Передшлюбне залицяння. Види любові.

Особливістю сучасного предшлюбного залицяння є так званий "предшлюбний експеримент" - своєрідне моделювання всієї реальності сімейних відносин до їх офіційного юридичного початку (включаючи сексуальний контакт). На думку

С. В. Ковальова, "предбрачный експеримент" може допомогти у визначенні функціонально-рольової сумісності, а зовсім не в сексуальній сфері, хоча він звичайно затівається заради виявлення саме сексуальної сумісності. Для досягнення інтимно-особистісної відповідності часто потрібні роки, багато в чому з тієї причини, що здатність до повноцінного інтимного життя виникає в жінок пізніше, ніж у чоловіків: часто до 26-28 років. Початок сексуальних відносин до шлюбу нерідко приводить або до "дошлюбного розлучення" або до "змушених шлюбів".

Можливо також, що сама спроба "перевірити відносини" говорить про недостатнє прийняття людьми один одного, про їхній неготовності брати на себе серйозні зобов'язання. У той же час наслідки звичайно не змушують себе чекати: більшість вагітностей у жінок, що не родили, відбувається поза шлюбом - 61,7% від всіх зачать, причому в 16-17 років - 95,6%, в 25-29 років - 54,9%.

В. А. Сисенко ввів поняття "здатність до шлюбу", що припускає такі фактори:

- здатність піклуватися про іншу людину, самовіддано йому служити, діяльно робити добро;

- здатність співчувати, співпереживати, співчувати, тобто "входити" в емоційний світ іншого партнера, розуміти його радості й прикрості, переживати невдачі, знаходити духовне єднання;

- здатність до кооперації, співробітництва, міжлюдського спілкування, наявність навичок й умінь у здійсненні багатьох видів праці, організації домашнього споживання й розподілу;

- висока етична культура, що припускає вміння бути терпимим і поблажливим, великодушним і добрим, приймати іншу людину з усіма її недоліками і придушувати власний егоїзм.

Тема любові й шлюбу - невичерпне джерело натхнення письменників і філософів. В етиці з поняттям любові зв'язані інтимні й глибокі почуття, особливий вид свідомості, щиросердечного стану й дій, які спрямовані на іншу людину, суспільство й т.д.. У любові органічно з'єднані фізіологічне й духовне, індивідуальне й соціальне, особисте й загальноприйняте. Немає такого розвиненого суспільства й немає такої людини, хто в тім або іншому ступені не знав би, що таке любов. Э. Фромм писав: "Любов - єдина задовільна відповідь на питання про проблему існування людини" . Далі він говорить, що більша частина людей не здатна розвити її до адекватного рівня змужніння, самопізнання й рішучості. Любов взагалі - це мистецтво, що вимагає досвіду й уміння концентруватися, інтуїції й розуміння; словом, його треба осягати. Причиною того, що багато хто не визнають цієї необхідності, є, на думку Фрома обставини:

1) більша частина людей дивиться на любов з позиції "як бути улюбленим", а не "як любити";

2) існує подання, що проблема в самій любові, а не в здатності любити;

3) змішуються поняття "закоханість" й "стан любові", у результаті чого домінує подання про те, що немає нічого легше любові, у той час як на практиці це зовсім інакше.

У різні епохи виділялися різні види й аспекти любові, робилися спроби систематизувати форми її прояву, розташувавши їх у міру значимості й за змістом. Для вираження різних аспектів і відтінків любові стародавні греки, наприклад, використали різні терміни. Словом eros вони позначали почуття, що направляють на предмет з метою повністю увібрати його в себе. Цей термін виражає любов-пристрасть, ревнощі й почуттєвий потяг і пов'язаний з його пафосом, почуттєвою стороною.

Слово phіlіa (звичайно переводиться як любов-дружба) позначає зв'язок індивідів, обумовлену соціальним або особистим вибором. Це внутрішня схильність, потяг, що виріс із інтимної близькості й спілкування з конкретною особою. Основний стан тут - "щиросердечний спокій", внутрішня близькість, взаєморозуміння, що, однак, не означає холодну ощадливість або сліпу імпульсивну пристрасть.

