Роль архетипу у символізації змісту несвідомого та колективне несвідоме

Рис. 1.1 Модель внутрішньої динаміки психіки

Саме “Модель” демонструє взаємозалежність вертикальних підструктур, об’єктивує їхню суперечність та їхню єдність, що не виключає кожну з них. Єдність “по горизонталі” лінійних взаємозалежностей включає існування суперечливих структур, які не зливаються та існують в поєднанні (див. рис.1.1) [327].

Внутрішня суперечність психіки підкорюється законові “єдності і поєднанню суперечностей”, пізнавати які можна через зовнішні прояви. Несвідоме виражається за допомогою символів, а свідоме – знаків. Психіка – це єдність свідомих та несвідомих проявів, що втілює Его. На думку З.Фрейда, Его підкорюється принципові реальності, залежить від Ід та вбирає способи реагування і забезпечення його потреб, зв’язок з реальністю для пошуку заміщуючого об’єкта. Его створює умови для самозбереження індивіда, запобігає виникненню загрози, узгоджує вимоги всіх підструктур, зберігає нагромаджений досвід, контролює інстинкти Ід [35]. Т.С.Яценко наголошує, що слабкість Его полягає в наявності та домінуванні захисних механізмів, які визначаються глибиннопсихологічними цінностями та підпорядковуються дії механізму “від слабкості – до сили”: прагнення “до сили” визначається ситуативними захистами, а “до слабкості” – базовими захистами. Про слабкість Его свідчить наявність тривожності, невміння керувати власними імпульсами, неможливість адекватно використовувати канали сублімації [327]. Згідно з уявленнями глибинної психології, прийнято розглядати психіку в трьох аспектах: динамічному (взаємозв’язок свідомого і несвідомого), структурному (взаємозв’язок Его, Супер-Его, Ід) та енергетичному (спрямування енергії “лібідо” і “танатос”). Особливого значущості в нашому дослідженні набуває розуміння категорії Ід, яке функціонує відповідно до первинних процесів, зміст якого не впорядкований. Підкорюється принципу задоволення, що полягає в реалізації інстинктивних потреб і бажань [35, 131]. Г.Блюм зауважував, що Ід є джерелом інстинктивної енергії, слугує для задоволення лібідіозних потягів, “володіє філогенетичною пам’яттю” [27, с.53]. З метою вибору об’єкта необхідна наявність вторинного процесу, який допоміг би узгодити потреби та реальність. Такою інстанцією “для несвідомої сфери є передсвідоме, яке резервує витіснені імпульси, а значить, і знання можливостей презентації несвідомого у свідоме. Саме тут відбувається вербалізація несвідомого та забезпечується його обізнаність з нормативними цінностями, які є визначальними в контролюючій функції Супер-Его” [327, с.143]. Супер-Его формується під впливом взаємодії з батьками, містить цінності батьків, норми взаємин у суспільстві. Як слушно відзначав Л.Ф.Бурлачук, Супер-Его формується внаслідок ідентифікації суб’єкта з батьками, виконує контролюючу функцію, а також пригнічує бажання Ід, зумовлює прагнення до ідеалу, формує моральні і оцінні судження [35, 102, 230]. Тобто всі структурні елементи психіки взаємопов’язані.

Несвідоме має свою структуру, впорядкованість, обізнане з усім, що відбувається в психіці. Свідомості зміст несвідомого не представлений, оскільки заважають захисти та опори. “Опір – це така внутрішня обслуговуюча інстанція Его та Супер-Его, яка функціонує в якості іманентного, по відношенню до них, механізму… Підкреслимо, процес витіснення і опір ідуть попарно: не буває витіснення без опорів” [327, с.144]. За витісненим змістом міститься енергія, яка завжди прагне виявитися в свідомості та поведінці суб’єкта. Основний зміст психіки зберігається на рівні несвідомого. Потенційно усвідомлюваним є те, що суб’єкт не усвідомлює в цей момент. Саме такий зміст не суперечить цензурі Супер-Его, не витісняється, його прояви не провокують появу опорів, під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів може бути представлений свідомості [31, 57]. Т.С.Яценко стверджує: “Несвідоме ж, існування певного змісту, який піддавався опорам та витісненням, характеризується зв’язком з Ід.., але не дозволяє йому прямолінійно об’єктивуватися у свідомість особи, хоч потенційне прагнення заявити про себе “назовні” завжди притаманне витісненому” [327, с.146].

