Роль архетипу у символізації змісту несвідомого та колективне несвідоме
Рис. 1.1 Модель внутрішньої динаміки психіки
Саме “Модель” демонструє взаємозалежність вертикальних підструктур, об’єктивує їхню суперечність та їхню єдність, що не виключає кожну з них. Єдність “по горизонталі” лінійних взаємозалежностей включає існування суперечливих структур, які не зливаються та існують в поєднанні (див. рис.1.1) [327].
Внутрішня суперечність психіки підкорюється законові “єдності і поєднанню суперечностей”, пізнавати які можна через зовнішні прояви. Несвідоме виражається за допомогою символів, а свідоме – знаків. Психіка – це єдність свідомих та несвідомих проявів, що втілює Его. На думку З.Фрейда, Его підкорюється принципові реальності, залежить від Ід та вбирає способи реагування і забезпечення його потреб, зв’язок з реальністю для пошуку заміщуючого об’єкта. Его створює умови для самозбереження індивіда, запобігає виникненню загрози, узгоджує вимоги всіх підструктур, зберігає нагромаджений досвід, контролює інстинкти Ід [35]. Т.С.Яценко наголошує, що слабкість Его полягає в наявності та домінуванні захисних механізмів, які визначаються глибиннопсихологічними цінностями та підпорядковуються дії механізму “від слабкості – до сили”: прагнення “до сили” визначається ситуативними захистами, а “до слабкості” – базовими захистами. Про слабкість Его свідчить наявність тривожності, невміння керувати власними імпульсами, неможливість адекватно використовувати канали сублімації [327]. Згідно з уявленнями глибинної психології, прийнято розглядати психіку в трьох аспектах: динамічному (взаємозв’язок свідомого і несвідомого), структурному (взаємозв’язок Его, Супер-Его, Ід) та енергетичному (спрямування енергії “лібідо” і “танатос”). Особливого значущості в нашому дослідженні набуває розуміння категорії Ід, яке функціонує відповідно до первинних процесів, зміст якого не впорядкований. Підкорюється принципу задоволення, що полягає в реалізації інстинктивних потреб і бажань [35, 131]. Г.Блюм зауважував, що Ід є джерелом інстинктивної енергії, слугує для задоволення лібідіозних потягів, “володіє філогенетичною пам’яттю” [27, с.53]. З метою вибору об’єкта необхідна наявність вторинного процесу, який допоміг би узгодити потреби та реальність. Такою інстанцією “для несвідомої сфери є передсвідоме, яке резервує витіснені імпульси, а значить, і знання можливостей презентації несвідомого у свідоме. Саме тут відбувається вербалізація несвідомого та забезпечується його обізнаність з нормативними цінностями, які є визначальними в контролюючій функції Супер-Его” [327, с.143]. Супер-Его формується під впливом взаємодії з батьками, містить цінності батьків, норми взаємин у суспільстві. Як слушно відзначав Л.Ф.Бурлачук, Супер-Его формується внаслідок ідентифікації суб’єкта з батьками, виконує контролюючу функцію, а також пригнічує бажання Ід, зумовлює прагнення до ідеалу, формує моральні і оцінні судження [35, 102, 230]. Тобто всі структурні елементи психіки взаємопов’язані.
Несвідоме має свою структуру, впорядкованість, обізнане з усім, що відбувається в психіці. Свідомості зміст несвідомого не представлений, оскільки заважають захисти та опори. “Опір – це така внутрішня обслуговуюча інстанція Его та Супер-Его, яка функціонує в якості іманентного, по відношенню до них, механізму… Підкреслимо, процес витіснення і опір ідуть попарно: не буває витіснення без опорів” [327, с.144]. За витісненим змістом міститься енергія, яка завжди прагне виявитися в свідомості та поведінці суб’єкта. Основний зміст психіки зберігається на рівні несвідомого. Потенційно усвідомлюваним є те, що суб’єкт не усвідомлює в цей момент. Саме такий зміст не суперечить цензурі Супер-Его, не витісняється, його прояви не провокують появу опорів, під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів може бути представлений свідомості [31, 57]. Т.С.Яценко стверджує: “Несвідоме ж, існування певного змісту, який піддавався опорам та витісненням, характеризується зв’язком з Ід.., але не дозволяє йому прямолінійно об’єктивуватися у свідомість особи, хоч потенційне прагнення заявити про себе “назовні” завжди притаманне витісненому” [327, с.146].
