Перші експериментатори в США
У лабораторії Вундта навчались проводити дослідження американські психологи С. Холл, Д. М. Кеттел, Е. Тітченер. У той же час створює першу психологічну лабораторію у Гарвардському університеті Вільям Джеймс. У цій установі починають свою дослідницьку роботу перші американські експериментальні психологи Е. Торндайк, Д. Дьюї, Р. Вудвортс. У 1892 р. виникла Американська психологічна асоціація (АПА).
У Німеччині психологія виникла як академічна наука, її розробляли найкращі вчені, віддані пошуку істини заради неї самої. В товаристві перших німецьких психологів цінували філософську масштабність мислення, гостру критичність, релігійні переконання, романтичну жертовність та служіння ідеалам. На відміну від Німеччини, в США університетські діячі того часу проявляли ділову кмітливість і були віддані ідеї пошуку практичних знань. Вони бачили в психології нові можливості для управління суспільством та бізнесом. Психологія, яка прийшла із Німеччини, отримала в США надзвичайно сприятливі умови для свого розвитку. В 1912 р. Стенлі Холл писав: "Нам потрібна психологія корисна, дієтична, ефективна для мислення, життя і роботи, і хоча сьогодні ідеї Вундта успішно культивують в академічних садах, вони ніколи не акліматизуються тут, оскільки чужі американському духу і характеру". Психологія в США виникла і розвивалась як прикладна наука і згодом у такому вигляді поширилася всюди. Більшість сучасних психологів займаються саме прикладною психологією.
Едварт Тітченер
Особливий вплив на розвиток експериментальної психології в США мала діяльність Едварда Тітченера (1867-І 927). Він отримав науковий ступінь в Оксфорді (1885), після чого працював у лабораторії В. Вундта, вивчаючи час реакції в пізнавальних процесах та бінокулярний зір. У 1892 р. переїхав де США, де створив у Корнельському університеті наукову школу. Тітченер написав грандіозну "Експериментальну психологію" в 4-х томах, спираючись на вундтівське розуміння предмета, методів і завдань психології. Його інколи називають "американським Вундтом". Напрям, який він розробляв, називають структуралізмом, оскільки вчений вважав, що предметом психології є свідомість, упорядкована в певну структуру. Свідомість Тітченер розумів як людський досвід, що залежить від суб'єкта переживань. Учений склав список елементарних відчуттів, який нараховував більше 44 тисяч сенсорних властивостей (з них 32 820 зорових і 11 600 слухових). Свідомість, на його думку, це лише "екзистенційний термін", це зовсім не те, що дасться у звичайному самоспостереженні, властивому кожній людині. Свідомість має свою структуру та свій матеріал, що прихований за поверхнею Його явищ.
Тітченер вважав психологію фундаментальною наукою і заперечував можливість прикладного використання її даних. Він протиставляв свою школу іншим, відмовився увійти до Американської психологічної асоціації і створив власне наукове товариство "Експерименталісти", видавав науковий журнал.
Діяльність психологічних лабораторій була незвичною, а ентузіазм перших дослідників виходив інколи за межі пристойного. Наприклад, у лабораторії Тітченера для вивчення чутливості студентам вводили зонди у шлунок, з якими вони мали ходити увесь день. Упродовж дня студенти мали з'являтися в лабораторії, де їм вливали через зонд теплу або холодну воду, а вони мали спостерігати за своїми відчуттями та описувати їх. Іноді студенти отримували завдання описувати досить делікатні питання про себе, свої відчуття. Тож про ці дослідження аспіранти мали не розповідати зайвого. Однак в університеті завжди гуляли чутки, і тітченерівська лабораторія мала славу як місце із сумнівною репутацією. Дівчатам радили не відвідувати лабораторію. Деякі консервативні люди стверджували, що психологічна лабораторія - це місце, небезпечне для будь-якої нормальної людини.
У Корнельському університеті проводились регулярні тітченерівські зустрічі. Психологи, які брали у них участь, називали себе тітченерівськими експерименталістами. На зустрічах обговорювались результати досліджень. Неписане правило забороняло під час обговорення робіт присутність жінок. Сам учитель Е. Тітченер, як вважали його учні, прекрасно почувався тоді, коли міг диміти сигарами, слухати живі доповіді, ставити надто різкі запитання та використовувати не завжди ввічливі вислови. Жінки були недоречними в такому товаристві, бо при них не можна було палити і слід бути стриманим у висловлюваннях. Для того, щоб дізнатись, що таке психологія, якою займаються чоловіки, дівчата на чолі з нареченою відомого історика психології Е. Борінга проникли в сусіднє приміщення та сховались під стіл, щоб почути розмови експериментаторів. Та все ж саме Е. Тітченер був одним із перших, хто почав залучати до експериментальної роботи жінок. Він приймав аспіранток задовго до того, ніж це стали практикувати в інших університетах США, а також раніше ніж у Гарварді.
Джеймс Болдуїн
Американський психолог Джеймс Марк Болдуїн (1861-1934) організував успішні наукові видання, які дійшли до наших часів ("Психологічні монографії", "Психологічний бюлетень", "Психологічний огляд"). Він обирався на посаду президента АПА в 1897 р. На жаль, його наукова кар'єра несподівано обірвалась, однак він устиг багато зробити для розвитку експериментальної психології. Дж. Болдуїн, психолог, яким несподівано знов зацікавились у сучасний період, був організатором психологічних лабораторій в університетах Торонто (1898), Прінстона (1893) і Дж. Хопкінса(1903).
