Ема лекції: Предмет, методи та завдання курсу “Психологічні особливості роботи з інвалідами”.

План:

1. Предмет курсу “Психологічні особливості роботи з інвалідами”.

2. Зв¢язок курсу з іншими дисциплінами.

3. Завдання курсу.

4. Основні категорії клінічної психології.

5. Методи дослідження клінічної психології.

Курс знаходиться на межі між медициною і психологією, має міждисциплінарний характер і виступає частиною клінічної психології.

Термін “клінічна психологія” походить від грецького слова kline, що означає постіль, лікарняне ліжко.

Клінічна психологія вивчає: психологічні особливості людей, якістраждають різноманітними хворобами; методи і засоби діагностики психічних досліджень, які виникають при цих захворюваннях; психологічні симптоми і синдроми; психологію взаємовідносин пацієнта і медичного працівника; психопрофілактичні і психотерапевтичні методи допомоги пацієнтам, а також психологічний взаємовплив медичного персоналу і хворого.

Курс включає наступні розділи:

· психологія особистості інвалідів;

· психологія взаємодії реабілітолога з хворим;

· норма і патологія психічної діяльності;

· психологія індивідуальних відмінностей пацієнта;

· вікові клінічні психологічні зміни;

· психологія девіантної поведінки;

· психологічна корекція і психотерапія.

Мета курсу - дати студенту елементарні знання з питань психології особистості інваліда і хворого, його поведінки, спілкування та діяльності.

Завдання курсу:

1. навчити реабілітолога пізнавати структуру особистості інваліда, її емоційну, інтелектуальну, вольову сфери.

2. навчити діагностувати явища норми і патології при роботі з інвалідами.

3. ознайомити з основними відхиленнями, які зустрічаються в психіці інваліда при різноманітних соматичних захворюваннях.

4. ознайомити з методами впливу на інвалідів за специфікою спілкування з ними.

5. ознайомити з основними методами корекції поведінки та психотерапевтичного впливу з метою їх використання в наступній діяльності.

Клінічна психологія пов’язана з:

а) загальною психологією (структура особистості, діяльність, спілкування);

б) патопсихологією і психіатрією (діагностики психологічних особливостей людини в нормі і при патології), оскільки виявлення психологічних змін неможливе без знання норми;

в) віковою психологією (зміни характерні для кожного вікового періоду);

г) фізіологією;

д) медициною;

е) психодіагностикою.

Так у загальної психології клінічна психологія запозичила методи дослідження хворих, оцінку адекватності поведінки запозичила у психіатрії, психології розвитку і вікової психології. До того ж клінічна психологія тісно пов’язана з неврологією та нейрохірургією.

Реабілітолог повинен враховувати аспекти психологічних розладів при різних захворюваннях, психічний розвиток аномальної дитини (помірна розумова відсталість, дитячий аутизм, затримка психічного розвитку), психологічні аномалії підліткового віку, особливості дитячих і підліткових форм патологічного реагування; психічний інфантилізм; психологічні проблеми особистості; особливості характеру (акцентуації і психопатії); захисні механізми особистості; співвідношення особистості і хвороби (відношення до хвороби, психопрофілактику і психогігієну; основні норми, принципи і методи реабілітації; травматичний стрес і розлади, які при цьому бувають; взаємовідносини - лікар - хворий - реабілітолог; психологічні аспекти медикаментозної і немедикаментозної терапії (психологічні проблеми підготовки хворих до операції, протезування, особливості хронічно хворих, лежачих, помираючих); психологічні основи психотерапії і психологічного консультування при кризових станах; уміти встановити контакт з хворим і адекватний контроль психологічної дистанції; володіти основами відновлюючого навчання.

Отже, реабілітолог, поряд з лікарем, медичним і соціальним працівником, створює найближче (значиме) коло, яке надає пацієнту медико-психологічну допомогу.

Основні категорії клінічної психології: психологічна активність, сприйняття, увага, пам’ять, мислення, інтелект, емоції, воля, темперамент, характер, особистість, мотивація, потреби, стрес, свідомість і самосвідомість, самооцінка, конфлікт, криза, психологічний конфлікт.

Методи дослідження зумовлені тими завданнями, які виникають перед реабілітологом при виконанні своїх обов’язків.

