Найменування суду, до якого подасться заява про перегляд; 6 страница

-------------------------------------------------------------------------------------------- 997

Конституційного Суду України у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України).

6. Главою 37 КПК врегульовані особливості кримінального провадження, що стосуються здійснення повідомлення про підозру, затримання, обрання за­побіжних заходів у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту. Всі інші правила кримінального процесуального закону застосовуються у справах щодо категорії осіб, визначених коментованою статтею, без будь-яких винятків.

С т а т т я 481. Повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генераль­
ним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Респу­
бліки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України,
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахун­
кової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контроле­
ру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора
України - Генеральним прокурором України;

3) судді КонституційногоСуду України, професійному судді, присяж­
ному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Гене­
ральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального
прокурора України.

1.У цій статті йдеться про початок кримінального переслідування (вру­
чення повідомлення про підозру) конкретної особи, яка входить до кола осіб,
визначених у ст. 480 КПК.

2. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушен­
ня депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, сільському, селищному, міському голові може бути здійснено відповід­
но Генеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора
України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або
Севастополя у межах його повноважень (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про статус
депутатів місцевих рад»).

3. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення
може бути здійснено Уповноваженому з прав людини лише Генеральним про­
курором України (ч. З ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини»),

4. Повідомлення про підозру повинні вручати лише посадові особи, ви­
значені у коментованій статті. Вручення повідомлення про підозру не тією по­
садовою особою, яка визначена у коментованій статті, тягне за собою визнання
цього акта незаконним. Змінити повідомлення про підозру (ст. 279 КПК) має

998 _______________________________________________________________

право винятково та посадова особа, яка про нього повідомила. Зміна підозри має спричинювати ту ж саму процедуру, що й вручення підозри, якщо нова підозра містить інформацію про вчинення більш тяжкого злочину або суттєво змінюється за фактичними обставинами.

5. Про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом
України, та суддів див. коментар до ст. 154 КПК.

6. Кримінальне обвинувачення визначене Європейським судом з прав
людини як офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що
вона підозрюється у вчиненні кримінального злочину (Рішення ЄСПЛ у справі
«Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (1982 р.). Тому повідомити
про підозру народного депутата України, професійного суддю, суддю Консти­
туційного Суду України можна лише після надання згоди на це Верховною Ра­
дою України.

Стаття 482. Особливості порядку притягнення до кримінальної від­повідальності, затримання і обрання запобіжного заходу

1. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обви­
нувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради
України.

2. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата
України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у
вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійсне­
но без згоди Верховної Ради України.

3. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його
особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщен­
ня, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­
графної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому
числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права
і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо
Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримі­
нальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію
неможливо.

4. Особливості порядку притягнення народного депутата України до
відповідальності визначаються Конституцією України, Законом України
«Про статус народного депутата України», Регламентом Верховної Ради
Українита цим Кодексом.

1. Особливий порядок затримання і обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального ви­року судом стосується лише двох категорій осіб: народних депутатів і суддів. Для затримання і обрання щодо них зазначених запобіжних заходів обов'язково має бути отримана згода Верховної Ради України.

-------------------------------------------------------------------------------------------- 999

Попереднє отримання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності не надає органам досудового розслідуван­ня і прокуророві права затримувати депутата (Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003 у справі за конституційним подан­ням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень чч. 1, З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, чч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністер­ства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України). Для вжиття заходів, передбачених цією статтею, має бути отримана окрема (додат­кова) згода Верховної Ради України.

2. Під заходами, про які йдеться у ч. З коментованої статті, слід розумі­
ти слідчі та інші процесуальні дії слідчого, прокурора, що обмежують права і
свободи народного депутата, передбачені законодавством. Надання Верховною
Радою України згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відпо­
відальності є правовою умовою провадження процесуальних дій, обумовлених
ситуацією провадження і необхідних для встановлення обставин, передбачених
ст. 91 КПК. Однак слідчий, прокурор під час провадження щодо народного депу­
тата навіть у випадку надання згоди на притягнення його до кримінальної відпо­
відальності повинні відшукувати інші способи отримання інформації. І лише у
разі відсутності таких способів застосовувати ті, якими обмежуються його права
і свободи.

3. Після ухвалення обвинувального вироку суд вправі самостійно обрати
запобіжний захід щодо засудженого судді або народного депутата, наприклад, з
метою забезпечення виконання вироку.

