Розділ 1. Теоретичні передумови

ВСТУП

Актуальність дослідження . Загальний напрямок реформ економічного та соціального життя в нашій країні суттєво змінив ситуацію в галузі вищої освіти, в системі життєвих ціностей, ієрархії вибору професії молодими людьми.

Юнацтво й молодість – початок життя, що забезпечує творчу продуктивність, ймовірність якомога більшої самореалізації протягом подальшого життєвого шляху. Цей період є найвирішальнішим у житті людини, коли остаточно складається фундамент ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямків пошуків самореалізації на інших вікових етапах. Політичні вподобання, стиль поведінки, характер спілкування, професійні інтереси – всі ці складові способу життя закладаються саме у ранній молодості.

Мотивація займає провідне місце в структурі поведінки особистості і є одним з основних понять, які використовуються для пояснення рушійних сил діяльності у цілому. Мотив, мотивація – спонукання до активності і діяльності суб’єкта, пов’язані з намаганням задовольнити окремі потреби. Сукупність мотивів, їхієрархічна структура, своєрідність характеризують мотиваційну сферу особистості. В цілому ця система динамічна і змінюється в залежності від багатьох обставин.

Основа особистості заключається у функції вибору. Вибір припускає перевагу одного мотиву над усіма іншими. Ф. Василюк говорив що мотив – це сфера дослідження соціалізації індивіда, його адаптації до групових норм та вимог, а в загальній психології – вивчення вищих структур життєдіяльності. Крім того, за словами Василюка, цінність має здатність перетворювати емоції, наприклад, коли той чи інший вибір суперечить їй, а це значить, що цінність повинна бути підведена під категорію мотиву .

Проблемам мотивації присвячена велика кількість концепцій і теорій. Серед найбільш відомих змістовні (А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Мак Клеланд) і процесуальні (В Врум, П. Лаулерін). Серед вітчизняних вчених найбільших успіхів у розробці теорій мотивації досягли Л.С. Виготський, О. М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.А. Ядов. Ці праці стали основою для розробки методологічного інструментарію дослідженням мотивації вибору професії у юнацькому віці

Об’єкт дослідження – мотиваційна сфера особистості

Предмет дослідження – психологічні особливості мотивів вибору професії в юнацькому віці

Мета дослідження – виявлення домінуючих мотивів вибору професії у студентів психологів на різних курсах навчання

Задачі дослідження :

1. Проаналізувати теоретичні джерела вивчення мотивів вибору професії

2. Визначити основні поняття дослідження

3. Визначити основні фактори впливу вибору професії у студентів психологів

4. Провести емпіричне дослідження вибору професії у студентів психологів

5. Проаналізувати та проінтерпритувати результати

6. Надати практичні рекомендації

Методики:

1. Методика Л.А. Йовайши

2. Методика Ю.М. Орлова

3. Методика Рокіча

Розділ 1. Теоретичні передумови

1.1 Психологічні особливості юнацького віку

У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14-15 років до 17-18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах .

В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість .[5]

Але слід зазначити, що криза підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання про те, що робити далі -- навчатись в школі Х--ХІ кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії -- найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві.

Юність - унікальний період входження в світ культури: театри, концертні зали, музеї заряджають енергією на все життя. На все життя залишаються в пам'яті і переживання, що пов'язані з першою дружбою та першим коханням.

В юнацькому віці зростає інтерес до дорослих. Знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Підсилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, від яких очікують порад, розуміння. Сім'я залишається тим місцем, де юнаки почувають себе впевнено. З батьками обговорюються життєві та професійні перспективи. Життєві плани юнаки обговорюють і з учителями, близькими знайомими, тими, хто для них є авторитетним, чия думка для них важлива. Проте хоча відносини з дорослими стають довірчими, юнаки зберігають певну відстань, іноді палко відстоюють своє право самостійно вирішувати свої проблеми, які стосуються їх особисто. Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Сприяє цьому об'єктивне положення юнака за старших і в школі, і в родині. Але треба набути психологічної готовності до вступу в самостійне доросле життя, а саме:

- бути зданим орієнтуватись у різних формах людської свідомості: в науковій, правовій, художній тощо;

- для цього потрібно оволодіти основами наукового та громадянського світогляду, що слід виявляти в свідомому критичному ставленні і до себе, і до оточуючих;

- мати потребу та здатність працювати, володіти звичкою до трудових зусиль, уміннями працювати творчо, продуктивно (незалежно від виду праці);

- бути зданим спілкуватись на засадах рівності, поваги, розуміння та володіти засобами такого спілкування.[10]

Юнацький вік -- це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі . Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку . Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я -- яким він бажає стати в дорослому житті.

Змінює юнак і свій характер і спілкування з ровесниками. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільш гострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями.

Ставлення до ровесників диференціюється, критерії їх оцінок набувають множинності: одного високо оцінюють за знання і обирають його для спільних занять, іншого -- за успіхи в спорті: з ним відвідують спортивну секцію. Але існує тенденція переносу ставлення до ровесника як до друга за декількома найважливішими для себе критеріями, наприклад, за успіхами в навчанні та за моральними цінностями. Дружба заснована на свободі, але на взаємних почуттях та дотриманні моральних законів. [15]

Рання юність -- це повторний критичний період розвитку, який характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення (аналогічне поняття «соціальна ідентичність»). Розрізняють індивідуальні варіанти формування соціальної ідентичності, або самовизначення :

- дифузна, невизначена ідентичність;

- наперед вирішений варіант включення в «дорослу систему» відносин, але раніше призначеного часу. Психологи вважають це несприятливим фактором розвитку;

- юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку самого себе: відбувається проба ролей, щоб визначитись самостійно. Це позитивне явище, але такий період не повинен тривати довго, бо інакше закріплюються риси інфантильності.

Ці варіанти можуть бути також етапами самовизначення, але важливо, щоб юнак не зупинився на якомусь попередньому етапі.

На перший план у самовизначенні виступає механізм інтеграції. Роздуми про себе і про своє призначення в житті іноді приводять юнака до пошуку смислу життя. Це веде до інтегрування багатьох вимог різних сфер життєдіяльності і надає їм цілісного характеру. А з іншого боку, виникає потреба інтегрувати свої можливості, здібності максимально мобілізувати їх у відповідності до усвідомлених цілей життя. Труднощі полягають у тому, що не завжди знаходяться засоби для реалізації свого «Я».

Цікава думка Клімова Є. О. про навчальну діяльність як провідну, якщо вона набуває рис продуктивної діяльності:

- це діяльність, яка за часом і за наслідками витрачених сил має бути самокерованою;

- вона повинна мати широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності та її наслідків;

- стиль виконання такої діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між потребами, інтересами його з його можливостями та здібностями.

Чи відповідає сучасна навчальна діяльність юнаків цим вимогам? Якщо не відповідає, починається деструкція діяльності, що викликає емоційну напругу, апатію, зниження пізнавальної активності тощо. Самореалізацію ж треба розглядати як добровільно обрану активність.

Центральним новоутворенням психічного розвитку раннього юнацького віку є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих цілей, перспектив.

Зростання інтелектуальних можливостей робить перехід до дорослості періодом змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.

У психології розпізнають два принципово різних типи розвитку особистості в юнацькому віці -- прагматичний та творчий.

Прагматичний тип характеризується орієнтацією юнака на доцільність і на утікання від джерел неспокою, чому суб'єктивно надається першорядне значення. У юнакові такого типу домінують матеріальні цінності та інтереси. Для нього важливе намагання до гомеостатичної рівноваги, уникнення будь-яких проблем. І це перешкоджає їх подальшому індивідуальному розвиткові. Вони не прагнуть до одержання більшої освіти. Саме такого типу юнаки вдаються до застосування алкоголю та наркотиків, щоб «позбутися» проблем.

Творчо-орієнтованого типу юнаки характеризуються прагненнями та інтересами, які спрямовані в майбутнє, вони активно включають у власний спосіб життя різні пізнавальні та інші можливості. Педагогічне завдання -- на основі корекції самооцінки допомогти юнакові набути впевненості в собі, виявляти активність при вирішенні життєвих завдань.

Орієнтування на майбутнє, наявність життєвих перспектив викликають бажання удосконалювати ті якості, які необхідні для професійної діяльності, в першу чергу, і для майбутнього самостійного життя в цілому. Самооцінка набуває більшої конкретності, критичності, дійовості; за даними досліджень, 13% старшокласників складають програми самовиховання. Вони пов'язані з перспективами набуття професії, зі вступом у вищий навчальний заклад, з майбутнім положенням у суспільстві, зі встановленням тісних взаємин з другом, з утворенням сім'ї тощо. На основі самооцінки й самовиховання формується самоповага. З усвідомленням своїх якостей і можливостей, з уявленням про своє місце в житті, з оцінкою себе як особистості пов'язане зростання інтересу до моральних проблем -- щастя, обов'язок, любов, дружба тощо. У цьому плані можна говорити про вироблення моральної свідомості в старшому шкільному віці . У ранній юності відбувається і моральне, і вольове загартовування.