Процес повернення можливий завдяки символізації змісту несвідомого. З.Фрейд зауважив, що в основі виникнення неврозів лежать не реальні події, а інфантильні потяги і фантазії, оскільки відсутня можливість вивільнення енергії. Відбувається активізація дитячих потягів і виникає загроза повернення до попередніх стадій розвитку. З метою вивільнення енергії необхідно повернутися до осередку фіксації. Тому основним завданням психоаналізу є усвідомлення несвідомого матеріалу та виявлення впливу дитячого досвіду на актуальну ситуацію життя суб’єкта [27, 35, 166, 251, 256].
Можна констатувати, що несвідоме та свідоме підкоряються різним законам функціонування, являють собою протилежні частини цілого, метою яких є збереження цілісності завдяки різним цінностям, що не існують одна без одної.
Таблиця 1.1. Функційні особливості двох сфер психіки.
Свідоме: | Несвідоме: |
Дії мають цілеспрямований, раціональний характер | Має ірраціональний характер |
Первинно детерміноване зовнішньою діяльністю і лише потім проходить процес інтеріоризації, що має вияв у думках, ідеях | Детерміноване внутрішніми механізмами; репрезентується переважно образами фантазії, які мають символічний характер |
Орієнтується на вироблені суспільством цінності | “Орієнтоване” на інфантильні цінності |
Охоплює ставлення суб’єкта до самого себе через цінності, притаманні самосвідомості | Ґрунтується на умовних цінностях, так само неусвідомлюваних, як і їх відношення до ідеалізованого “Я”. Наявність умовних цінностей пізнається опосередковано через “очікування” суб‘єкта на підтвердження гідностей “Я” |
Причетне до самопізнання | Має обмежені можливості самопізнання |
Переважно опосередковане досвідом пізнання інших людей | Піддається пізнанню у процесі психоаналізу матеріалу власної поведінки суб’єкта |
Являє суб’єктивний образ об’єктивного світу | Є об’єктивним образом суб’єктивного світу особи |
Є відображенням у духовному житті суб’єкта інтересів і уявлень різних соціальних груп, класів, націй, суспільства загалом | Відображає інфантильні інтереси “Я”, прагне за участю колективного несвідомого, завершити нереалізовані потреби дитинства |
Є носієм моралі | Ґрунтується на витісненнях у несвідому сферу змісту, що не відповідає моралі |
Тлумачиться як особливий, вищий рівень логічної впорядкованості психічної діяльності суб’єкта | Є формою регресивного інфантильного способу самоорганізації, підпорядкованою “іншій логіці” |
Передбачає раціональність дій та прогнозування їх наслідків | Має символічний характер активності |
Із самого початку є суспільним продуктом | Стимульоване потягами “Ід” та має інтрасоціальний характер |
Має тим вищий рівень, чим більшою мірою та з більшою ясністю людина здатна до самозвітування | Має тим нижчий рівень, чим меншою мірою вербалізоване |
Має фокус і периферію (“вчення про домінанту”) | Є носієм цінностей інфантильного “Я”; фокус та периферія синтезуються на латентному рівні |
Має різні рівні ясності (саморефлексії) | Відповідає різній мірі пізнаності |
Перебуває у складній взаємодії з несвідомим | Перебуває у складній взаємодії зі свідомим |
Зміст виражає знаково | Зміст виражає приховано, підтекстно й символічно |
Підлягає законам часу, простору та статі | Функціональні особливості його змісту – поза часом, статтю та простором |
Зміст переважно зберігає в потенційно свідомому і може актуалізуватися вольовим зусиллям | Процес об’єктивування змісту стримується опорами та психічними захистами, відсутній прямий перехід у свідомість [320; 327, с.149 – 150] |
Несвідоме досить різноманітне, непередбачуване, його прояви є психічними феноменами, які мають тісний зв’язок із змістами свідомого. “Несвідоме залишається за межами суб’єктивного контролю, у сфері, де природа і її секрети не можуть бути ні покращенні, ні змінені, де ми можемо слухати, але не втручатися”, – так стверджував А Менегетті [157, с.13; 159].