Стаття 483. Інформування державних та інших органів чи службо­вих осіб

1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомля­ються:

1) щодо адвокатів - відповідні органи адвокатського самоврядування;

2) щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього Кодек­
су, - органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають
за заміщення їхніх посад.

1. Коментована стаття визначає суб'єктів, яких необхідно поінформувати
про застосування запобіжного заходу та/або ухвалення вироку щодо окремої
категорії осіб.

Відповідних суб'єктів слід повідомляти про обрання будь-якого із запо­біжних заходів, передбачених главою 18 КПК.

2. У разі, якщо обрано запобіжний захід або ухвалено вирок щодо:
народного депутата України; Уповноваженого Верховної Ради України з

прав людини; голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника,

1000 ________________________________________________________________

головного контролера та секретаря Рахункової палати, повідомляють Верховну Раду України (інформація направляється на ім'я голови Верховної Ради Укра­їни);

суддів загальних судів - Президента України, якщо суддя перебуває на по­саді до 5 років, Верховну Раду України, якщо суддя обраний безстроково;

суддів Конституційного Суду України - залежно від того, хто призна­чив конкретного суддю на цю посаду, - Президента України, Верховну Раду України, з'їзд суддів України (про порядок скликання з'їзду суддів України див. ст. 124 Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суд­дів»);

кандидата у Президенти України - Центральну виборчу комісію;

депутата місцевої ради, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільського, селищного, міського голови - відповідну місцеву раду (ін­формація направляється на ім'я голови місцевої ради);

адвоката - відповідну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;

Генерального прокурора України - Президента України;

Заступника генерального прокурора України - Генерального прокурора України.

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

§ 1. Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх

Стаття 484. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх

1. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визнача­
ється загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей,
передбачених цією главою.

2. Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, втому числі,
якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б
одна з якихє неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально упо­
вноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення
досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Під час кримінального про­
вадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо
застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор,
слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані
здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний
уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним
особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значен­
ня, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень
та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного
впливу на неповнолітнього.

3. Положення цього параграфу застосовуються у кримінальному про­вадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягни вісімнадцятирічного віку.

1.Кримінальне провадження, особливості якого регламентовані коменто­ваною главою, стосується підозрюваних і обвинувачених, які на момент про­вадження досягай віку кримінальної відповідальності (16 чи 14 років), але не досягли повноліття (18 років).

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди мають зважати на ту обставину, що у цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відста­ють від дорослих. Життєвий досвід у них ще є недостатнім, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та вибирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

Згідно зі ст. 22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Лише за вчинення окремих злочи­нів кримінальній відповідальності підлягають особи у віці до 14 років (перелік таких злочинів визначений ч. 2 ст. 22 КК).

Загальні особливості кримінального процесу визначаються положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з

1002 _______________________________________________________________

якою «стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їхньому перевихованню».

2. На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповно­
літніх Генеральна Асамблея ООН розробила Мінімальні стандартні прави­
ла Організації Об'єднаних Націй щодо відправлення правосуддя стосовно
неповнолітніх, більше відомі як «Пекінські правила» (1985 p.). Ці Правила
передбачають:

наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповно­літніх, відповідної кваліфікації;

побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповно­літнім через непотрібну гласність або через шкоду їхній репутації тощо; створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх.

3. Під час кримінального провадження щодо неповнолітніх слідчим, про­
курорам, судам потрібно керуватись як загальними положеннями КПК, так і
спеціальними нормами, що містяться у цій главі. Зокрема, щодо підвищення
рівня захищеності прав неповнолітніх у кримінальному провадженні.

Правила кримінального провадження щодо неповнолітніх встановлені не лише нормами цієї глави, а й ч. 2 ст. 10, п. 1 ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ст. 44, ч. 4 ст. 135, ч. З ст. 140, ч. 2 ст. 213, ст. 226, ст. 227, п. 11 ч. 1 ст. 368 та іншими.

4. Підслідність кримінальних проваджень щодо неповнолітніх визнача­
ється згідно зі ст. 216 КПК.

5. Спрощення процедури кримінального провадження щодо неповноліт­
ніх не допускається, за винятком спрощень, передбачених главою 25 КПК.

6. Якщо кримінальне правопорушення вчинене особою, яка досягла віку
11 років, але не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (16 чи
14 років), то провадження здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2
глави 38 КПК.

Особа вважається такою, що досягла певного віку (11, 14, 16, 18 років), з початку доби, що йде за днем народження.

7. Під час досудового і судового кримінального провадження щодо непо­
внолітніх останнім має бути реально забезпечено їхнє право на захист, оскільки
порушення такого права є істотним порушенням кримінального процесуаль­
ного закону (п. З ч. 1 ст. 409 КПК), а тому призводить до скасування вироку. У
зв'язку з цим під час підготовчого провадження щодо особи, яка обвинувачу­
ється у вчиненні злочину у віці до 18 років, суддя повинен з'ясувати, чи не було
порушено її право на захист, а також вжити передбачених законом заходів до
його забезпечення під час судового провадження.

Слід пам'ятати, що участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлен­ня факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа

--------------------------- ____________________________________ 1003

є повнолітньою (п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК). При цьому не має значення, чи досяг підозрюваний (обвинувачений) на момент провадження віку 18 років.

Здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

У разі, якщо право на захист було порушено при вчиненні окремих про­цесуальних дій, суд не вправі використовувати відповідні протоколи як джерела доказів на обгрунтування висновків про винуватість неповнолітнього у вчинен­ні кримінального правопорушення.

8. Такі особливості судового розгляду, як участь законного представни­
ка обвинуваченого чи представників служби у справах дітей, порядок виклику
обвинуваченого, віддання його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників,
адміністрації дитячої установи, виділення в окреме провадження щодо кримі­
нального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, до осіб, які на час кримі­
нального провадження досягли повноліття, не застосовуються. Проте апеляцій­
ні чи касаційні скарги законного представника неповнолітнього засудженого,
якому на час перевірки справи в суді апеляційної чи касаційної інстанції випо­
внилося 18 років, підлягають розгляду на загальних підставах.

9. Суди при призначенні покарання неповнолітнім повинні дотримуватися
принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації по­
карання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його ви­
правлення, виховання та соціальна реабілітація.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин (кримінальне правопору­шення), згідно з п. З ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання. Вона обов'язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи повноліття. Залежно від конкретних обставин кримінального провадження суди повинні враховува­ти як такі, що пом'якшують покарання, й інші обставини, перелічені у ч. 1 цієї статті, а також обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпеки злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо).

При призначенні неповнолітньому покарання, крім передбачених у ст.ст. 65-67 КК обставин, суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають ураховувати також умо­ви його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші осо­бливості його особи. Висновки суду про наявність чи відсутність обставин, які пом'якшують покарання неповнолітнього, мають бути вмотивовані у вироку.

10 .При вирішенні питань про відшкодування збитків, заподіяних злочин­ними діями неповнолітніх, вчиненими до 1 січня 2004 p., суди повинні керу­ватися відповідними положеннями Цивільного кодексу УРСР, а після 1 січня 2004 р. - чинного ЦК України.

При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст.ст. 446 і 447 ЦК УРСР за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцятирічного віку, від­повідають його батьки (усиновителі) чи опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за

1004 _______________________________________________________________

заподіяну ним шкоду на загальних підставах. Лише в разі, якщо у нього немає на правівласності майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподі­яної ним шкоди, вона повністю або у відповідній частині відшкодовується його батьками (усиновителями) чи піклувальниками.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану ним шкоду на загальних підставах, лише в разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшко­довується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його батьками (уси-новлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. У таких випадках зазначені особи можуть визнаватися цивільними відповідачами.

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодову­ється ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішен­ням суду (ст. 1182 ЦК).

На правовідносини, які виникають у зв'язку із заподіянням моральної шкоди злочинними діями неповнолітніх, поширюються загальні правила ци­вільного законодавства України.

У разі повного відшкодування неповнолітнім завданої шкоди і примирен­ня з потерпілим суди мають обговорювати питання про звільнення неповноліт­нього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК або враховувати цю обставину як таку, що пом'якшує покарання.

11. Пленум Верховного Суду України у п. 21 своєї постанови від 16 квіт­ня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» рекомендує судам активніше залучати гро­мадськість до вирішення питань, які виникають при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових рішень щодо них. Пленум Верховного Суду України рекомендує судам всіляко підтримувати ді­яльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгля­ду справи досягнути примирення між неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим - надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформу­вати обвинувачених та їхніх законних представників про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення конфлікту та досягнення прими­рення. Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим, відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди можуть бути підставами для звільнення від кримінальної від­повідальності або враховані як обставини, що пом'якшують покарання.

