Теорії в галузі дивідендної політики

Зміст, цілі і завдання дивідендної політики

Дивідендна політика – набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства в галузі виплати дивідендів, а також сутність методів і засобів їх досягнення.

Дивіденди – частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до їх участі у СК підприємства.

Оптимізація дивідендної політики – це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Рішення в галузі дивідендної політики впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства:

- величину самофінансування;

- структуру капіталу;

- ціну залучення фінансових ресурсів;

- ринковий курс корпоративних прав;

- ліквідність та інші.

Найбільш виражений зв’язок між дивідендною політикою і самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій.

Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а, отже змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв’язок між дивідендною політикою і ринковим курсом (РК) корпоративних прав: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний ставці за альтернативним вкладенням капіталу на ринку.

В ході формування та реалізації дивідендної політики необхідно вирішити такі завдання:

ü виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

ü визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

ü оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

ü визначення оптимальної для підприємства величини статутного і сласного капіталу;

ü узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

ü вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

ü оцінку дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

Теорії в галузі дивідендної політики

Принциповим питанням, яке стоїть в основі теоретичних досліджень, присвячених дивідендній політиці, є питання взаємозв'язку між напрямом використання чистого прибутку (дивіденди чи тезаврація) та вартістю підприємства. Інакше кажучи, чи існує оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, за якого мінімізуються витрати на залучення капіталу, чи дивідендна політика жодним чином не впливає на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства?

Залежно від характеру відповіді на це запитання рекомендується приймати ті чи інші рішення в галузі виплати дивідендів.

Зупинимося на найвідоміших концепціях дивідендної політики.

Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Моділъяні, м Міллер, Ф. Блек відстоюють позицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв'язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання, найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції.

Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування, у такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій.

Правило використання прибутку відповідно до цієї концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий залишковий принцип дивідендних виплат.

Теза про пріоритетність дивідендів. Факт виплати дивідендів впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що інвестори (зокрема – дрібні), віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку («краще синиця в руках, ніж журавель у небі»).

На цьому припущенні ґрунтується американська модель оптимізації дивідендної політики (найвідоміші прихильники Дж. Лінтнер та М. Гордон), згідно з якою актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій.

Зростання дивідендів досить часто сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб'єкта господарювання.

Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з власниками корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабільним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рішень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США, Швейцарія, країни Бенілюксу) передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі ще однієї досить відомої теорії у галузі дивідендної політики - концепції податкових переваг.

Слід зазначити, що остаточного підтвердження на практиці переваг тієї, чи іншої концепції не знайдено. Прийнятність того чи іншого підходу залежить від конкретних умов діяльності підприємства, структури та психологічних особливостей інвесторів, їх інформаційного забезпечення тощо.

Саме тому одне з головних завдань фінансового менеджера - аналіз всієї сукупності факторів дивідендної політики і вироблення найоптимальнішої для конкретного підприємства дивідендної стратегії.