Теорія психологічної диференціації
У працях Г. Уїткіна поняття когнітивного стилю формувалося в рамках розвитку гештальтпсихологічних уявлень про поле (предметне і соціальне оточення) й поведінку в полі. Відносно різних людей чинник впливу поля проявляє себе різною мірою. Зокрема, поведінка одних більшою мірою виявляється підлеглою полю (полезалежний тип поведінки), тоді як інших – орієнованою на внутрішню активність (поленезалежний тип поведінки).
На думку Уїткіна, найважливішим аспектом психічного розвитку виступає рівень психологічної диференціації, що виявляється у ступені артикульованості (ясності, розчленованості, виразності) досвіду. Відповідно можна говорити про артикулюючий (структурований, аналітичний) або глобальний (синтетичний) підходи до поля. Рівень психологічної диференціації суб’єкта проявляє себе в таких чотирьох основних психологічних сферах.
· Інтелектуальне функціонування.Спочатку когнітивний стиль полезалежність–поленезалежність був описаний на матеріалі перцептивної діяльності й визначався як “здатність виділяти релевантну деталь у складному просторовому образі”. Згодом перцептивна артикуляція стала розглядатися як окремий прояв структуруючої здатності в інтелектуальній діяльності в цілому. Якщо людина активно перетворює ситуацію, то це означає, що вона використовує артикулюючий (поленезалежний) підхід до поля. Саме ця відмінність у способах організації інтелектуальної діяльності й була позначена терміном когнітивний стиль у широкому значенні цього слова.
· Артикулююче уявлення про своє фізичне тіло (у вигляді усвідомлення його складових частин, їх співвідношень, зовнішніх меж).
· Відчуття особистої автономності, що відображає зростання диференціації образу “Я” і виявляється в особливостях міжособистісної взаємодії. Зокрема, полезалежні особи схильні до інтерперсональної орієнтації, тоді як поленезалежні – до інтраперсональної. Порівняно з незалежними від поля людьми залежні від поля надають перевагу:
· ситуаціям спілкування, а не самоті;
· соціальним джерелам інформації;
· колективним формам діяльності;
· делікатній і уважній манері ставлення до інших;
· “коротким” дистанціям у спілкуванні;
· готовності довіряти авторитетам.
Спеціалізовані контролі і захисти у психотравмуючих ситуаціях. При низькому рівні психологічної диференціації переважають неспеціалізовані захисти у формі негативізму і витіснення, для яких характерні неприйняття травмуючої ситуації або повне блокування небажаного досвіду. При високому рівні психологічної диференціації спостерігаються спеціалізовані захисти у формі ізоляції, інтелектуалізації і проекції, що припускають переробку досвіду, розділення його афективних і раціональних сторін.
Дослідження вказаних психологічних сфер дозволило Уїткіну та його співробітникам сформулювати диференціальну гіпотезу, суть якої полягає в наступному: у кожної людини (дитини або дорослого) досягнутий нею рівень психологічної диференціації одночасно виявлятиметься в кожній із чотирьох сфер [2].
Згодом був продемонстрований зв’язок цього когнітивного стилю з міжпівкульною спеціалізацією. Поленезалежний тип поведінки характеризується переважанням активності лівої (аналітичної) півкулі головного мозку, а також інтегрованою взаємодією обох півкуль (наприклад, поленезалежні випробувані краще справляються з лінгвістичним завданням, коли воно адресується в праву півкулю через ліве вухо). Таким чином, диференціальна гіпотеза підтвердилася і в галузі особливостей функціонування півкуль головного мозку.
Теорія когнітивних контролів і когнітивного темпу
Когнітивний контроль
Поняття когнітивного контролю було розвинене співробітниками Менінгерської клініки Р. Гарднером, Ф. Хольцманом, Р. Шлезінгером,
Г. Клейном та ін. Вони намагалися відшукати деякі структурні константи в когнітивній сфері особистості, які виступали як посередники між афективними станами і зовнішніми діями. Ці психічні утворення отримали назву когнітивних контролюючих принципів (когнітивних контролів).