Методи виконують наступні функції: 1) діагностичну (тести, запитальники), які оцінюють діяльність окремих психічних функцій, індивідуально-психологічні особливості, психологічні симптоми і синдроми; 2) психокорекційну (різноманітні шкали на основі яких можна проаналізувати ефективність психокорекційної роботи).

Виділяється три групи методів:

1) клінічне інтерв’ю;

2) експериментально-психологічні методи дослідження;

3) оцінка ефективності психокорекційного впливу.

Клінічне інтерв’ю: оцінюються індивідуально-психологічні особливості пацієнта, тяжкість його стану, психологічні і патопсихологічні прояви.

Види інтерв’ю: розпитування (рекомендації даються, як правило, в імперативному тоні і спрямовані на формування моральних і вольових якостей, або покращення стану.

Рекомендації мають бути:

1. доступні

2. враховувати внутрішню картину хвороби

3. проблеми пацієнта

4. спрямовані на психологічну підтримку та встановлення контакту.

Функції інтерв’ю: діагностична і терапевтична - приводять до виздоровлення і реабілітації.

Реабілітолог повинен мати: а) здатність вислухати і допомогти сформулювати проблему пацієнта; б) доступність; в) неупередженість; г) провіряти інформацію.

Враховується: 1. освіта; 2. рівень культури; 3. національність; 4. етнічні ознаки пацієнта. Мова реабілітолога повинна співпадати з мовою пацієнта і бути доступною, чіткою; 5. тяжкість хвороби, її симптоми і синдроми; 6. рівень критичності.

Потрібно: 1. дотримуватися конфіденційності, поважати права пацієнта і його внутрішнє життя, не розповсюджувати без необхідності сказане пацієнтом; 2. усвідомлювати межі своєї компетенції; 3. уникати в інтерв’ю неістотних деталей - втікаєте від “важливих історій”, уникайте зайвої інформації; 4. позитивно відноситись до пацієнта; 5. враховувати індивідуальні і культурні відмінності; 6. враховувати як пацієнт реагує на лікування; 7. перше інтерв’ю має бути не більше 50 хвилин, наступні коротші.

Структура клінічного інтерв’ю: установлення довірчої дистанції, виявлення скарг, оцінка бажаного результату інтерв’ю і терапії, визначення моделі здоров’я і психічного стану, оцінка оптимізаційних здібностей пацієнта - обговорення варіантів результатів роботи з ним (стане краще, або одужаєте).

Тести з патопсихології. Ви використовувати не будете, тому краще за поясненнями звертатися до спеціаліста. Є тести на визначення порушень у всіх психічних функціях.

Оцінка ефективності психокорекційного і психотерапевтичного впливу визначається за допомогою клінічних шкал, в які включено чотири критерії:

а) ступінь симптоматичного покращення; б) ступінь усвідомлення психічних механізмів хвороби; в) ступінь зміни порушених відношень особистості; г) ступінь покращення соціального функціонування.

Тема лекції: “Психічна норма і патологія та прояви їх в клініці”

План:

1. Поняття психопатологічного симптому та синдрому.

2. Основні принципи відмежування психічної функції в нормі від патології.

3. Діагностичні принципи альтернативи.

Розмежувати психологічні і патопсихологічні явища дуже важко, особливо медичному працівнику, який не є спеціалістом в психології. При оцінці патології і норми користуються такими принципами:

а)дотримання логіки мислення, тобто має бути відсутня маячня відношень, тобто неправильних умозаключень; використовуються критерії достовірності і критерії доказовості факту (наприклад, при маячні ревнощі), та критерій аналогії;

б) “презумпції психічної нормальності”: ніхто не може бути визнаним психічно хворим до тих пір поки не поставлений психіатричний діагноз і ніхто не зобов¢язаний доводити відсутність у себе психічного захворювання;

в) принципи утримання від судження - не робити поспішних висновків на основі окремих симптомів;

г) принцип безпристрастності - потрібно виключити будь-які особистісні суб¢єктивні оцінки при поясненні хвороби; д) принцип “хвороба - особистість” (найчастіше виникає проблема при характеристиці маячні, тобто, що вважати маячнею: релігійні переконання для атеїста ї маячнею, маячня ревнощів, повір¢я, енергетичний вампіризм (маячня не світоглядна установка), контакти з неземними цивілізаціями, зомбування, психотерапевтичний, містичної інформації при поширенні міфологічного мислення в суспільстві);

