Риси культури ранніх палеоантропів[20, 42, 44, 45, 59, 60].

Ашельські стоянки (стоянки пізніх архантропів – людей попередніх та гейдельберзьких), які належать вже до середнього плейстоцену, характеризуються більшою різноманітністю ретушованих знарядь і помітним удосконаленням техніки їх обробки. Застосовується техніка «м’якого удару»: замість кам’яного використовується відбійник із твердих порід дерева або кістки. Внаслідок цього відколювалися довші й тонші відщепи. Знаряддя мали більш правильну форму, але для їх виробництва потребувалося значно більше праці й уміння. Це були перші вироби, котрі відповідали певним стандартам і виготовлялися за встановленими зразками. Ашельський тип культури був поширений в усьому світі, і тільки на Далекому Сході робили більш примітивні знаряддя з одним робочим краєм. Але згодом вони удосконалилися й у цьому регіоні, що мое свідчити про міграцію носіїв культури на схід та метисизацію.

В усіх популяціях гомінід спостерігалося багато загальних рис відносно трьох основних моментів праці: подібними були предмет праці, засоби праці й методи виготовлення знарядь. Предмети були такими ж як і в шельській культурі: камінь середніх розмірів і дерево, іноді кістка. Спеціальних засобів праці для отримання більш досконалих знарядь, як і раніше, ще не виготовляли. Іноді використовували вогонь і воду як спосіб впливу на предмет. Основним методом для виготовлення знарядь залишалося відбивання каменю. Суттєвою відмінністю, у порівннянні з шельскою культурою, було лише збільшення діапазону способів використання знарядь для того, щоб рубати, різати, підкопувати, виконувати більш тонкі операції з обробки шкір (зішкрябувати, зрізати тонкими шарами) тощо. Подібні прийоми застосування знарядь ще зосталися в межах задоволення безпосередніх біологічних функцій (їжа та оборона) і розраховані на контактну дію. Загалом техніка шеля й ашеля прогресувала в напрямі збільшення числа сколів для одержання певного знаряддя. Ашельські рубила (рис. 63) [20, 42, 130] мали більш правильну геометричну форму, що свідчить про подальший розвиток нервових процесів у людей того часу.Використовувалось Левалуазьке розщеплення нуклеусів, що дозволяло робити вироби пласкі з одного боку, черепахоподібні – з іншого, що робило можливим створення наконечників списів.

Рис. 63. Ашельське рубило[20].

Збільшення розмірів головного мозку відбувалося поступово без помітних стрибків, але спостерігалися певні якісні відмінності, пов’язані з особливостями трудових навичок [44, 45, 46]:

· змінювався розподіл уваги, котра концентрувалася на предметі праці. В численних дослідах було встановлено, що мавпи, навіть коли зосереджувалися на обробці якогось предмету, основну увагу звертали не на той об’єкт, котрий оброблявся, а на той, який знаходився в руці. Гомініді концентрували увагу вже на предметах праці, тобто на самих знаряддях;

· зростала зосередженість при виготовленні знарядь. Це було б неможливим без збільшення ролі вищого кіркового гальмування (осередок інтенсивного росту бічного краю лобових часток, поле 45 попереду від зони Брока). Диференціювалися силові прийоми (для створення рубила потрібні були удари з одним силовим навантаженням, а для ретушування – з іншим). Подібне гальмування одних процесів з метою переходу до інших у сучасної людини здійснюється лобовими частками. Крім того, без відповідного розвитку цих структур було б неможливим і виникнення членороздільної мови;

· другий осередок інтенсивного росту, характерний для людей ашельської епохи, був розташований попереду від премоторної зони і межував з центром Брока (поле 44). Його поява свідчила про те, що функція гальмування, котра досить добре була розвинена в ашельських людей, мала відношення не тільки до виготовлення знарядь, але і до вимовляння звуків. Внаслідок цього постало питання про можливість існування мови в пізніх архантропів. У сучасних людей звукова мова локалізована не тільки в центрі Брока, але і у тім’яно-скроневій та нижньо-лобовій ділянках. Усі ці структури вже достатньо розвинені в людей ашельської епохи внаслідок розвитку трудової діяльності, тому однозначно виключити можливість існування мови в цієї групи архантропів поки що не має достатніх підстав;