Когнітивні контролі – це індивідуально-своєрідні способи сприйняття, категоризації та інтерпретації дійсності. В рамках даного напряму було описано 6 когнітивних контролів (когнітивних стилів у сучасній термінології): діапазон еквівалентності, широта категорії, ригідний–гнучкий пізнавальний контроль, толерантність до нереалістичного досвіду, фокусуючий контроль, згладжування–загострення (Gardner, Holzman, Klein, Linton, Spence, 1959).
Згідно з традиційною психоаналітичною точкою зору, індивідуальні відмінності в пізнавальній діяльності – це “спотворене відображення” реальності, оскільки потреби (афекти, потяги) безпосередньо проектуються на основні пізнавальні процеси, породжуючи тим самим ефекти психологічного захисту. З погляду представників Менінгерської школи, когнітивні контролі відрізняються від психологічного захисту за своїми функціями і джерелами свого розвитку. Зокрема, когнітивні контролі – вільні від конфлікту процеси. Вони забезпечують реалістично адаптивні форми відображення і відповідно найбільш оптимальний для даної особистості тип інтелектуальної адаптації в певній життєвій ситуації.
Гарднер і його співавтори підкреслювали, що за одним певним когнітивним контролем ще не можна судити про особистість. Слід брати до уваги комплекс когнітивних контролів, який і був позначений ними терміном “когнітивний стиль”. Таким чином, тільки знання когнітивного стилю особистості як індивідуально-своєрідного поєднання різних контролів забезпечує основу для прогнозу індивідуальної поведінки.
Теорія когнітивного темпу
Дж. Каган у своїх ранніх роботах описав стійкі переваги в способах категоризації зображень людей і предметів. Вивчення підстав сортування дозволило виділити три основні стратегії категоризації: аналітико-описову (об’єднання зображень здійснюється на основі подібності їх конкретних ознак або окремих деталей, наприклад, “люди з рудим волоссям”); тематичну (включає угруповання, засновані на ситуативних або функціональних відносинах, наприклад, “чоловік, дружина, хлопчик – це сім’я”); категоріально-підсумкову (зображення об’єднуються на основі деякої категоріальної думки з використанням загальної категорії, наприклад, “одна професія”, “атлети”) (Kagan, Moss, Sigel, 1963).
Подальші дослідження показали, що діти, схильні до аналітичного способу категоризації, краще контролюють свою інтелектуальну поведінку, уважніші при виконанні завдань, тобто діють рефлективно. Навпаки, діти, схильні до тематичного способу категоризації, демонструють у своїй поведінці прояви імпульсивності. В результаті був зроблений висновок про існування індивідуальних відмінностей у когнітивному темпі (у швидкості прийняття рішень): імпульсний стиль співвідноситься зі швидким прийняттям рішень, рефлективний стиль –з повільним (Kagan, 1966).
Фактор когнітивного темпу Каган пов’язував з певними фазами процесу вирішення задачі, такими як селекція можливих гіпотез і оцінка прийнятого рішення. Іншими словами, імпульсивний–рефлективний стилі були пов’язані з етапами вибору гіпотез і обґрунтування рішення.
Хоча факти свідчили про те, що імпульсний стиль був пов’язаний із збільшенням кількості помилкових рішень, на перший план в теорії когнітивного темпу вийшли динамічні характеристики інтелектуальної діяльності. При цьому детермінанти індивідуальних відмінностей – у швидкості прийняття рішень.
Каган пов’язував з особливостями мотиваційно-афективної сфери особистості, а саме: мірою збалансованості двох суб’єктивних цінностей у вигляді орієнтації на швидкий успіх (схильність до імпульсного стилю) або тривоги щодо можливості зробити помилку (схильність до рефлективного стилю). Характерно, що, за даними Кагана, культурно депривовані діти за особливостями свого когнітивного темпу опинялися в групі імпульсних.