Короткі теоретичні відомості. Найактивнішою частиною населення є трудові ресурси – населення у працездатному віці, крім інвалідів І і ІІ груп
Найактивнішою частиною населення є трудові ресурси – населення у працездатному віці, крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки і пенсіонери, які працюють.До трудових ресурсів відносяться люди як зайняті в економіці, так і не зайняті, але здатні трудитися.
Трудові ресурси в різних умовах можуть виробляти різну кількість продукції з неоднаковою якістю, тому по різному впливають на соціально-економічний розвиток регіону; можливості людей щодо праці можуть бути різними в умовах неоднакових виробничих відносин. Тому поряд з поняттям «трудові ресурси» вживають термін «трудоресурсний (або працересурсний) потенціал»–можливості людей до праці.Працересурсний потенціалвизначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад) трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними особливостями її діяльності.
Людей із їх знаннями, професійною підготовкою і навичками до праці називають «трудовим капіталом» або «людським капіталом».
Економічно активне населення (робоча сила) –працездатне населення, яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток, й безробітні люди.
Економічно неактивне населення включає в себе людей,які зайняті вдомашньому господарстві, учнів і студентів, осіб, які не шукають роботу і не бажають працевлаштуватися. Значну частку серед осіб останньої групи становлять студенти й люди пенсійного віку.
Соціально-трудові відносини –це об’єктивно сучасні взаємозв’язки івзаємостосунки між індивіда і їх групами в процесах, обумовлених трудовою діяльністю, націлені на регулювання якості трудового життя.
Соціально-трудові відносини характеризують соціально-економічні, психологічні аспекти і правовідносини.
Система соціально-трудових відносинмає досить складну структуру,яка вумовах ринкової економіки включає в себе такі елементи: суб’єкти соціально-трудових відносин:найманий працівник; працедавець; держава в системі соціально-трудових відносин в умовах ринковоїекономіки виступає в таких основних ролях: законодавець, координатор і організатор регулювання цих відносин, працедавець, посередник і арбітр при трудових суперечках.
Рівень соціально-трудових відносинвизначається властивостямисоціального середовища, у якому функціонують суб’єкти цих відносин, тобто можна виділити індивідуальний і колективний рівень, рівень галузі, організації, робочого місця тощо
Предметом індивідуальних соціально-трудових відносинвиступаютьрізні сторони трудового життя людини на різних етапах її життєвого циклу: трудове самовизначення, профорієнтація, наймання-звільнення, оцінка праці, умови і оплата праці, питання пенсійного забезпечення і т.д. Предметом колективних соціально-трудових відносинє кадрова політика,до якої належить увесьспектр діяльності організації з управління персоналом.
Типи соціально-трудових відносинхарактеризують соціально-психологічні, етичні й правові форми взаємин суб’єктів в процесі трудової діяльності.
Основоположну роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграє принцип забезпечення рівності прав і можливостей суб’єктів цих відносин. Реалізація цього принципу в поєднанні з принципами солідарності й рівноправного партнерства або з принципом «панування – підкорення» служить основою різних типів соціально-трудових відносин.
Ринок праці –сукупність трудових відносин з приводу найму івикористання працівників у суспільному виробництві.
Основними характеристиками ринку працівиступають: пропозиція робочої сили; попит на робочу силу або неукомплектовані робочі місця.
Ринок праці може бути:відкритим; прихованим. Залежно від ступеня розвитку ринкових відносин ринок працірозрізняють: частковий (фрагментарний) ринок праці; регульований ринок праці; організований ринок праці; тіньовий(нерегульований)ринок праці.
Політика зайнятості, що проводиться в різних країнах, визначає наявність двох основних моделей ринку праці – зовнішньої і внутрішньої. Зовнішній ринок праці допускає географічну і професійнумобільність робочої сили між організаціями. Внутрішній ринок праці грунтується на професійному русіпрацівників усередині організації.
Під зайнятістю розуміється діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, їм заробіток (трудовий дохід).
Розрізняють зайнятість:повну; раціональну; ефективну.
Види зайнятості –розподіл активної частини трудових ресурсів засферами і галузями народного господарства.
