Основні види психологічної допомоги родині.

Консультування й психотерапія родини з проблем подружніх і батьківсько-дитячих стосунків може проходити в груповій й індивідуальній формі.

При індивідуальній формі роботи консультування ведеться з окремою родиною або її членом, що виявив проблеми, пов'язані із взаємодією в родині. При реалізації груповоїформи роботи родина або один з її членів беруть участь у роботі терапевтичної групи Основними формами групової роботи з родиною є: соціально психологічний тренінг (СПТ), групове консультування й групова психотерапія.

Соціально - психологічний тренінг побудований на основі поведінкової терапії, тобто він припускає розвиток навичок - або вмінь (вміння вирішувати конфлікти, вміння взаємодіяти з дитиною, чоловіком або жінкою, вміння проявляти емпатію...). Особливістю СПТ є те, що при його використанні ведучий заздалегідь визначає свою мету й мету роботи групи, його діяльність може бути алгоритмізована. Розроблена програма тренінгу є досить твердою й може бути використана для роботи з багатьма групами. На сьогоднішній день у літературі представлено досить багато тренінгових програм для роботи з родиною тренінг спілкування в родині, тренінг особистісного росту, тренінг батьківських умінь, тренінг вироблення конструктивної позиції батьківського відношення і т.п..

Переваги СПТ обумовлені особливостями реальних умов роботи з батьками та подружжями (відсутність можливості проведення тривалих терапевтичних сесій, досягнення максимально швидкого ефекту при відпрацьовуванні навичок поведінки й можливість їхнього реального втілення в сімейному спілкуванні), а також характером позначених проблем, які часто найбільш ефективно вирішуються саме тренінговим шляхом через реалізацію поведінкових технік.

Недоліки, зокрема , одним з них є неможливість мобільної зміни програми тренінгу у зв'язку із запитами конкретних учасників групи, твердість позиції ведучого й складність проблем, багато хто з яких неможливо вирішити біхівіорільним шляхом через формування необхідних поведінкових навичок. У цьому зв'язку в сучасній терапевтичній практиці роботи з родиною СПТ досить рідко використається ізольовано від інших методів. Найчастіше елементи СПТ включаються в програми групового консультування, або навпаки певна програма тренінгу може припускати використання інших групових форм роботи з родиною.

Мета СПТ у цілому буває широка та вузька. Широка мета пов'язана з відпрацюванням і вирішенням проблем учасників групи в цілому, як правило, широкою метою будь-якого СПТ є оволодіння учасниками вміннями, заявленими в його темі. Вузькі ціліформулюються щодо конкретного аспекту загальної проблеми, обумовленого для окремих учасників групи.

Основними процедурами змістовної частини тренінгу, орієнтованої на рішення проблем учасників групи, є "операціоналізація" й "репетиція поведінки".

Метою операціоналізації є переведення неясних думок, мотивів, бажань в об'єктивні, спостережувані дії. Ключем до цього може бути питання: "Чи можу я бачити, почувати, сприймати дотиком те, що Ви хочете?" Почуття й бажання можуть операціоналізуватися в інтонації, дотику або вербальному вираженні.

Основний зміст методики "репетиція поведінки" становить рольове програвання ситуацій, які у свій час створили або можуть створити проблеми для учасників групи. В ній використаються прийоми поведінкового навчання, при якому моделюються оптимальні способи керування ситуацією. Одним з основних прийомів даного методу є моделювання, що є ефективним способом створення нових або посилення наявних способів адекватного реагування на особливості ситуації. Репетиція поведінки в деяких випадках може перериватися керівником для звертання до групи за зворотним зв'язком або інструктування учасників.

Важливим прийомом репетиції поведінка є також підкріплення. У якості його можуть виступати позитивні реакції, що виражають у випадку успішного вирішення ситуації керівником й учасниками групи. При цьому в практиці СПТ важливо, що підкріплюватися повинне будь-яке поліпшення в плані вирішення скрутної, конфліктної ситуації, а не тільки успішне її завершення.

Таким чином, моделювання, інструктаж і підкріплення - основні поняття даної процедури. Приймаючи це до уваги, А, Байер визначає зміст методики репетиції поведінки, зводячи його до реалізації наступних етапів:

1. Визначення поведінки, що вимагає корекції.

2. Інструктаж і навчання виконання сценарію.

