взаємодiють мiж собою, ставляться один до одного, як до живих забавок, але на 18 — 20 мiсяцi вони починають взаємодiяти з партнерами по грi, прагнуть бавитись один з одним. Отже, предметна дiяльнiсть, мовлення i гра свiдчать про психiчний розвиток малюка, в них проявляються певнi психiчнi новоутворення раннього дитинства.

Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років і є одним із ключових у житті дитини. Він характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, оскільки на цьому етапі її життя провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє емоційне спілкування з дорослим (провідну діяльність немовляти), виникають важливі новоутворення.

Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві. Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов'язаний із ходьбою. Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне спілкування з ними, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило, спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: “дитина — предмет — дорослий”.

Провідна діяльність у ранньому дитинстві. Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Розвиток предметної діяльності пов'язаний з оволодінням виробленими людством способами користування предметами. Дитина вчиться від дорослих використовувати предмети, осягає значення речей. Відмінність предметної діяльності від характерного для періоду немовляти простого маніпулювання предметами полягає в підпорядкуванні способів дії дитини з предметами функціональному їх призначенню у житті культурної людини.

Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета.

Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим. До трьох років дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови. її словниковий запас становить 1200— 1500 слів, вона використовує поширені речення (5—6 слів), що свідчить про опанування основ синтаксису, виявляє активність у мовному спілкуванні з дорослими та дітьми, оволодіває експресивно-мімічними діями (усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики тощо). Якщо дитина з певних причин не має необхідних умов для розвитку мовлення, то пізніше надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2—3-му роках життя необхідно особливо інтенсивно займатись її мовленнєвим розвитком.

Для розвитку малюка особливе значення має гра — діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.

Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками, сосками). На другому році життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предметами, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (наприклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.

Серед дослідників побутують різні погляди щодо причин виникнення і цілей гри. Прихильники психоаналітичної теорії, наприклад, вважають, що рольова гра допомагає малюкові впоратися з конфліктами. Однак, будучи відображеними у грі, психологічні конфлікти не завжди є її причиною. Якщо у грі з лялькою, стверджують вони, дитина дуже піклується про неї, цілком можливо, що це виражає її потребу в любові, компенсує відсутність батьківського тепла та опіки.

Ігрова діяльність малюка є основою формування майбутніх умінь і навичок, розумових дій. У процесі ігрового експериментування формується багато його нових складних здібностей. До двох років малюки вже можуть бавитися в елементарні логічні (передбачають використання і розвиток навичок логічного мислення) і тематичні (за заданою дорослими чи самостійно обраною) ігри, виявляючи свою здатність складати план дій.

З розвитком символічної (умовне позначення у грі предметів, подій, явищ) гри змінюється ставлення дитини до інших дітей. На першому році життя вони майже не взаємодіють між собою. Десятимісячні діти ставляться один до одного, як до живих забавок: смикають за волосся, торкаються пальцями очей тощо. На 18—20 місяці вони починають взаємодіяти з партнерами по грі, прагнуть бавитися одне з одним.

Отже, предметна діяльність, мовлення і гра свідчать про психічний розвиток малюка. У цих видах діяльності проявляються певні психічні новоутворення раннього дитинства.

Новоутворення в ранньому дитинстві. До новоутворень зараховують психічні та особистісні якості, які вперше виникають на конкретному етапі розвитку людини. Наприкінці першого року життя малюки вже можуть легко упізнавати предмети, на початку другого року в них розвивається здатність до використання предметів у грі не за прямим призначенням. Якщо немовлята, сприймаючи будь-яку нову подію, створюють перцептивні схеми, які реально відображають її ознаки, то на другому році життя діти не просто пристосовують свої дії до фізичних якостей об'єкта, а співвідносять з ним власні ідеї.

Уже в ранньому дитинстві вони виявляють здатність до символічних дій — створення нових відношень між предметом і його використанням. Ця якість розвивається в кілька етапів. Дещо старша одного року дитина може ставитись до іграшкової чашки, як до реальної, справжньої, робити вигляд, ніби п'є з неї; може покласти ляльку на дерев'яний брусок, як на ліжко. У півтора року вона робить наступний крок у розвитку символічних дій: перевернувши, наприклад, ляльку вниз головою, удаватиме, що сипле сіль із сільнички. А дворічна дитина, побачивши дві дерев'яні кульки різних розмірів, може стверджувати, що це мама і тато. На завершенні другого року життя діти вводять у гру замість себе іграшку, активно використовуючи її в ігрових сюжетах: можуть давати пити ляльці, підносити телефонну трубку до її вуха тощо.

У грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують. Наслідування (відтворення дій, ідеалів, рис характеру, творчої манери інших осіб) малюка є вибірковим, тобто його реакція виникає лише після певної поведінки дорослого або інших дітей. Однак на початку другого року життя він здатен наслідувати поведінку дорослого ще не відразу і не всі його дії. Це залежить від характеру самої дії. Найлегше дітям дається наслідування моторних дій, значно важче — соціальних.

Притаманна лише людині здатність наслідувати пов'язана з її дозріванням. Вона є основою інтелектуального та моторного розвитку дитини. Протягом перших двох років життя наслідування залежить від ступеня впевненості дитини у здатності виконати побачене. Малюки більше схильні наслідувати ті форми поведінки, дії, які вони лише опановують, або ті, що їм ще не під силу.

Наслідування зумовлене прагненням дитини до соціального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. У ранньому дитинстві воно залежить від рівня когнітивного (пізнавального) розвитку. У цьому віці дитина виявляє форми поведінки, що свідчать про перші прояви самопізнання (процесу, який ґрунтується на самоспостереженні та ставленні інших людей) своїх дій, станів. Дворічні малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком.

На третьому році життя, коли діти починають вимовляти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками.

Про формування самосвідомості (образу себе і ставлення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використовувати займенник “Я”. У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість.

Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, теперішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосереджена одвічна совість і вірування людини.

У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до “сили Я”, основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забезпечує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до “слабкості Я”, що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тенденція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Основними функціями Я є самоузгодження внутрішнього світу людини, забезпечення його цілісності (холістичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досвіду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагування на моральні та соціальні норми і духовні цінності.

У своєму розвитку Я долає кілька стадій, пов'язаних з виокремленням його із зовнішнього світу, розвитком довільності та рефлексивності. Без Я людина подібна до наповненої речами скрині, в якій для нових речей немає місця, а старі самі псуються і псують добрі речі, що лежать поруч. Нові речі немає куди класти (нові враження не сприймаються), а якщо це і вдається, то використати їх не можна (враження не поліпшують взаємодію з внутрішнім образом світу і об'єктивним світом). Тому дорослі повинні відповідально ставитися до формування Я дитини на ранньому етапі її розвитку.

Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордості, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань.

Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

— називання свого імені в різних варіантах;

— твердження про себе в першій особі (“Я”);

— здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби (“Я хочу”, “Я буду”);

— позитивно забарвлене твердження про себе (“Я гарний”);

— позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію;

— прагнення до активних самостійних дій.

Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити засмучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої попередні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду.

Криза трьох років. Наприкінці третього року життя (часом і дещо раніше) діти вже обстоюють своє право на незалежну поведінку ініціативними заявами “Я сам”. Поява цього феномену спричинює цілковитий розпад попередньої соціальної ситуації, що проявляється в кризі трьох років.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці “Про особистість трирічної дитини”. Найважливішими ознаками цієї кризи є:

— негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;

— впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;

— непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;

— свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;

— знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів;

— протест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними;

— деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен “Я сам” означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.

Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

5. Криза трьох років життя як передумова виникнення новоутворень

Новоутворення — психiчнi та особистiснi якостi, якi вперше виникають на конкретному етапi розвитку людини.

Кiнець першого року життя — малюки можуть легко впiзнавати предмети, на початку другого року — розвивається здатнiсть до використання предметiв у грi не за прямим призначенням. Новоутворення — оволодiння прямоходiнням, мовою та мовленням, предметними дiями.

У грi дитина починає активно наслiдувати людей, якi її оточують. Наслiдування є вибiрковим, тобто його реакцiя виникає пiсля певної поведiнки дорослого, або iнших дiтей. Однак на початку другого року життя дитина здатна наслiдувати поведiнку дорослого, ще не вiдразу i не всi його дiї. Наслiдування зумовлене прагненням дитини до соцiального утвердження, бажанням бути подiбним на iншу людину, або досягти певної мети. Дитина виявляє форми поведiнки, що свiдчать про першi прояви самопiзнання своїх дiй, станiв.