Слово storge означає любов, що пов'язана з органічними родовими зв'язками, нерушимими, що не піддаються скасуванню (особливо сімейні зв'язки). Це ніжна, упевнена, надійна любов, що встановлюється між родителями й дітьми, чоловіком і дружиною, громадянами й Батьківщиною. У такій любові людин знаходить спокій і довіру, почуття впевненості. Цей термін виражає почуття не окремої особистості, а почуття родової спільності, без якого греки не представляли свого існування.

Термін agape греків означав розумну любов, що виникає на основі оцінки якої-небудь особливості улюбленого, його рис характеру й т.п. Її людина може розумно обґрунтувати, адже вона заснована на переконанні, а не на спонтанних почуттях, звичках. Цей аспект любові історично пов'язаний з адекватною оцінкою іншої особистості, що лежить в основі взаємоповаги.

У середні століття християнство трактувало любов як вищий принцип моральності, що найбільше глибоко розкриває людська сутність. Під любов'ю розумілася якась внутрішня сила людини, що ніколи не висихає, а безупинно, без утоми поширюється на всі дії людини, направляючи його до благоденства.

ВИДИ ЛЮБОВІ

Найбільш розробленої на даний момент є типологія любові, запропонована Д. А. Ли й емпірично перевірена на двох вибірках (807 й 567 чіл.). Автор виділяє шість стилів, або "кольрів", любові:

1) ерос - жагуча, виняткова любов-захоплення, що прагне до повного фізичного володіння;

2) людус - гедоністична любов-гра, що не відрізняється глибоким почуття й порівняно легко допускає можливість зради;

3) сторге - спокійна, тепла й надійна любов-дружба;

4) прагма - виникає з сміши людуса й сторге - розумова, любов, що піддається контролю, розрахунку;

5) манія - виростає зі змішання еросу й людуса, ірраціональна любов - одержимість, для якої типові непевність і залежність від об'єкта потягу;

6) агапе - безкорислива любов-самовіддача, синтез еросу й сторге.

Вважається, що для жінок більше характерні сторгічні, прагматичні й маніакальні прояви любовних почуттів, а молодим чоловікам більше властиві еротичні й особливо "людичні" компоненти.

У цей час найбільш популярна трикомпонентна теорія любові Роберта Cтepбepra (Sternberg., 1986; Майерсд., 1999; Крайг Г., 2000; Людина від народження до смерті, 2001). По Стернбергу, любов має три складові: інтимність, пристрасть і рішення (зобов'язання). Інтимність, або почуття психологічної близькості, проявляється в щирій симпатії до іншої людини, у прагненні підтримати її, зробити її життя краще, у спільності інтересів і занять. Пристрасть ставиться до таких видів порушення, які приведуть до фізичного потяга й сексуального поводження у відносинах. До мотиваційних потреб пристрасті крім статевої потреби відносять також потребу в самоповазі, потребу належати комусь або потребу одержати підтримку у важку хвилину.

Остання вершина трикутника любові Стернберга - розв'язання-зобов'язання. Короткочасний аспект цієї складової полягає в тім, що конкретна людина любить іншого. Довгостроковий аспект - зобов'язання зберігати цю любов.

Р. Стернберг розробив систематику любовних відносин на основі різних комбінацій трьох компонентів любові. Наприклад, симпатія між людьми характеризується проявом почуття близькості, інтимності, без пристрасті й прийняття зобов'язань. Такі відносини братів і сестер. Відносини при відсутності інтимності й страсті Стернберг характеризує як придуману любов; відносини, у яких присутні інтимність і зобов'язання зберігати любов, характеризується як любов-товариство. Наявність у відносинах всіх трьох компонентів - інтимності, страсті й зобов'язання - характерні для зробленої любові. Більшість реальних любовних відносин попадає в проміжки між цими категоріями. Таблиця 4. Систематика видів любові, заснована на трикомпонентній теорії Стернберга