В юнацькому віці відбувається становлення світогляду як системи знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства, як системи поглядів на оточуючий світ і місце в ньому кожної людини. Спостерігається також розрив між різними верствами молоді за рівнем соціально-культурно розвитку: богемна молодь та ділки, наукове світорозуміння та спрощений підхід тощо. Особливості світосприймання юнаків виявляються в ціннісних орієнтаціях, потребах та інтересах, ідеалах та переконаннях, у мріях та життєвих планах. Юнак є представником певного покоління, яке, в свою чергу, об'єднується якимось важливими явищами суспільного життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо. [18]

Поведінка юнаків не позбавлена суперечностей:

- підвищені вимоги до дорослих та поблажливе ставлення до власного їх порушення;

- у вчинках (як і в свідомості взагалі) співіснують принциповість у великому та безпринципність у малому (зберігаються іноді риси дитячої поведінки);

- емоційне підвищене переживання власних невдач, неприємностей, які іноді гіпертрофуються в справжнє горе.

В психології вважається, що загальні розумові здібності в основному оформлюються наприкінці підліткового віку. Протягом юнацького віку вони удосконалюються: збагачується науковий понятійний апарат, відбувається оволодіння складними інтелектуальними операціями, більш продуктивною стає розумова діяльність .

За висновками багатьох дослідників, творчі досягнення дорослих не пов'язані прямо з навчальною успішністю в школі. Це пояснюється тим, що шкільні програми регламентовані, викладання та вимоги до учнів не враховують індивідуальних особливостей у здібностях учнів та їх інтересів, тому творчість юнаків повніше та яскравіше виявляється поза засвоєнням програми: в наукових гуртках, факультативах, у гуртках за інтересами поза межами школи.

Таким чином, розумовий розвиток юнаків полягає не тільки в накопиченні знань та вмінь (хоча це теж важливо), але й у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, в розвитку розумових здібностей. Це стійка сукупність індивідуальних варіантів у засобах сприймання, його якостях, індивідуальних особливостях пам'яті, мислення, а також свідоме оволодіння прийомами та засобами продуктивної розумової праці.

Зробимо загальні висновки щодо основних напрямків психічного розвитку в юнацькому віці:

- Відбувається набування почуття особистісної самовизначеності, цілісності (ідентичності).

- Відбувається професійне самовизначення, самостійне обрання життєвої платформи, цілей та професії.

- Розвиваються ціннісні світоглядні орієнтації, самостійність, відповідальність, рефлексивна самосвідомість, самоцінність, самоповага.

- Набувається психосексуальна ідентичність, усвідомлюється причетність до представників певної статі.

- Виробляється індивідуальний стиль розумової діяльності, розвиваються та удосконалюються розумові здібності та спеціальні на основі диференціації інтересів та орієнтації на майбутню професію.

1.2 Вікові етапи професійного самовизначення

Як найважливіший параметр особистості А.Н. Леонтьєв виділяє "ступінь ієрархізованості діяльності та їх мотивів". Ієрархії мотивів існують на всіх рівнях розвитку і утворюють "відносно самостійні одиниці життя особистості, які можуть бути менш великими або більшими, роз'єднаними, або що входять в єдину мотиваційну сферу". Такий мотиваційний ієрархізірований комплекс базових видів діяльності є метою розвитку дитини в системі освіти і виховання - вона поступово формує його готовність до когнітивної, комунікативної, ігрової, навчальної, трудової діяльності. Ігрові, навчально-виховні заходи з одного боку, націлені на розвиток здібностей дитини, а з іншого боку, орієнтовані на контроль стану цього процесу і зіставлення досягнутих результатів із соціально прийнятою нормою.

На ранньому етапі онтогенезу, в дошкільному віці (по А.Н.Леонтьеву, до 3 років) шляхом формування соціально-значущих особистісних якостей дитини закладається базис його особистісної спрямованості, як комплексу найбільш загальних соціальних установок, що визначають основи побудови відносин майбутньої особистості з людьми . У структурі загальної особистісної спрямованості на цьому етапі розвитку особистості можуть з'явитися ознаки спрямованості професійної - інтерес до якої-небудь конкретній сфери професійної діяльності, опосередкований і підтримуваний взаємодією з дорослими; знайомство з умовами праці, прагнення випробувати себе в ситуації професійної діяльності (професійно орієнтовані рольові ігри), елементи усвідомлення соціальної значущості праці (відбувається закладення основ ціннісно-смислової сфери особистості). У дошкільному віці формуються фрагментарні уявлення про трудову діяльність дорослих: дитина отримує початкові знання про світ професій, він починає виділяти зі структури професійної діяльності її результат, він здатний розрізняти статеві, а іноді й особистісні риси професіонала. Вже на третьому році життя при відповідній поведінці дорослих дитина стає здатним розрізняти ігрову і трудову діяльність, закладаючи основу внутрішньої регуляції трудової мотивації.