Процес повернення можливий завдяки символізації змісту несвідомого. З.Фрейд зауважив, що в основі виникнення неврозів лежать не реальні події, а інфантильні потяги і фантазії, оскільки відсутня можливість вивільнення енергії. Відбувається активізація дитячих потягів і виникає загроза повернення до попередніх стадій розвитку. З метою вивільнення енергії необхідно повернутися до осередку фіксації. Тому основним завданням психоаналізу є усвідомлення несвідомого матеріалу та виявлення впливу дитячого досвіду на актуальну ситуацію життя суб’єкта [27, 35, 166, 251, 256].

Можна констатувати, що несвідоме та свідоме підкоряються різним законам функціонування, являють собою протилежні частини цілого, метою яких є збереження цілісності завдяки різним цінностям, що не існують одна без одної.

Таблиця 1.1. Функційні особливості двох сфер психіки.

Свідоме:	Несвідоме:
Дії мають цілеспрямований, раціональний характер	Має ірраціональний характер
Первинно детерміноване зовнішньою діяльністю і лише потім проходить процес інтеріоризації, що має вияв у думках, ідеях	Детерміноване внутрішніми механізмами; репрезентується переважно образами фантазії, які мають символічний характер
Орієнтується на вироблені суспільством цінності	“Орієнтоване” на інфантильні цінності
Охоплює ставлення суб’єкта до самого себе через цінності, притаманні самосвідомості	Ґрунтується на умовних цінностях, так само неусвідомлюваних, як і їх відношення до ідеалізованого “Я”. Наявність умовних цінностей пізнається опосередковано через “очікування” суб‘єкта на підтвердження гідностей “Я”
Причетне до самопізнання	Має обмежені можливості самопізнання
Переважно опосередковане досвідом пізнання інших людей	Піддається пізнанню у процесі психоаналізу матеріалу власної поведінки суб’єкта
Являє суб’єктивний образ об’єктивного світу	Є об’єктивним образом суб’єктивного світу особи
Є відображенням у духовному житті суб’єкта інтересів і уявлень різних соціальних груп, класів, націй, суспільства загалом	Відображає інфантильні інтереси “Я”, прагне за участю колективного несвідомого, завершити нереалізовані потреби дитинства
Є носієм моралі	Ґрунтується на витісненнях у несвідому сферу змісту, що не відповідає моралі
Тлумачиться як особливий, вищий рівень логічної впорядкованості психічної діяльності суб’єкта	Є формою регресивного інфантильного способу самоорганізації, підпорядкованою “іншій логіці”
Передбачає раціональність дій та прогнозування їх наслідків	Має символічний характер активності
Із самого початку є суспільним продуктом	Стимульоване потягами “Ід” та має інтрасоціальний характер
Має тим вищий рівень, чим більшою мірою та з більшою ясністю людина здатна до самозвітування	Має тим нижчий рівень, чим меншою мірою вербалізоване
Має фокус і периферію (“вчення про домінанту”)	Є носієм цінностей інфантильного “Я”; фокус та периферія синтезуються на латентному рівні
Має різні рівні ясності (саморефлексії)	Відповідає різній мірі пізнаності
Перебуває у складній взаємодії з несвідомим	Перебуває у складній взаємодії зі свідомим
Зміст виражає знаково	Зміст виражає приховано, підтекстно й символічно
Підлягає законам часу, простору та статі	Функціональні особливості його змісту – поза часом, статтю та простором
Зміст переважно зберігає в потенційно свідомому і може актуалізуватися вольовим зусиллям	Процес об’єктивування змісту стримується опорами та психічними захистами, відсутній прямий перехід у свідомість [320; 327, с.149 – 150]

Несвідоме досить різноманітне, непередбачуване, його прояви є психічними феноменами, які мають тісний зв’язок із змістами свідомого. “Несвідоме залишається за межами суб’єктивного контролю, у сфері, де природа і її секрети не можуть бути ні покращенні, ні змінені, де ми можемо слухати, але не втручатися”, – так стверджував А Менегетті [157, с.13; 159].

