Термінознавство й термінографія.

1. Поняття термінологічне планування.

2. Предмет та основні категорії термінознавства:

3. Поняття термінознавство, термін, дефініція, терміноїд, термінологізація, детермінологізація.

4. Вимоги до термінів.

5. Функції термінів.

6. Структура термінів (словотворчі типи термінів).

7. Поняття термінологія та терміносистема.

1. Поняття мова без статусу

Якщо певна мова не має літературної норми, або її літературна норма перебуває у стані формування, така мова називається мовою без статусу.

Мова без статусу не потребує майже ніякого штучного оброблення, бо ніяких специфічних функцій вона не виконує, залишаючись просто мовою даного етносу. Особливо у випадку, коли носії цієї мови розмовляють рідною мовою лише у побуті, а для ділових потреб користуються іншою, більш уживаною мовою, тому що відчувають себе не самостійним етносом, а складовою частиною якоїсь численнішої нації.

Наприклад, представники таких українських субетносів, як гуцули, лемки, бойки, вважають себе складовою частиною української нації. На побутовому рівні вони розмовляють виключно власними діалектами, тоді як для офіційних потреб використовують літературну українську мову.

2. Поняття мова зі статусом

Інша річ, коли певна етнічна група претендує на роль самостійної нації і здобула свою державність. Тоді їхня мова вимагатиме ширших функцій завдяки своєму новому статусу. Взагалі статус мови може бути не тільки державний. Є ще національний, регіональний, міжнародний статуси мови. Але досить часто виявляється, що ця мова функціонально не відповідає новому статусу через брак відповідної лексики, тому постає необхідність у формуванні літературної мови нації.

3. Етапи формування літературної мови нації

Цей процес проходить чотири етапи:

- на першому - підвищується інтерес до мови як предмета наукового дослідження;

- другий етап - це спроби побудови мовних стандартів;

- на третьому - починається процес досконалого опанування цією мовою представниками відповідної етнічної групи, бо лише тоді стандартизована літературна мова може виконувати свої функції;

- останнім етапом є вимога зробити нову літературну мову мовою науки, діловодства та ринку.

Проте не можуть стати високорозвиненими літературними мовами абсолютно всі сучасні мови світу. Все залежить і від кількості носіїв, і від ступеня поширеності відповідної мови, і від її функції, і від її статусу.

4. Форми пристосування мови до певних функцій

Основна проблема пристосування будь-якої мови до певної функції - це стан розвитку так званої мови для спеціальних потреб, мінімальною одиницею якої є термін. Якщо цей стан мови нерозвинений, то носії цієї мови позбавлені можливостей використовувати її під час комунікації.

Виходячи з цього, можна дійти висновку: мова має бути пристосована, адаптована до певної функції шляхом штучного втручання в її розвиток. Прикладом може бути японська мова, якою зараз видається значна частина науково-технічної літератури, хоча сто років тому вона була зовсім непристосованою для цього.

Пристосування мови до певних потреб може відбуватися у вигляді мовної адаптації та мовного планування.

Мовна адаптація - це спонтанне пристосування мови до тих або інших умов, що відбувається майже непомітно для мовної громади. Вона може бути як свідомою, керованою дією, так і підсвідомою, некерованою.

Мовне планування навпаки проводиться певними організаціями, створеними з цією метою. Це штучне втручання в мову з конкретною метою. Воно складається з двох аспектів - планування статусу та планування корпусу.

Планування статусу - це надання тій чи іншій мові певного статусу та пов'язана з цим низка заходів.

За плануванням статусу йде планування корпусу, що є, як вже було зазначено, свідомим втручанням у структуру мови, насамперед - у її лексику, фонетику, граматику.

Планування корпусу складається з таких напрямків:

а) побудова писемності, або графізація;

б) модернізація (розширення словникового складу мови й розвиток нових стилів);

в) стандартизація (процес, коли один з мовних варіантів стає загальноприйнятим як наддіалектна норма).

Поняття термінологічне планування.

Одним із різновидів планування корпусу мови є термінологічне планування. Під термінологічним плануванням розуміють роботу, спрямовану на формування й розвиток термінологій, які ще відсутні у певній мові.

Термінологічне планування, як і планування мови в цілому, теж складається з модернізації та стандартизації.

Термінологічна модернізація полягає у створенні нових термінів, тому що галузеві термінології не можуть бути апріорі притаманними будь-якій мові. Тільки за умови пристосування мови до певної галузі наукового або технічного знання починає свій розвиток певна галузева термінологія. Причому творення нових термінів може спрямовуватися або на інтернаціоналізацію, або на пурифікацію.

Термінологічна стандартизація - це процес вибору термінологічної норми та її затвердження як обов'язкового варіанта, щоб і наявні, і новостворені терміни були зрозумілими всім галузевим фахівцям.

З історії термінологічного планування. Термінологічне планування в розвинених країнах

З 17 століття в Європі під впливом розвитку суспільства почали з'являтися нові суспільні, технічні та юридичні реалії, що потребували чітких і однозначних термінів для свого позначення. Бурхливий розвиток галузевих терміносистем, які збагачували європейські мови новими лексичними одиницями, через свою інтенсивність і масовість став некерованим, що призвело до виникнення великої кількості синонімів для позначення одного й того ж поняття. Тому перед галузевими фахівцями постала проблема стандартизації термінів і централізованого керування термінотворчою роботою.

З цією метою у європейських державах було створено національні установи з термінологічної стандартизації. А узагальнювала та узагальнює їхню роботу низка таких міжнародних установ, як Міжнародна Електротехнічна комісія (ІЕС), Міжнародна Федерація з національних стандартів, Міжнародний інформаційний інститут термінологічної стандартизації - Infoterm.

Вони розробляють єдині правила побудови інтернаціональних терміноелементів (ключових слів) з різних галузей науки, доповнених списками найуживаніших афіксів та коренів. Основними джерелами поповнення термінологічної лексики переважної більшості європейських мов ( класичні мови (латина та грека) та три провідні групи індоєвропейської мовної сім'ї: романська, германська та слов'янська.

Термінологічне планування в країнах третього світу

У країнах третього світу необхідність термінологічного планування виникла після розпаду світової колоніальної системи, наслідком чого було утворення нових держав і надання місцевим мовам статусу державних. На відміну від європейських держав, де процес формування галузевих терміносистем йшов поступово, за етапами розвитку технічного прогресу, країни третього світу мусили у стислі строки подолати відсталість не лише в економіці, але й у розвитку рідної мови. Термінологічна модернізація в цих мовах проводилася такими шляхами:

1) побудова термінів шляхом прямого запозичення з колишньої колоніальної мови;

2) побудова термінів шляхом використання виключно внутрішніх ресурсів мови;

3) побудова термінів шляхом прямого запозичення з європейських мов разом з новітніми технологіями;

4) побудова термінів за допомогою всіх наявних ресурсів.

Термінологічне планування в Україні

Українська сучасна термінологія бере свій початок з підручників для початкової та середньої школи, що їх було видано галицьким товариством "Просвіта". Його було засновано 1868 року.

У другій половині XIX століття в Україні було видано перші галузеві словники, наприклад, шість випусків "Початки до уложення номенклатури і термінології природописної" І. Верхратського; "Початок до уложення термінології ботанічної руської" І. Гавришкевича тощо.

Проте ніяких заходів щодо впорядкування та стандартування галузевих терміносистем тоді ще не проводилося.

Розквіт термінотворчої роботи в Україні припадає на 20-ті роки XX століття, на період так званої українізації, коли після 200-літньої перерви українська мова стала мовою суспільного та політичного житія. Протягом 20-х років було видано понад 85 галузевих словників.

Головною метою термінотворчої роботи в той період була побудова українських національних терміносистем і відокремлення українських— терміносистем від російських, тобто орієнтація на ті мови світу, які є продуцентами термінів, уникаючи таким чином російського посередництва.

У багатьох випадках акцент було зроблено на народну мову, коли терміни будувалися за допомогою внутрішніх ресурсів. При цьому активно залучалися архаїзми та діалектизми. Вже засвоєні інтернаціональні слова штучно замінювалися новоутвореннями на основі українських коренів:

"громовина" замість "електрика", "впорскування" замість "ін'єкція", "облямівка" замість "ореол", "первень" замість "елемент", "мірило" замість "масштаб", "модло" замість "шаблон" тощо.

Отже, можна стверджувати, що протягом 20-х років XX століття в українській термінотворчій діяльності панував пуризм.

З 30-х років XX століття термінологічне планування в Україні спрямовується на штучне зближення українських галузевих терміносистем з російською мовою. У цей період було видано спеціальною Словниковою комісією понад 50 термінологічних словників як російсько-українських, так і тлумачно-довідкових з різних природних та гуманітарних наук. Але вважається, що вони не претендували на вичерпність, виходили мізерними тиражами і орієнтувалися на російську мову, яку було визначено еталоном.

Після здобуття Україною незалежності та надання українській мові статусу державної термінотворча робота знову активізувалася. Почали видаватися та перевидаватися численні термінологічні словники з різних галузей науки й техніки. У цей процес включилися як мовознавці, так і галузеві фахівці.

Серед перших словників цього періоду можна назвати "Російсько-український словник фізичних термінів" проф. О.Б. Лисковича, "Російсько-український словник дорожника" О.А. Білятинського. "Російсько-український будівельний словник" (Укрдержбуд) тощо.

Проте далеко не всі з цих словників заслуговують уваги як серйозні лексикографічні праці через брак досвіду авторів в укладанні термінологічних словників. Відсутність централізованого керівництва термінологічним плануванням в Україні приводить до того, що словники фактично суперечать один одному. Взагалі, зараз спостерігаються принаймні три тенденції термінотворчої роботи:

1) перелицювання відповідних російських термінів на ніби український лад;

2) перелицювання відповідних англійських термінів на ніби український лад;

3) реанімація лексикографічних традицій 20-х років ХХ ст., що були спрямовані на крайній пуризм.

Отже, надання українській мові статусу державної вимагає певних заходів щодо планування її корпусу, розроблення галузевих термінологій їхньої стандартизації.