Економічний цикл - рух капіталістичного виробництва від чергової до наступної кризи

Перша економічна криза в умовах капіталізму відбулась у 1825 р. З того часу здійснився 21 цикл. Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, тому з'ясування причин і виникнення значною мірою розкриває і найважливішу причину економічного циклу. Економічний цикл (цикл ділової активності) характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції. У загальному виді цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей та ін.).Окремі економічні цикли значно відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. цикл поділяється на 4 фази:І - пік або бум;ІІ - спад (депресія);ІІІ - дно або криза (нижня точка спаду);ІV - піднесення (підйом).Ділові цикли є нерівномірними піднесеннями і спадами економічної активності

"пік" циклу, це коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну або майже повну потужність. В цій фазі цикла рівень цін має тенденцію до підвищення, а ріст ділової активності зупиняється.

В наступній після піку фазі - "спаду" - виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають тільки у тому випадку, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. депресія - "дно" - характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши самого низького рівня, починають знову "вибиратись" з дна. "пожвавлення" рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, можливо аж до повної зайнятості. По мірі того, як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватись до того часу, доки не виникне повна зайнятість і виробництво не почне робити на повну потужність.

Не дивлячись на спільні для всіх циклів фази, окремі економічні цикли істотно відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Тому деякі економісти віддають перевагу говорити про економічні коливання, а не про цикли, тому що цикли на відміну від коливань припускають регулярність Слід також доповнити, що спад у діловому циклі називають рецесією, яка визначається як період, в якому реальний ВНП скорочується не менш як протягом шести місяців. Рецесія починається від піку, і закінчується найнижчою точкою спаду - дном.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються:

- цикли Кондратьєва (довгохвильові: 40-60 років); рушійною силою тут є: радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

- цикл Кузнєцова (20 років); рушійна сила - зрушення у відтворювальній структурі виробництва;

- цикл Джаглера (7-11 років); рушійна сила - підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

- цикли Китчина(3-5 років) - обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємстві;

- приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років; існують у зв'язку з коливанням інвестиційної активності.

Основними індикаторами фаз циклу служать: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску продукції, оскільки динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бути різною в залежності від факторів , які спричинили спад.

Короткі (малі) цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин .Малі цикли розмежовуються грошовими кризами. За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.Середні цикли (промислові цикли) пов'язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу.Основною властивістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири фази: пожвавлення, підйом, бум, падіння

Серед найважливіших причин циклічності в економіці більшість економістів називають коливання співвідношеннями між споживанням і інвестиціями.Рецесія - падіння обсягу національного виробництва протягом 6 місяців і до року.Депресія - падіння обсягу національного виробництва, яке супроводжується високим рівнем безробіття і триває декілька років.Економічна криза характеризується: перевиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом;падінням рівня цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над платоспроможним попитом;скороченням обсягів виробництва; масовим банкрутством промислових банківських, торгових фірм; зростанням безробіття і скороченням номінальної заробітної плати; потрясінням кредитної системи та ін.

БЕЗРОБІТТЯ І ІНФЛЯЦІЯ

Розрiзняють також безробiття фрикцiйне, структурне та циклiчне. Фрикцiйневиникає тодi, коли частина людей добровiльно змiнює мiсце роботи, частина шукає нову роботу пiсля звiльнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всi цi люди знайдуть роботу або повернуться на стару пiсля тимчасового звiльнення, iншi «шукачi» роботи й тимчасово звiльненi працiвники замiнять їх у загальному фондi безробiтних. Тому, хоча конкретнi люди, якi залишились без роботи з цiєї або iншої причини, змiнюють один одного з мiсяця в мiсяць, цей тип безробiття не зникає.

Отже, термiн «фрикцiйне безробiття» застосовується до тiєї категорiї людей, якi шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикцiйне» точно вiдбиває суть явища: ринок працi функцiонує неефективно i не приводить у вiдповiднiсть кiлькiсть робiтникiв i робочих мiсць.

Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, тому що частина працiвникiв, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вищеоплачувану i бiльш продуктивну. Структурне безробiття є продовженням фрикцiйного. Воно виникає тодi, коли в результатi науково-технiчного прогресу відбуваються важливi змiни в техніцi, технологiї та органiзацiї виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змiн попит на деякi професiї зменшується або взагалi зникає, а на iншi професiї, яких ранiше не було, зростає. Iншими словами, структура робочих мiсць i професiйна структура працiвникiв не збігаються. Виникає категорiя працiвникiв, у яких навички та практичний досвiд застарiли й нiкому не потрiбні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробiття вiдрiзняється вiд фрикцiйного, при якому безробiтнi мають навички, якi вони можуть продати. «Структурнi» ж безробiтнi не можуть знайти роботу без вiдповiдної перепiдготовки, додаткового навчання i навiть змiни мiсця проживання.

В економiчнiй лiтературi виокремлюють ще добровiльне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробiття. Добровiльнебезробiття виникає тодi, коли працiвник звiльняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рiвнем оплати працi, умовами роботи; через психологiчний клiмат у колективi або з iнших причин усупереч бажанню адмiнiстрацiї. Його рiвень залежить вiд стадiї економiчного циклу (зростає пiд час буму i знижується пiд час спаду в економiцi країни), престижностi професiї, рiвня квалiфiкацiї, належностi до тiєї або iншої соцiальної групи населення. Закономiрнiсть цього виду безробiття полягає в тому, що, чим менше у працiвника шансiв знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровiльно покинути робоче мiсце. Вимушене безробiття виникає тодi, коли працiвник не бажає звiльнятися, а адмiнiстрацiя фiрми скорочує персонал. Отже, лише частина безробiтних може претендувати на робочi мiсця, а iншi виявляються вимушено безробiтними через перевищення пропозицiї працi над попитом на неї. Такий стан ринку працi характерний, як правило, для перiодiв спаду в економiцi, коли пiдприємцi вимушенi скорочувати розмiри виробництва i чисельнiсть персоналу через несприятливу дiлову кон’юнктуру. Прикладом вимушеного безробiття може бути факт звiльнення адмiнiстрацiєю неугодного. Приховане безробiття пов’язане з так званою неповною зайнятiстю.Природне– структурна і фрикційне безробіття

Інфляція ( від лат. inflatio — роздування) — зростання загального рівня цін та знецінення грошей, що є двома сторонами одного й того самого процесу. Інфляція як економічний термін не має єдиного загальноприйнятого визначення, однак практично усі вони виходять з вищенаведених сторін. Зазвичай, інфляцію визначають як тривале зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не може виступати однозначним доказом посилення інфляційних процесів. Також інфляцію визначають як надмірне зростання пропозиції грошей через порушення прав власності/

Показники інфляції

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась)

"Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції.

1. Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %).

Розрізняють наступні основні види індекса цін:індекс споживчих цін,індекс цін виробників,дефлятор ВВП

Темп інфляції визначається як відношення різниці індекса цін поточного періоду та індекса цін попереднього поріоду до індекса цін попереднього періода:

Розрізняють наступні види інфляції за величиною її темпів:

повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;

галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;

гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. зростання цін в річному вимірі).

Споживчу інфляцію можна розподілити на наступні складові:

базова інфляція є мірою інфляції попиту — за перевищення сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня), включає в себе вузьку базову інфляцію — зміну цін імпортованих товарів, відображаючи таким чином вплив зміни обмінного курсу.

небазова інфляція (відображає вплив пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.

Латентна (подавлена) інфляція – вид інфляції закритого типу, коли вона проявляється не у відкритому зростанні цін, а у вигляді постійного дефіциту товарної маси, або падіння якісних характеристик продукції (властива адміністративній економіці); або проявляється у відсутності платоспроможного попиту в зв’язку з затримкою затримці виплат заробітної плати, пенсій, стипендій тощо (властива перехідній економіці).