е) принцип “нозос -патос” (нозос - це хворобливий процес, патос - це патологічний стан якоїсь функції, тоді психічні стани людини трактуються так: здоров¢я - передхвороба - хвороба - або норма - передпатологія - патологія. Здоров¢я - це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя. Норма - це оптимізм функціонування і розвитку організму і особистості. Людина може признаватися, але нормальною, тобто суб¢єктивно він нічого не відчуває, але об¢єктивно в неї є симптоми;

ж) принцип реакції стану розвитку: є причина реакції на неї і зміни в організмі;

з) принцип психотичного - непсихотичного: оцінюється рівень психічних розладів. Непсихотичний рівень охоплює симптоми і синдроми (наприклад, розлад емоцій), які супроводжуються критикою, адекватною оцінкою реальності і адекватною поведінкою.

Психотичний рівень включає галюцінації, маячню, розлади свідомості: принцип екзогенного -ендогенного - психогенного: екзогенний тип реагування виникає як наслідок органічнихз поражень головного мозку (інсульт, черепно-мозкова травма), судинні і інфекційні захворювання мозку, пухлини, інтоксікації), психогенний тип реагування виникає в результаті впливу на людину психотравмуючих життєвих подій. Під ендогенним типом психічного реагування розуміють психічні реакції, викликані внутрішніми причинами;

к) принцип - альтернатива “дефект - виздоровлення - хронікація”: дефект це тривале і незворотнє прорушення якоїсь психічної функції або загального інтелектуального розвитку. Протилежністю дефекта є виздоровлення, тобто повне відновлення втрачених на час захворювання психічних функцій. Хронікація психічних розладів - в клінічній картині хвороби продовжують переважати психопатологічні симптоми і синдроми. У інвалідів найчастіше зустрічається явище хроніфікації, принципи альтернативи “ адаптація - дезадаптація”, “компенсація - декомпенсація”: ці принципи дозволяють оцінити ступінь керування порушеннями, що дозволяє визначити тактику впливу на людину. Адаптація це процес пристосування організму до оточуючого середовища. Компенсація - стан повного або часткового заміщення, порушення в зв¢язку з хворобою психічних функцій;

л) принцип - альтернатива “позитивне - негативне”: до позитивних симптомів відносяться психопатологічні прояви, які надбудовуються над здоровими функціями, негативні симптоми характеризуються випаданням тих або інших психічних функцій (нприклад, пам¢яті при інсультах), ці симптоми називають симптомами “обкрадання” - хвороба краде нормальні функції.

Тема лекції: “Патологічні особливості хворого”

План:

1. Характеристика основних груп захворювань, з якими працює реабілітолог.

2. Відношення до хвороби та основні типи реакції на неї.

3. Психологічні особливості хворих з різноманітними соматичними захворюваннями.

В центрі уваги реабілітолога, який працює в соматичній клініці знаходяться як соматичні ураження, так і психічні реакції людини, яка хворіє тою або іншою хворобою. Має значення: 1. аналіз клінічних особливостей хвороби; 2. оцінка факторів, які впливають на хворобу; 3. тип психічних реакцій на власну хворобу.

Хвороби з якими має справу реабілітолог, можна класифікувати наступним чином: хірургічна патологія; дефекти опорно-рухового апарату; дефекти тіла і органів чуття; онкологічна патологія; акушерська і гінекологічна патологія; терапевтична патологія; дефекти нервової системи та психіки.

Відношення до хвороби пацієнта залежить від типу реагування на останню. А тип реагування пов¢язаний: 1. з оцінкою тяжкості захворювання; 2. статтю; 3. віком; 4. індивідульно-психологічними особливостями людини; 5. соціальним статусом; 6. сімейними обставинами. Тобто існує поняття об¢єктивної тіжкості хвороби і суб¢єктивної. Критеріями визначення тяжкості захворювання є: летальність, ймовірність інвалідності, ступінь втрати працездатності. Суб¢єктивна тяжкість хвороби залежить від: об¢єктивної тяжкості і типу реагування на хворобу. Найбільш тяжкі хвороби психологічного рівня і найбільш соціально небезпечні як для пацієнта, та і для оточуючих. На появу суб¢єктивного відношення до тої, або іншої хвороби впливають: стать, вік, професія, темперамент, характер, особистість в цілому. Суб¢єктивне відношення до хвороби називається “внутрішньою клінікою хвороби”. Вона включає: 1. інтелектуальну інтерпритацію діагнозу; 2. оцінку його тяжкості; 3. прогноз; 4. формування відповідного емоційного стану і поведінкових реакцій.

