Правове виховання: поняття та форми.

Правосвідомість і правова культура є важливими передумовами правової соціалізації особи. У буквальному значенні правова соціалізація – це перебування особи у правовому середовищі (залучення до нього), що передбачає входження особи у світ права, засвоєння та підтримку нею правових норм, зразків, моделей, стандартів, еталонів, іншими словами – це механізм інтеграції особи до сфери дії права.

Правова соціалізація являє собою безперервний процес взаємодії особи та соціально-правового середовища, внаслідок якого відбувається засвоєння вимог статусної правової поведінки, набуття культурно-правових цінностей та орієнтирів, які ведуть до формування властивостей та якостей, що дають змогу адаптуватися до цього середовища та здійснювати правову діяльність. В кінцевому рахунку вона (правова соціалізація) забезпечує «мобілізацію» права для задоволення окремим індивідом, соціальними групами засобами права численних публічних та приватних інтересів, виконання покладених на нього функцій. [1]

Правова соціалізація передбачає вплив на особу (спільноту) цілому комплексу різноманітних факторів, як об'єктивного так і суб'єктивного характеру. Як раз друга група факторів і передбачає цілеспрямовану системну діяльність спеціалізованих інститутів, що по суті і є правовим вихованням. Таким чином, правове виховання – це цілеспрямована, організована, послідовна, систематична та системна діяльність з боку держави, її органів, установ та організацій, інших учасників, інших учасників право виховної діяльності з метою формування у особи належного рівня правової свідомості та правової культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також прагнення до соціально-правової активності. [2]

Правове виховання базується на наступних принципах: науковість, системність та систематичність, диференційованість та компактність, а також створення сприятливих умов для реалізації правосвідомості та правової культури на практиці.

В системі правового виховання розрізняють наступні елементи

а) суб'єкти – державні органи, організації, спеціально-уповноважені державою особи, які здійснюють право виховну діяльність; б) об'єкти – громадяни та соціальні групи; в) сукупність правових заходів, відповідних способів та засобів.

Засоби правового виховання є матеріальним джерелом, яке використовується для досягнення мети правового виховання являють систему прийомів та способів впливу та правосвідомість та правову поведінку індивідів з метою формування у них належного рівня правової культури. До методів правового виховання належать конкретні та різноманітні способи педагогічного, емоційного, логічного, гносеологічного впливу на особу (спільноту).

До завдань правового виховання слід віднести: формування знань про систему діючого права, вірного розуміння системи правових приписів, формування поваги до права, формування навиків відстоювати правові цінності, а також вироблення вмінь самостійно застосовувати правові знання.

Формами правового виховання є: правова пропаганда, правове навчання, юридична практика, а також самовиховання. В основу всіх зазначених форм покладено здійснення правової інформованості, яка передбачає передачу, сприйняття, перетворення та використання інформації про право та практику його реалізації.

Основною і в той же час найефективнішою формою правового виховання є правове навчання. Правове виховання не може відбуватися без правового навчання, а навчання тим або іншим чином має виховний ефект. Розрізнити ці явища можна досить умовно за сферою впливу: виховання впливає в основному на емоційно-вольову, ціннісну, світоглядну сторони свідомості, а навчання – на когнітивно-раціональну, з метою інформаційно-ознайомчого впливу на людину.[4]

Правове навчання являє собою систему інститутів громадянського суспільства, які забезпечують поетапне, загальне залучення індивідів (спільнот) до права, правових цінностей,виховання у них сучасного правового мислення, підвищення рівня правової культури, формування здатності та готовності до активної участі у правовому житті суспільства шляхом ефективного використання прав і свобод, належного виконання юридичних обов'язків.

Форми правового виховання можна впорядкувати за наступними напрямками:

1) за призначенням, метою, змістом – на: загальні (правова освіта, правова пропаганда, правова агітація тощо); спеціальні (правова практика, проведення науково-практичних семінарів);

2) залежно від кількості охоплення осіб – на: масові, групові, індивідуальні;

3) з точки зору впливу – на: опосередковані, безпосередні.[5]

Правова пропаганда являє собою вплив правової інформації на широке коло суб'єктів, в першу чергу, за допомогою засобів масової інформації, правова агітація на відміну від пропаганди поширюється на вузьке коло суб'єктів або на індивіда.

Важливе значення у правовому вихованні і навчанні відіграє судова практика та діяльність судової системи в цілому, яка має бути реалізацією дійсного (реального) правосуддя. Тому виховання поваги до суду та розуміння необхідності вирішувати всі конфлікти у суді є необхідним компонентом змісту стійкого позитивного ставлення до практики реалізації права.

Для виховання правосвідомості юристів професіоналів особливо ефективними є практичні вправи ( індивідуальні та групові), ігри та навчання, рішення конкретних проблемних ситуацій на підставі фундаментальних теоретичних знань. Їх необхідно вчити не тільки і не стільки законодавству, скільки юридичному мисленню та практичним діям на основі законодавства в типових ситуаціях. [6]

Джерела

1. Червонюк В.И. Теория государства и права: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2009. – с.471.

2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник ( За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 419.

3. Общетеоретическа юриспруденция: учебный курс: учебник (под ред. Ю.Н. Оборотова. – О.: Фенікс, 2011. – с. 177.

4. Теория государства и права: Учебник / Под. ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 1999. – с. 318.

5. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с.427.

6. Общая теория государства и права. Академический курс в трех томах / отв. ред. Н.М. Марченко: - 3-е изд., перероб. и доп.- М.Норма, 2007. – с. 464.