З огляду на тему дисертації особливого значення набувають дослідження стосовно лібідіозних потягів. Лібідо – це енергія, яка є основою сексуального потягу (його об’єкта, мети, джерела сексуального збудження). К.Г.Юнг дотримувався думки, що лібідо є силою, яка здатна все робити кращим, але в той же час може призвести до загибелі. К.Г.Юнг наголошував, що не зважаючи на існування страху перед випробуваннями, той “хто відмовляється від життєвих переживань, має приглушити в собі бажання жити, тобто здійснити своєрідне часткове самовбивство” [300, с.120]. На думку вченого, лібідо за своєю природою є демонічним, і поєднує в собі добро і зло. Крім того, дослідник переконливо доводив, що і любов піднімає людину над буденністю, над смертністю, над природою, але водночас може привести до смерті [161].
К.Г.Юнг стверджував, що несвідоме – сутність, яка не становить ніякої загрози і є небезпечною лише в тому випадку, коли свідоме ставиться до неї неадекватно. У міру витіснення зростає енергетичне напруження в несвідомому, але небезпека руйнації цілісності психіки індивіда зменшується тоді, коли суб’єкт починає асимілювати неусвідомлювані змісти. Коли несвідоме штучно ізолюється, відштовхується, то воно буде домінувати над його свідомістю [15, 19, 20, 106]. Відношення між свідомим і несвідомим здійснюється за типом компенсації, яка є реальністю і зростає у міру витіснення [292, 293].
Як було зазначено вище, через символи виражається зміст несвідомого, тому необхідно звернутися до аналізу літератури з окресленої проблеми. Один із дослідників цієї проблеми, І.Блейлер, зауважив, що символіка базується на нижчій формі асоціативної діяльності, яка послуговується сміливими аналогіями замість логічних висновків [1, с.85]. О.Ранк і Х.Закс розглядали символ як засіб вираження витісненого матеріалу, завдяки своєму вмінню пристосовуватися до нових змістів свідомості [208]. Символіка, яку досліджував З.Фрейд, закладена в свідомості кожної людини, і її корені йдуть в глибину людства, до тих часів коли сексуальні прагнення були природними; і нині вони продовжують існувати, піддаються витісненню. Існує багато образів, які символізують статеві органи, оскільки витісненню піддаються саме сексуальні потяги [129, 130]. Тобто сексуальна символіка є психологічним явищем. Р.Клейнпауль писав: “Людина сексуалізує Всесвіт” [1, с.74]. Багато предметів і понять зараховують до сексуальної символіки: змій – символ чоловічого статевого органу, його також пов’язують з родючістю, водою, дощем, відтворювальною силою (наприклад, спокусник Єви в Біблії, у грецьких міфах), символи родючості – яблуко і плід граната. Дослідник також висловив думку щодо особливостей символіки: “Символи не створюються, вони існують; їх не знаходяться, а лише пізнають” [1, с.75].
Слід відзначити, що символіку досліджували на основі сновидінь. У їх тлумаченні спостерігається дія феномена, який З.Фрейд назвав цензурою. Цензура “не допускає” того, щоб потаємні бажання виявлялися в сновидіннях у прямій формі, саме для цього використовуються символи. Засновник психоаналізу розглядав сновидіння як регресивне явище, де психіка оперує на генетично ранній стадії “інфантильного Я”, та виділяв дві функційні системи психіки: первинний і вторинний процес. Первинний процес переважає у дитини до 5-6 років і контролює символоутворення та функції сновидінь, після зазначеного віку його змінює вторинний процес, який пов’язаний з орієнтацією на реальність та усунення задоволення інстинктів [124, 344, 348].