При інтелектуальній інтерпритації діагнозу має значення: 1. субкультурний рівень пацієнта (тобто: відношення до хвороби формується в залежності від відношень, які домінують в мікросередовищі, до якого належить пацієнт; 2. рівень інтелекту; 3. самонавіюваність; 4. тривожність.

Формування відповідного емоційного стану і поведінкових реакцій залежить: 1.від соціально-конституціональних параметрів особистості (статі, віку, професії); 2. від індивідуально-психологічних параметрів (особливостей темпераменту і характеру).

Стать: 1). жінки краще переносять біль, стан довготривалої обмеженості рухів і нерухомість (пояснюється психофізіологічними особливостями і традиціями про роль жінки і чоловіка в нових культурах). Чоловіки - гірше переносять вимушену позу на протязі декількох місяців; фізична хвороба або травма змінює суб¢єктивну цінність частин тіла і впливає на самооцінку людини, змінює реєстр цінностей і виступає психотравмуючим фактором при появі дефекта в якомусь органі, найбільш цінним є нога, рука, око. При цьому психічно хворі суб¢єктивно дешевше оцінюють тіло, а жінки дешевше, ніж чоловіки. Найбільш важливим для чоловіків є статеві органи і язик, незалежно від віку. У жінок після 70 років виступає найбільш важливим. Решта органів оцінювались строго індивідуально.

2). Вік: для кожного вікового періоду існує свій перелік тіжкості захворювань, розподіл хвороб по психологічній значимості:а) для дітей, підлітків та молоді - значимі хвороби, які змінюють зовнішній вигляд людини, роблять її негарною. Такі хвороби можуть викликати реакції, хоча вони і не є загрозливими для життя. До них належать: травми опорно-рухового апарату, опіки, шкірні хвороби і алергії. З¢являється синдром дисморфоманії - людина вважає себе негарною, увіченою (при повноті або диспропорції тіла). Використовують по відношенню до себе: дієту, голодування, тяжкі фізичні вправи, або шукають шляхи хірургічної коркції дефекту. Працювати з ними важко: вимогливі. недовірливі і хочуть мати швидкі результати.

3). Зрілий вік: тяжко реагують на хронічні і інвалідні захворювання (пов¢язано з соціальними цінностями і потребою людини в благополуччі, добробуті, незалежності, самостійності).

Негативно на них діють такі хвороби як: онкологічні, хронічні соматичні, “соромливі”, яких стидаються (венеричні і психічні), впливають на соціальний статус, авторитет. 2Соромливі хвороби” - інфаркт для людей, які займають керівні посади.

4).Похилий вік: значимі хвороби, які можуть привести до смерті (інфаркт, інсульт, злоякісні пухлини).

Професія: оцінка хвороби в залежності від впливу на майбутню працездатність; значимими стають професійно зумовлені цінності того, або іншого органу. Як впливає хвороба на якість виконання роботи. Для спортменів і людей фізичної праці дуже значимими є хвороби хребта і кінцівок, творчих людей - нервові хвороби (зокрема, депресія).

Особливості темпераменту: значимими для вироблення певного типу реагування на захворювання параметрами темпераменту є: емоційність, перенесення болі, обмеження рухів і нерухомість. На ці феномени впливає активність, як один з показників темпераменту. Суб¢єктивно біль сильніше відчувається меланхоліками і холериками: холерики реагують бурхливо, меланхоліки - уникають процедур пов¢язаних з болем. Екстраверти сприймають всі рівні стимуляції болі менш інтенсивно, ніж інтраверти (інтраверти спокійніше флегматиків). Різне сприйняття болю у різних людей залежить від больового порогу - при низькому порозі при незначному пошкодженні біль сприймається тяжко; і навпаки, при високому больовому порозі - людина відчуває біль тільки при серйозних травмах. Більш низькі пороги у холерика і меланхоліка, високі - у флегматика і сангвініка. Впливають також на відношення до хвороьби такі показники як: а) параметр загальної активності; б) імпульсивність, рухливість, швидкість реакції, які зумовлені спадковими психофізіологічними факторами. У рухливих пацієнтів обмеження рухів, нерухомість (прикутість до ліжка) може викликати психологічну фрустрацію, гнів, незадоволеність, істеричні реакції. Теж саме у екстравертів.

Особливості характеру: тип психічного реагування на хворобу визначається також особливостями характеру, точніше його акцентуаціями. З рис характеру на відношення до хвороби впливає: а) виховане відношення до хвороб; б) визначення місця здоров¢я в системі цінностей людини. Існує дві протиледні сімейні традиції у вихованні суб¢єктивного відношення до хвороби: “іпохондрична” і “стоїчна” : (стоїчна - дитину хвалять за те, що вона самостійно переносить хворобу; не жаліється на погане самопочуття; іпохондрична позиція - зверхцінне відношення до здоров¢я, акцентуація на хворобливих відчуттях, пошук все нових ознак хвороби; в) світогляд і філософська позиція, відношення до сенсу життя і віра в існування життя після смерті. Віруючі люди психологічно комфортно відносяться до хвороби (бог дав, бог взяв); атеїсти іноді реагують на хворобу образою, шукають винувтців хвороби, створюють навколо себе неврозну обстановку і неадекватно на неї реагують.Виділяються такі групи установок на появу хвороби: ) хвороба як кара; 2) хвороба як випробовування; 3) хвороба як урок іншим; 4) хвороба як розплата за гріхи. Роль людини при таких установках пасивна. г) установка на хворобу як результат спадкових або соціальних чинників: 1) хвороба як неминучість; 2) хвороба як збіг обставин; 3) хвороба як власна помилка; д) установка на містичний підхід до хвороби: хвороба як наслідок заздрощів; хвороба як результат ревнощів.

Навколомедичні повір¢я: “енергетичні вампіри”, “навели порчу”.

Антиципаційні можливості людини: передбачається декілька варіантів на випадок прояву тяжкого захворювання: що я буду робити, якщо у мене буде черепно-мозкова травма. Чим більш легше переносить хворобу.

е) рівень освіти і рівень культури: особливо негативні є крайності (або дуже мало знає, або дуже багато знає про хворобу).

Типи психологічного реагування на хворобу - на них впливають саме соматичні захворювання; типи характеру людини і домінуюча акцентуація; відношення до даної хвороби референтної групи, до якої належить хворий.

Існує 13 типів реагування на хворобу, які об¢єднуються в три блоки:

І Блок: характеризує типи відношення до хвороби, при яких адаптація до суспільства істотно не порушується.

а) гармонійний - творезо оцінюється свій стан, тяжкість не перебільшується і не переменшується; активне прагнення лікуватись. В випадку переходу на інвалідність - переключається інтерес на ті сфери життя, які доступні для інваліда; увага концентрується на допомозі близьким, турботі за них; реально оцінює допомогу від інших людей; не вимагає посиленої уваги від них.

б) тривожний тип: посилено турбується відносно несприятливого протікання хвороби; неефективності лікування; постійно шукає нові методи лікування; “авторитети”, додаткову інформацію про хворобу; пригніченість, перевірка сказаного лікарем;

в) іпохондричні типи реагування: концент рація на власних суб¢єктивних відчуттях; бажання розповісти про них оточуючим; полшук неіснуючих страждань і хвороб; велике бажання лікуватися і відсутність віри в успіх; вимоги до детального обслідування; егоуентризм; звертає увагу на тяжкість хвороби; відчуває полегшення, якщо до нього медперсонал відноситься добре; перебільшує тяжкість хвороби.

г) метанхолічний тип реагування: зневіра в виздоровлення, в покращення; акцентуація уваги на хворобі; депресивні висловлювання; небажання жити “на словах”; невіра в виздоровлення, навіть якщо об¢єктивні дані сприятливі. Пісимістична оцінка майбутнього;

д) апатичний тип реагування: повна байдужість до своєї долі; до результатів лікування; пасивність, втрата інтересів; фіксація на власному стані. Зустрічається цей тип дуже рідко;

е) неврастенічний тип реагування: спалахи збудливості, особливо при болях, при неприємних відчуттях; гнів на першу людину, яка трапиться; часто завершується сльозами, найбільш поширений тип реагування; вимогливість, примхливість, шукає співчуття;

ж) обсесивно фобічний тип реагування: тривожна помисловість; переживає за невдачі в лікуванні і в житті; уявні непрємності хвилюють більше, ніж реальні; захистом від тривоги є і повір¢я нав¢язливі думки; підвищена тривожність;

з) сензитивний тип реагування: занадто хвилюються, як вплине на оточуючих його хвороба; боїться, що його будуть вважати невідповідальним і уникати його; розпускати плітки про причини хвороби; боїться стати тягарем для близьких; несприятливого відношення з боку рідних; посилена оцінка на думку оточуючих людей; реакція на хворобу збоку референтної групи; вибагливий тип поведінки; соромляться звертатися до лікуючого персоналу, соромливі, скромні.