У дошкільному віці (з 3 до 7 років) провідне значення у розвитку дитини має спілкування з дорослими, а з точки зору підготовки дитини до професійної діяльності - сюжетно-рольові ігри . У процесі гри дитина вчиться приймати на себе роль іншого і сприймати себе як об'єкт чужих очікувань, формування образу-Я супроводжується утворенням самооціночного компонента Я-концепції, що базується на генетично обумовлених рисах або рисах, що виникли в результаті соціальної детермінації . Самооцінка своєї придатності до професійної ролі, реалізованої в сюжетно-рольовій грі, носить переважно «фантазійний» характер внаслідок нездатності дошкільника адекватно оцінити свої якості. Проте, у грі діти прагнуть копіювати вже не тільки конкретно-особистісні, а й узагальнені професійно-важливі якості професіоналів. Взаємодія з дорослими в рамках ігор поступово набуває рис навчання , підвищуючи обізнаність дітей, пробуджуючи і зміцнюючи їх інтерес до професійної діяльності. Як підкріплення інтересу активно використовуються професійно важливі ціннісні орієнтації - від індивідуально-утилітарних (матеріальний дохід) до соціально-інструментальних (соціально схвалювані цінності-способи здійснення діяльності). Відповідно змінюється й система уявлень дошкільнят про середовище професійної діяльності - поступово формується поняття колективної діяльності та індивідуальної відповідальності в ній . Професійні уподобання на розглянутому віковому етапі виявляються в емпіричних дослідженнях, але вони вельми одноманітні і обумовлені зовнішніми детермінантами .

Молодший шкільний вік (з 7 до 12 років) характеризується насамперед зміною діяльнісної домінанти. Таким стає навчання, в рамках якого, вже системно, починається ознайомлення дітей з фундаментальними основами будь-якої професійної діяльності - комунікаційні навички, вербальні (усна і письмова мова) і математико-логічні здібності. Ряд навчальних дисциплін прямо орієнтований на інтеграцію складається особистості з навколишнім світом («Літературне читання», «Навколишній світ»). Знайомство дітей з класичними зразками вітчизняної літератури сприяє формуванню в їх свідомості ціннісних орієнтацій як загальнолюдського рівня, так і рівня окремих «кластерів» професій (педагогічного, медичного, військового тощо). У міру вивчення сучасного соціального середовища у дітей продовжують формуватися уявлення про її професійну структуру. Практичні заняття сприяють, з одного боку, розвитку інтересу до предметного компоненту професійної діяльності, а з іншого боку, створюють вже не «фантазійну», а реальну базу самооцінки своєї придатності до різних видів діяльності. Проте, на етапі молодшого шкільного віку все ще досить слабо проявлені такі чинники професійної спрямованості, як соціальна підтримка і соціальний прогноз. Фактор соціального прогнозу в молодшому шкільному віці не виявлений, так як для цього недостатньо соціально-психологічних підстав - діти, перебуваючи на утриманні, як правило, не замислюються про необхідність професійної праці, про її обов’язковий характер, про її суспільну вартость. Професійна праця в їх життєдіяльності поки представлена, нехай професійно-орієнтованою, але грою. Зазначені характеристики професійної трудової діяльності частково моделюються в самому вивчені , в процесі якого в свідомість дітей впроваджуються зобов'язальні відносини, а з їх допомогою стимулюється розвиток вольової сфери особистості.

У підлітковому віці і ранній юності (13 - 18 років) в основному закінчується формування зорового, слухового, нюхового і соматосенсорного аналізаторів . Активно розвивається інтелектуалізація сприйняття, формується творча уява, в основному закінчується побудова Я-концепції. Особливо слід вказати, що в ранній юності відбувається трансформація сприйняття часу - починає усвідомлюватися тимчасова перспектива. Старші підлітки починають замислюватися про своє майбутнє, що дозволяє припустити збільшення значущості фактора соціального прогнозу в їх професійній спрямованості. Розглянутий вік - це вік пубертатної кризи, коли «гормональна буря» обумовлює нестабільність емоційної сфери, пам'яті, уваги. Таке «розхитування», мабуть, сприяє подальшій концентрації уваги на домінантних цілях особистісного самовизначення - навчальних, професійних. Проте вже до 17-18 років емоційна сфера особистості стабілізується, а домінантні переваги набувають вигляду життєвих цілей-цінностей, насичених особистісним змістом, так як вони виступають у свідомості підлітка засобом здобуття справжньої дорослості . У процесах навчання для старшого підліткового віку характерна потреба в активному творчому пізнанні, що сприяє розширенню обізнаності, кристалізації професійних інтересів, усвідомлення необхідності професійного вибору та професійної діяльності взагалі . Диференціація професійних інтересів старших школярів сприяє посиленю предметності навчання - в ході вивчення кожного предмета увагу школяра концентрується на відповідних цьому предмету професіях (біологія - професії, пов'язані з сільським господарством, медицині, біотехнологій; фізика - професії, пов'язані з енергетикою, машинобудуванням, будівництвом; хімія - професії, пов'язані з фармацевтичною, гірничодобувною, металургійною, нафтовидобувною та нафтопереробною промисловостями; історія - професії, пов'язані з економікою, політикою, військовою справою і т.д.). Важливим компонентом формування професійної спрямованості залишається гра, але вона за своїм змістом все більш наближається до реальної діяльності. У процесі гри підлітки все частіше демонструють відхід від жорстких правил і вносять в неї своє індивідуальне бачення, прагнучи до нестандартного, особистісно-значимого результату .