З.Фрейд переконливо доводив, що символи є філогенетичним спадком, походження яких не можна визначити. Вони є універсальними для всього людства та схожі у різних народів, “ми маємо справу з архаїчним спадком з часу розвитку мови… Сфера символіки неймовірно велика, символіка сновидінь – лише її невелика частка.” [130, с.249]. Протилежної думки дотримувався Е.Джонс, вважаючи, що символіка щоразу повинна створюватися заново з індивідуального матеріалу, а стереотипність символів пояснюється одноманітністю, що переважає “в духовному житті людини” [179, с.539]. О.Ранк і Х.Закс відзначали, що символоутворення стосується несвідомої сфери, але має свідомі детермінанти, які визначають утворення і розуміння символу [208].
К.Г.Юнг стверджував, що свідоме використання символів є лише одним з аспектів психологічного феномена, оскільки людина сама виробляє символи неусвідомлено і спонтанно – у формі сновидінь. У сновидіннях виявляються несвідомо сприйняті аспекти подій у символічній і образній формі [311]. На думку вченого “епоха, яка створила символи, мислила по-дитячому, тобто фантастично, наші сновидіння і фантазії чинять так само, і є в здебільшого асоціативними й аналогічними” [300, с.38]. Дж.Кемпбелл, послідовник К.Г.Юнга, вважав, що доросла людина невіддільна від образів свого дитинства і тому не відчуває бажання переходу до дорослого життя. Сновидіння є персоналізованим образом, а міф – деперсоналізованим сновидінням, і міф і сновидіння володіють одними і тими ж символами “динаміки душі” [40, 95]. Символи міфології не є штучно створеними, вони являють собою спонтанні прояви психіки. Основною функцією міфології, як і обрядів, було збереження символів. [94]. Саме символи дозволяють встановити зв’язок з початковими уявленнями, поєднати в собі суперечності, розщепленість людського життя.
Джерелом образів – образів сновидінь, фантазій – служить спонтанна діяльність психіки людини. У роботі “До архетипічного уявлення” (1974) Р.Кейсі стверджував, що “образ являє собою не те, що ми бачимо, а те, як ми бачимо” [274, с.63].
На нашу думку, реальне значення символів недоступне свідомості самого суб’єкта і стає відомим лише через інтерпретацію сновидіння чи малюнків. Тому нам імпонує позиція З.Фрейда, суть якої полягає в тому, що символи важливі для маскування несвідомих бажань чи конфліктів через дію механізмів зміщення, згущення, натяку. Символи репрезентовані в сновидіннях, міфах, казках, легендах, приказках, малюнках тощо [231]. Д.Аллан також наголошував, що символ є багатозначним, тобто не має універсального значення, тому тлумачити символ можна лише з огляду на індивідуальний досвід суб’єкта. Співвіднесеність з іншими частинами малюнка теж визначає інтерпретацію цього символу, має позитивне чи негативне значення, залежно від оцінки самого суб’єкта [234].
Символи набувають різного значення, відповідно до культурного середовища [10, 23].
Наші дослідження ґрунтуються на основі методу АСПН, розробленого академіком АПН України Т.С.Яценко Дослідниця стверджує, що найбільш важливе значення символу полягає у тому, що він є утворенням, яке “не має чітких раціональних меж, виконує інтегруючу функцію. Семантична багатозначність символу дає можливість поєднувати в собі протилежно спрямовані психологічні значення. З огляду на таку характеристику, наявність символічних образів в малюнку дозволяє прослідкувати свідомі і несвідомі логічні розходження змісту психіки” [325, с.81].
Основною ознакою символу, на думку С.С.Аверінцева, є те, що “зміст символу об’єктивно репрезентує себе не як наявність, а як динамічну тенденцію: він не даний, а заданий. Цей зміст не можна пояснити, зводячи його до однозначної логічної форми, а можна лише пояснити, порівнюючи його з подальшими символічними поєднаннями” [3, 115]. А.П’ятигорський і М.Мамардашвілі зауважували, що символи виходять за межі раціонального мислення і не є його елементами, зрозуміти їх можна через поєднання індивідуального і колективного [145, 146].