· потреба постійного зорового контролю за процесом виготовлення знарядь і кінцевим результатом. Особливість цього контролю – це багатоетапність зорової рецепції та постійне її співставлення з абстрактно задуманою формою. Це стало можливим після формування зворотної аферентації від зорового аналізатора, спрямованої на визначення необхідності продовження, зміни або припинення діяльності. Із цими властивостями психічного відображення пов’язані кіркові поля зорової зони, очнорухове поле № 8 лобової частки. В еволюційному плані спочатку сформувалася кора нижньо-тім’яної і тім’яно-висково-потиличної, а потім і лобової часток;

· формування ефекту випереджаючого відображення: людина почала використовувати відщепи (другорядний продукт праці), не дочекавшись остаточного виготовлення самого знаряддя. Стабілізувався цей процес, коли людина почала виготовляти знаряддя закріпленої форми із самих відщепів без багатьох проміжних етапів.

Еволюційний розвиток подібних перетворень головного мозку і психічного відображення, у сполученні зі специфікою трудових процесів, призвів до того, що верхній плейстоцен вже характеризувався однотипністю знарядь у Європі, Африці та Індостані. Це дозволяє припустити наявність універсальної моделі способу життя для усіх заселених районів. Іншими словами, у жодному регіоні Землі пристосування гомінід до середовища не могло здійснюватися тільки за рахунок суто біологічних адаптацій. Переважне виживання забезпечувалося зовсім іншими засобами: за допомогою свідомості, трудової діяльності і соціального спілкування. Такий адаптивний комплекс виявився універсальним і забезпечував виживання в усій Ойкумені (заселена людиною територія Землі).

Розвинені палеоантропи.

До вищезазначеної групи відносять передсапієнсів Африки та Європи (Homo svankompbensis, Homo steinhemensis, Homo aragonensis), неандертальця (Homo neandertalensis), іноді родезійську людину (Homo rodesiensis), денисівську людину (Homo denisoviensis). В вузькому розумінні – це європейський неандерталець, що існував в Європі з 500 тис. р. т. до 35 тис. р. т. Цей вид не є безпосереднім предком людини. Проте він приймав участь в формуванні геному Євразійського людства (1-4 % специфічних генів неандертальця у всіх неафриканців).

Неандертальці.

Неандертальці жили приблизно 500-35 тис. р. т. на великій території Східної півкулі: від Алтаю через Сер. Азію та Бл. Схід до Європи [20, 42, 44, 60, 130]. Вони виникли внаслідок еволюції європейської частини популяції гейдельберзької людини. До 200 тис. р. т. їх умовно називають європейськими передсапієнсами. До них належали люди з пещери Араго (Іспанія), Штейнгеймська людина (Німечина), людина з Вертерселеш (Угорщина), людина з Сванкомбпу (Англія). Для них характерно більше ознак, подібних до людей сучасного типу (легка статура, вище зріст, грацильніше кістяк, череп з тонкішими кістками, менше розмір надбрівного валику). Люди проживали на цей момент майже всюди. Тільки Америка й Австралія ще були безлюдними. Місця проживання неандертальців збігалися з ареалами стадних травоїдних тварин, яких використовували в їжу. Перевага при заселенні території надавалася відкритим, порослим травою переліскам, саванам, негустим листяним лісам середніх широт. Ненаселеними залишалися пустелі, тропіки, ліси, тундра. У лісах люди не жили через труднощі, пов'язані з полюванням, а в тундрі – через невміння ефективно захищатися від холоду. Ойкумена спочатку була привітна для неандертальців, але приблизно 200 тис. р. то. почалося похолодання. Сніг не встигав розтавати навіть за літо. У момент найбільшого просування льодовики вкрили понад 30% усієї суші, а товщина криги досягала двох кілометрів. Подібні кліматичні умови склалися внаслідок зміни кута нахилу осі обертання Землі навколо Сонця та її орбіти. Це і призвело до зменшення кількості сонячного тепла, яке доходило до Землі. Поблизу від льодовиків утворювалися заболочені рівнини і тундри, а на південь від них – холодні ліси і лісостеп. У помірних широтах Європи та Азії з'явилися арктичні тварини: мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді тощо. У тропічних районах Африки та Азії спостерігалася аридизація клімату, котрий ставав усе більш посушливим. Таким чином, у час становлення палеоантропів довколишній світ суттєво змінювався: рослини і тварини, усе середовище існування ставали іншими. Для виживання вже потребувалося набагато більше зусиль, що стимулювало розвиток інтелекту. Неандертальці мігрували за травоїдними тваринами і вчилися захищатися від холоду за допомогою одягу, вогню, штучних сховищ. У цей час, близько 100 тисяч років тому, з'явилися справжні неандертальці й перехід до них від більш ранніх форм завершився.