3. Повторення сцени.

4. Моделювання бажаних реакцій.

5. Відпрацьовування сформованої навички.

Як методичні засоби реалізації описаних вище процедур виступають рольова гра й психодрама.

Рольова гра - це методика розігрування ролей, при реалізації якої кожен учасник групи може представляти як самого себе, так й іншого реального або вигаданого персонажа Учасники грають ролі, що дозволяють їм виразити й усвідомити свої реальні почуття й думки. Використання рольової гри як основний інструмент репетиції поведінки засноване на тім, що подібне усвідомлення приводить до дії, а його виконання до розширення усвідомлення самого себе.

Психодрама - метод групової роботи, у якому учасники виконують ролі в моделюємих життєвих ситуаціях, що мають для них особистісний зміст. На відміну від рольової гри в психодрамі моделюються тільки реальні життєві ситуації, пережиті учасниками групи. При цьому споконвічно "автор" ситуації виконує в ній роль самого себе, а потім можуть використатися спеціальні психодраматичні прийоми; "дзеркало", "обмін ролями", "двійник" і т.п. Метою використання психодрами є усунення неадекватних поведінкових реакцій, що сформувалися раніше, поглиблення соціальної перцепції.

Для груп, у роботі з якими використаються поведінкові техніки, важливими аспектами проведення СПТ є вимір (діагностика) і оцінка ефективності. Процедура оцінки тісно пов'язана з діагностичним етапом проведення тренінгу, оскільки початкове виявлення рівня розвитку тієї або іншої ознаки дозволяє визначити його зміни після проходження тренінгової програми.

Групове консультування - більше тонкий і глибокий спосіб роботи з родиною. Його використання припускає роботу не тільки й не стільки з поведінкою учасників (як у випадку зі СПТ), але й з більш глибинними особистісними аспектами: думками, почуттями, переживаннями. На відміну від СПТ при груповому консультуванні цілі роботи конкретної групи не визначаються й не обмовляються заздалегідь, тобто вони визначаються вже в процесі групової роботи і залежать від індивідуальних потреб учасників. Таким чином, групові цілі складаються в цьому випадку з індивідуальних. У зв'язку із ці ведучий - консультант не може алгоритмізувати свою діяльність, його дії формуються за принципом "тут і тепер".

Однієї з основних проблем групового консультування є проблема оцінки ефективності роботи групи, тому що стандартні психодіагностичні методи в цьому випадку виявляються не досить ефективними. Вони не дозволяють виявити ефективність вирішення глибинних індивідуальних проблем, які зачіпаються в процесі групового консультування.

Основою соціально - психологічного тренінгу є біхевіоральні техніки, а консультаційного - глибинні мотиви й закономірності функціонування особистості. Процес групового консультування може бути побудований на певній методологічній концепції: екзістенціально-гуманістичній, психоаналітичній, логотерапевтичній, трансактній, когнитивно - біхевіоральній і т.п., або в ньому можуть сполучатися елементи всіх перерахованих підходів у рамках так званої еклектичної концепції. Таким чином, у ході групового сімейного консультування можуть використатися прийоми індивідуального консультування, що мають різну методологічну основу.

Групова психотерапія в практиці роботи з родиною використається досить рідко, тому що припускає глибинне втручання та вимагає багато часу.

Індивідуальна форма роботиприпускає взаємодію з окремо взятою родиною або одним з її членів, що заявили проблеми, пов'язані із взаємодією всередині родини Незалежно від того, чи йде робота з усією родиною або одним з її членів, основою індивідуальної форми сімейного консультування є переконання в тім, що людині необхідно розглядати в її ставленні до сімейної системи й далі у зв'язку цієї системи з комплексом систем більше високого порядку: суспільство, культурою... В основі системної теорії лежить припущення про те, що психологічні й соціально-психологічні феномени сімейної взаємодії неможливо зрозуміти й пояснити тільки на основі лінійних причинно-наслідкових зв'язків.

У рамках системного підходу до вирішення сімейних проблем була представлена значна кількість різноманітні концепції, найбільш відомими з яких є структурні (С. Минухин) і стратегічні (Дж. Хейли, С. Паяащдоли) теорії сімейної психотерапії й консультування. У їхніх рамках були розроблені уявлення про те, як самим оптимальним чином "функціонує" родина, а розроблені терапевтичні втручання минулого спрямовані на те, щоб привести родину з "дисфункціонального" в "функціональний" стан.

Системний підхід уникає поняття "патологічні родини", у його рамках розглядаються родини або групи, які погано функціонують. При цьому можуть бути нормально функціонуючі системи, що створюють "проблемний" випадок зовсім раптово. Тому, коли такі родини приходять за консультацією, приймаються в увагу всі члени родини. Консультант намагається зрозуміти кожен елемент системи родини, у якій живе людина, що потрапила в скрутну ситуацію. Системні терапевти не тільки намагаються знайти дефекти системи. Вони також намагаються з'ясувати, які її елементи функціонують добре, оскільки це уможливлює поліпшення або подолання пережитих труднощів. Саме в такий спосіб часто виявляється, що родина вже пробувала знайти своє власне рішення й навіть пройшла довгий шлях у певному напрямку. Якщо це не вдається, то тільки тому, що запропоноване рішення породжує власні проблеми. Вихід полягає в тому, щоб спробувати додати новий напрямок лінії пошуку рішення, але це може бути зроблено тільки за умови зміни первісного підходу, тобто якщо проблема почне розглядатися членами родини по-іншому, у новому світлі.

У рамках структурної сімейної терапії С. Минухина реалізуються досить директивний підхід. Основні положення теорії С. Минухина:

1. Духовно-щиросердечне життя не є винятково внутрішнім процесом. Кожна людина і її оточення перебувають у відносинах взаємодії.

2. Зміни в структурі родини сприяють змінам у поведінці (відносинах) і в інтрапсихічних процесах членів родини.

3. Поведінка терапевта, що працює з родиною, стає частиною контексту, терапевт і родина утворюють нову систему. Таким чином, терапевт визнає себе частиною системи, що намагається змінитися.

Відповідно до С. Минухина, основною функцією родини є захист її членів одне від іншого і від стороннього втручання. Саме тому, на його думку, рівновага між почуттям захищеності й переживанням стану розлуки має велике значення. У зв'язку із цим автор вводить поняття сімейних "кордонів", що займає в його концепції центральну позицію. Для оптимального функціонування родини важливо, щоб підсистема батьків і підсистема дітей (сіблінгів) були "добре" розмежовані між собою, причому важливо, щоб це розмежування сполучалося з емоційною близькістю, довірливістю і т.д. Якщо межі всередині родини занадто тверді, формується так званий "ізольований)) тип родини, якщо розмиті або нечіткі - "заплутаний". Між цими полюсами стоять родини із прозорими межами, через які члени можуть "добре" взаємодіяти, не стираючи й не порушуючи їх.

При проведенні консультативної й терапевтичної роботи С. Минухін надає великого значення створенню терапевтичної системи. Цей процес припускає:

- "прийняття" терапевта в родину;

- визнання його професійного авторитету (ролі штурмана);

- системне визначення проблеми (яка часто виявляється іншою, ніж та, з якою звернулася родина);

- системне визначення мети (і вона може відрізнятися від тієї, з якою прийшла родина);

- складання терапевтичного договору (контракт), у якому обумовлюються рамки консультативного процесу, настанови, оплата...

Структурне консультування припускає, насамперед, зміни структури заявленої проблеми. Для цього споконвічно консультант вислухує її визначення кожним членом родини, з'ясовуючи, таким чином, способи її суб'єктивного конструювання. Як правило, на думку С. Минухина, у виникненні проблеми обвинувачують того члена родини, якого ця проблема найбільше стосується. При цьому сам Минухин уникає вживати терміна "вина". Відповідно до основних принципів системного підходу, він відзначає, що труднощі сімейної взаємодії - результат дії дисфункціональної системи відносин, яку необхідно змінити. Трансформація у свідомості членів родини структури проблеми, через введення конструкта про її загальну приналежність дозволяє змінити способи побудови відносин у родині. Прийняття на себе відповідальності за проблему сприяє її вирішенню. Індивід включається в систему відносин, пов'язаних з даною проблемою, таким чином, відбувається трансформація відносин у родині, об'єднання зусиль її членів у плані вирішення наявних труднощів за схемою, наміченої в процесі консультування. Така побудова терапевтичного процесу, дозволяє, на думку С. Минухина, успішно вирішувать найрізноманітніші проблеми, що виникають у сімейній системі.