Реальне значення символів недоступне свідомості і стає відомим через сновидіння чи малюнок, які піддаються інтерпретації. Символи, з одного боку, прагнуть бути зрозумілими, а з іншого – слугують для маскування неусвідомлюваного змісту, який потрібно пізнавати. Однією з важливих рис символів є полізначність, тобто в процесі інтерпретації символ виражає кілька змістів, які не виключають один одного.
Роль архетипу у символізації змісту несвідомого та колективне несвідоме
Для розуміння глибиннопсихологічних передумов формування взаємин з близькими людьми особливе значення має розуміння поняття “архетип” та “колективне несвідоме”, які включають досвід не лише окремого індивіда, а і всього людства.
К.Г.Юнг зазначав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме. Дослідник використовував термін “несвідоме” з метою позначення тих психічних процесів, що є недоступними для Я, а також для окреслення психічної системи, яка має свої закони, характер, функції. Цей пласт несвідомого він назвав “індивідуальним несвідомим”, яке закінчується дитячими згадками, що витіснялися, його образи є наповненими і пережитими. Водночас він зауважував те, що є психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду та співвідноситься з інстинктивною основою людства, і назвав її колективне несвідоме, яке є загальним, універсальним для всіх, “охоплює період, що передує дитинству, тобто те, що залишилося від життя предків” [292, с.112]. Основою колективного несвідомого є архетипи. Архетипи – це початкові, загальнолюдські образи та мотиви, найдавніші форми уявлення людства, це інстинкти, що виражені та представлені у свідомості через образи [173, 174, 292]; “це успадкована можливість розрізняти і переживати типові, чи майже універсальні ситуації, моделі поведінки” [231, с.15]; “це диспозиції, які використовуються для відтворення схожих чи однакових ідей” [307, с.113].
Архетипи “групуються” навколо досвіду людини, який стосується основних моментів її життя: народження, любові, шлюбу, материнства, розлуки, смерті. Вони несуть значний заряд енергії, який можна відчути за особливою активністю (“зачарованістю”), і є прихованими до того часу, поки архетипи неусвідомлені і непізнані [258, 271, 272]. Таким імпульсам важко протистояти, особливо тоді, коли контроль свідомості послаблюється – архетипи можуть виявлятися і панувати над людиною. У таких образах акумульовано не лише позитивний досвід людства, а й негативний – зло, агресія. Як наслідок – суб’єкт приписує досвід колективного несвідомого окремій особі (собі чи іншому) і таким чином уможливлюється “перетворення” себе чи іншого в Бога або Демона, оскільки архетип наповнює психіку своєю енергією і викликає захоплення ним. Архетипи можуть діяти з власної “ініціативи”, перетворювати думку, осмислювати ситуацію (в символічній формі) і втручатися в неї, внаслідок чого виникають передумови та імпульси до дії. На думку К.Г.Юнга, архетипи являють собою відображення досвіду людства, існують постійно й одночасно в колективному несвідомому. “Архетип – це своєрідна готовність знову репродукувати ті ж самі, чи схожі міфічні уявлення… це відбитки суб’єктивних реакцій, що багаторазово повторюються…, але водночас, це сили і тенденції до повторення того ж самого досвіду” [292, с.110].
На розвиток людини, окрім зовнішніх факторів впливають внутрішні сили, які не мають відношення до свідомості, їх не можна контролювати, і вони є активними не лише в міфах (у давні часи), а й тепер. Якщо вони відповідають бажанням суб’єкта, то в нього виникає відчуття щастя, радості, задоволення, але якщо суперечать – відчуття невпевненості, загрози, тривожності. Архетип – це початковий образ тієї чи іншої актуальної потреби. Життєві ситуації впливають на спосіб мислення суб’єкта, але вони не досить численні, оскільки утворюють певні патерни і повторюють їх, є варіаціями окремих типових подій. У стресових станах відбувається активізація певного архетипу, який приєднує до себе ідеї свідомого з метою їх втілення [235]. Прояв несвідомого – це “спонтанні прояви автономних архетипів.., які вступають в активну опозицію свідомому розумові і, можна сказати, в тривалу стадію формування (чи обробки) індивідуальних доль шляхом несвідомого впливу на їх (людей) мислення, почуття і поведінку, якщо цей вплив навіть не розпізнається в майбутньому. Початковий образ само по собою є “патерном поведінки”, що виявляється у співпраці зі свідомою особистістю” [307, с.312]. Архетипи виявляються в тому, що формуються навколо однієї центральної ідеї, яка залишається незмінною, хоча уявлення суб’єкта про ситуацію можуть відрізнятися деталями. Феномен, коли людина стикається з труднощами та зазвичай повертається до минулого досвіду для того, щоб скористатися тим рішенням, яке вже колись апробувалося, але яке є неприйнятним у конкретній ситуації, К.Г.Юнг назвав регресією. Це явище, викликано витісненням потягів і спричинює повернення до психічного минулого, тобто до стадії дитинства, де вирішальним фактором були батьки [201, 202, 203].
Якщо регресія продовжується, то суб’єкт може повернутися до стану дитинства (особливо це простежується серед людей похилого віку), і до періоду, який йому передує (колективного несвідомого), тобто спадку предків. В аналогічній ситуації набирають сили архетипи, які володіють значною енергією і “захоплюють” людину [299].
Архетипні уявлення виникають також під час роботи психолога чи психотерапевта з клієнтом та можуть виникати і спонтанно (сновидіння, малюнки, фантазії). “Ці образи виникли з життя, страждань, радощів предків і знову прагнуть повернутися до життя і як переживання, і як дії. Але оскільки вони протилежні свідомості, то не можуть безпосередньо перейти в наш світ, а повинен бути знайдений шлях, який з’єднує свідому і несвідому реальності”, – писав К.Г.Юнг [301, с.122]. Архетипи – це такі образи, які поєднуються з життям людини, і їх можна зрозуміти лише тоді, коли вони наповнюються індивідуальним досвідом, тому спогади дитинства і відтворення архетипних образів розширює свідомість лише в тому випадку, коли вдається виявити зміст первісної психіки, що шляхом символізації прагне поєднати і примирити протилежності, які в ній містяться. У несвідомому виникають символи, які компенсують втрачений зі свідомістю зв’язок. Для того щоб зрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтегрувати символи [305]. Людина відчуває потребу в тому, щоб відновити зв’язок із глибинними прошарками психіки з метою зменшення внутрішньої напруженості суб’єкта, адже саме в первісному суспільстві людина існувала в гармонії з природою, з її енергією, а для цього потрібно навчитися сприймати первісні образи, оскільки архетипи мають великий енергетичний потенціал на психічному рівні, включити їх у свідомість, не відторгуючи і “не порушуючи наші свідомі наукові уявлення про час, простір і причинність” [284, с.96]. Для індивіда, який жив у давні часи, всі події були наповнені психологічним змістом, оскільки світ був невіддільним від нього самого. Чим більше він прагнув до пізнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психічного, то тим більше наближається до установки, що ситуації зовнішнього і внутрішнього життя відображають надособистісні сили [284].
Процес міфотворення є трансформацією архетипів у образи, які мають велике значення для творчості, оскільки вплив мистецтва, за К.Г.Юнгом, полягає в відчутті архетипічних образів та можливості їх втілення у власних творах [294]. Тяжіння до “мистецтва думати картинками”, як вважає індуїстський філософ Х.Куварашвамі, “є основою творчого мислення і вчинків, можливо, наш єдиний шанс позбутися пустої рутини і не перетворитися на гвинтики гігантського годинникового механізму, що працює в бездуховному Всесвіті” [22, с.11]. Фізик Вольфганг Паулі також підкреслював велику значимість картин-архетипів для наукових відкриттів: ”У розвитку наукових ідей розуміння являє собою тривалий і важкий процес, який приймає раціональне формулювання за рахунок попереднього опрацювання змісту в несвідомому. Організаційну роль при цьому відіграють архетипи, вони є тим необхідним місточком, який перекидається від чуттєвого сприйняття до ідеї, і є важливою передумовою для виникнення природно-наукової концепції” [22, с.11].