Морфологічні особливості палеоантропів(рис. 64) [20, 42, 44, 60, 130]. Зовнішній вигляд неандертальців відзначався такими особливостями: зріст – середній порівняно з сучасною людиною, статура дуже сильна; мішкувате тіло, кістки черепа товщі, ніж у сучасної людини; лобова частина черепа низька, великий надбрівний валик, підборідний виступ відсутній або виражений слабко, расові ознаки не виражені, череп мав шиньйоноподібну форму, розмір головного мозку збільшився до 1300-1700 см³, суттєво зросла мінливість його основних відділів, особливо лобових часток (рис. 64). Структура мозку ще залишалася досить примітивною. Зокрема, лобові частки, у яких розташовуються асоціативні центри і центри гальмування, були недостатньо розвиненими, тобто в неандертальців здатність до логічного мислення була обмеженою, вони відрізнялися різкою збуджуваністю в поведінці і не могли довго зосереджуватися на виконанні якоїсь роботи. Добре розвинені скронева і нижньо-тім'яна частки, що свідчить про цілком імовірну наявність членороздільної мови. Сильно розвиненими є потиличні зони мозку, що свідчить про гарний зір, можливо навіть вони могли краще бачити в темряві. У неандертальців існував підсвідомий контроль мови та поведінки, не пов'язаний зі свідомістю, що наближує їх до попередників.

Жінки неандертальці мали таз більш широкий, ніж у жінок людей сучасного виду. Проте дітей вони народжували з тим же об’ємом мозку, що й сучасні люди (400 см³). У дітей в 1, 6 років об’єм мозку був – 422 см³, в 2 роки – 436 см³. Проте дітей вони народжували рідше, ніж сучасні люди. Строк вагітності – 9 місяців. Роди протікали так само, як і у сучасних людей (2 повороти голови при проходженні через родові шляхи). Проте мозок у них після народження ріс інакше. В перший рік мозок у них ріс швидше, ні у сучасної людини, але проте надалі ріст уповільнювався. Далі була відсутня стадія глобуляризації мозку (у сапієнсів мозок стає компактнішим за рахунок росту вискових, тімяних доль та мозжечка).

Загалом для зовнішності палеоантропів характерним був дуже широкий діапазон морфологічної мінливості (рис. 64). Його межі перекривали сучасні. Це означає, що ті або інші риси неандертальців можна побачити у звичайних перехожих на вулицях

1	2
3	4
5	6
Рис. 34. Реконструкції зовнішньості неандертальців: 1 – гібралтарський протонеандерталець (людина з печери Араго); 2 – неандертальська дівчинка; 3, 4, 5 – неанертальці-чоловіки; 6 – неандерталка (Польша). [157, 165, 170, 172, 173]

1 2

Рис. 65. Реконструкція ендокранів неандертальця (1) та примитивної людини розумної в порівнянні (2) [143].

міста, але повного морфологічного комплексу, характерного для давніх людей, не буде ні в кого з наших сучасників. Багато антропологів вважало, що факт наявності в палеоантропів багатьох різноманітних морфологічних типів зі спорідненістю до сучасного свідчить на користь того, що майже всі їхні популяції стали предками Homo sapiens, хоча й еволюціонували з різною швидкістю. Тільки в Західній Європі, незважаючи на безліч знахідок, не виявлено проміжної ланки між неандертальським і сучасними типами. Це наводить на думку, що західноєвропейських або класичних неандертальців можна виключити з лінії, котра веде до людини розумної. Зникнення цієї групи палеоантропів могло статися внаслідок декількох причин, наприклад геологічних катастроф типу пересування льодовиків, про що побічно свідчать численні знахідки скелетів із слідами рахіту. Не виключається також і негативна роль ізоляції, яка зводила контакти між заходом і сходом до мінімуму. Проте останні дослідження палеогенетиків свідчать про те, що люди сучасного типу все ж містять генетичну інформацію якоїсь популяції неандертальця, скоріш за все близькосхідного. Гібридизація відбулася 120-80 тис. р. т., під час виходу представників неоантропів з території Африки.

Сапієнтація, завершилася десь за межами Європи, найвірогідніше в Африці (територія сучасної Ефіопії). Європейські неандертальці, були ослаблені тяжкою боротьбою за існування. Вони не витримали конкуренції й були витиснуті та винищені або частково асимільовані неоантропами, що прийшли ззовні. Причини їх вимирання можуть бути надзвичайно різноманітними: інцест, принесені неоантропами та їх собаками хвороби, зміни клімату, геноцид, тощо.

Культура неандертальців – мустьє[42, 46, 60]. Археологічна культура мустьє належить до середнього палеоліту, коли вперше почали заселятися ліси і пустелі. Виникла на базі ашельської культури. Використання нового середовища існування було б неможливим без прогресуючого розвитку інтелекту та виробничих навичок. Відбувалася прискорена еволюція знарядь. Протягом тисяч років не тільки намітилася регіональна спеціалізація, але й швидко зросла кількість та різноманітність кам'яного інвентаря. Неандертальці, що жили в суворих умовах Європи, активно використовували спосіб виготовлення знарядь, що активно використовувався вже гейдельберзькою людиною та називався левалуазьким розщепленням: дископодібний нуклеус обробляли відбійником, спрямовуючи удар до центру, і відколюючи відщеп за відщепом, поки від нуклеусу майже нічого не залишалося. Одержували 2 типи відщепів: тонкі, широкі (левалуа) та довгі – типу ножових пластин. Робочі краї відщепів додатково обробляли, використовуючи двобічну ретуш. Це була ера спеціалізованих знарядь, яких нараховувалося понад 60 видів, у тому числі скребла, ножі, гостроконечники тощо. Ні в однієї з груп неандертальців не було всіх цих знарядь, але інвентар кожної з них був достатньо різноманітним.

Загальні особливості трудової діяльності мустьєрців :

· використання кістки, головним чином, у вигляді коваделка або для підкладання при виконанні сколів чи ретуші;

· ретельне формування самого кремнієвого нуклеусу, від якого одержували відщепи правильної конфігурації;

· виготовлення знарядь, головним чином, не з нуклеусу, а з відщепів, що дозволяло одержувати гостроконечники та скребла (рис. 67, 68);

· створення знарядь, як і раніше, за допомогою розділення цілого на частини (альтернативна технологія з'являється лише в пізньому мустьє);

· використання відбивання та ударної ретуші як основного прийому обробітку каменю.

Рис. 66. Камяне скребло (культура Мустьє). Техніка Леваллуа[130].

Рис. 67. Знаряддя епохи Мустьє (скребла – верхній ряд, та гострокінцевики – нижній ряд)[130].

Прогресивний розвиток техніки виготовлення знарядь у мустьєрців забезпечувався шляхом зменшення числа сколів і збільшення різноманітності знарядь. Розвиток і специфіка трудової діяльності мустьєрців найтісніше пов'язані з будовою головного мозку і його диференціацією (рис. 65) [143].

Про це свідчать такі морфологічні зміни:

велика нерівномірність осередків інтенсивного росту лобових часток свідчить про першочергове значення саме цих мозкових структур для виживання тогочасних гомінід. Вони необхідні для узагальнення всіх нервових процесів, планування дій, абстрактних уявлень тощо;

· складна диференціація характерна для тім'яно-вискового комплексу, розвиваються зір і слух, які діють узгоджено при маніпулюванні;

· перебудова зон вторинного коркового аналізу тонких рухів під контролем зору. Це дозволяє гальмувати недоладні рухи, здійснювати переключення з одних рухів на інші й перетворювати окремі рухові акти в серійно організовані навички, виробляти нові стереотипи рухів;

· розвиток задніх третинних філогенетично нових кіркових полів 39 і 37: поле 39 об'єднує сигнали від кінестетичних, вестибулярних і зорових аналізаторів, здійснює орієнтацію в просторі, контролює просторові дії індивідів під час трудових операцій, які потребують чіткого уявлення про схему власного тіла. У сучасної людини це поле пов'язане також з усною мовою і контролем за діями інших. Поле 37 відповідає за координацію імпульсів від слухового і зорового аналізаторів (новий утвір кори – висково-тім'яно-потилична підобласть), зберігає зв'язки з більш давніми формаціями, котрі мають відношення до регуляції тонусу кори й афективних процесів. За його допомогою здійснюються складні функції збереження в пам'яті серій слів і фраз, просторової координації процесів, що виникають при орієнтації на місцевості (у лісі, степу, горах тощо), під час трудової та мовленнєвої діяльності. Як наслідок розвитку цих полів кори головного мозку в палеоантропів з'являються перші знаряддя, призначені для ураження віддаленої цілі (спис) і розвивається полювання. Для успішності подібної діяльності в давніх людей повинен був сформуватися цілий комплекс морфологічних та нейропсихічних особливостей (стійке стояння на двох ногах, збалансованість тіла під час кидання якогось предмета, розвинена здатність руки до утримання предметів, стереоскопічний зір, розрахунок сили кидання на певну відстань тощо);

· модифікація та ускладнення зон первинного (поле 17) і вторинного (поля 18, 19) зорового та первинного (поле 41) і вторинного (поля 22 і 42) слухового аналізів, які також мають велике значення для розвитку трудової діяльності, полювання і мови.

Формування відповідних нейрофізіологічних механізмів призвело до суттєвого зростання адаптаційних можливостей палеоантропів за рахунок удосконалення методів виготовлення знарядь і полювальної активності. Так, під час колективного полювання мустьєрці за допомогою вогню заганяли тварин у прірви та воду. Це дозволило значно поліпшити ефективність мисливської діяльності: збільшилася кількість видів тварин, на яких полювали. До них почали належати види, що швидко пересувалися: олені, коні, гірські козли, лосі, тури, слони, ведмеді, зубри, мамонти, носороги та інші великі звірі. Для обплутування ніг тварин використовували бола – вузькі смужки шкіри, на кінцях яких прив'язані камені. На дрібних тварин полювали жінки й діти. Рухливість індивідів, яка була необхідна для успішного полювання і збирання рослинної їжі, сприяла поширенню генів і швидкому розповсюдженню селекційно вдосконалених ознак.

У палеолітичний час відбувалося розселення у формі відгалуження: невелика група в декілька чоловік відокремлювалася від вихідної популяції й оселялася поряд, емігруючи поступово в усе більш віддалені місцевості. Одночасно йшла спеціалізація груп відповідно до умов середовища. Так, північні мустьєрці спеціалізувалися на вичинці шкір і виготовленні одягу. Сангоанці, предки власне людини сучасного типу, що жили на південь від Сахари, були мисливцями, знавцями лісу, для яких принцип «лови, що ловиться» уже перестав бути актуальним. Проте, на рівнинах Центральної Європи не було лісів і неандертальці для виготовлення знарядь замість дерева використовували кістки. У посушливих районах сангоанці виготовляли посудини для зберігання води з яєчної шкаралупи страусів.

Швидко зростало число стоянок. Ріст населення був зумовлений умінням людини більш ґрунтовно експлуатувати природні ресурси в найрізноманітніших екологічних умовах, де люди могли тепер існувати. Внаслідок цього на Землі майже не залишилося незайнятих екологічних ніш, а тривалість життя зросла таким чином, що вже 38% населення доживало до 11, а половина – навіть до 20 років.

Соціальна організація неандертальців[42, 42, 42, 60].

Палеоантропи жили невеличкими групами по 20-35 чоловік у печерах, або штучних спорудах, вели осілий спосіб життя, уміли будувати примітивне житло висотою до 3м і площею 9 х 7м. Іноді вони використовували камінь, з якого будували майе справжні будинки. Іноді для каркаса використовували кістки мамонта і гілки, на які натягали шкіри. Стоянки знаходилися вже не тільки біля води, але й на узліссях. Неандертальці займалися збиральництвом і мисливством. Мешкали вони невеликими кровноспорідненими спільнотами з 2-4 сімей, у яких існував чіткий статевий і віковий розподіл праці: чоловіки полювали, жінки вели домашнє господарство, берегли вогнище, доглядали дітей.

Активне використання вогню почалося ще за доби людини випрямленої. Деяким дерев'яним предметам за його допомогою надавали певну форму, робили кийки з одним або двома загостреними кінцями, короткі палиці-копалки. Зароджується абстрактне мислення, з'являються зачатки мистецтва і суспільної свідомості. Формується новий вид самосвідомості: піклування про явища, які не мають безпосереднього відношення до задоволення суто біологічних потреб (харчових, питних, статевих та інших безумовних рефлексів). Для пізніх неандертальців, що жили приблизно 70-40 тисяч років тому, характерними стають поховання. Знайдені останки орієнтовані у напрямку схід-захід, тобто можна припустити, що ці поняття вже були знайомими для палеоантропів. Це свідчить про початок формування в неандертальців перших уявлень про пересування світил і їх зв'язку з небіжчиками. Зустрічається чимало і загадкових поховань. Наприклад, в одній могилі були знайдені скелет і череп, розташовані на відстані метра один від одного, при цьому череп виявився прикритий трикутною плитою. Причина подібного ритуалу залишилася невідомою. Для поховання використовувались не тільки природні заглиблення, але і спеціально зроблені виїмки, що розміщувались на периферії печер, тобто неандертальці відокремлювали небіжчиків від світу живих, але не виключали з нього. Для багатьох поховань характерними є різноманітні знаряддя, котрі знаходяться поряд із мерцем. Вони, швидше, мали слугувати померлим у їх потойбічному житті. У великій Шанідарській печері в Курдистані, на межі Ірану, Іраку і Туреччини в неандертальських похованнях було знайдено залишки яскравих квітів з лікарськими властивостями. За цією ознакою всю групу назвали «квітковими людьми». Подібні численні знахідки свідчать про те, що в пізніх мустьєрців уже виникло уявлення про потойбічний паралельний світ, із яким пов'язане було життя тих людей, які ще залищались живими. Організація спеціальних поховань, тобто піклування живих про мертвих, ніби стверджує, що якийсь важливий компонент людського життя не вмирає і продовжує існувати десь після смерті в якійсь іншій формі. Для всіх народів, що знаходились на стадії докласового суспільства, характерною була різка двоїстість у відношенні до небіжчиків: за ними тужили, піклувалися про відповідне поховання, але і боялися, що так звані «живі» мерці можуть нашкодити людям. Вважали, що від них виходить якийсь таємничий, шкідливий для живих вплив, результатом якого може бути хвороба або смерть. Щоб нейтралізувати цей вплив, мертвих зв'язували, закладали каменями повністю або частково (придавлюючи голову і плечі), палили вогнища над тілами мертвих, насипали своєрідні кургани з ґрунту чи каміння для надійності ізоляції мерця, розсипали пісок навколо могил (щоб переконатися в тому, що небіжчик не виходив назовні). Це було усвідомлення небезпеки, пов'язаної з розкладанням мертвого тіла, в ілюзорній формі. Судячи з етнографічних даних, шкідливий вплив, який виходить від мертвих, сприймався як такий, що має обов'язковий характер і загрожує, насамперед, близьким небіжчика (існує недовго, поки йде процес розкладання, і зникає після цього, заразливий для тих людей з оточення померлого, котрі були з ним у контакті).

У пізніх неандертальців зародилась полювально-промислова магія і тотемізм (поклоніння певним предметам, які мають священне значення). Поява подібних уявлень тісно пов'язана з усвідомленням спільності людини із середовищем у наочній і одночасно уявній формі. Такі погляди на зовнішній світ реалізувалися, наприклад, у тому, що сформувалася традиція зберігати кістки, голови і черепи забитих тварин. Вона виявилася дуже стійкою і досягла сучасних культурних шарів навіть у тих країнах, що вважаються цивілізованими, а не тільки в примітивних племенах. З мисливською магією пов'язані спроби керувати прихованими силами, котрі заважають полюванню. Наприклад, у печері відьом, розташованій на захід від Генуї, виявлений сталагміт, що нагадує тварину, у який неандертальці кидали грудки глини. З цією ж метою вони спеціально ліпили постаті тварин. Є дуже серйозні підстави для припущення про те, що в Середнїй Азії існував культ оленя, а у Швейцарії – культ ведмедя. Наприклад, у печері, розташованій у Швейцарських Альпах на висоті 2,5 км, знайшли кубічну споруду із каменів, у якій знаходилося 7 ведмежих черепів, а в нішах печери ще – 6. У Франції знайшли печеру, що вміщувала понад 20 ведмежих черепів, а в одній з австрійських печер знаходилися кістки приблизно тридцяти тисяч ведмедів. При цьому варто мати на увазі, що печерні ведмеді – це дуже небезпечні хижаки зростом понад три метри і впоратися з ними було досить важко.

Виникнення подібних культів і вірувань як спроб осмислення певних явищ пов'язане з особливостями практичної діяльності мустьєрців. А саме, у своєму повсякденному житті вони зустрічалися з двома її типами: діяльність, результати якої залежали, у першу чергу, від самої людини, та діяльність, результати якої були опосередковані грою випадку і містили значну частку невизначеності. Межа між ними дуже відносна і є багато проміжних варіантів. Вирішення цієї проблеми і прогнозування можливих наслідків розвитку тієї чи іншої ситуації при дитячому стані розуму людства неминуче призводило до висновку: існують якісь сили, що впливають на результати діяльності, а тим самим і на все життя людей. Складалося уявлення про владу цих сил над людиною, про її безпомічність перед ними. Виникав ілюзорний світ із уявними, а не дійсними зв'язками (кореляціями). Орієнтація в такому світі досягалася за допомогою своєрідних дій, ритуалів. Багато в чому це були імітації певних рухів під час полювання або іншої практичної діяльності. Внаслідок цього учасники подібних ритуалів виявлялися краще навченими, що і дозволяло більш ефективно та надійно досягати певного результату. Але одночасно підкріплювалося хибне уявлення про те, що можна за допомогою відповідних маніпуляцій закликати на допомогу могутні потойбічні сили, котрі виконають за людину найважчу частину роботи, принесуть добробут і щастя, або навпаки, покарають злодіїв. Таким чином, позитивне, адаптаційне значення ритуалів полягало в тому, що вони були одним із шляхів накопичення практичного досвіду і його передачі наступним поколінням. Крім того ритуали виконували роль своєрідного психотерапевта, стабілізуючи психіку людини. В той час люди надто часто стикалися з явищами, значення яких вони не могли усвідомити або пояснити. Такі ситуації невпевненості в адекватному сприйнятті подій зовнішнього світу та в здатності впоратися з ними власними силами досить погано впливають на психіку. Внаслідок цього значно зростала залежність людей від інших членів угруповування (поряд майже завжди можна було знайти того, хто знав, що робити). Спільне виконання певних ритуалів створювало ілюзію захищеності та впевненості в собі. Для регулювання суспільних відносин і забезпечення стабільності соціальної організації як середовища існування людей необхідні були певні “законодавчі” норми. Вони становили собою безпосереднє продовження суто біологічного пристосування до середовища за рахунок підпорядкування поведінки особини законам групи. У людських співтовариствах їм на зміну прийшли правила регуляції структури роду і розподілу праці. Наприклад, колективне полювання для чоловіків і збирання їстівних рослин для жінок і дітей. Формуються правила упорядковування “зовнішніх” стосунків з представниками інших колективів людей. Подібна регламентація життя неминуче пов'язана з певними обмеженнями індивідуальних бажань і підкоренням їх інтересам суспільства, що неможливо без становлення відповідних гальмуючих нейропсихічних механізмів. Обмеження дій, особливо спрямованих на задоволення найважливіших біологічних потреб, означало виникнення конфлікту. Палеонтологічні свідчення про такі конфлікти у вигляді кісток, ушкоджених знаряддями, належать саме до цього часу. Не виключається можливість, що порушників спокою навіть їли (конкурентний канібалізм), оскільки були виявлені сліди обвуглення на кістках, роздрібнені кістки, а також такі, що розколоті уздовж для добування мозку. Для життя соціуму того часу характерні не тільки конфлікти, але і толерантність, піклування про непрацездатних. Про це свідчать знайдені кістяки людей, які після травм жили досить тривалий час (навіть сліди трепанації черепа, ампутації кінцівок), що було б неможливим без допомоги інших членів угруповування. Неандертальці не залишали поранених на полі бою. Внаслідок регуляції внутрішньосуспільних відносин формуються соціальна свідомість і самосвідомість, які узгоджували бажання індивіда з потребами колективу, у якому він жив. Іншими стають і головні гаранти існування групи. Надзвичайно важливого значення набувають знання, тобто інформаційне забезпечення. Разом з трудовою діяльністю воно дозволяло суттєво збільшити ареал існування неандертальців. Накопичення та зберігання навичок і знань стали життєвою необхідністю. На додаток до генетичної пам'яті й навчання з'явився ще один інститут суспільної пам'яті - учитель і почала формуватися нова система передачі інформації. З функціями соціума як життєздатної, адаптивної системи пов'язана і поява табу, моралі, законів, а пізніше, і релігії.