Про формування самосвiдомостi дитини свiдчить її здатнiсть впiзнавати себе у дзеркалi, активно використовувати займенник ,,Я”. У перiод вiд 1 — 3 рокiв вiдбувається перетворення малюка з iстоти, яка зробила перший крок на шляху становлення особистостi, на iстоту, що усвiдомлює себе як особистiсть. Саме в цьому вiцi виникає психологiчне новоутворення — ,,Я” — суть людини, що дає їй змогу вiдрiзняти себе вiд iнших людей, вiдчувати, переживати, усвiдомлювати реальнiсть свого iснування. Пiсля виникнення первинного ставлення до себе, як до окремо iснуючого суб’єкта, вiдкритої заяви про себе як про особистiсть, у психiцi дитини з’являються такi новоутворення — порiвнювання себе з iншими людьми, у результатi чого у них поступово складається певна самооцiнка, прагнення вiдповiдати вимогам дорослих; далi формуються почуття гордості, сорому.

Криза 3-х рокiв (наприкiнцi третього року житгя) — криза соцiальних вiдносин, яка зумовлена становленням самосвiдомостi дитини i проявляється в негативiзмi, впертостi, непокiрностi, свавiллi, протестi, деспотизмi.

У результатi подолання кризи виникають психiчнi новоутворення — порiвняння себе з iншими людьми, прагнення до самостiйно дiяльностi подiбно на дiяльнiсть дорослих. Ця криза є скороминущим явищем, але пов’язаннi з нею новоутворення (прагнення самостiйностi, вiдокремлення себе вiд дорослих, бажання наслiдувати їхнi дiї є важливим кроком у психiчному розвитку дитини.

Отже, на етапi раннього дитинства головним у соцiальнiй ситуацiї розвитку є ситуатавно- дiйове спiлкування дитини з дорослим, провiдною стає предметна дiяльнiсть. Цей перiод сприятливий для оволодiння мовою, виникнення символiчної гри, здатностi до наслiдування, розвитку самосвiдомостi.

Термінологічний словник з теми:

«Психічний і особистісний розвиток дитини в немовлячому та ранньому віці»

Криза новонародженості – це проміжний етап між внутріутробним (пренатальним) і позаутробним (постнатальним) способом життя.

Безумовні рефлекси – це постійні вроджені реакції організму на певний вплив зовнішнього світу, які здійснюються при посередництві нервової системи і не вимагають спеціальних умов для свого виникнення.

Комплекс пожвавлення — позитивна емоцiйно-дiйова реакцiя новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матерi, її обличчя, дотики.

Психіка (грец. psychikos — душевний) — функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.

Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму,що виникає на ґрунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним(умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.

Адаптація (лат. adapto — пристосовую) — пристосування, процес пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища; пристосування будови і функцій організмів до умов навколишнього середовища (у фізіології — короткочасна адаптація, у біології — довгострокова а., протягом життя); соціально-психологічна адаптація є пристосуванням індивіда під групові норми, й навпаки — інтереси соціальної групи до окремого індивіда даної групи; скорочення та спрощення друкованого тексту.

Ефект шпитальності — уповiльнений емоцiйний розвиток дитини.

Категорiя — усвiдомлення вражень про властивості, характернi для подiбних але не iдентичних предметiв, явищ.

Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхiдностi емоцiйної взаємодiї дитини з дорослим і проявляється в плаксивостi, похмуростi, iнколи в порушеннi сну, втратi апетиту тощо.

Новоутворення– це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду.

Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) - період істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

Самопізнання — процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.

Самосвідомість — образ себе і ставлення до себе.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Лекція № 10

Тема: Психічний і особистісний розвиток дитини в дошкільному віці

План

1.Взаємозв’язок соціальної ситуації розвитку з провідною діяльністю дошкільному віці.

2.Особливості розвитку мовлення в дошкільному віці.

3.Особливості сенсорного і розумового розвитку дошкільника.

4.Розвиток особистісної сфери дошкільника.

5.Особливості психологічної готовноті до навчання в школі.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник/ В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття:

Провідна діяльність , рольова гра, навчання , ситуативне мовлення , егоцентричне мовлення, сенсорний розвиток дитини, розумовий розвиток,мислення , криза 7 років.

1. Взаємозв’язок соціальної ситуації розвитку з провідною діяльністю дошкільному віці

Відокремлення дитини від дорослого створює нову соціальну ситуацію, в якій вонапрагне до самостійності.Ця тенденція є природною і постійною. Однак дитина продовжужити разом з дорослим, входить в його світ. Її основною потребою є участь у житті й діяльності дорослих, оскільки в цьому віці дитина не може реалізувати себе через брак сил, умінь, знань. Тому вона стає стає дорослим у думках, уяві, орієнтується на нього як на зразок, наслідує дорослих, діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри.