Алегорія (грец. аllegоrіа — іносказання) — образний вислів, у якому все має переносне значення

П. Волинський вважає алегорію видом метафори, Г. Абрамович — окремим видом тропа. Алегоричні образи використовуються в байках, прислів'ях, приказках, у ліричних творах. У казках і байках вовк — пожадливий, жорстокий, лисиця — хитра, осел — упертий. Алегоричні образи використовуються для називання творів ("Досвітні огні" Лесі Українки, "Каменярі" І. Франка, "Кобзар" Т. Шевченка).

На алегоріях побудовані загадки і прислів'я: пастух рогатий; доки сонце зійде, роса очі виїсть; прийде коза до воза.Алегоричну мову називають езопівською (від імені давньогрецького байкаря Езопа).

Символ (грец. symbolon) — умовний розпізнавальний знак, який полягає в заміні назви життєвого явища, предмета, поняття умовною назвою, знаком, який має щось спільне з ними. Наприклад: весна — символ народ-ження, гроза — символ небезпеки. Дехто ототожнює символ з алегорією. Символом називають заміну абстрактного або узагальнюючого поняття конкретним образом. В алегорії є порівняння, символічний образ абстрактний, умовний, має узагальнююче значення. Символом може бути художня деталь, порівняння, метафора. Символічний, наприклад, образ камінного хреста з однойменної новели В. Стефаника. Маючи узагальнююче значення, символічні образи використовуються у назвах творів ("Вершники" Ю. Яновського, "Сонячні кларнети" П. Тичини).

Символічні образи зустрічаються у фольклорі: (зозуля — символ суму, червона калина — дівчина, білий голуб — символ миру, чайка — образ самотньої жінки-матері, чаєнята — діти-сироти). В усній народній творчості символи з'явилися на основі паралелізму.

У художній літературі використовується релігійна символіка: терновий вінок, хрест — символи страждань. Символи часто зустрічаються у Святому Письмі. Особливе місце займають символічні образи у символістів (стильова течія модернізму).

Близьким до символу є образ-емблема (грец. embleuma — вставка, рельєфна оздоба). Образи-емблеми грунтуються на асоціаціях, алегорія і символ — на подібності. Образи-емблеми — статичні. Вони використовуються в графіці, геральдиці, скульптурі. Образами-емблемами є ліра, пронизане стрілою серце тощо.

Метонімія(грец. metonimia — перейменування) — образний вислів, у якому назва одного предмета чи явища замінюється іншою на основі реального зв'язку між ними. Тому метонімію ніколи не можна розгорнути у порівняння. Аристотель помилково ототожнював метонімію з метафорою.

Зв'язки між предметами і явищами — різноманітні, тому є багато різновидностей метонімії:

1. Метонімія місця. Заміна найменування людей назвою місця, де вони перебувають, країни, у якій живуть: Африка відстоює свої права. Аплодувала гальорка. Київ вітав переможців олімпіади. Пароплав вибухнув реготом. Борислав сміється.

2. Метонімія часу. Заміна назви події назвою часу, коли вона відбувалася: це був найщасливіший день у моєму житті. Минув важкий рік.

3. Метонімія засобів (органів, знарядь), за допомогою яких щось здійснюється: у нього гостре перо. Притримай язик.

4. Метонімія належності. Заміна назви предмета іменем його творця, власника: переклав Шекспіра. Знає напам'ять Шевченка. Купив Маланюка.

5. Метонімія матеріалу. Заміна назви речі матеріалом, з якого вона зроблена: ходить у шовках. Любить кришталь. Платить золотом.

6. Заміна назви дійової особи назвою дії, яку вона виконує, або предмета, що її характеризує: "Чорні зароплені кахтани, лейбики, сіраки та гуні, такі ж сорочки, переперезані то ременями, то шнурами, то ликом, бліді, пожовклі та позеленілі лиця, пошарпані та зароплені шапки, капелюхи, жовнярські "гольмици ", бойківські повстяні крисані та підгірські соломинки, — все те густою, брудною, сірою хмарою вкривало толоку" (І. Франко). "Туди пішла, поїхала любая розмова" (Народна пісня);

7. Заміна назви дії одним моментом: стала на рушничок щастя.

8. Заміна назви вмісту вмістищем: з'їв миску, горить лампа, кипить чайник.

Синекдоха— це кількісна метонімія (грец. Synekdoche — переймання, співвіднесення), вид тропа, в основі якого кількісні відношення між предметами; образний вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, явищ, на заміні цілого частиною, множини одниною. Види синекдохи:

1. Заміна множини одниною: студент пішов допитливий. "І на оновленій землі // Врага не буде, супостата // А буде син і буде мати " (Т. Шевченко).

2. Заміна однини множиною: "як ми себе почуваємо? " (лікар до хворого).

3. Заміна цілого частиною: "Настали своє серце і руку... //Наступи на горло вороже"(М. Рильський).

4. Заміна частини цілим: "Стояла я і слухала весну" (Леся Українка).

5. Заміна родового поняття видовим: "Ой піду я, піду понад Дунаями " (Дунай у значенні ріки). Берегти копійку.

6. Заміна видового поняття родовим: двоногий ссавець (людина).

7. Заміна неозначеного числівника означеним: сім раз відміряй, а раз відріж.

Антономазія (грец. antonomadzo — перейменування) - - вживання власних імен у значенні загальних: у нас драматургів багато, а Шекспірів мало. Колумб — першовідкривач, Іуда — зрадник. "Воздвигне Вкраїна свого Мойсея " (І. Франко). Марс — війна, Ескулап — лікар. Нарцис — самозакоханий, Сократ — мислитель.

9. Вживання загальних імен у значенні власних: Кобзар, Каменяр.

Перифраз(грец. periphrasis від грец. peri — навколо, phrazo — пояснюю, говорю) — це образний вислів, у якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак. Перифраз використовується у розмовній мові, публіцистиці, художній літературі. Наприклад: автор "Кобзаря", автор роману "Собор ", батько історії, чорне золото. "Лягло костьми людей муштрованих чимало " (Т. Шевченко)

Евфемізм (грец. euphemismos віл єн — добре та phemi — кажу) — заміна грубих, брутальних або неприємних слів м'якшими, ввічливими: замість брехати — говорити неправду, ухилятися від істини, замість дурень — нерозумний.

Крім евфемізмів, існують ще слова — табу (полінезійське "tabu " — заборона). Це слова, вимовляння яких вважається непристойним і небезпечним: нечиста сила, "Той, що греблі рве", "Той, що в скалі сидить".

Іронія (грец. eironeia — прихована насмішка) — це приховане, замасковане глузування. Т. Шевченко, щоб яскраво передати безправне становище у царській Росії, писав: "Од молдованина до фінна II На всіх язиках все мовчить, II Бо благоденствує^"

Іронія вживається в епіграмах, байках, комедіях, сатиричних романах, оповіданнях, фейлетонах. У фейлетоні "Чухраїнці" Остап Вишня писав про чухраїнських лордів: "Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів, — хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть... Як запитають було їх:— Якої ви, лорди, нації?Вони, почухавшись, відповідають: — Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївці.— Православні".

Поширеним видом іронії є антифриз або антифразис (грец. antiphrasis — затемнення). Це вживання слів у протилежному значенні. Наприклад: швидкий, як черепаха.

Різновидом іронії є ас теїзм (грец. asteismos — жарт, дотеп). Це похвала у формі осуду, або навпаки.Слава! Слава!Хортам, і гончим, і псарямІ нашим батюшкам-царямСлава!(Т. Шевченко)

Астеїзм використовує О. Довженко у "Повісті полум'яних літ": "... і сержант у мене попереду хоробрий душогуб, Орлюк, чума б його забрала''.

Сарказм (грец. sarkasmos — терзання) — зла іронія. Сарказмом називають дошкульну насмішку. Для сарказму властиве поєднання сміху із злістю. Наприклад:Ненавиджу вас всіх і бриджусь вами,Ви перфумовані плебеї в фраку!Ви паразити з водянистим мізком,Ви неробучі, загребущі руки,(І. Франко)

Інвектива (лат. invehi — нападати, invectiva (oratio) — лайлива промова) — гостре засудження певної вади.А ми дивились, та мовчали,Та мовчки чухали чуби,Німії, подлії раби.(Т. Шевченко)

Оксиморон (оксюморон) — (грец. oxymoron — дотепно-безглузде від oxys — гострий, moros — безглуздий) — це образний вислів, у якому поєднуються ніби несумісні, протилежні за змістом, контрастні поняття.

Наприклад: бідний багач, солодка мука, дзвінка тиша, живий труп, сміх крізь сльози, щасливе горе, веселий цвинтар. З оксимороном споріднена катахреза(грец. katachrêsis - зловживання). Катахреза - поєднання понять і виразів всупереч їх буквальному змісту. Це сполучення слів логічно не узгоджених між собою: кольорова білизна, червоне чорнило. У художній літературі використовується як експресивний засіб: "Білим жалем вечір кинув тіні //Білим жалем шум пороші " (В. Чумак). Катахреза зустрічається в назвах творів: "Веселий похорон " В. Симоненка, "Ніж у сонці "І. Драча.

Гіпербола (грец. hyperbole — перебільшення) — це образний вислів, який становить художнє перебільшення. О. Потебня писав, що гіпербола "є наслідок якогось сп'яніння в почуттях, що перешкоджає бачити речі в їхніх звичайних розмірах".А сльоз, а крові!? НапоїтьВсіх імператорів би сталоЗ дітьми і внуками, втопитьВ сльозах удов'їх...(Т. Шевченко)

Протилежний до гіперболи троп має назву мейозис (грец. meiôsis — зменшення). Це образний вислів, який полягає у навмисному зменшенні міри або властивості чого-небудь: нічого собі — замість добре.

Літота (грец. litotes — простота) — надмірне поетичне применшення. У народних казках: хлопчик-м'їзинчик. Бабуся "малесенька, ледве од землі видно " (Марко Вовчок). Хата на курячих ніжках.