З огляду на тему дисертації особливого значення набувають дослідження стосовно лібідіозних потягів. Лібідо – це енергія, яка є основою сексуального потягу (його об’єкта, мети, джерела сексуального збудження). К.Г.Юнг дотримувався думки, що лібідо є силою, яка здатна все робити кращим, але в той же час може призвести до загибелі. К.Г.Юнг наголошував, що не зважаючи на існування страху перед випробуваннями, той “хто відмовляється від життєвих переживань, має приглушити в собі бажання жити, тобто здійснити своєрідне часткове самовбивство” [300, с.120]. На думку вченого, лібідо за своєю природою є демонічним, і поєднує в собі добро і зло. Крім того, дослідник переконливо доводив, що і любов піднімає людину над буденністю, над смертністю, над природою, але водночас може привести до смерті [161].

К.Г.Юнг стверджував, що несвідоме – сутність, яка не становить ніякої загрози і є небезпечною лише в тому випадку, коли свідоме ставиться до неї неадекватно. У міру витіснення зростає енергетичне напруження в несвідомому, але небезпека руйнації цілісності психіки індивіда зменшується тоді, коли суб’єкт починає асимілювати неусвідомлювані змісти. Коли несвідоме штучно ізолюється, відштовхується, то воно буде домінувати над його свідомістю [15, 19, 20, 106]. Відношення між свідомим і несвідомим здійснюється за типом компенсації, яка є реальністю і зростає у міру витіснення [292, 293].

Як було зазначено вище, через символи виражається зміст несвідомого, тому необхідно звернутися до аналізу літератури з окресленої проблеми. Один із дослідників цієї проблеми, І.Блейлер, зауважив, що символіка базується на нижчій формі асоціативної діяльності, яка послуговується сміливими аналогіями замість логічних висновків [1, с.85]. О.Ранк і Х.Закс розглядали символ як засіб вираження витісненого матеріалу, завдяки своєму вмінню пристосовуватися до нових змістів свідомості [208]. Символіка, яку досліджував З.Фрейд, закладена в свідомості кожної людини, і її корені йдуть в глибину людства, до тих часів коли сексуальні прагнення були природними; і нині вони продовжують існувати, піддаються витісненню. Існує багато образів, які символізують статеві органи, оскільки витісненню піддаються саме сексуальні потяги [129, 130]. Тобто сексуальна символіка є психологічним явищем. Р.Клейнпауль писав: “Людина сексуалізує Всесвіт” [1, с.74]. Багато предметів і понять зараховують до сексуальної символіки: змій – символ чоловічого статевого органу, його також пов’язують з родючістю, водою, дощем, відтворювальною силою (наприклад, спокусник Єви в Біблії, у грецьких міфах), символи родючості – яблуко і плід граната. Дослідник також висловив думку щодо особливостей символіки: “Символи не створюються, вони існують; їх не знаходяться, а лише пізнають” [1, с.75].

Слід відзначити, що символіку досліджували на основі сновидінь. У їх тлумаченні спостерігається дія феномена, який З.Фрейд назвав цензурою. Цензура “не допускає” того, щоб потаємні бажання виявлялися в сновидіннях у прямій формі, саме для цього використовуються символи. Засновник психоаналізу розглядав сновидіння як регресивне явище, де психіка оперує на генетично ранній стадії “інфантильного Я”, та виділяв дві функційні системи психіки: первинний і вторинний процес. Первинний процес переважає у дитини до 5-6 років і контролює символоутворення та функції сновидінь, після зазначеного віку його змінює вторинний процес, який пов’язаний з орієнтацією на реальність та усунення задоволення інстинктів [124, 344, 348].

