Виступати в судових дебатах; 2 страница

30. Під час проведення слідчої (розшуково'О ^чи іншої процесуальної дії
за участю підозрюваного чи обвинуваченого він має право ставити запитання,

„_____________________________________________________________ 143

г

висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу (див. ч. 6 ст. 223 КПК). Про вимоги до форми та змісту протоколу процесуальної дії, по­рядку його складання та підписання див. ст.ст. 104-106 КПК.

31. Підозрюваний, обвинувачений мають право застосовувати під час про­
ведення процесуальних дій, учасником яких віни є. фото-, аудіо-, відеотехнічні
засоби у такий спосіб, щоб цим не перешкоджати нормальному ходу (здійснен­
ню) процесуальної дії. Заборона застосування підозрюваним чи обвинуваче­
ним технічних засобів обмежується проведенням окремої процесуальної дії або
певною стадією провадження за умови, що це робиться з метою нерозголошен-
ня відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються
інтимного життя особи. Про таку заборону слідчий чи прокурор виносить вмо­
тивовану постанову, а слідчий суддя - вмотивовану ухвалу.

32. При вирішенні питання про заборону підозрюваному, обвинувачено­
му застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи
на певній стадії кримінального провадження слідчий, прокурор, слідчий суддя,
суд мають враховувати положення Закону України «Про інформацію» у редак­
ції від 13 січня 2011 р. про те, що за порядком доступу інформація поділяється
на відкриту та інформацію з обмеженим доступом (ст. 20 Закону), якою є конфі­
денційна, таємна та службова інформація, і які саме відомості не можуть бути
віднесені до інформації з обмеженим доступом (ст. 21 Закону).

Не менш важливим для правильного вирішення питання про заборону підозрюваному, обвинуваченому застосовувати технічні засоби є врахування положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. (розділ II «Порядок доступу до інформації») про те, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні су­купності вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіаль­ної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіден­ційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) роз­голошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону); 4) обмеженню доступу підлягає саме інформація, а не до­кумент. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для озна­йомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч. 7 ст. 6 Закону). Цей Закон розкриває зміст поняття кожного з видів інформації з обмеженим доступом (ст.ст. 7-9 Закону). Зокрема, згідно зі ст. 6 Закону таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємни­цю слідства та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таєм­ної інформації регулюється Законом та спеціальними законами.

33. Відомості, які містять таємницю, що охороняється законом, визначені
Законом України «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 р. та Зводом

відомостей, що станоьлять державну таємницю, затвердженим наказом голови Служби безпеки України 1 березня 2001 р. № 52 і зареєстрованим у Міністер­стві юстиції України за № 264/5455 22 березня 2001 p.; Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.

34. Згідно зі ст. 162 КП К до охоронюваної законом таємниці, яка міститься
в речах і документах, належать: 1) інформація, що знаходиться у володінні за­
собу масової інформації або журналіста і надана за умови нерозголошення ав­
торства або джерела інформації; 2) відомості, які можуть становити лікарську
таємницю; 3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріаль­
них дій; 4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну
таємницю; 5) відомості, які можуть становити банківську таємницю; 6) осо­
бисте листування особи та інші записи особистого характеру; 7) інформація,
яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, або­
нента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх
тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо; 8) персональні дані особи, що
знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка зна­
ходиться у володільця персональних даних; 9) державна таємниця.

35. Заборона розголошення відомостей, які стосуються інтимного життя
особи, грунтується на конституційному положенні про те, що ніхто не може
зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, і що не допускається зби­
рання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про
особу без її згоди, крім випадків, позначених законом, і лише в інтересах наці­
ональної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції
України). Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, перед­
баченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань
кримінального провадження. Кожен, кому наданий доступ до інформації про
приватне життя, зобов'язаний запобігти розголошенню такої інформації (див.
ч. З і 4 ст. 15 КПК). Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2012 р.
№ 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради
Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, З
ст. 34 Конституції України роз'яснив, що інформацією про особисте та сімей­
не життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та
майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та
членами її сім'ї.

