Спеціальні типи ВНД за І.П. Павловим

І.П. Павлов, разом із “загальними” типами (темпераментом), властивими і людині, і тваринам, постулював і “спеціальні” типи, властиві тільки людині, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами. Він виділив три такі типи: художній, у якого особливо яскраво виражена діяльність першої сигнальної системи; мислительний, у якого помітно переважає діяльність другої сигнальної системи; змішаний, у якого діяльність обох систем виражена однаково [4; 5; 14].

Художній тип відрізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Це не означає, що у нього друга сигнальна система не розвинена (тобто не розвинене словесно-логічне мислення). Це означає тільки, що люди даного типу незвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсність (вони, наприклад, здатні ясно, іноді до ступеня галюцинації, уявляти собі предмети і явища), у них сильно розвинена уява, а звідси – добре виражена здатність відтворення дійсності в художніх образах, картинності мови (що відрізняє багато артистів, художників, музикантів).

Розумовий тип відрізняється підвищеною здатністю і схильністю до словесно-логічного (абстрактного) мислення. Він характеризується здібністю до аналізу і систематизації, схильністю до абстрактних роздумів, реагування не стільки на конкретні явища, скільки на їх узагальнення. Але при цьому зовсім не обов’язково, що у нього слабо розвинена перша сигнальна система. Просто абстрактне мислення у нього переважає над образним. Тому можна сказати, що це стиль не тільки сприйняття дійсності, але і стиль мислення: художній тип вважає за краще переводити сприймане в образи реальної дійсності, а розумовий тип – у відсторонені, абстрактні символи.

На жаль, вчення про “спеціальні” типи вищої нервової діяльності строгого обґрунтування і подальшого розвитку в дослідженнях І.П. Павлова і його учнів не отримало. Тому є розбіжності в думках щодо природи і змісту другої сигнальної системи, а самі думки носять гіпотетичний характер. Як відзначає В.В. Печенков (1997), одні дослідники обмежують її тільки мовою в її чутному і видимому виразі, інші, як Л.А. Орбелі (1949), включають у функції другої сигнальної системи і мислення, а також сприйняття і переробку інших, немовних видів знаків (музичних звуків, малюнків, виразних рухів) на тій підставі, що здатність до символізації носить загальний характер і не пов’язана із специфікою використовуваних засобів [5].

У той же час І.П. Павлов висловлювався в тому дусі, що художній тип не поступається мислительному в розвитку мовних і логічних можливостей. Головне, що відрізняє “художників”, – це синтетична стратегія прийому і обробки інформації, завдяки чому вони схоплюють дійсність цілком, не розчленовувавши її. “Мислителів” же відрізняє переважно аналітична стратегія сприйняття і освоєння дійсності. Звідси з’являється бажання зіставити ці типи з функціональною асиметрією мозку, оскільки синтетична стратегія властива правій півкулі, а аналітична – лівій. Домінування правої півкулі може приводити до появи “художників” (домінування першої сигнальної системи), а домінування лівої півкулі – “мислителів” (домінування другої сигнальної системи). Є й інші погляди. Наприклад, А.М. Іваницький (1971) вважає, що розумовий тип характеризується переважанням специфічної системи висхідних проекцій мозку, а художній тип – переважанням неспецифічної системи висхідних проекцій. Деякі учені пропонують взагалі відмовитися від понять “перша сигнальна система” і “друга сигнальна система” [5].

В той же час факт переважання одного з типів мислення залишається непорушним. Ці типи мислення тісно пов’язані з особливостями сприйняття, тому можна виділяти типи людей і на цій основі. Доведено, що яскраве емоційно-образне сприйняття і розуміння художніх творів характерне для людей художнього типу. Проте залишаються неясними зв’язки цих типів з “загальними” типами, з властивостями нервової системи. І.П. Павлов припускав, що “мислителям” повинні відповідати меланхоліки, а “художникам” – холерики. Деякі дослідження (В.В. Печенков, 1997) показують наявність таких зв’язків. Наприклад, Л.П. Калінінський (1971) показав, що успішніше застосування виразних засобів мови залежить як від розвитку другої сигнальної системи, так і від наявності у суб’єкта слабкої нервової системи.

У дослідженні Н.Є. Висотської (1976), проведеному на учнях хореографічного училища, був виявлений зв’язок артистичних здібностей (емоційної виразності, танцювальності, артистичності і пластичності) з властивостями нервової системи. В учнів з вираженими артистичними здібностями частіше зустрічалася слабка нервова система, рухливість збудження і гальмування, переважання збудження за “зовнішнім” і “внутрішнім” балансом. Сильна нервова система, як було виявлено в цьому дослідженні, заважає емоційній виразності. Якщо вважати, що за даними
Н.Є. Висотської учні з добре вираженими артистичними здібностями мали і переважання першої сигнальної системи, то можна з великою часткою ймовірності припускати, що для “художнього типу” характерні саме ті типологічні особливості прояву властивостей нервової системи, які перераховані вище [5].

У лабораторії Е.А. Голубєвої виявлено, що переважання однієї з сигнальних систем супроводять своєрідні комплекси типологічних особливостей. З першою сигнальною системою пов’язані образно-дієвий стиль сприйняття, мислення і пам’яті, лабільність нервової системи і домінування правої півкулі. З другою сигнальною системою пов’язані вербально-логічний стиль пізнавальної діяльності, інертність нервової системи і домінування лівої півкулі.

З цього зовсім не слідує, що кожен великий художник (у широкому сенсі цього слова: артист, письменник, живописець, музикант) має слабку нервову систему, високу рухливість нервових процесів і переважання збудження над гальмуванням (у одній роботі автор на тій підставі, що Лев Толстой є великим художником слова, стверджує, що він мав слабку нервову систему). Таке вульгарне тлумачення спеціального типу через властивості нервової системи має мало загального з науковим вирішенням цього питання.

Наприклад, навіть у хореографії, одному з найемоційніших видів мистецтва, емоційність сприйняття, пов’язана з названими вище властивостями нервової системи, не завжди є тим фундаментом, на якому будується майстерність артистів балету.

Багато хто досягає майстерності за рахунок техніки виконання, остання ж пов’язана з інертністю нервових процесів, що забезпечує хорошу рухову пам’ять (запам’ятовування параметрів рухів) і пам’ять на рухи (запам’ятовування рухових композицій).