Готовність до професійного самовизначення, як до виду діяльності, виникає в ранній юності, тобто тоді, коли підліток, по-перше, практично освоїв базові види діяльності, навчившись комбінувати їх, виходячи з контексту поставлених перед ним завдань, а по-друге, досяг певного рівня сформованої спрямованості на професійну трудову діяльність . Він повинен не тільки розуміти, а й брати необхідність цієї діяльності, як основне джерело його майбутнього існування, він повинен усвідомлювати неминучість обмежень його особистих прав і свобод майбутнім трудовим договором, він повинен вміти зіставляти свої якості з якостями професійно працюючих людей, він повинен хотіти отримати яку-небудь професійно-орієнтовану кваліфікацію. Все це можливо лише за умови достатньої обізнаності підлітка про затребуваних суспільною практикою напрямках професійної діяльності. Не менш важливі установки соціального оточення підлітка (батьків, друзів, педагогів тощо) щодо необхідності участі кожної людини у професійній діяльності. Іншими словами, готовність до професійного самовизначення - це особистісно актуалізований підсумок впливу системи професійної орієнтації на підлітка.

На етапі підліткового віку і ранньої юності діагностика професійно важливих якостей дозволяє професійно орієнтувати підлітка, оцінити його принципову придатність до професійної діяльності, виявити ті сфери діяльності, якими йому не варто займатися. Можлива реалізація комплексу заходів, що дозволяють виявити придатність індивіда до більш-менш конкретної професії - тестування, бесіда, практичні проби і т.п. Однак недостатня спрямованість підлітка на професію (специфіка його ціннісних орієнтацій, когнітивних установок, відданість певним соціальним стереотипам, вплив найближчого соціального оточення і т.д.) може компенсувати позитивний ефект усіх професійно важливих якостей.

Ключовий етап професійного самовизначення - професійне навчання. Воно може здійснюватися на рівнях початкової професійної підготовки, середньої та вищої професійної освіти, а також у великих системах професійно-орієнтованного характеру, прикладом яких є Збройні сили України в тій їх частині, яка формується за призовом.

На етапі професійного навчання роль факторів соціального прогнозу і соціальної підтримки в структурі професійної спрямованості стає визначальною, відображаючи базову потребу в безпеці та захисті. Молоді люди отримують інформацію про затребуваність професії, вартості відповідних професійних послуг, про соціальні перспективи і т.д. не з знеособлених засобів масової інформації, а від конкретних представників обраної (неважливо, добровільно або «добровільно-примусово») професії. Лакмусовим папірцем тут служать практичні проби майбутніх професіоналів - так, студенти педагогічних закладів після першої шкільної практики іноді приймають рішення за жодних обставин у школі не працювати. З іншого боку, багато студентів саме після практики набувають стійку спрямованість на свою професію.

По завершенні процесу професійного навчання (19 років - 23 роки і більше) неминуче виникає питання про готовність випускника до професійної діяльності. Як вказувалося вище, не вся трудова діяльність може вважатися професійною, навіть якщо вона є джерелом існування. Так, наприклад, ведення домашнього господарства, догляд за близькими людьми, навіть виготовлення яких-небудь пристосувань для сімейного споживання і тому подібні види трудової діяльності не можуть вважатися професійними. Професійна діяльність нерозривно пов'язана зі створенням товарного, призначеного для реалізації продукту . Це можуть бути вироби, послуги, затребувані суспільством (державна, в тому числі військова служба) або його членами (підприємницька діяльність). Не кожен випускник системи професійної освіти готовий до професійної діяльності. Цілком можливий варіант, коли він і суб'єктивно, і об'єктивно придатний до виконання професійної діяльності, але не хоче цього внаслідок повної відсутності яких би то не було мотивів. На цьому етапі діагностика професійної спрямованості може служити індикатором якості професійної підготовки, здійснюваної в конкретному навчальному закладі.