36. Клопотання підозрюваного, обвинуваченого про проведення процесу­
альних дій можуть стосуватися необхідності проведення в інтересах з'ясування
обставин, що свідчать про його невинуватість чи меншу винуватість у вчиненні
кримінального правопорушення і забезпечення його права на захист слідчих
(розшукових) та інших процесуальних дій: виклик і допит нових свідків (див.
ст. 224 КПК), призначення додаткової чи повторної експертизи (ст. 242 КПК),
проведення слідчого експерименту (ст. 240 КПК), надання доступу до матеріа­
лів закінченого досудового розслідування (див. ст. 290 КПК) тощо.

За наявності реальної загрози життю і здоров'ю, жиглу чи майну підозрю­ваного, обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на цих учасників кримінального провадження, вони мають право на забезпечення безпеки. Порядок вжиття заходів для забезпечення безпеки підозрюваному, об­винуваченому, членам його сім'ї, близьким родичам, майна, житла визначено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі­нальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. При цьому забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, - це здійснення правоохо­ронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спря­мованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного здійснення право­суддя (див. ст. 1 Закону).

37. Обгрунтована заява підозрюваного, обвинуваченого про відвід іншого
суб'єкта кримінального провадження за наявності обставин, які виключають
його участь у цьому кримінальному провадженні, має на меті досягнення за­
конного інтересу, який полягає в тому, щоб щодо нього було проведено всебіч­
не, повне і об'єктивне досудове розслідування, справедливий судовий розгляд,
а на його основі ухвалено законне, обгрунтоване і справедливе судове рішення.

38. До кола осіб, яким може бути заявлено відвід підозрюваним, обвину­
ваченим, КПК віднесено суддю, слідчого суддю, присяжного, прокурора, слід­
чого, захисника підозрюваного чи обвинуваченого, представника потерпілого,
цивільного позивача чи цивільного відповідача, спеціаліста, експерта, перекла­
дача, секретаря судового засідання (ст.ст. 75-79 КПК). Про порядок вирішення
питання про відвід та наслідки відводу цих осіб див. ст.ст. 80-83 КПК.

Водночас, зміст параграфів 1-5 глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» КПК дає підстави для висновку, що коло осіб, яким підозрюваний, обвинувачений може заявити відвід, є значно ширшим і включає в себе також: а) керівника органу досудового розслідування (див. ст. 39 КПК); б) співробітників інших (окрім слідчих підрозділів) підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - у випадках здійснення ними повно­важень слідчого при досудовому розслідуванні кримінальних проступків (див. ч. З ст. 38 КПК); в) співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням по­даткового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, які здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (роз­шукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора (див. ч. 1 ст. 41 КПК); г) законного представника підозрюваного, обвинуваченого (див. ст. 44 КПК); ґ) законного представника потерпілого (див. ст. 59 КПК); д) законного представника цивільного позивача (див. ст. 64 КПК); є) адвоката свідка (див. п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК); є) судового розпорядника (див.

ст. 74 КПК); ж) понятих, які залучаються до проведення слідчих (розшукових) дій (див. ч. 7 ст. 223 КПК).

39. Зі змісту п. 14 ч. З ст. 42 КПК можна дійти висновку, що підозрю­
ваний має право ознайомитися з матеріалами досудового розслідування як
під час досудового розслідування (ст. 221 КПК), так і після його закінчення
(ст. 290 КПК). В обох випадках не надаються для ознайомлення лише матеріали
про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінально­
му судочинстві. При ознайомленні з матеріалами досудового розслідування до
його завершення підозрюваному не надаються також матеріали, ознайомлення
з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому
розслідуванню. Такими можуть бути протоколи процесуальних дій, постанови
слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді, з яких видно, які слідчі (розшуко­
ві) та негласні слідчі (розшукові) дії будуть виконуватися під час подальшого
розслідування. У другому випадку прокурор або слідчий за його дорученням
зобов'язаний надати доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, які
є в його розпорядженні, у тому числі будь-яких доказів, які самі по собі або
в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення не­
винуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти
пом'якшенню покарання (див. ч. 2 ст. 190 КПК).

40. Закон не визначає, коли вперше і скільки разів до завершення досудо­
вого розслідування підозрюваний має право ознайомитися з матеріалами до­
судового розслідування. Судячи з того, що особа вже має статус підозрювано­
го, то таке перше ознайомлення можливе лише після вручення їй письмового
повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК). Під час подальшого досудового
розслідування підозрюваний має право письмово заявити клопотання про озна­
йомлення його з матеріалами, зібраними після попереднього ознайомлення.

41. Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваним
як під час досудового розслідування, так і після його завершення оформляється
протоколом за правилами ст. 104 КПК. У зв'язку з ознайомленням з матеріала­
ми досудового розслідування підозрюваний має право робити із наданих для
ознайомлення матеріалів виписки та копії і заявляти клопотання про доповне­
ння досудового розслідування, які вирішуються за правилами ст. 220 КПК.

42. Загальне право підозрюваного, обвинуваченого одержувати копії
процесуальних документів конкретизується статтями КПК, які передбачають
обов'язкове вручення (або надіслання) йому особою, яка здійснює процесу­
альну дію, копії певного процесуального документа: копії протоколу затри­
мання особи, підозрюваної у вчиненні злочину вручається уповноваженою
службовою особою (ч. 5 ст. 208 КПК), копія ухвали слідчого судді про дозвіл
на обшук житла чи іншого володіння підозрюваного, якщо він присутній під
час проведення обшуку вручається слідчим чи прокурором (ч. З ст. 236 КПК),
копія письмового повідомлення про підозру - слідчим або прокурором (ч. 1
ст. 278 КПК), копії постанов про зупинення і про відновлення досудового
розслідування надсилаються слідчим (ч. 4 ст. 280 і ч. 1 ст. 282 КПК); копії

г

обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування вруча­ються прокурором (ст. 293 КПК), копії постанов слідчого і прокурора про за­криття кримінального провадження надсилаються відповідно слідчим або про­курором (ч. 5 ст. 284 КПК).

43. Про поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні див.
ст.ст. Ill, 112 КПК. Для підозрюваного, обвинуваченого передбачається мож­
ливість через отримання письмових повідомлень бути поінформованим про хід
кримінального провадження, про процесуальні дії і рішення, які приймаються,
та про свої процесуальні права у зв'язку з цими діями і рішеннями осіб, які
здійснюють кримінальне провадження. Зокрема, формою таких повідомлень є
і названі (п. 42 коментаря до цієї статті КПК) випадки вручення або надіслання
йому копій відповідних процесуальних документів.

Право підозрюваного, обвинуваченого на повідомлення передбачено і в разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Так, згідно з ч. 1 ст. 253 КПК особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час про­ведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його за­хисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.

44. Прийняття слідчим, прокурором, слідчим суддею незаконних і необ­
грунтованих процесуальних рішень, здійснення ними процесуальних дій, які по­
рушують права учасників кримінального провадження, зокрема, підозрюваного
і обвинуваченого, процесуальна бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого
судді, ігнорування ними клопотань підозрюваного, обвинуваченого перешко­
джають досягненню завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК), захисту
прав і законних інтересів підозрюваного і обвинуваченого. Одним із важливих
процесуальних засобів усунення такої неправомірної процесуальної поведінки
слідчого, прокурора, слідчого судді є право підозрюваного, обвинуваченого на
оскарження рішень, дій та бездіяльності зазначених осіб. Про рішення, дії та
бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, які можуть бути оскаржені під
час досудового розслідування, підстави, порядок, строки оскарження, розгляду
та вирішення скарг підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників кримі­
нального провадження див. ст.ст. 303-308 КПК та коментар до них.

45. Право підозрюваного, обвинуваченого вимагати відшкодування шко­
ди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здій­
снює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури
або суду грунтується на положеннях Конституції України про те, що: а) держава
відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. З ); б) кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування
матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);
в) у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує ма­
теріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62).

46. Згідно зі ст. 130 КПК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудо­
ве розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок
Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

47. Про підстави та порядок відшкодування такої шкоди див. Закон Укра­
їни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними
діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня
1994 р. За наявності передбачених цим Законом підстав слідчий, прокурор або
суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи
свобод та відшкодування завданої шкоди.

48. Якщо підозра чи обвинувачення не підтвердилися і судом було ухва­
лено виправдувальний вирок (див. ч. 1 ст. 373 КПК), або прокурор закрив про­
вадження за однією з реабілітуючих особу підстав (див. ч. 1 ст. 284 КПК), то з
метою відновлення репутації особи слідчий, прокурор або суд зобов'язані на
прохання особи в місячний строк письмово повідомити про своє рішення трудо­
вий колектив, в якому працює особа, або за її місцем проживання. Якщо ж відо­
мості про засудження або про притягнення до кримінальної відповідальності,
застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в за­
собах масової інформації, то, на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті
- на вимогу його родичів чи слідчого, прокурора або суду засоби масової інфор­
мації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує
громадянина, відповідно до чинного законодавства України (ст. 11 Закону).