Коло тем, які вивчались тоді у всіх лабораторіях світу, було досить стандартним. Разом із тим, скоро ентузіасти експериментальних досліджень почали відчувати розчарування. Навіть засновник першої експериментальної лабораторії в Гарварді Вільям Джеймс критикував рівень тогочасних досліджень. Він говорив, що психологічні лабораторії ростуть в Америці як гриби, однак вони не здатні вирішити жодної психологічної проблеми.
Болдуїн звернувся до теоретичних досліджень. У його працях поєднувались розробка проблем психічного розвитку з формуванням соціально-психологічного погляду ("Духовний розвиток з соціологічної і етичної точки зору (дослідження з соціальної психології"). З його легкої руки в загальний обіг увійшов також термін "соціальна психологія".
Болдуїн зазначав, що в розвитку особистості поєднуються спадкові та природні особливості. Від спадковості й соціального оточення залежить рівень досягнень людини в суспільстві. Соціальні чинники визначають два кола норм, в яких відбувається соціалізація особистості. Перше - це вузьке сімейне коло, в якому росте дитина, друге — ширше коло суспільства. Болдуїн вважав, що при цьому діти виростають у досить схожих умовах і навчаються однаково, тож у пересічних людей не виникає суперечностей між суспільними та особистими нормами. Суперечливість норм виникає лише у видатних людей, які ставлять себе над суспільством і хочуть жити за власними законами. Болдуїн не засуджував їх і не вважав асоціальними особистостями, на його думку, такі люди можуть випереджати свій час.
Болдуїн підкреслював, що оцінка особистісних рис завжди відбувається в певному контексті, тож в одному соціальному оточенні людину вважатимуть хорошою, в іншому - навпаки. Суспільні норми с визначальними також при оцінці обдарованості людини. На думку Болдуїна, при дослідженні обдарованості слід звертати увагу не тільки на індивідуальні відмінності між людьми, а й на те, як властивості людини сприймаються в суспільстві. Болдуїн першим серед психологів звернув увагу на роль гри як інструменту соціалізації.
У досить об'ємній праці в трьох томах за назвою "Генетична логіка" вчений сформулював положення про розвиток, які є цілком звичними для всіх, хто вивчав вікову психологію, хоча авторство цих ідей Болдуїну не приписували. Дослідник зазначав, що розвиток передбачає багато стадій, які мають таку послідовність: вроджені рефлекси, розвиток мови, стадія логічного мислення.
Болдуїн окреслив спеціальні механізми розвитку мислення -асиміляцію (інтеріоризацію впливів середовища) й акомодацію (зміни організму). Ці поняття дістали розвиток у концепції психічного розвитку Жана Піаже, який навчався у Е. Клапареда, учня Болдуїна.
Болдуїн допоміг Джону Уотсону посісти місце керівника психологічної лабораторії в 1908 р. Однак надії на спільну працю обох вчених не здійснилися. Болдуїн постраждав через свою цікавість: був затриманий поліцією у місцевому борделі під час облави. Репутацію було знищено, і навіть спроби знайти роботу в Європі виявились марними. Болдуїн помер у Парижі. Цікаво, що кар'єра Уотсона через нещастя Болдуїна швидко пішла в гору, він обійняв посаду редактора "Психологічного огляду". Та його доля теж не була безмахмарною, бо через моральний осуд колег Уотсон теж змушений був піти з університету.
Роберт Вудвортс
Роберт Сессіонс Вудвортс (1869-1962) народився в містечку Белчертаун, штат Массачусетс, у сім'ї священика. Його батько був ерудованою та спокійною людиною, однак через похилий вік не прагнув тісного емоційного зв'язку з дітьми і майже не цікавився ними. Вудвортс провів дитинство в сім'ї своєї старшої сестри в оточенні племінників-однолітків.
Пізніше в автобіографії Вудвортс висловлював здивування, що психологи так мало приділяють уваги впливу однолітків на становлення особистості, на його думку, саме вони набагато більше визначають розвиток особистості порівняно з батьками. Мати Вудвортса для свого часу була досить освіченою жінкою, вона закінчила учительську семінарію, працювала вчителем математики в провінційних школах, а також викладала "ментальну філософію".
Після закінчення коледжу Амтхерст в 1891 р. Вудвортс також працював у школі вчителем математики.
Вудвортс вивчав психологію в Гарварді, в 1896 р. отримав ступінь бакалавра, в 1897 — ступінь магістра. Докторську дисертацію захистив у 1899 р. в Колумбійському університеті, науковим керівником був Дж. Кеттел. Під час однорічного стажування в Англії Вудвортс був асистентом у відомого англійського фізика Ч. Шерінгтона. Вчений використав своє стажування досить продуктивно: він навчився у Шерінгтона науковому експериментуванню та одружився з Габріеллою Шот, з якою щасливо прожив усе життя. Певний час викладав в Нью-Иоркському університеті, а з 1903 р. протягом 40 років був професором Колумбійського університету. В 1914 р. був обраний президентом АПА. У 1956 р. Вудвортс перший отримав золоту медаль за організацію психологічної науки.
Свої експериментальні дослідження у сфері научіння Вудвортс проводив разом з Е. Торндайком (1874-1949). Однак учений не поділяв захоплення біхевіоризмом і вважав, що формулу "стимул-реакція" слід доповнити проміжними змінними (мотиваційними) параметрами.
Вудвортс написав у 1918 р. книгу "Динамічна психологія", яка була присвячена проблемі мотивів у людській поведінці. Вудвортс і Торндайк жили по сусідству.