Розвиток свідомості окремої людини проходить кілька архетипних стадій, так само як і розвиток свідомості всього людства, тому важливо відділити особисті і трансперсональні фактори: особисті – властиві лише одному індивідові незалежно від їх усвідомлення, та транс персональні, що є колективними, надособистісними, і сприймаються як внутрішні структурні елементи [54]. Так, Е.Нойман писав: “Індивідуалізована свідома людина нашої ери – це пізній продукт, структура якого вибудована на більш ранніх щодо особистісних стадіях розвитку людства, від яких його свідомість відділялася крок за кроком” [215, с.284]. Усі стадії розвитку свідомості простежуються в міфології, а структура психіки визначається архетипами, тобто трансперсональними домінантами.
На думку К.Г.Юнга, Е.Ноймана, Е.Едінгера, людина повинна за допомогою свідомості згадати знання, які існували ще до її появи і які можна побачити в психології дитини, оскільки для неї архетипи є реальністю.
С.Гроф у праці “Космічна гра” [59] відзначив, що для розуміння проявів психіки важливо враховувати її сфери: перинатальний рівень –містить сильні фізичні й емоційні відчуття, які пов’язані з народженням (біль, тривога, задуха та ін.) та трансперсональний рівень (користуючись терміном К.Г.Юнга, його можна назвати колективним несвідомим) – “переживання виходу за межі звичайних для людини меж тіла і Его… Архетипи – творча сила, що стоїть за безкінечно багатим світом уяви, що характерний для нашої психіки, з його пантеонами міфологічних сфер і істот” [59, с.24].
Для того щоб зрозуміти повноту буття, потрібно пізнати внутрішній світ, прийняти суперечності, саме тоді відбувається протиставлення двох сторін, зникають перешкоди для пізнання, те, що приховане, є своєрідним архетипом. Щоб усвідомити світ як символ, потрібно бачити його двоїстість. Будь-який вчинок, думка, окрім очевидного змісту, мають прихований зміст, за зовнішнім приховується внутрішнє, а істинність пізнається через зіставлення протилежностей. Народ створює символічні образи, які засвідчують, що людина має спрямувати пізнання до архетипічних глибин [214, 224]
У роботах Т.С. Яценко звертає увагу на те, що архетипи “не лише виявляються в казках і міфах, а під їхнім впливом формуються з дитинства. Вони відображають несвідому драму душі, тому в конкретному вияві архетип має індивідуальне забарвлення, відображуване символами... Архетипи розкриваються лише за допомогою символічних образів, що спливають у снах, проступають у малюнках і т. ін. Малюнки дають змогу пізнати їх через здатність передати складний психологічний зміст за допомогою форм, образів, кольорів… Саме символи єднають між собою сновидіння, міфи та психомалюнки” [322, c.124 – 125]. Т.С.Яценко зауважує, що “архетипи – це не лише здатність психіки передавати зміст в образах, а й можливість пізнавати логічний зміст несвідомого. Архетипи пояснюються через співвіднесеність з міфами, байками, казками” [322, c. 126].
Підбиваючи підсумок, можна стверджувати про велику роль архетипу в процесі символізації змісту несвідомої сфери психіки суб’єкта та його зв’язок з індивідуальним досвідом особи, що дозволяє передавати зміст несвідомого за допомогою образів, сприяє пізнанню логіки несвідомого. Зміст несвідомого виражається символікою, яка має індивідуальне забарвлення і водночас є типовою для усіх людей та представлена в міфах, казках, психомалюнках. Архетипи виявляються в релігіях, міфах, казках, фантазіях, малюнках за допомогою символів. Міфологічні образи в різних частинах світу дуже схожі, незважаючи на відмінності в історії та культурі різних народів, а це дозволяє виділити універсальні праобрази – архетипи, які є спільні для всього людства та становлять надособистісне надбання.