49. Права підозрюваного, обвинуваченого, передбачені п. 18 ч. З ст. 42
КПК, охоплюються змістом засади здійснення кримінального провадження дер­
жавною мовою (див. ст. 10 Конституції України та ст. 29 КПК про зміст цієї
засади). їх формулювання відповідає положенням п. «є» ч. З ст. 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція з прав
людини): кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення
має щонайменше такі права:... є) якщо він не розуміє мови, яка використовуєть­
ся в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

50. Формулювання п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК повною мірою відповідає форму­
люванню пункту «d» ч. З ст. 6 Конвенції з прав людини, за яким кожний обви­
нувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі
права: ... d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали,
а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що
й свідків обвинувачення. Важливість реалізації цього права обвинуваченого
на безпосередній допит свідків у судовому розгляді пояснюється тим, що від­
повідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на
показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або
отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК (у виняткових випадках під
час досудового розслідування, але в судовому засіданні). Суд не вправі об­
ґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або
посилатися на них.

51. Про право підозрюваного і обвинуваченого збирати і подавати дока­
зи під час досудового розслідування див. п. 8 ч. З ст. 42 КПК та коментар до
неї. Обвинувачений має право подати суду лише ті докази, які були офіційно
відкриті стороні обвинувачення за правилами ст. 290 КПК. Якщо ним не буде
здійснено відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, то суд не
має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (див. ч. 11 і 12
ст. 290 КПК).

52. В інтересах справедливого судового розгляду обвинувачений має пра­
во заявляти в судовому засіданні свої клопотання, а також висловлювати свою
думку щодо клопотань інших учасників судового провадження з питань відво­
ду суддям, учасникам судового розгляду, виклику і допиту свідків, призначення
експертизи, витребування документів тощо.

53. За змістом ст. 364 КПК обвинувачений має право на виступ у судових
дебатах незалежно від того, чи будуть там виступати його захисник, законний
представник і незалежно від того, що за законом (ст. 365 КПК) після судових
дебатів йому буде надано останнє слово. Виступаючи в судових дебатах, він
може висловити свою думку щодо оцінки доказів, досліджених в судовому за­
сіданні і щодо можливого рішення суду, а також виступити з реплікою, реагу­
ючи на перекручування у виступах інших учасників судових дебатів фактів та
обставин вчинення ним кримінального правопорушення.

54. Ведення журналу судового засідання (див. ст. 108 КПК) та фіксування
за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час су­
дового провадження (див. ч. 4 ст. 107 КПК) є обов'язковими. Згідно з п. 7 ч. З
ст. 129 Конституції України повне фіксування судового процесу технічними за­
собами є однією з основних засад кримінального судочинства.

Шляхом реалізації свого права на ознайомлення із журналом судового засідання та технічним записом судового процесу обвинувачений має мож­ливість перевірити правильність фіксації в журналі ходу засідання, викона­них процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень, а також якість і повноту технічного запису судового процесу і за наявності підстав подати на них свої зауваження. При цьому обвинувачений має право на отримання ко­пії запису судового засідання, зробленого з допомогою технічного засобу (ч. 5 ст. 107 КПК). Ознайомлення обвинуваченого з журналом і технічним записом судового засідання має значення і з точки зору підготовки обвинуваченим апе­ляційної скарги на вирок чи інше судове рішення, зокрема у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час судового роз­гляду (ст. 412 КПК).

55. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду
є однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України).
Право обвинуваченого на оскарження судового рішення закріплено і в міжна­
родно-правових актах з прав людини, зокрема за ч. 5 ст. 14 Міжнародного пакту
про громадянські і політичні права 1966 р. (далі - Пакт) кожен, кого засудже­
но за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були

переглянуті вищого судовою інстанцією згідно з законом. Відповідно до ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції з прав людини кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулю­ється законом.