Завершення процесу професійного навчання не означає завершення процесу професійного самовизначення - воно триває, і досить активно, на етапі професійної адаптації, який проходить протягом всього подальшого професійного життя людини незалежно від того, працює він в рамках однієї і тієї ж професії або змінює її. Професійна спрямованість також зазнає змін відповідно до мінливих умов, зберігаючи при цьому свою структуру. Таким чином, професійна спрямованість суб'єкта професійної діяльності - це один з найважливіших факторів професійного життя людини, що представляє, в свою чергу, центральну складову життєвого шляху особистості.

1.3 Фактори, які впливають на професійне самовизначення

Всі фактори, що мають вплив на професійне самовизначення можуть бути умовно поділені на дві групи :

1) об’єктивні, до яких входять поінформованість у світі професій, рівень підготовки, соціальне оточення, домашні умови, соціально-економічний статус батьків тощо;

2) суб’єктивні, до яких входять здібності, професійні інтереси, рівень домагань, мотиви, ціннісні орієнтації тощо.

Вирішальне значення на здійснення професійного вибору мають фактории другої групи. На перший план виходить активність самої особистості.

Мотивація при виборі професії – це стимули, заради яких людина здатна прикласти свої зусилля, тобто на що орієнтувалася людина при виборі тієї чи іншої професії: соціальна значущість цієї професії, престиж, заробіток. Що хоче отримати студент від вищої освіти, яких життєвих цілей досягнути, які якості сучасного спеціаліста у собі сформувати і які цінності відіграють в його житті найважливішу роль.

Одним з найбільш значущих факторів вибору професії являються інтереси суб’єкта. Вони усвідомлюються раніше і ясніше всіх інших, стають передумовою розвитку схильностей, здібностей і професійно важливих якостей особистості . Інтереси характеризуються певною динамікою розвитку. В основі структури інтересів лежать пізнавальні інтереси, які розвиваються в навчальній діяльності і характеризуються високою динамікою, частою зміною, так як пов’язані з активним пошуком особистості свого «Я». На базі пізнавальних інтересів виникають інтереси до професії, до типу професій, а потім і професіональні інтереси, спрямовані на конкретний вид трудової діяльності, які виділяються високою стійкістю. Професійні інтереси потребують перевірки в конкретній діяльності, що на практиці часто унеможливлюється. Тому ступінь вираження професійних

інтересів і їх спрямованість можуть бути спотворені відсутністю практичного виходу.

Не менш важливим фактором вибору професії є здібності. Нерідко проблему здібностей у формуванні професійного плану пов’язують з обдарованістю, талантом, однак тільки окремі професії висувають такі високі вимоги. Відповідно до проблеми здібностей Гурєвіч К.М. виділяє три види професій :

- професії, де кожна здорова людина може досягти суспільно значущої ефективної діяльності;

- професії, в яких далеко не кожна людина може добитися потрібної ефективності;

- професії, які за своєю суттю передбачають досягнення вищих ступенів майстерності.

Професії останнього типу висувають специфічні вимоги до індивідуальних особливостей людини, причому до тих якостей, які формуються при наявності вираженого генетичного контролю. Більшість же професій не висувають таких жорстких вимог до суб’єкта вибору професії або, принаймні, дозволяють за допомогою компенсації, формування

індивідуального стилю діяльності скоректувати недостаток тих чи інших професійно важливих якостей. Концепція на формування індивідуального стилю діяльності базується на наступних передумовах :

- є стійкі , практично незмінювані психічні якості, які є суттєвими передумовами ефективної діяльності;

- можливі різні за способами, але рівноцінні за результатами пристосування до умов професійної діяльності;

- наявні широкі можливості подолання слабкої вираженості окремих здібностей за рахунок їх тренування чи компенсації посередництвом інших професійно важливих здібностей;

- формування здібностей потрібно проводити з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.

Момент професійного вибору припадає на ранній юнацький вік (15-18 років), коли структура контрольно-оціночної сфери зазнає глибоких змін. До кінця підліткового віку підвищуються адекватність самооцінки і її самостійність, змінюється еталон самооцінки. Самооцінка набуває стійкості і стає одним з

основних факторів розвитку особистості. Процес вибору професії передбачає високу активність особистості. Йому необхідно проаналізувати свої ресурси, вимоги професії, усвідомити потенційні недостатки і оцінити можливість їх корекції чи компенсації. Всі ці дії можуть бути здійснені тільки при високому рівні розвитку контрольно-оціночної сфери суб’єкта. В іншому випадку вибір професії стає актом наслідування друзям, батькам і здійснюється під впливом випадкових обставин .