Стаття 485. Обставини, що підлягають встановленню у криміналь­ному провадженні щодо неповнолітніх

1. Під час досудового розслідування та судового розгляду криміналь­них правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбаче­них статтею 91 цього Кодексу, також з'ясовуються:

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1005

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (чис­
ло, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соці­
ально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалі­
зації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності
даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною
хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлю­
вати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримі­
нального правопорушення.

1. Коментована стаття доповнює положення ст. 91 КПК, встановлюючи
додаткові обставини, що підлягають обов'язковому встановленню під час кри­
мінального провадження щодо неповнолітніх. Невстановлення зазначених об­
ставин свідчить про істотну неповноту кримінального провадження.

Обставини, перелік яких надано в коментованій статті, підлягають обов'язковому дослідженню у судовому розгляді, у тому числі і у випадках, пе­редбачених ч. З ст. 349 КПК, якою регламентована можливість визнання судом недоцільності певних доказів.

З метою з'ясування зазначених обставин належить допитувати як свідків законних представників неповнолітніх, представників служби та міліції у спра­вах дітей, представників підприємств, установ чи організацій, в яких навчався або працював неповнолітній, та інших організацій.

Обставини, передбачені коментованою статтею, з'ясовуються й за умови, що на час досудового чи судового провадження особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у неповнолітньому віці, досягла повноліття.

2. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, в яких зазначена
дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх
відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів цивільно­
го стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, жур­
налів обліку новонароджених тощо. У разі відсутності можливості встановити
вік неповнолітнього за документами призначається судово-медична експертиза
(п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК). При цьому днем народження вважається останній день
року, зазначеного у висновку експерта. Якщо у цьому висновку визначено мак­
симальний і мінімальний вік, то днем народження слід вважати останній день
року народження, що відповідає мінімальному віку.

3. Для з'ясування стану здоров'я неповнолітнього мають бути допитані як свід­
ки його батьки або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), про те, чи не хво­
рів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад,
які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від одноліт­
ків. Якщо неповнолітній перебував на обліку у зв'язку з психоневрологічним захво­
рюванням або перебував у лікарні, слід витребувати відповідні медичні документи.

1006 _______________________________________________________________

У випадках, коли одержані дані свідчать про розумову відсталість непо­внолітнього, не пов'язану з психічним розладом, необхідно з'ясовувати рівень його розумової відсталості в порівнянні з рівнем розвитку осіб такого ж віку. Підліток з розумовим відставанням має менший запас знань і уявлень. Потріб­но також з'ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього.

4. У кожному випадку здійснення кримінального провадження щодо не­повнолітнього необхідно перевіряти версію про підбурювання або співучасть дорослого.

Мають бути вжиті заходи до встановлення можливих фактів придбання батьками та іншими особами майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, катування чи розбещення неповнолітнього, втягнення його у пияцтво, вживан­ня наркотиків тощо.

Стаття 486. Комплексна психолого-психіатрична і психологічна екс­пертиза неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. У разі необхідності для вирішення питання про наявність у непо­
внолітнього підозрюваного чи обвинуваченого психічного захворювання
чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково
усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації
призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.

2. Для з'ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис
особи неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, які необхідно
враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного харак­
теру, може бути призначена психологічна експертиза.

1. Висновки психологічної і психолого-психіатричної експертиз мають важ­ливе значення для вирішення питання про притягнення неповнолітнього до кри­мінальної відповідальності і обранні примусового заходу виховного характеру, оскільки вік неповнолітнього, встановлений за його документами і достатній для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності чи застосування примусових заходів виховного характеру, може бути більшим за вік, визначений психологічною чи психолого-психіатричною експертизою. Тоді до уваги береть­ся вік, встановлений експертами. І якщо він буде меншим за вік, з якого можливе застосування кримінальної відповідальності чи примусових заходів виховного характеру, то ці заходи кримінального впливу не застосовуються.

У разі, якщо вік неповнолітнього, встановлений психологічною чи пси­холого-психіатричною експертизою, є не достатнім для притягнення до кри­мінальної відповідальності, але відповідає віку, з якого можливе застосування примусових заходів виховного характеру, то мають бути застосовані саме ці заходи.

2. За наявності даних, що свідчать про розумову відсталість непо­внолітнього, має бути призначена судова психолого-психіатрична або

-------------------------- ,___________________________________________ 1007

педагогічно-психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з'ясувати питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлюва­ти значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Відповідна експертиза призначається за участі спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії.