Діагностика стану психічної напруженості

Психічна напруженість – психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого розвитку подій. Даний стан супроводжується відчуттям дискомфорту, тривоги, іноді страху. Але на відміну від тривоги містить у собі готовність опанувати ситуацію, діяти певним способом.

Ступінь психічної напруженості визначається багатьма чинниками, найважливіші з них – сила мотивації, значимість ситуації, наявність досвіду подібних переживань, ригідність психічних функціональних структур якогось виду діяльності. Серед чинників, що породжують її, найбільше значення мають фрустрації і конфлікти в сфері стосунків особистості і її соціального оточення. Коли психічна напруженість не може реалізуватися в реальній діяльності, вона активує механізми психологічного захисту (наприклад, емоційне вигоряння). У ряді інтерпритацій психічна напруженість збігається з поняттям психологічного стресу.

Поряд з фізіологічними параметрами при оцінці напруженості широко використовуються показники діяльності. Інтерес до них є природним, так як в сучасних умовах проблема психічної напруженості вивчається, перш за все, у зв’язку з якістю роботи у важких умовах.

У цьому плані особливу увагу було приділено характеру змін у діяльності – її поліпшенню або погіршенню. Так з’явилася підстава для виділення двох видів станів: напруги, який надає позитивний, мобілізуючий ефект на діяльність, і напруженості, яка характеризується зниженням стійкості психічних і рухових функцій аж до дезінтеграції діяльності. Так, П. Б. Зільберман вважає, що стан напруженості „має розглядатися як перешкода і ні в якому разі не може змішуватися зі станом напруги, неминуче супутнім будь-якій складній діяльності, тим більше такій, яка виконується на рівні, близькому до межі даного індивідуума”. Тобто термін „напруження” в цьому значенні не містить вказівки на психологічні особливості цього стану і використовується фактично традиційно – для позначення діяльного стану організму (у фізіології та медицині під „напругою” розуміють стан підвищеного функціонування організму і особистості, напруження сил).

Використовується і інша термінологія. Так, за характером впливу на ефективність діяльності виділяють:

Стан операційної психічної напруженості, в основі якого лежить переваження процесуальних мотивів діяльності, що оказує на індивіда мобилізуючий вплив і сприяє зберіганню високого рівня працездатності.

Для стану емоційної психічної напруженості характерне виражене негативне емоційне забарвлення поведінки, ломка мотиваційної структури діяльності, її дезорганізація.

Емоційна напруженість характеризується тимчасовим зниженням стійкості психічних і психомоторних процесів, що у свою чергу супроводжується різноманітними достатньо вираженими вегетативними реакціями і зовнішніми проявами емоцій. Тому виявлення стану емоційної психічної напруженості здійснюється переважно шляхом оцінки трьох супроводжуючих його компонентів: зовнішніх проявів емоцій, вегетативних фізіологічних реакцій і стійкості психічних, психомоторних процесів.

В. Л. Маріщук зі співавторами класифікує напруженість за двома ознаками: 1) характер порушень у діяльності; 2) сила, стійкість цих порушень. За першою ознакою розрізняються такі форми напруженості, як гальмівна, імпульсивна і генералізована.

Гальмівна форма характеризується уповільненим виконанням інтелектуальних операцій, особливо страждає перемикання уваги, утруднюється формування нових навичок і перероблення старих, погіршується здатність виконувати звичні дії в нових умовах тощо.

Імпульсивна форма напруженості виражається переважно у збільшенні кількості помилкових дій при збереженні або навіть збільшенні темпу роботи. У цьому випадку характерними є схильність до малоосмислених, імпульсивних дій, помилки в диференціюванні вступних сигналів, забування інструкцій (навіть самих найпростіших), невиправданий поспіх, метушливість тощо. Такі вияви особливо характерні для осіб з недостатньо сформованими професійними навичками.

Генералізована форма напруженості характеризується сильним збудженням, різким погіршенням виконання, рухової дискоординації, одночасним зниженням темпу роботи та наростанням помилок, що, в кінцевому рахунку, призводить до повного зриву діяльності. Особи, схильні до такої форми напруженості, зазнають нерідко почуття байдужості, приреченості і депресії.

Що стосується форми напруженості за ознакою сили та стійкості порушень, то вона, на думку авторів, буває трьох видів:

1) незначна, швидко зникаюча;

2) тривала, яка помітно позначаються на процесах діяльності;

3) тривала, різко виражена, практично не зникаюча, незважаючи на профілактичні заходи.

Іншої термінології дотримується Т. А. Нємчін, яким на підставі суб'єктивних проявів випробовуваних, дослідження за допомогою опитувальника, збору анамнестичних даних, медичного обстеження та спостереження були виділені три різновиди стану нервово-психічної напруги в залежності від інтенсивності її вираження: слабка, помірна (відповідає „напрузі”) і надмірна (відповідає „напруженості”).

Наведемо деякі методики діагностики напруженості.