Егоцентричний тип реагування: заглиблення у хворобу, демонстрація своїх своїх страждань і переживань з метою привернути до себе увагу; вимога виключної турботи - всі повинні займатися тільки ними; всі розмови швидко переводять на себе; прагнуть показати своє становище, свою “виключність”; часті істерики, шантаж оточуючих;

Ейфоричний тип реагування: необгрунтовано підвищений настрій; часто гранично легковажне відношення до хвороби і лікування; прагнення отримати від життя все, не дивлячись на хворобу; порушують режимЮ коли це і негативно впливає на протікання хвороби; веселість, балакучість. Це так звані “захисні механізми особистості”.

Анозогностичний тип реагування: активно відкидається думка про хворобу, або про її наслідки; хворими себе не вважають, відмовляються від лікування; з реальним станом речей не рахуються; часто схильні до алкоголю;

Ергопатичний тип реагування: втікають від хвороби в роботу, стараються її продовжити, працюють посилено; не піддаються хворобі; активно переробляють себе; долають біль, намагаються все побороти власними силами.

Паранояльний тип реагування: впевненість в тому, що хвороба є результатом чийогось злого наміру. Дуже підозріливі до ліків і процедур. Приписують ускладнення після хвороби недобросовісному персоналу. Вимагають покарати обслуговуючих людей. Такий тип реагування залежить в основному від індивідуально- психологічних властивостей особистостей.

Психологічні особливості хворих з різноманітними соматичними захворюваннями.

Сама хвороба впливає на особистість, торкаючись різних її підструктур:

При онкологічній патології: факт захворювання є серйозною психіатричною тавмою; психічна і фізична астенізація. Реакція на онкологічну хворобу формується в п¢ять етапів: 1. заперечується у себе наявність онкологічного захворювання - існує впевненість, що діагнос помилковий; 2. після підтвердження діагнозу, з¢являється бурхливий протест, дисфорія, пацієнти можуть здійснівати агресивні або суїцидні вчинки; 3. характеризується сприйняття факту про наявність у пацієнта злоякісного процесу і необхідності тривалого лікування; іде торг за формулою “щоб не було боляче”; 4. депресивний стан втрачається після тривалого лікування, надія на одужання; з¢являється песимізм і пасивність; 5. апатичний стан: опускаються руки; примирення з долею; байдужість до себе. У таких хворих різко зростають суїцідні спроби. Характерний для таких хворих тривожно-депресивний синдром (у 50% випадків), який заключається у підвищеній тривожності, хвилюванні, страх, безнадія, втрата сенсу життя; депресивних станах; у деяких хворих з¢являється жахливо злобний настрій (дражливість), гнівливі, злобні, агресивні; агресія проявляється по відношенню до сім¢ї, товаришів по роботі; у деяких пацієнтів з¢являється тривожно-іпохондрична і астено-іпохондрична симптоматика. Для таких пацієнтів характерні: тривожна напруга, постійна фіксація уваги на самопочутті, дисфорія, фобічні реакції. Ці негативні психологічні прояви і переживання знижуються на післяопераційних стьадіях.

В повсякденному житті біля 2/3 пацієнтів мають порушення в психічних станах: схильність до самоізоляції; різко падає мотивація; особливо негативне відношення викликають ті ситуації, які пов¢язані з сильними емоційними переживаннями; втрачається інтерес до сім¢ї; особливо хворобливо пацієнти відносяться до інтимої сфери.

Дослідники говорять, що характерологічні особливості впливають на появу ракових захворювань. Ризик розвитку раку пов¢язаний з емоційною лабільністю, екстраверсією, занадто сильним пригніченням почуттів, депресією, безнадією, маланхолією. Тривога і нейротизм захищають від раку. Безсоння, невпевненість в собі, психічні травми можуть привести до виникнення ракових захворювань в термін від 1 року до 15 років.

Терапевтична патологія: за класифікацією в даний розділ включають власне терапевтичну патологію, ендокринологічну і неврологічну.

Найбільш поширеними соматичними хворобами, які виникають часто в результаті психічних травм, і які характеризуються значними змінами в психіці є гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, язва шлунку і 12-палої кишки. Ці хвороби викликають кризу психічного стану особистості. Перш за все це викликано:1. тяжкою соматичною хворобою; 2. змінами соціального оточення; 3. боязню операції; 4. інвалідністю; 5. зміна становища в соціальному середовищі; 6. масивною тривалоюб інтоксикацією.

Зміни в психіці: 1. перебудова мотивів - основний -збереження життя і поновлення здоров¢я; формується нове відношення до діяльності; домінує мотив “самообслуговування”, спрощується діяльність, звужуються інтереси; 2. зміна системи відношень: значимими становляться ті люди, які не суперечать мотиву збереження життя; 3. замкнутість: відчуженість, збідніння контактів, пасивність, інертність, зниження активності.

Серцево-судинні захворювання: інфаркт, інсульт, ішемічна хвороба серця.

Основні патологічні зміни в психіці: 1.з¢являється синдром “соціокультурної символіки серця” - тяжкий виснажливий процес приводить до того, що людина надає великого значення серцю; спостерігається: інертність, нерішучість, втрата вольової активності, втрата інтересу до життя і до роботи, звуження кола інтересів, егоцентризм, образливість, нестриманість, тип відношення до хвороби - сензитивний і ергопатичний, найчастіше ергопатичний; тривожність: при тяжких інсультах - втрата мови, або можливості говорити окремі звуки, зміни в мисленні - порушення аналізу, узагальнення, абстрагування; класифікації зміни в пам¢яті - випадання цілих періодів життя, найчастіше тих, які були в останній період, повернення в дитинство, в молодість, невизнавання близьких людей, називають їх іменами колишніх знайомих, деперсоналізація - відсутнє критичне ставлення до себе, до оточуючих, видавання себе за іншу людину; зміни в емоціях - агресивність, злість, сльозливість, вибуховість, підозріливість, капризність, вимагання поситленої уваги до себе, часте перебільшення свого хворобливого стану, черствість, боязнь померти і в той же час недотримання режиму, акцентуація уваги на хворобі, швидка стомлювальність.

Цукровий діабет: тяжка ендокринна патологія, велика роль стресу в винекненні, як результат “довготривалого” переживання. Описаний як “діабет банкірів” і “діабет біржовиків”, в ленезі є професійна психічна перенапруга. Для захворювання потрібно, щоб людина мала відповідний тип особистості і відповідний тип конфліктної ситуації.

Риси: егоцентризм, запальність, капризність, нестриманість, енергійність, збудливість, іноді шизоїжні риси (скритність, заглиблення в себе) супроводжуються паранояльною готовністю (підозріливість, ревність, бажання привернути до себе увагу будь-якою ціною, звинувачення оточуючих в иому, що вони не робили, проиписування їм негативних думок, вчинків), тривожність, нервовість, хвилювання ще до хвороби, підвищена добросовісність у дітей, серйозність і відсутність дитячої безтурботності спостерігались ще в дитинстві; в системі відносин: поширення контактів з дорослими, конфлікти з родичами, замкненість, чутливість, важкі для розуміння відносини будуються по епілептоїдному типу - агресивність, злобливість, застрявання в подіях, мстивість, бувають розлади свідомості з маячнею, галюцінації, недостатня осмисленість оточуючого (порушення логіки), аномальне сприйняття, підвищена чутливість до шуму, відчуття пустоти, блідість або яскравість оточуючого, шум у вухах, розлад схеми тіла, зміна відчуття часу, зміни в пізнавальних процесах (пам¢яті, мислення, увазі, уяві). Синдроми: астено-іпохондричний (нервове виснаження, сум, тяжкий стан), астено-депресивний, фобічний (боязнь померти, залишитися інвалідом), істерофоринний (вичурність, ажання покрасуватися, брехливість), порушення поведінки при вживанні їжі (посилений голод або відмова від їжі).

Порушення опорно-рухового апарату: остеохондроз хребта, дитячий церебральний параліч, параліч в зрілому віці, травми кінцівок.

Остеохондроз - неврологічне захворювання: у виникненні хвороби велику роль відіграє емоційний стан людини, страх, тривога приводять до напруги скелетних м¢язів і сприяють утворенню м¢язевого каркасу, який в свою чергу, може провокувати формування неадекватного рухового стереотипу. У пацієнтів з високим рівнем тривожності і високим м¢язевим тонусом формується поза з напругою м¢язів торсу, прямою і задерев¢янілою спиною. До психологічних особливостей таких хворих належать: нетерплячість, хаотичність, незібраність, порушення кооррдинації, соромливість, скромність, несміливість, залежність від авторитетів, переважають ергопатичний, неврастенічний і тривожний тип реагування.

Дитячий церебральний параліч виникає при: 1. швидких роджах; 2. вузьких родових шляхах; 3. накладанні щипців; 4. внутріутробному пораженні плоду; 5. акушерському недогляді. Такі сомиатичні порушення призводять до значних змін в психіці: 1.розумова відсталість, або низький рівень розвитку мислительних операцій; 2. розумові здібності можуть розвиватися нормально до певного періоду, а потім спостерігається інфантилізм; 3. низька концентрація уваги, навіть при збережених розумових здібностях; 4. астенізація (виснаження), низька працездатність, залежність, слабо розвинуті вольові якості, інфантилізм, привертання до себе уваги оточуючих, вибуховість, незрілість емоційної сфери. Типи реагування на хворобу: ергопатичний, неврастенічний, тривожний.

Хірургічна патологія: зміна особистості проходить різко, на відміну від терапевтичної патології, при якій зміни особистості відбуваються поступово.

Значимість психологічного операційного стресу (передопераційного і післяопераційного). Основними проявами стресу найчастіше є тривога, несподіваність хірургічного втручання застає пацієнта неспордівано і тому тяжко відбивається на його адаптації. Дуже тяжко звикає до післяопераційного статусу, в результаті чого формується висока тривожність, дисгармонійність настрою, агресивність до оточуючих, образа на весь світ, на життя, підвищена конфліктність, особливо у людей молодого віку. Особливі реакції можна очікувати від пацієнтів у якмих є трансплантологічне оперативне втручання, пов¢язане з особистісним конфліктом з причини пересадки органів іншої людини. При цьому страждає самооцінка, сприйняття себе як цілісної людини після операції (людині здається, що вона веде себе як пацієнт у якого взатий орган) і порушується сприйняття власноі схеми тіла. Пацієнти розрізняються по стратегії вибору методів лікування. 1 тип: пацієнт спрямований на психологічну стратегію “ уникнення невдачі” - відноситься до операції негативно, як до останнього засобу, і згоджується на операцію тільки після того, як використані всі інші засоби. В психічному статусі таких хворих спостерігається: підвищена тривожність, страх, плаксивість, акцентуація уваги на своїх самопочуттях і тяжкість хвороби перебільшується; 2 тип: пацієнт зі стратегією “ прагнення до успіху” самостійно звертається по допомогу; прагне скорше прооперуватися; прагне адаптуватися.

Передопераційна тривога - це типова реакція пацієнта. вона характеризується хвилюванням, непосидючістю, низьким рівнем концентрації уваги, рорушення сну, хвилуванням за майбутнє.

Післяопераційна тривога. Спостерігаїться: 1. агресивність, хвороблива подразливість, нездатність перенести страждання, замість того, щоб сприймати його як нормальний наслідок операції; 2. відсутність упевненості в благополучному закінченні операції, боязнь процедур, згадка про неприємні події . іпохондоія, пунктуальність, виконання призначень.

Перший тип реакції зустрічаєтьтся у невротиків з надконтролем та психічно здорових людей, чутливих до зовнішньої стимуляції.

Другий тип реакції зустрічається у хронічних невротиків і психічно здорових людей з тривожністю як рисою особистості.

Третій ттип реакції (мала ймовірність психічних розладів) характерний для психічно здорових гармонійних особистостей, з характерною високою відповідальністю за зовнішню ситуацію.

Дефекти тіла та органів чуття: хвороблива реакція пацієнта залежить від: 1.соціального статусу, професії, органу який втрачено (рука, нога, внутрішній орган), з¢являється сором, відраза до себе, особливо коли є дефекти обличчя, подразливість, чутливість, страшаться з¢являтися на людях, різко обмежують контакти з оточуючими, думають про самогубство, знижується самооцінка.

Черепно-мозкова травма. Завжди є порушення в емоційній сфері, які зберігаються дуже довго, або на пртязі всього життя, зміни в інтелекті (зокрема, в мисленні і пам¢яті), погіршення уваги, запальність, конфліктність, прагнення до вияснення відносин. Ці симптоми підсилюються, коли людина довгий час була без свідомості.