Тема 7. Емоційно-вольова сфера особистості
План лекції
• Воля і регуляція поведінки
• Види і роль емоцій
• Емоційні стани
Література
• Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.
• М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2008.
• Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.
• Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – К., 2005.
• Воля і регуляція поведінки
Воля – здібність людини діяти в напрямку свідомо поставленої цілі, долаючи при цьому внутрішні та зовнішні труднощі та бар’єри. Їх подолання потребує вольового зусилля – особливого стану нервово-психічного напруження, яке мобілізує фізичні, інтелектуальні та моральні сили людини.
Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти і опанувати обставини, скільки на те, щоб здолати самого себе. Жодна більш менш складна життєва проблема не вирішується без участі волі. Без волі здібності залишалися б пустим звуком.
Воля забезпечує виконання 2-х взаємозв'язаних функцій:
спонукальної - подолання барєрів, труднощів;
гальмівної – стримання небажаних проявів особистісної активності.
.Якості волі:
• Базові (первинні) якості волі - сила волі, енергійність, наполегливість, витримка та ін.
• Характерологічні (вторинні) - рішучість, сміливість, самовладання, упевненість в собі.
• Морально-ціннісні орієнтації людини: відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість + що проявляється в праці: діловитість, ініціативність.
Воля бере участь в регуляції практично усіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток цих процесів від нижчих до вищих означає придбання людиною вольового контролю над ними.
Діапазон слабовіллі так само великий. Крайня міра слабовіллі знаходиться за гранню норми психіки. Сюди відносяться абулія і апраксия. Це рідкісні явища, пов'язані з патологією головного мозку. У повсякденному житті слабовілля обумовлена в основному неправильним вихованням. Найбільш типовий прояв слабовіллі - лінь.
• Види і роль емоцій
Емоції - особливий клас психічних станів людини, що відбивають у формі переживань, відчуттів приємного або неприємного, відношення людини до світу, людей, процесів і результатів практичної діяльності.
Емоції охоплюють усі психічні процеси та стани людини, оскільки виступають як внутрішня мова, як система знаків, сигналів, завдяки яким ми дізнаємось про життєве значення того, що відбувається довкола.
До емоцій,на основі яких формуються всі інші емоційні стани і до них відносяться:
Інтерес-хвилювання – позитивна емоція, яка сприяє розвитку навичок і вмінь, засвоєнню знань, мотивованого навчання, творчих спрямувань.
Радість –позитивне емоційне збудження, яке пов’язане з можливістю достатньо повного задоволення актуальної потреби, ймовірність чого до цього моменту була незначна або невизначена.
Горе-страждання –негативна емоція, яка пов’язана з одержанням інформації про неможливість задоволення важливої життєвої потреби, а також можливими життєвими втратами. Найчастіше протікає у формі емоційного стресу і супроводжується упадком духу, відчуттям одинокості, покинутості, нерозуміння оточуючими, особистої непотрібності.
Гнів –емоція (негативна за знаком) викликана раптовою появою серйозної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для суб’єкта потреби, а також в разі розходження поведінки іншої людини з нормами етики, моралі. Прояв гніву виглядає насупленими бровами, відтопиреними губами, виставленою вперед нижньою губою, стиснутими кулаками, сильною жестикуляцією. Може протікати у формі афекту (вибуху гніву).
Провина (каяття)–негативна емоція, яка виникає як результат розбіжностей між очікуваною та реальною поведінкою, а також в разі порушень, які неспівпадають з моральними, естетичними або ідеологічними принципами та установками суб’єкта, особливо в ситуаціях, в яких людина відчуває особисту відповідальність. Провина – це засудження своїх вчинків та самого себе, може супроводжуватися почуттям каяття та зниженням самооцінки.
Огида – негативна емоція, змістом якої є бажання “звільнитись від чогось або когось”. Може виникати разом з емоцією гніва.
Презирство –негативна емоція, яка виникає в міжособистісних взаємовідносинах і виявляється в неможливості прийняття однією людиною поглядів, поведінки, життєвих позицій іншої людини як значимих. Презирство, може з’являтись разом з гнівом та огидою і це зветься“ворожою триадою”.
Страх –негативна емоція, яка проявляється при одержанні суб’єктом інформації про можливу втрату для його життєвого благополуччя, про реальну або уявну небезпеку, яка йому загрожує.Вважається найсильнішою негативною емоцією, яка може паралізувати людину, або мобілізувати її енергію.
Сором –негативна емоція, яка виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про належні думки, поведінку і зовнішній вигляд. Пов’язана з прогнозуванням засудження або різкої негативної оцінки в свій адрес з боку оточуючих.
Здивування –швидкоплинна емоційна реакція на особливості об’єкта спостереження. Виникає раптово, пов’язана з парадоксальним фактом або явищем і відволікає увагу від інших об’єктів. Не має чіткого вираження позитивного або негативного знака.
За індивідуальними емоційними проявами розрізняють декілька емоційних типів людей, а саме.
Збудливі емоційні натури, які дуже легко „запалюються” під впливом подразників. Для таких натур характерна поривчастість, імпульсивність, яка часто переходить в афект.
Сентиментальні натури, що характеризуються схильністю до споглядання. Світ для них відображається наче через призму переживань і емоційних станів. Ці натури чутливі і пасивні: їх почуття не викликають активної діяльності, світ їх переживань мовби замкнений в самому собі.
Пристрасні натури, що виключно дійові, проявляють прагнення і відданість улюбленій справі, вони живуть багатим і напруженим, емоціонально насиченим життям. У них завжди є предмет пристрасті. Це люди глибоких, великих почуттів.
Холодні натури.Це люди, у яких почуття, емоції проявляються в такій мінімальній мірі, що практично майже не мають впливу на їх поведінку, вчинки і дії.
• Емоційні стани.
Серед емоційних станів можна виділити:
Настрій є загальним емоційним станом, що забарвлює протягом значного часу усю поведінку людини. Відрізняються від емоції тривалістю в часі. Настрій буває радісним або сумним, бадьорим або в'ялим, збудженим або пригніченим, серйозним або легковажним і т.д.
Основними джерелами настроїв є:
1) задоволеність або незадоволення усім ходом життя;
2) загальний стан здоров'я, особливий стан нервової системи і залоз внутрішньої секреції, регулюючих обмін речовин.
Афект – емоційний стан, що швидко опановують людину і бурхливо протікає, характеризується значними змінами свідомості, порушенням контролю за діями, втратою самовладання, а також зміною усієї життєдіяльності організму.
Афекти короткочасні, оскільки відразу викликають величезну витрату сил, протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями.
На першій стадії афектного стану людина не може не думати про предмет свого почуття, ні про те, що пов'язано з ним, мимоволі відволікаючись від усього стороннього, навіть практично важливого. Наступні стадії - розпал афекту і вихід з нього. Якщо вони настають, людина втрачає контроль над собою, здійснюючи вже беззвітні і безрозсудні дії, які пізніше навіть важко пригадати. Гальмування охоплює кору великих півкуль і гасить системи тимчасових зв'язків, в яких закріплений досвід людини, його культурні і моральні засади, що склалися. Після афектного спалаху настає розбитість, знесилення, байдуже відношення до усього, нерухомість, іноді сонливість.
Стрес - є особливою формою переживання почуттів, близькою за своїми психологічними характеристиками до афекту, по тривалості протікання що наближається до настроїв.
Стрес в переведенні з англійського - тиск, напруга. Стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і мови, що проявляється в одних випадках в безладній активності, в інших випадках - в пасивності, бездіяльності в обставинах, коли потрібно рішуче діяти. В той же час, коли стрес виявляється незначним, він може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності. Небезпека як би підстібає людину, примушує її діяти сміло і мужньо. Стрес може викликати і позитивна емоція.
Фрустрація (у переведенні з латинського - обман, розлад, руйнування планів) -переживається як напруга, тривога, відчай, гнів, які охоплюють людину, коли на шляху до досягнення мети вона зустрічається з несподіваними перешкодами, які заважають задоволенню потреби. Перешкоди можуть бути об'єктивними. Проте частіше фрустрація виникає як наслідок протиріччя особових бажань людини і обмежень, заборон, суспільством, що накладається, групою.
Фрустрацію можна розглядати як одну з форм стресу, що супроводжується гаммою негативних емоцій. Рівень фрустрації залежить від сили, інтенсивності фрустратора, функціонального стану людини, а також від стійких форм емоційного реагування, що склалися у процесі становлення особи, на життєві труднощі.
Агресивність - це стійка риса, яка виражається в готовності до агресивної поведінки. Виділяють 2 види: а) доброякісна, яка охороняє організм і б) злоякісна - це специфічне людське прагнення до абсолютної влади над іншою живою істотою і прагнення до руйнування, його також називаютьдеструктивністю або жорстокістю. За способом спрямованості : фізична (бійка, ляпас); вербальна (крик, лайка, зміст слів); непряма (жарти, плітки, тупання ногами, биття посуду, тобто агресія нікуди на спрямована).
Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги. Зазвичай підвищена при захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми. Розрізняють ситуативну тривожність, пов'язану з конкретною зовнішньою ситуацією, і особову тривожність, що є стабільною властивістю особи.
Тема 8. Психологія малих груп План лекції
• Лідерство. Типологія лідерства.
• Міжособистісні конфлікти: причини виникнення, динаміка розвитку і способи розв’язання.
Література
• Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.
• М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2008.
• Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.
• Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – К., 2005.
• Скотт Дж.Гр. Конфликты, пути их преодоления. – К.: Внешторгиздат, 2011.
• Лідерство. Типологія лідерства.
Будь-яка групова структура являє собою своєрідну ієрархію статусів, на вершині якої знаходиться лідер групи.
Лідер – це член групи, за яким всі інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, які стосуються їхніх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Лідер може бути, а може і не бути соціометричною «зіркою», оскільки він може не викликати особистої симпатії у членів групи. Але він обов’язково референтна особа, думку якої визнають і на цінності якої орієнтуються всі члени групи.
З поняттям лідер тісно пов’язане поняття лідерство.
Лідерство – цескладний механізм взаємодії лідерів і рядових членів групи; механізм лідерства пов'язаний з домінуванням і підпорядкуванням, впливом у системі міжособистісних відносин.
Існує два види лідера: формальний і неформальний.
У залежності від ступеня впливу на ту або іншу сферу життєдіяльності можна виділити три типи лідерів, орієнтованих на розв’язання групових задач, на спілкування і взаємовідносини у групі та на універсальних лідерів.
У середині кожної зі сфер життєдіяльності групи можуть бути виділені спеціалізовані види лідерів: лідер-організатор, лідер-виконавець, лідер-мотиватор, лідер-генератор емоційного настрою.