З.Фрейд переконливо доводив, що символи є філогенетичним спадком, походження яких не можна визначити. Вони є універсальними для всього людства та схожі у різних народів, “ми маємо справу з архаїчним спадком з часу розвитку мови… Сфера символіки неймовірно велика, символіка сновидінь – лише її невелика частка.” [130, с.249]. Протилежної думки дотримувався Е.Джонс, вважаючи, що символіка щоразу повинна створюватися заново з індивідуального матеріалу, а стереотипність символів пояснюється одноманітністю, що переважає “в духовному житті людини” [179, с.539]. О.Ранк і Х.Закс відзначали, що символоутворення стосується несвідомої сфери, але має свідомі детермінанти, які визначають утворення і розуміння символу [208].

К.Г.Юнг стверджував, що свідоме використання символів є лише одним з аспектів психологічного феномена, оскільки людина сама виробляє символи неусвідомлено і спонтанно – у формі сновидінь. У сновидіннях виявляються несвідомо сприйняті аспекти подій у символічній і образній формі [311]. На думку вченого “епоха, яка створила символи, мислила по-дитячому, тобто фантастично, наші сновидіння і фантазії чинять так само, і є в здебільшого асоціативними й аналогічними” [300, с.38]. Дж.Кемпбелл, послідовник К.Г.Юнга, вважав, що доросла людина невіддільна від образів свого дитинства і тому не відчуває бажання переходу до дорослого життя. Сновидіння є персоналізованим образом, а міф – деперсоналізованим сновидінням, і міф і сновидіння володіють одними і тими ж символами “динаміки душі” [40, 95]. Символи міфології не є штучно створеними, вони являють собою спонтанні прояви психіки. Основною функцією міфології, як і обрядів, було збереження символів. [94]. Саме символи дозволяють встановити зв’язок з початковими уявленнями, поєднати в собі суперечності, розщепленість людського життя.

Джерелом образів – образів сновидінь, фантазій – служить спонтанна діяльність психіки людини. У роботі “До архетипічного уявлення” (1974) Р.Кейсі стверджував, що “образ являє собою не те, що ми бачимо, а те, як ми бачимо” [274, с.63].

На нашу думку, реальне значення символів недоступне свідомості самого суб’єкта і стає відомим лише через інтерпретацію сновидіння чи малюнків. Тому нам імпонує позиція З.Фрейда, суть якої полягає в тому, що символи важливі для маскування несвідомих бажань чи конфліктів через дію механізмів зміщення, згущення, натяку. Символи репрезентовані в сновидіннях, міфах, казках, легендах, приказках, малюнках тощо [231]. Д.Аллан також наголошував, що символ є багатозначним, тобто не має універсального значення, тому тлумачити символ можна лише з огляду на індивідуальний досвід суб’єкта. Співвіднесеність з іншими частинами малюнка теж визначає інтерпретацію цього символу, має позитивне чи негативне значення, залежно від оцінки самого суб’єкта [234].

Символи набувають різного значення, відповідно до культурного середовища [10, 23].

Наші дослідження ґрунтуються на основі методу АСПН, розробленого академіком АПН України Т.С.Яценко Дослідниця стверджує, що найбільш важливе значення символу полягає у тому, що він є утворенням, яке “не має чітких раціональних меж, виконує інтегруючу функцію. Семантична багатозначність символу дає можливість поєднувати в собі протилежно спрямовані психологічні значення. З огляду на таку характеристику, наявність символічних образів в малюнку дозволяє прослідкувати свідомі і несвідомі логічні розходження змісту психіки” [325, с.81].

Основною ознакою символу, на думку С.С.Аверінцева, є те, що “зміст символу об’єктивно репрезентує себе не як наявність, а як динамічну тенденцію: він не даний, а заданий. Цей зміст не можна пояснити, зводячи його до однозначної логічної форми, а можна лише пояснити, порівнюючи його з подальшими символічними поєднаннями” [3, 115]. А.П’ятигорський і М.Мамардашвілі зауважували, що символи виходять за межі раціонального мислення і не є його елементами, зрозуміти їх можна через поєднання індивідуального і колективного [145, 146].

Реальне значення символів недоступне свідомості і стає відомим через сновидіння чи малюнок, які піддаються інтерпретації. Символи, з одного боку, прагнуть бути зрозумілими, а з іншого – слугують для маскування неусвідомлюваного змісту, який потрібно пізнавати. Однією з важливих рис символів є полізначність, тобто в процесі інтерпретації символ виражає кілька змістів, які не виключають один одного.

Роль архетипу у символізації змісту несвідомого та колективне несвідоме

Для розуміння глибиннопсихологічних передумов формування взаємин з близькими людьми особливе значення має розуміння поняття “архетип” та “колективне несвідоме”, які включають досвід не лише окремого індивіда, а і всього людства.

К.Г.Юнг зазначав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме. Дослідник використовував термін “несвідоме” з метою позначення тих психічних процесів, що є недоступними для Я, а також для окреслення психічної системи, яка має свої закони, характер, функції. Цей пласт несвідомого він назвав “індивідуальним несвідомим”, яке закінчується дитячими згадками, що витіснялися, його образи є наповненими і пережитими. Водночас він зауважував те, що є психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду та співвідноситься з інстинктивною основою людства, і назвав її колективне несвідоме, яке є загальним, універсальним для всіх, “охоплює період, що передує дитинству, тобто те, що залишилося від життя предків” [292, с.112]. Основою колективного несвідомого є архетипи. Архетипи – це початкові, загальнолюдські образи та мотиви, найдавніші форми уявлення людства, це інстинкти, що виражені та представлені у свідомості через образи [173, 174, 292]; “це успадкована можливість розрізняти і переживати типові, чи майже універсальні ситуації, моделі поведінки” [231, с.15]; “це диспозиції, які використовуються для відтворення схожих чи однакових ідей” [307, с.113].

Архетипи “групуються” навколо досвіду людини, який стосується основних моментів її життя: народження, любові, шлюбу, материнства, розлуки, смерті. Вони несуть значний заряд енергії, який можна відчути за особливою активністю (“зачарованістю”), і є прихованими до того часу, поки архетипи неусвідомлені і непізнані [258, 271, 272]. Таким імпульсам важко протистояти, особливо тоді, коли контроль свідомості послаблюється – архетипи можуть виявлятися і панувати над людиною. У таких образах акумульовано не лише позитивний досвід людства, а й негативний – зло, агресія. Як наслідок – суб’єкт приписує досвід колективного несвідомого окремій особі (собі чи іншому) і таким чином уможливлюється “перетворення” себе чи іншого в Бога або Демона, оскільки архетип наповнює психіку своєю енергією і викликає захоплення ним. Архетипи можуть діяти з власної “ініціативи”, перетворювати думку, осмислювати ситуацію (в символічній формі) і втручатися в неї, внаслідок чого виникають передумови та імпульси до дії. На думку К.Г.Юнга, архетипи являють собою відображення досвіду людства, існують постійно й одночасно в колективному несвідомому. “Архетип – це своєрідна готовність знову репродукувати ті ж самі, чи схожі міфічні уявлення… це відбитки суб’єктивних реакцій, що багаторазово повторюються…, але водночас, це сили і тенденції до повторення того ж самого досвіду” [292, с.110].