Форми зайнятості –це організаційно-правові способи,умовипрацевикористання, що розрізняються нормами правового регулювання тривалості і режимів робочого дня (повний і неповний робочий день, жорсткі або гнучкі режими праці і відпочинку), регулярністю трудової діяльності (постійна, тимчасова, сезонна, випадкова), місцем виконання роботи (на підприємствах або вдома), часом діяльності (основна, додаткова, повторна) і т.д.
Стимулювання економічної активності й розширення внаслідок цього зайнятості здійснюється за допомогою державної політики зайнятості, що являє собою комплекс заходів прямої і непрямої дії на соціально-економічний розвиток суспільства і кожного його члена з метою досягнення повної ефективної і вільно вибраної зайнятості.
Всі заходи державної політики зайнятості можуть бути розділені на дві групи: активні, націлені на зниження рівня безробіття і підвищенняконкурентоспроможності людини в боротьбі за робоче місце шляхом проведення заходів, пов’язаних із запобіганням (попередженням, профілактикою) звільнень працівників для збереження робочих місць; навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу; активного пошуку і підбору робочих місць; субсидування створення нових робочих місць (як на наявних підприємствах, так і шляхом розвитку самозайнятості); організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт та ін.; пасивні, направлені на згладжування негативних наслідків безробіття,передбачають відповідальність держави за положення суб’єктів на ринку праці і включають реєстрацію тих, хто шукає роботу, страхування від безробіття, негрошові форми підтримки безробітних тощо.
Безробіття –відсутність зайнятості у певної,більшої або меншоїчастини економічно активного населення, яка здатна і бажає трудитися. Форми безробіття:за причиною виникнення (фрикційна,інституційна,добровільна,структурна, технологічна, конверсійна, циклічна, регіональна, економічна, сезонна, маргінальна); за тривалістю (короткострокова,тривала,довготривала,застійна); за зовнішньою формою прояву (відкрита,прихована).
Логічним продовженням запропонованої класифікації форм безробіття є її структуризація за стате-вовіковими, професійно-кваліфікаційними і соціальними ознаками: за статтю, з виділенням якнайменше захищених у соціальному відношенні безробітних-жінок; за віком , з відокремленням молодіжного безробіття і безробіття осіб передпенсійного віку; за соціальними групами (робітники, інтелігенція), технічні виконавці, службовці); за рівнем освіти; за професійними й стажевими групами; за рівнем доходів і забезпеченості; через причини звільнення; за ментальними групами.
Повну картину безробіття може дати сукупність показників, найбільш важливими з яких є: рівень безробіття; тривалість безробіття. В будь-якій країні існує природній рівень безробіття, що пов’язано зі звільненням працівників, наприклад, за досягненням пенсійного віку, переїздом в іншу місцевість тощо. Природний рівень безробіття складається з фрикційного та структурного безробіття.
Залежність між рівнем безробіття і відставанням обсягу валового національного продукту (ВНП) знайшла вираження в законі (залежності)Оукена:перевищення на1 %фактичного рівня безробіття над природнимведе до відставання фактичного обсягу ВНП на певний відсоток (який є розрахунковою цифрою та може коливатися) від потенційного.
Задля запобігання безробіття та усунення його негативних наслідків, держава впроваджує заходи державної політики сприяння зайнятості:активні,націлені на зниження рівня безробіття та підвищенняконкурентоспроможності людини у боротьбі за робоче місце; пасивні,спрямовані на усунення негативних наслідків безробіття.В Україні існує система державної служби зайнятости.
21 грудня 1990 року Радою Міністрів УРСР була прийнята постанова підномером 381 «Про створення державної служби зайнятості в УкраїнськійРСР». Діяльність служби зайнятості базується на міжнародних принципах: безкоштовність надання послуг; доступність; добровільність; рівність; відкритість.
Державна система управління трудовими ресурсами включає в себе сукупність органів державної законодавчої, виконавчої і судової влади й управління, які централізовано регулюють основні соціально-трудові відносини, а також методи управління і механізм їх використання.
Трудовий кодекс регламентує трудову поведінку в різних ситуаціях(прийом на роботу, звільнення, охорона праці, компенсації працівникам, відпустки тощо) представників адміністрації, найманих працівників, профспілок. Законодавча влада здійснює ухвалення законів,що містять обов’язковіправила поведінки, зокрема в області соціально-трудових відносин.
Органи виконавської влади здійснюють виконання законів,на нихпокладається виконавчо-розпорядча діяльність.
Судові органи здійснюють правосуддя:покарання порушників,розв`язання проблем, конфліктів, пов’язаних із застосуванням трудового законодавства.
У вирішенні ряду соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Через профспілку працівники і працедавці домовляються щодо таких питань, як: форма, система, розмір оплати праці, грошові винагороди, допомоги, компенсації , доплати; механізм регулювання оплати праці, відповідно до зростання цін, рівня інфляції; зайнятість працівників, тривалість робочого часу й часу відпочинку, а також відпусток; заходи з поліпшення умов і охорони праці; медичне і соціальне страхування ; інтереси працівників при приватизації підприємств і відомчого житла; техніка безпеки і охорона здоров’я працівників на виробництві.
Керування роботою із забезпечення єдиної державної політики в області праці, зайнятості й соціальних питань здійснює і одночасно координує Міністерство охорони здоров’я і соціального розвитку.
До державних органів управління людськими ресурсами відносяться центральні й місцеві органи влади й управління. Центральним органом є Кабінет Міністрів (уряд), що об’єднує міністерства і відомства : праці; освіти; молоді та спорту; охорони здоров’я; культури; соціального забезпечення; торгівлі й громадського харчування; житлово-комунального господарства; побутового обслуговування населення і т. ін. До структури місцевих органів управління належать відповідні підрозділи, які організовують роботу безпосередньо у вказаних областях управлінської діяльності. Здійснюють цю роботу і в центральних, і в місцевих органах влади державні службовці.
У регіональному органі державного управління під керівництвом першого голови адміністрації можуть бути об’єднані структурні підрозділи (управління, відділи, центри, бюро).
На рівні галузі перший заступник міністра з питань праці, кадрів і соціального розвитку керує відповідними структурними підрозділами
Міжнародна організація праці (МОП) –тристороння організація,у якій представлені працівники, працедавці й державні органи з рівними правами в процесі ухвалення рішення.
До складу МОП входить 175 країн світу, співробітництво України зМОП почалося у 1954 році. Протягом усього часу співпраці МОП надавала й надає допомогу уряду України в експертній оцінці законопроектів (наприклад, експертиза проекту Трудового кодексу), здійснювалися проекти, пов’язані з аналізом стану соціальної політики (разом зі Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні, розвитком соціального партнерства тощо. Усього за роки незалежності в Україні реалізовано понад 30 проектів і програм МОП.
Структуру МОП становить Міжнародна конференція праці – вищий керівний, законодавчий, нормотворчий орган, який збирається на щорічні сесії для обговорення загальних трудових, соціальних проблем і міжнародних трудових норм.
Адміністративна рада – виконавчий орган МОП, який обирається строком на три роки, керує роботою МОП у період між сесіями Міжнародної конференції праці, визначає порядок виконання її рішень, основні напрями майбутньої політики та принципи діяльності МОП.
Адміністративна рада проводить свої засідання три рази на рік (у березні, червні та листопаді) у Женеві. Адміністративна рада ухвалює рішення щодо політики МОП, визначає програму й бюджет Організації, які потім підлягають затвердженню на Міжнародній конференції праці, обирає Генерального директора Міжнародного бюро праці. Рада складається з 56 повноправних членів: 28 від урядів, 14 від роботодавців і 14 від профспілок
Десять місць учасників Адміністративної ради, що представляють уряди країн, зарезервовані на постійній основі за представниками урядів провідних країн світу – Бразилії, Великобританії, Німеччини, Індії, Італії, Китаю, РФ, США, Франції і Японії. Інші члени Ради, що представляють уряди інших держав, переобираються Конференцією на ротаційній основі кожні три роки.
Міжнародне бюро праці є постійно діючим секретаріатом, оперативним штабом, дослідницьким і видавничим центром, що здійснює загальне керівництво МОП. Міжнародне бюро праці перебуває в Женеві, його очолює Генеральний директор, який обирається на п’ятирічний строк з можливістю подальшого переобрання.