Важливу роль у соціалізації відіграла мова. Цікавим є питання про те, чи була вона у неандертальців. Судячи з вимірів шийних хребців і основи черепа муст'єрців, визначили формулу голосового апарата, у який входять порожнини носа, рота, горла та інші ознаки. Був зроблений висновок, що в неандертальців анатомічна будова глотки відрізнялася від тієї, яка є в сучасної людини. Палеоантропи не могли вимовляти голосні а, у, і, о, а також приголосні - г, к. Використовували, головним чином, звуки и, е, ие, иа. Мова була більш повільною та високою.

Родезійські люди, що жили на території Африки, мали більш сучасну будову глотки, а близькосхідні – майже сучасну, тобто люди цих регіонів могли користуватися для комунікації значно більшою кількістю звуків. Але під час оцінки рівня розвитку мови в різних популяціях палеоантропів слід враховувати і такий факт: для початкової стадії розвитку мови немає необхідності у великому запасі слів. Позначення словами тільки основних понять, які необхідні для достатньо вдалого полювання і збирання, виробництва знарядь і готування їжі, може цілком задовільно забезпечити спілкування в межах групи. Крім того, навіть така мова стає основою для більш тісного об'єднання індивідів і розвитку суспільної свідомості, засобом підвищення загальної ефективності колективу. Мовна специфіка пов'язана з регіональною спеціалізацією і різноманітністю екологічних ніш, які займали палеонтропи. Подальше пристосування до середовища здійснювалося вже за допомогою цієї нової адаптації.

У неандертальців з'являється естетичне почуття, про що свідчить використання таких барвників, як жовта і червона охра, окис марганцю, мідний колчедан, тощо. Їх наносили у вигляді порошку і за допомогою тонких паличок, котрими явно терли по м'якій поверхні, можливо, по людській шкірі. Це дозволяє припустити наявність у палеонтропів ритуального розфарбовування. У деяких випадках зафіксовані натяки на існування символічного значення предметів у вигляді паралельних і попарних борозен та подряпин на гальці й кістках. Було встановлено існування зв'язку між естетичнм почуттям і трудовою діяльністю. Відомо, що в ході чуттєвого сприйняття життєвих явищ у тварин і людей виникає емоційне ставлення до них. Уже в найпростішій обробці матеріалів, у наданні їм доцільної форми людина почала бачити не тільки корисність, але й красу. Із часом потреба в красивих предметах, які оточували людину, почала впливати і на суспільні відносини, призвела до виникння мистецтва. Найдревніший відомий музичний інструмент – кістяна флейта з 4 отворами – належить неандертальцям. Неандертальці вміли використовувати саморобні інструменти й зброю. Тобто неандерталець певним чином нагадував вже сучасних людей. Проте лише частково прийняв участь в генезі людини сучасного виду. На рис. 68 ми можемо бачити порівняння між зовнішнім виглядом людини гейдельберзької, неандертальця та сучасної людини.

Рис. 68. Порівняння давніх людей: гейдельбержець, неандерталець та давня людина розумна [158].

Рис. 69. Етапи еволюції роду Homo (людина) [171].

Аналізуючи археологічні та етнографічні дані, учені прийшли до висновку, що в будь-якому первісному суспільстві всі прояви практичного і духовного життя людини настільки переплітаються, що майже неможливо провести межу між трудовими процесами, полюванням, магією і мистецтвом. Подальший прогресивний розвиток цих процесів пов'язаний із становленням фізичного і нейропсихічного типу неоантропів з притаманними їм особливостями трудової діяльності й соціальної організації життя.

Еволюція сучасної людини була переважно повязана з еволюцією африканських популяцій гейдельберзької людини, які й були безпосередніми предками неоантропів. Це добре видно зі схеми на рис. 69 [171].