Успішністьбудь-якої діяльності, в тому числі і професійного самовизначення, залежить від рівня сформованості свідомої психічної саморегуляції. Ця якість визначається як вміння без систематичного контролю, допомоги і стимуляції самостійно працювати, вона пов’язана з

умінням правильно оцінювати свої можливості при постановці і досягненні мети, впевненістю у собі, адекватною самооцінкою, вмінням аналізувати причини успіху і невдач. Вплив цього фактору опосередковує вплив інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Так, люди з високим рівнем психічної саморегуляції відрізняється більш адекватним знанням про світ професій, яке отримує з достатньо компетентних джерел (спеціальна література, бесіда зі спеціалістами тощо); в той час люди з низьким рівнем

психічної саморегуляції орієнтуються на засоби масової інформації, поради знайомих, наслідком чого є спотворене уявлення про світ професій.

Таким чином, розглянутий фактор вибору професії являє собою свого роду наскрізну характеристику професійного самовизначення, яка систематизує всі інші. Він передбачає:

- вміння адекватно оцінювати свої якості як фактор вибору професії;

- вміння вивчати світ професій, опираючись на невипадкові фактори, формувати адекватне уявлення про нього;

- вміння виділити головне для себе при виборі професії, тобто сформувати індивідуальну ієрархію факторів, максимально адекватно відобразити ситуацію вибору професії.

Одне з найважливіших місць в структурі майбутньої життєвої перспективи поряд з професійними цілями, планами, орієнтирами посідають ціннісні орієнтації. На шляху до втілення своїх професійних цілей людина обирає певний напрям, який найбільш відповідає її потребам. Вибір цього напряму уможливлюється за допомогою наявної розгалуженої системи цінностей. Тобто у відповідності до життєвих планів і цілей вони виконують

регулятивну функцію .

Ціннісні орієнтації на відміну від інших факторів вибору професії, які були перераховані у попередньому пункті, перебувають на більш високому рівні диспозиційної структури особистості і в силу цього визначають загальну соціальну спрямованість життєдіяльності.

Отже, можна вивести такі типи ціннісно-орієнтаційних структур особистості відповідно до професійного самовизначення :

- несуперечливий (гармонійний);

- суперечливий;

- позапрофесійний.

Перший тип – гармонійний. Інші два (суперечливий і позапрофесійний) вважаються менш сприятливими факторами формування життєвої перспективи і ефективності професійної діяльності. Розподіл цих типів протягом життя змінюється. Так, наприклад, зменшується частка несуперечливого відношення між цінностями і професією. При цьому збільшуються показники позапрофесійного типу ціннісних орієнтацій. Ці дані здаються на перший погляд неможливими, оскільки якщо людина обрала професію самостійно у відповідності зі своїми професійними орієнтаціями, то подальший досвід діяльності по цій спеціальності повинен

приводити до гармонізації структури ціннісних орієнтацій, до відповідності професійної і життєвої перспектив. Однак цього не відбувається. Відповідь на це питання потрібно шукати в динаміці життєвого шляху особистості, в соціальних і психологічних особливостях різних вікових етапів .

З віком у людини з’являється не тільки професійний досвід і майстерність, але й чимало серйозних життєвих проблем, пов’язаних з сім’єю, здоров’ям, спілкуванням, які можуть набувати домінуючої цінності і конкуруватиз цінностями професійної діяльності (це власне і є позапрофесійні цінності).

Наприклад, обираючи в юності професію, людина може і не орієнтуватися на високу зарплату чи на більшу тривалість вільного часу, тоді як ці цінності можуть бути значущими для членів її сім’ї, з чим в зрілому віці людина не може не рахуватися.

Висновки до розділу 1

Як найважливіший параметр особистості А.Н. Леонтьєв виділяє "ступінь ієрархізованості діяльності та їх мотивів". Ієрархії мотивів існують на всіх рівнях розвитку і утворюють "відносно самостійні одиниці життя особистості, які можуть бути менш великими або більшими, роз'єднаними, або що входять в єдину мотиваційну сферу". Такий мотиваційний ієрархізірований комплекс базових видів діяльності є метою розвитку дитини в системі освіти і виховання - вона поступово формує його готовність до когнітивної, комунікативної, ігрової, навчальної, трудової діяльності.

Основним етапом професійного самовизначення э професійне навчання. На етапі професійного навчання роль факторів соціального прогнозу і соціальної підтримки в структурі професійної спрямованості стає визначальною, відображаючи базову потребу в безпеці та захисті.

Всі фактори, що мають вплив на професійне самовизначення можуть бути умовно поділені на дві групи :

1) об’єктивні, до яких входять поінформованість у світі професій, рівень підготовки, соціальне оточення, домашні умови, соціально-економічний статус батьків тощо;

2) суб’єктивні, до яких входять здібності, професійні інтереси, рівень домагань, мотиви, ціннісні орієнтації тощо.

Вирішальне значення на здійснення професійного вибору мають фактории другої групи. На перший план виходить активність самої особистості.

Мотивація при виборі професії – це стимули, заради яких людина здатна прикласти свої зусилля, тобто на що орієнтувалася людина при виборі тієї чи іншої професії: соціальна значущість цієї професії, престиж, заробіток. Що хоче отримати студент від вищої освіти, яких життєвих цілей досягнути, які якості сучасного спеціаліста у собі сформувати і які цінності відіграють в його житті найважливішу роль.

Одним з найбільш значущих факторів вибору професії являються інтереси суб’єкта. Вони усвідомлюються раніше і ясніше всіх інших, стають передумовою розвитку схильностей, здібностей і професійно важливих якостей особистості .

Одне з найважливіших місць в структурі майбутньої життєвої перспективи поряд з професійними цілями, планами, орієнтирами посідають ціннісні орієнтації. На шляху до втілення своїх професійних цілей людина обирає певний напрям, який найбільш відповідає її потребам. Вибір цього напряму вибирається за допомогою наявної розгалуженої системи цінностей. Тобто у відповідності до життєвих планів і цілей вони виконують регулятивну функцію .

Розділ 2. Емпіричне дослідження та діагностика мотивів вибору професії у студентів психологів

2.1 Організація та проведення дослідження у студентів психологів

На процес професійного самовизначення студентів психологів впливають два ряди факторів: об’єктивні та суб’єктивні. Перші пов’язані з вимогами професії до антропометричних та психічних особливостей людини, соціально-економічним становищем в країні, динамікою розвитку світу професій та низькою поінформованістю в ньому. На перший план при здійсненні професійного вибору виходять чинники другого, вищого порядку – здібності, особистісні інтереси, професійні мотиви, ціннісні орієнтації та професійна спрямованість особистості тощо.

Метою даного дослідження стало визначення схильностей особистості, її мотивації при виборі професії, та ціннісні орієнтації які існують у студентів психологів.

Методи дослідження:

1.Анкетування

2.Спостереження

1. Методика Л.А. Йовайши призначена для визначення схильностей особистості до різних сфер професійної діяльності (мистецтва, технічних інтересів, роботи з людьми, розумової праці, фізичної праці і сфера матеріальних інтересів).

2. Методика, спрямована на дослідження особливостей мотивації досягнень, запропонована Ю.М.Орловим в 1978 р.

Опитувальник рекомендований для досліджень впливу мотивації досягнення на ефективність діяльності, а також при індивідуальному консультуванні.

Під потребою в досягненні мети розуміється прагнення завжди досягати поставлених цілей.

Мотивація досягнення — прагнення до покращення результатів, незадоволеність досягнутим, наполегливість у досягненні своїх цілей, прагнення домогтися свого — є однією з головних властивостей особистості, яка впливає на все людське життя. [27]

Численні дослідження довели тісний зв’язок між рівнем мотивації досягнення і успіхом у життєдіяльності. І це невипадково, бо доведено, що люди, які володіють високим рівнем цієї самої мотивації, шукають ситуації досягнення, упевнені в успішному результаті, шукають інформацію для судження про свої успіхи, готові прийняти на себе відповідальність, рішучі в невизначених ситуаціях, проявляють наполегливість у прагненні до мети, отримують задоволення від вирішення цікавих завдань, не губляться в ситуації змагання, показують велику завзятість при зіткненні з перешкодами.

Даний тест - опитувальник був розроблений Орловим Ю.М. в 1978 році. Методика включає в себе 23 питання. Середній час тестування - 10-15 хвилин.

3. Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до носія цінності, який може бути реальним предметом задоволення потреб окремої людини чи соціальної спільності. В ціннісній орієнтації акумулюється життєвий досвід людей. Наявність усталених ціннісних орієнтацій свідчить про зрілість людини як особистості. Проявляються вони в діяльності та поведінці людини. Вони є своєрідним індикатором ієрархій переваг, якілю-дина надає матеріальним чи духовним цінностям у процесі своєї життєдіяльності. Ціннісна орієнтація, сформована на рівні переконань, адекватно проявляється в реальній поведінці й діяльності людини.

Методика, розроблена Рокічем, заснована на способі прямого ранжирування життєвих цінностей. Всього вчений виділяє дві категорії цінностей.

1. Термінальні цінності складаються з переконань в тому, що мета індивідуального існування коштує шляху, пройденого до неї. Наприклад, активне життя, наявність друзів, цікава робота, матеріальна забезпеченість, здоров'я і т.д.

2. Інструментальні цінності включають в себе переконання, що якусь властивість особистості або образ дій кращий у будь-якій ситуації. Наприклад, нетерпимість до своїх і чужих недоліків, самоконтроль, вихованість, незалежність, терпимість і т.д.