56. Крім права на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень
(див. ст.ст. 393, 425 КПК), обвинувачений має право подати заяву про перегляд
судового рішення за нововиявленими обставинами (див. ст. 460 КПК) і пра­
во на звернення про перегляд судових рішень Верховним Судом України (див.
ст. 446 КПК), право знати про подані іншими учасниками провадження скарги і
заяви і подавати на них заперечення (див. ст.ст. 402, 431 КПК).

57. КПК передбачені ще й інші процесуальні права підозрюваного і об­
винуваченого, які вони можуть використовувати під час здійснення слідчим,
прокурором, слідчим суддею чи судом окремих процесуальних дій і при при­
йнятті окремих процесуальних рішень: 1) право під час розгляду клопотання
про застосування запобіжного заходу досліджувати речові докази, документи,
показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, пока­
зання інших осіб на спростування доводів прокурора (див. ч. 2 ст. 193 КПК);

2) право заявляти клопотання про зміну запобіжного заходу (див. ст. 201 КПК);

3) право під час пред'явлення його для впізнання зайняти будь-яке місце серед
осіб, які пред'являються (див. ч. 2 ст. 228 КПК); 4) право бути письмово повідо­
мленим прокурором або за його дорученням слідчим про тимчасове обмеження
його конституційних прав під час проведення негласної слідчої (розшукової)
дії (див. ст. 253 КПК); 5) право підозрюваного, обвинуваченого заперечувати
проти закриття кримінального провадження або ухвалення вироку у зв'язку зі
звільненням особи від кримінальної відповідальності (див. ч. 7 ст. 284 і ч. З
ст. 285 КПК); 6) право надати згоду на спрощений судовий розгляд обвинуваль­
ного акта у його відсутності (див. ч. 1 ст. 302 КПК); 7) право на допит експерта
в суді для роз'яснення висновку (див. ст. 356 КПК); 8) право на роз'яснення
судового рішення судом, який його ухвалив (див. ст. 380 КПК); 9) право на суд
присяжних і його роз'яснення прокурором, судом (див. ст. 384 КПК) та інші.

58. Основою правового статусу іноземців в Україні, зокрема у кримі­
нальному провадженні, є положення Конституції України про те, що іноземці
та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі
обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституці­
єю, законами чи міжнародними договорами (ст. 26). Докладніше про правовий
статус іноземців в Україні див. Закон України «Про правовий статус іноземців
та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р.

59. Дія Кримінально процесуального кодексу України за колом осіб пе­
редбачає, що кримінальне провадження за правилами КПК здійснюється щодо
будь-якої особи, у тому числі іноземця, за винятком особи, яка користуються

дипломатичним імунітетом і щодо якої кримінальне провадження може здій­снюватися за правилами КПК лише за згодою такої особи або за згодою ком­петентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними до­говорами України (ст. 6 КПК).

60. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення»
іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками по­
сольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Мініс­
терством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого, органу
дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа.

61. Без виконання підозрюваним, обвинуваченим, як і іншими учасниками
кримінального провадження, своїх процесуальних обов'язків неможливо забез­
печити нормальний хід провадження, з'ясування обставин, що мають значення
для прийняття справедливого рішення, у кінцевому підсумку - виконання за­
вдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).

62. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд може викликати підозрюваного,
обвинуваченого для допиту, участі в іншій процесуальній дії, для участі в судо­
вому засіданні, і підозрюваний, обвинувачений зобов'язані прибути за викли­
ком у призначений день і час, незважаючи на те, що він має право відмовитися
давати показання під час допиту, відмовитися давати будь-які пояснення або
відповідати на поставлені запитання, право (а не обов'язок) виявляти актив­
ність у реалізації свої прав у судовому засіданні тощо. Про підстави та порядок
виклику підозрюваного, обвинуваченого, наслідки неприбуття без поважних
причин див. ст.ст. 133-143 КПК.

63. Про види заходів забезпечення кримінального провадження та загаль­
ні правила їх застосування див. ст.ст. 131, 132 КПК. Обов'язки, покладені на
підозрюваного, обвинуваченого рішенням про застосування заходів забезпе­
чення кримінального провадження, можуть полягати у виконанні вимог утри­
матися від певних дій (не переховуватися від органів досудового розслідування
або суду, не впливати незаконно на свідків, потерпілих та інших осіб, іншим
протиправним чином не перешкоджати кримінальному провадженню) або, на­
впаки, полягати у виконанні вимог виконувати певні дії (з'являтися за викли­
ком слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо).