Особливості об'єктів, предметів і суб'єктів соціальної роботи

Соціальна робота як наука та професійна діяльність має власні об’єкт, предмет і суб’єкт.

Загально філософське тлумачення поняття «об’єкт» (від лат. Objicio – кидаю вперед, протиставляю) передбачає, що це - елемент дійсності, на котрий спрямована активність суб’єкта в його предметно-практичній та пізнавальній діяльності [49, с.126]; соціальна реальність та її різні сторони і відношення [116, с.248]. Певна частина або ж фрагмент об'єкта становить собою предмет науки чи дослідження. В одному і тому ж об’єкті може бути виділено багато предметів дослідження. Необхідність виокремлення об’єкта і предмета будь-якої галузі знань зумовлюється передусім науково-пізнавальною та практичною метою дослідження чи діяльності. Виділення з усієї соціальної реальності (об'єкта) певної частини (предмета) зумовлюється проблемною ситуацією, тобто необхідністю подолати, вирішити деяке соціальне протиріччя.

Щодо соціальної роботи наведені вище міркування можуть бути використані таким чином. Оскільки основним завданням соціальної роботи як діяльності є створення умов для поліпшення соціальної ситуації особистості (чи групи), то об’єктом соціальної роботи може виступати сама особистість (або група), що перебуває в скрутних життєвих обставинах, інакше кажучи – клієнт соціальної роботи. Тоді як предметом є сама проблемна ситуація, на вирішення (пом’якшення, розв’язання) якої спрямована активність соціальних працівників та клієнтів. Слід зауважити, що особистість (людина) або група людей є об’єктом вивчення більшості гуманітарних наук. Але кожна з них має власний предмет дослідження. Наприклад, у медицині це – здоров'я людини, в психології – психіка, психічні стани, процеси, в соціології – групи та відносини в них та ін. Однак, специфікою соціальної роботи є те, в ній особистість розглядається не лише в системі суспільних взаємин, чи з точки зору її внутрішнього світу та проблематики, але в першу чергу, як особа (група), котра потрапила в скрутну життєву ситуацію. Причому, ця ситуація є скрутною не лише суб’єктивно, але

містить чи може нести фізичну чи психічну загрозу або самій особистості, або ж її найближчому оточенню чи суспільству в цілому.

Важливо зазначити, що на разі науковці ведуть дискусії з приводу визначення тих, хто входить до групи об’єктів соціальної роботи. Зокрема, під об’єктом соціальної роботи І.І.Мигович та М.П. Лукашевич [60, с.12] розуміють усіх, хто потребує допомоги незалежно від її характеру та специфіки. Інші науковці [113, с.19] відзначають, що з’явилось чимало термінів для позначення об’єкта соціальної роботи, зокрема: той, хто потребує допомоги, хто зазнав насилля, пацієнт, хвора людина, зубожіла людина, клієнт тощо. Не можемо не погодитись із вказаними вище авторами, що термін «клієнт» може бути узагальненим відображенням суті об'єкту соціальної роботи.

Щодо суб'єктів соціальної роботи, то для кращого розуміння суті даного поняття скористаємось знову ж таки соціально-філософським визначенням: суб’єкт соціальний (від лат. Subjectum – людина/ підкладене) – індивід або соціальна спільнота, яка спрямовує на зовнішній світ своє пізнання і дію [116, с. 382]. Перетворення індивіда (спільноти) на суб’єкт відбувається через його взаємодію з іншими людьми, в спільній діяльності. Отже, в соціальній роботі суб’єктами можуть називатись усі ті, хто її здійснює (тобто сприяє перетворенню, зміни соціальної ситуації клієнта) – соціальні працівники, волонтери, соціальні служби (державні та недержавні), благодійні організації тощо.

Таким чином, соціальна робота – це своєрідна взаємодія об’єкта та суб’єкта (соціального працівника, соціальної служби з клієнтами) результатом якої є допомога людям у розв’язанні їх життєвих скрутних ситуацій. Основним суб’єктом соціальної роботи, її центральною дійовою особою є соціальний працівник. Однак, найчастіше для ефективного вирішення проблем буває недостатньо діяльності одного соціального працівника. Йдеться про необхідність розглядати суб’єктів соціальної роботи більш широко – не лише на особистісному рівні (соціальні працівники, волонтери та ін.), але і на соціальному рівні - як організацію установ та закладів соціальної роботи, або, навіть, цілих соціальних інституцій. Керівну та координуючу роль в цьому відіграє держава, створюючи систему соціальних установ, організацій та інституцій соціальної роботи.

Існує чимало спроб опису та класифікації об’єктів і суб’єктів соціальної роботи. Так, у підручнику за ред. В.І. Курбатова [105, с.84] пропонується поділяти об’єкти соціальної роботи на такі групи: соціально-незахищені групи; маргінальні групи; люди з відхиленнями у поведінці. Практично об’єктами соціальної роботи виступають: люди похилого віку, люди з функціональними обмеженнями, люди,

що втратили годувальника, діти-сироти, безпритульні, біженці, мігранти, безробітні, малозабезпечені, діти та молодь з девіантною поведінкою, узалежнені особи, неблагополучні сім'ї, жінки, що потерпіли від насильства та ін.

Згідно класифікації, представленій в іншому навчальному посібнику [113, с. 20] суб’єкти соціальної роботи можуть бути поділені на такі групи:

1. Організації, установи, соціальні інститути суспільства.

2. Громадські, доброчинні організації, фонди різного профілю, приватні соціальні служби тощо.

3. Люди, котрі виконують функції соціального працівника як професіонали чи на громадських засадах.

4. Викладачі, а також ті, хто сприяє формуванню знань, умінь і навичок.

5. Ті, хто займається дослідницькою діяльністю у соціальній сфері.

Ще одна досить цікава з практичної точки зору класифікація соціальних організацій як суб’єктів соціальної роботи представлена в навчальному посібнику М.П. Лукашевича та І.І. Миговича [60, с. 13], де виділяють певні критерії поділу. Так, за критерієм рівня діяльності автори розрізняють такі організації:

1. Міжнародні (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір.

2. Загальнодержавні (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.).

3. Регіональні (територіальні центри обслуговування одиноких непрацездатних громадян, управління праці та зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій розрізняють:

1. Розробка політики та планування, окреслення меж служб (Верховна Рада і місцеві ради народних депутатів, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів).

2. Забезпечення всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та функціонування служб (міністерства і відомства).

3. Створення системи, управління цією системою, розв’язання певного кола проблем (Державний центр зайнятості, Державний центр соціальних служб для молоді).

4. Розв’язання проблеми як окремої ситуації (робота професіоналів – соціальні працівники, правники тощо).

5. Розв’язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми і направляють клієнтів до відповідних

спеціалістів).

За критерієм підпорядкованості – розподіляють соціальні служби по їх вертикальній структурі.

Таким чином, об’єкти та суб’єкти соціальної роботи характеризуються широкою різноманітністю. Їх особливості залежать від багатьох чинників: від конкретної професійної ситуації, від специфіки проблем особистості, від існуючої структури органів соціальної роботи в суспільстві, від обраної моделі професійної діяльності, від того, на якому рівні здійснюється соціальна робота (індивідуальному, груповому, суспільному тощо) та ін. Інформація про організацію діяльності деяких організацій і закладів, що виступають суб'єктами соціальної роботи в Україні представлена у додатках.