На розвиток людини, окрім зовнішніх факторів впливають внутрішні сили, які не мають відношення до свідомості, їх не можна контролювати, і вони є активними не лише в міфах (у давні часи), а й тепер. Якщо вони відповідають бажанням суб’єкта, то в нього виникає відчуття щастя, радості, задоволення, але якщо суперечать – відчуття невпевненості, загрози, тривожності. Архетип – це початковий образ тієї чи іншої актуальної потреби. Життєві ситуації впливають на спосіб мислення суб’єкта, але вони не досить численні, оскільки утворюють певні патерни і повторюють їх, є варіаціями окремих типових подій. У стресових станах відбувається активізація певного архетипу, який приєднує до себе ідеї свідомого з метою їх втілення [235]. Прояв несвідомого – це “спонтанні прояви автономних архетипів.., які вступають в активну опозицію свідомому розумові і, можна сказати, в тривалу стадію формування (чи обробки) індивідуальних доль шляхом несвідомого впливу на їх (людей) мислення, почуття і поведінку, якщо цей вплив навіть не розпізнається в майбутньому. Початковий образ само по собою є “патерном поведінки”, що виявляється у співпраці зі свідомою особистістю” [307, с.312]. Архетипи виявляються в тому, що формуються навколо однієї центральної ідеї, яка залишається незмінною, хоча уявлення суб’єкта про ситуацію можуть відрізнятися деталями. Феномен, коли людина стикається з труднощами та зазвичай повертається до минулого досвіду для того, щоб скористатися тим рішенням, яке вже колись апробувалося, але яке є неприйнятним у конкретній ситуації, К.Г.Юнг назвав регресією. Це явище, викликано витісненням потягів і спричинює повернення до психічного минулого, тобто до стадії дитинства, де вирішальним фактором були батьки [201, 202, 203].

Якщо регресія продовжується, то суб’єкт може повернутися до стану дитинства (особливо це простежується серед людей похилого віку), і до періоду, який йому передує (колективного несвідомого), тобто спадку предків. В аналогічній ситуації набирають сили архетипи, які володіють значною енергією і “захоплюють” людину [299].

Архетипні уявлення виникають також під час роботи психолога чи психотерапевта з клієнтом та можуть виникати і спонтанно (сновидіння, малюнки, фантазії). “Ці образи виникли з життя, страждань, радощів предків і знову прагнуть повернутися до життя і як переживання, і як дії. Але оскільки вони протилежні свідомості, то не можуть безпосередньо перейти в наш світ, а повинен бути знайдений шлях, який з’єднує свідому і несвідому реальності”, – писав К.Г.Юнг [301, с.122]. Архетипи – це такі образи, які поєднуються з життям людини, і їх можна зрозуміти лише тоді, коли вони наповнюються індивідуальним досвідом, тому спогади дитинства і відтворення архетипних образів розширює свідомість лише в тому випадку, коли вдається виявити зміст первісної психіки, що шляхом символізації прагне поєднати і примирити протилежності, які в ній містяться. У несвідомому виникають символи, які компенсують втрачений зі свідомістю зв’язок. Для того щоб зрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтегрувати символи [305]. Людина відчуває потребу в тому, щоб відновити зв’язок із глибинними прошарками психіки з метою зменшення внутрішньої напруженості суб’єкта, адже саме в первісному суспільстві людина існувала в гармонії з природою, з її енергією, а для цього потрібно навчитися сприймати первісні образи, оскільки архетипи мають великий енергетичний потенціал на психічному рівні, включити їх у свідомість, не відторгуючи і “не порушуючи наші свідомі наукові уявлення про час, простір і причинність” [284, с.96]. Для індивіда, який жив у давні часи, всі події були наповнені психологічним змістом, оскільки світ був невіддільним від нього самого. Чим більше він прагнув до пізнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психічного, то тим більше наближається до установки, що ситуації зовнішнього і внутрішнього життя відображають надособистісні сили [284].

Процес міфотворення є трансформацією архетипів у образи, які мають велике значення для творчості, оскільки вплив мистецтва, за К.Г.Юнгом, полягає в відчутті архетипічних образів та можливості їх втілення у власних творах [294]. Тяжіння до “мистецтва думати картинками”, як вважає індуїстський філософ Х.Куварашвамі, “є основою творчого мислення і вчинків, можливо, наш єдиний шанс позбутися пустої рутини і не перетворитися на гвинтики гігантського годинникового механізму, що працює в бездуховному Всесвіті” [22, с.11]. Фізик Вольфганг Паулі також підкреслював велику значимість картин-архетипів для наукових відкриттів: ”У розвитку наукових ідей розуміння являє собою тривалий і важкий процес, який приймає раціональне формулювання за рахунок попереднього опрацювання змісту в несвідомому. Організаційну роль при цьому відіграють архетипи, вони є тим необхідним місточком, який перекидається від чуттєвого сприйняття до ідеї, і є важливою передумовою для виникнення природно-наукової концепції” [22, с.11].

Розвиток свідомості окремої людини проходить кілька архетипних стадій, так само як і розвиток свідомості всього людства, тому важливо відділити особисті і трансперсональні фактори: особисті – властиві лише одному індивідові незалежно від їх усвідомлення, та транс персональні, що є колективними, надособистісними, і сприймаються як внутрішні структурні елементи [54]. Так, Е.Нойман писав: “Індивідуалізована свідома людина нашої ери – це пізній продукт, структура якого вибудована на більш ранніх щодо особистісних стадіях розвитку людства, від яких його свідомість відділялася крок за кроком” [215, с.284]. Усі стадії розвитку свідомості простежуються в міфології, а структура психіки визначається архетипами, тобто трансперсональними домінантами.

На думку К.Г.Юнга, Е.Ноймана, Е.Едінгера, людина повинна за допомогою свідомості згадати знання, які існували ще до її появи і які можна побачити в психології дитини, оскільки для неї архетипи є реальністю.

С.Гроф у праці “Космічна гра” [59] відзначив, що для розуміння проявів психіки важливо враховувати її сфери: перинатальний рівень –містить сильні фізичні й емоційні відчуття, які пов’язані з народженням (біль, тривога, задуха та ін.) та трансперсональний рівень (користуючись терміном К.Г.Юнга, його можна назвати колективним несвідомим) – “переживання виходу за межі звичайних для людини меж тіла і Его… Архетипи – творча сила, що стоїть за безкінечно багатим світом уяви, що характерний для нашої психіки, з його пантеонами міфологічних сфер і істот” [59, с.24].

Для того щоб зрозуміти повноту буття, потрібно пізнати внутрішній світ, прийняти суперечності, саме тоді відбувається протиставлення двох сторін, зникають перешкоди для пізнання, те, що приховане, є своєрідним архетипом. Щоб усвідомити світ як символ, потрібно бачити його двоїстість. Будь-який вчинок, думка, окрім очевидного змісту, мають прихований зміст, за зовнішнім приховується внутрішнє, а істинність пізнається через зіставлення протилежностей. Народ створює символічні образи, які засвідчують, що людина має спрямувати пізнання до архетипічних глибин [214, 224]

У роботах Т.С. Яценко звертає увагу на те, що архетипи “не лише виявляються в казках і міфах, а під їхнім впливом формуються з дитинства. Вони відображають несвідому драму душі, тому в конкретному вияві архетип має індивідуальне забарвлення, відображуване символами... Архетипи розкриваються лише за допомогою символічних образів, що спливають у снах, проступають у малюнках і т. ін. Малюнки дають змогу пізнати їх через здатність передати складний психологічний зміст за допомогою форм, образів, кольорів… Саме символи єднають між собою сновидіння, міфи та психомалюнки” [322, c.124 – 125]. Т.С.Яценко зауважує, що “архетипи – це не лише здатність психіки передавати зміст в образах, а й можливість пізнавати логічний зміст несвідомого. Архетипи пояснюються через співвіднесеність з міфами, байками, казками” [322, c. 126].

Підбиваючи підсумок, можна стверджувати про велику роль архетипу в процесі символізації змісту несвідомої сфери психіки суб’єкта та його зв’язок з індивідуальним досвідом особи, що дозволяє передавати зміст несвідомого за допомогою образів, сприяє пізнанню логіки несвідомого. Зміст несвідомого виражається символікою, яка має індивідуальне забарвлення і водночас є типовою для усіх людей та представлена в міфах, казках, психомалюнках. Архетипи виявляються в релігіях, міфах, казках, фантазіях, малюнках за допомогою символів. Міфологічні образи в різних частинах світу дуже схожі, незважаючи на відмінності в історії та культурі різних народів, а це дозволяє виділити універсальні праобрази – архетипи, які є спільні для всього людства та становлять надособистісне надбання.