Опрацювати теоретичні питання
1. Підходи до визначення сутності та змісту ринку праці, соціально-трудових відносин, зайнятості та безробіття населення.
2. Основні функції ринку праці.
3. Види і типи ринків праці в Україні, сегментація ринку праці за різними ознаками.
4. Механізм функціонування сучасного ринку праці: суб’єкти, об’єкти, цілі, інструментарій та засоби впливу.
5. Типи, основні принципи функціонування та методи регулювання соціально-трудових відносин.
6. Сторони, суб’єкти та види соціально-трудових відносин.
7. Фактори формування соціально-трудових відносин та їх характеристика.
8. Соціальна політики, соціальний захист населення.
Теми рефератів
1. Ринок праці в економічній системі.
2. Гнучкі форми зайнятості населення.
3. Глобалізація економіки та її вплив на соціально-трудові відносини у суспільстві.
Завдання до теми
1. Вихідну базу для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів країни, регіону або населеного пункту складають показники чисельності, складу s руху населення відповідної території:середня чисельність населення за рік; природний приріст (зменшення) населення за рік; коефіцієнт природного приросту населення (у проміле); механічний (міграційний) приріст (зменшення) населення за рік; коефіцієнт механічного приросту населення; загальний приріст населення за рік; коефіцієнт загального приросту населення (у проміле); природний приріст трудових ресурсів.
1.1. Населення міста складає 800 тис осіб, з них безробітних зареєстровано 13 тис осіб. Протягом року з підприємств міста було звільнено 44 тис осіб, з яких 15 тис осіб працевлаштовані на тих же підприємствах; на ринок праці вступають 5 тис осіб, які досягли працездатного віку; сальдо міграції трудових ресурсів складає 2 тис осіб.
Розрахуйте річну пропозицію робочої сили.
1.2. Чисельність населення працездатного віку на початок року складала 70 млн. осіб; протягом року померло осіб працездатного віку – 0,2 млн осіб; чисельність молоді, яка досягла цього року працездатного віку – 2,0 млн осіб; чисельність осіб, які досягли пенсійного віку протягом року – 1,6 млн осіб.
Визначити чисельність населення працездатного віку на початок наступного року.
1.3. Чисельність населення міста на початок року – 250 тис. осіб, на кінець року – 350 тис. осіб. У середньорічній чисельності населення міста чоловіки становлять 48 %. У загальній чисельності жінок : 12% (віком до 15 років); 52 % (віком 15 –49 років); 36% (віком 50 і старше). За рік народилося 11,5 тис. дітей, а померло – 12 тис. осіб.
Визначити: середньорічну чисельність населення ; коефіцієнти: народжуваності, смертності, життєвості, фертильності, природного приросту та середній темп росту і приросту населення.
1.4. Розрахувати, як змінилась структура зайнятих в економіці у звітному періоді, якщо усього зайнятих у цьому періоді в галузях економіки було 24,32 млн осіб, у тому числі у сфері матеріального виробництва – 14,2 млн. осіб, у сфері послуг – 10,12 млн осіб. Відповідно у попередньому періоді показники становили 15,5 та 10,6 млн осіб.
2. Основні показники міграції населення: сальдо міграції (чиста міграція або міграційний приріст) населення; брутто-міграція (валова) населення; загальний коефіцієнт міграції (у проміле); коефіцієнт інтенсивності вибуття (у проміле ); коефіцієнт інтенсивності прибуття (у проміле); коефіцієнт інтенсивності обороту міграції (у проміле); коефіцієнт інтенсивності чистої міграції (у проміле); коефіцієнт ефективності міграції (міжрайонного обміну) (у проміле); коефіцієнт ефективності міграції (міжрайонного обміну) (у проміле).
2.1. В області середньорічна чисельність населення складає 15 млн осіб. За рік прибуло з інших районів 0,9 млн осіб, вибуло – 0,5 млн осіб. Визначити сальдо міграції, валову міграцію, коефіцієнти інтенсивності міграції.
3. Ситуація на ринку праці оцінюється не тільки через абсолютну чисельність зайнятих і безробітних, але й через рівень безробіття й рівень зайнятості, що визначаються як питома вага відповідної категорії робочої сили в чисельності економічно активного населення на початок (кінець) періоду. При цьому прийнято відрізняти фактичне безробіття, розраховане за методом МОП (Міжнародна організація праці) на основі вибіркових замірів, від офіційно зареєстрованої в органах служби зайнятості.
3.1. У N-ому р. трудові ресурси країни становили 86 млн. осіб, у тому числі в працездатному віці – 81,3 млн осіб, особи старшого віку і підлітків, які працюють, – 4,7 млн осіб. З трудових ресурсів, зайнятих у народному господарстві – 69,5 млн осіб, учнів – 5,6 млн осіб, військовослужбовців – 2,4 млн осіб, незайнятих працездатних громадян у працездатному віці – 8,5 млн осіб, у тому числі вимушено незайнятих – 3,3 млн осіб.
Визначити рівень зайнятості трудових ресурсів у народному господарстві, а також зайнятість населення різними видами суспільно корисної діяльності. Проаналізуйте ефективність розподілу трудових ресурсів за видами зайнятості.
3.2. Фактичний ВНП (валовий національний продукт) становить 750 млрд дол., природний рівень безробіття – 5%, фактичний рівень безробіття – 9%.
Який обсяг продукції у вартісному вираженні недовироблений у країні (коефіцієнт Оукена 2,5%).
3.3. Чисельність населення країни становить 100 млн. осіб. Частка робочої сили у населенні дорівнює 55 %. Продуктивність одного зайнятого – 12 тис. грн. на рік. Фактичний ВВП країни – 600 млрд грн.. Природна норма безробіття – 5 %. Визначити рівень безробіття населення.
3.4. Природна норма безробіття становить 5 %, а його фактичний рівень – 7%. Визначте ВВП-розрив за умови, що коефіцієнт чутливості до динаміки циклічного безробіття дорівнює 2,5, а фактичний ВВП становить 900 млн грн.
3.5. Визначити рівень безробіття в національній економіці за таких умов: населення країни становить 100 млн осіб; населення у віці до 16 років – 20 млн осіб; перебування у спец закладах – 4 млн осіб; природний ВВП – 940 млрд грн.; природна норма безробіття – 6 %; фактичний ВВП становить 85 % природного ВВП; особи, що вибули з робочої сили, – 26 млн осіб.
3.6. Природний рівень безробіття в країні становить 6%, фактичний – 15 %. Коефіцієнт β = 2,5. Визначити: відносне відставання фактичного ВВП від потенційного; втрати ВВП, спричинені циклічним безробіттям, якщо фактичний ВВп становить 150 млрд грн.
Контрольні питання
1. Розкрийте сутність поняття «трудоресурсний потенціал країни».
2. Які категорії населення відносять до трудових ресурсів країни?
3. Які категорії населення відносять до економічно активного і неактивного населення?
4. Які особи належать до зайнятого населення та безробітних?
5. Розкрийте сутність поняття «соціально-трудові відносини».
6. Розкрийте сутність поняття «система соціально-трудових відносин».
7. Надайте характеристику основних типів соціально-трудових відносин.
8. Розкрийте сутність ринку праці, наведіть основні його характерні ознаки.
9. Розкрийте сутність внутрішнього та зовнішнього ринку праці.
10. Розкрийте сутність понять «зайнятість населення» і «зайнятість персоналу організації»
11. Розкрийте сутність поняття «безробіття». Надайте характеристику форм безробіття.
12.Яку роль в регулюванні соціально-трудових відносин відіграє законодавча, виконавча й судова влада?
13. Розкрийте сутність залежності Оукена.
14.Охарактеризуйте державну систему управління трудовими ресурсами.
15. У чому полягає мета створення Міжнародної організації праці, які завдання вона вирішує?
Література: [1–7, 9, 11, 12]
Практичне заняття № 3
Тема. Соціальні групи. Трудовий колектив.
Мета: ознайомитися з теоретичними підходами до формування трудового колективу підприємства туристичного бізнесу.