То спочатку треба «роз­ставити крапки над і»

ü Треба, не соромля­чись, сказати, що вас турбує у пропозиції партнера. Після цього психологічна перевага переходить до вас.

Постає питання: чому жертва часто не знаходить конструктив­ного вирішення у процесі спілкування з маніпулятором? Тому що розподіл позицій заданий маніпулятором так, аби максимально утруднити жертві вибір правильної позиції.

У цей момент психологічної боротьби маніпулятор має значні переваги — підготовка і раптовість. Не кожен миттєво знайде кращий хід. Тому, навіть якщо потенційна жертва просто зробить паузу чи «не почує» питання (пасивний захист), або вступить хоч в якесь обговорення, вона виграє час і, як правило, знаходить гід­ний вихід.

ü Якщо названі заходи не допомагають, можна використати активну форму захисту від маніпуляції, чи контрманіпуляцію. Зміст контрманіпуляції — зробити вигляд, що не розумієш, що тобою намагаються маніпулювати, почати зустрічну гру і за­вершити її раптовим питанням, яке показує маніпулятору вашу психологічну перевагу. Але в цьому випадку наростає конфлікт­на ситуація.

Чи завжди треба захищатися? Іноді, відчуваючи, що нами ма­ніпулюють, можна і піддатися маніпулятору. Це доцільно, коли втрати від маніпуляції менші, ніж від погіршення відносин з маніпулятором; чи коли бачиш, як іншими діями можна компенсу­вати свій програш від маніпуляції. Так нерідко буває, наприклад, у взаєминах підлеглих з керівниками і взагалі в ситуаціях залеж­ності від маніпулятора. Ще великий Будда висловив чудову думку: «Тільки та пере­мога є справжньою, коли ніхто не почуває себе переможеним».

Отже:

Ø Не виказуйте слабкостей

Ø Усвідомте, що вами маніпулюють

Ø Пасивний захист

Ø Активний захист

Ø Розставте крапки над «і»

Ø Контрманіпуляція

Інший варіант класифікації психологічних захистів:

П'ять вихідних форм захис­ту: втеча, заховатись (відхід в укриття), завмирання (маскування), напад (знищення, вигнання) і контроль (управління). При цьому очевидна можливість попарного співвіднесення активних і пасив­них форм захисних дій, що разом утворюють самостійні пере­мінні захисного процесу.

Таким чином визначається шість стереотипних дій, об'єд­наних у пари, що доповнюються: утекти — вигнати, схова­тися — опанувати, затаїтися — ігнорувати. Кожна пара за­дає свій параметр процесу захисту: дистанціювання з агресо­ром, управління потоком впливу, управління інформаційним каналом.

ПАРАМЕТРИ СТЕРЕОТИПНИХ ДІЙ ПРОЦЕСУ ЗАХИСТУ

Перемінні	Пасивна форма	Активна форма
Дистанціювання з агресором	Віддалення себе: втеча, відхід	Віддалення агресора: ви­гнання, знищення, агресія
Контроль характеру впливу	Блокування — вистав­ляння перепон: бар'єра, «щита», пошук укриття	Контрвплив: контроль над агресором, підпоряд­кування його, управління ним
Блокування інформації	Про себе: маскування	Про агресора: ігнорування чи заперечення

Відхід полягає у збільшенні дистанції, перериванні контакту, виведенні себе за межі досяжності впливу агресора. Прояв цього виду захисту: зміна теми бесіди, небажання загострювати відно­сини, прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань.

Вигнання — це збільшення дистанції, віддалення агресора. Варіації проявів: звільнення з роботи, осуд, глузування, прини­ження, колючі зауваження.

Блокування має на увазі контроль впливу того, хто нападає, побудову перешкод на його шляху. Варіації: значеннєві бар'єри («мені важко зрозуміти, про що йде мова»); рольові обмеження («я на роботі, поговоримо потім»); «маски», що приймають на себе головний «удар» («це не я — у мене характер такий», «ми лише виконуємо наказ»).

Управління полягає у контролі впливу, що виходить від агре­сора, і спробі тиску на його характеристики. Це може бути плач (прагнення розжалобити), скарги, зойки; підкуп чи прагнення умилостивити; спроби потоваришувати чи стати членами однієї спільноти («своїх не б'ють»); провокування бажаної поведінки і т. ін. Сюди ж підпадає контрманіпуляція.

Завмирання — це контроль інформації про самого суб'єкта захисту, її перекручування чи скорочення подачі. Прояви: маску­вання, обман, приховання почуттів, відмова від дій, щоб не ви­явити себе.

Ігнорування — виявляється в контролі інформації про агресора, у наявності чи характері погрози з його боку; в обмеженні обсягу інформації чи спотвореному сприйнятті. Наприклад, стереотипізація («так він просто пустує»), применшення ступеня погро­зи, пояснення позитивними намірами («він бажає добра»).

Оскільки маніпуляції переважно мають прихований характер, наявність погрози адресатом сприймається, в основному, неусвідомлено. Захисні дії його також залишаються непоміченими, а у випадках, коли вони виявляються, їм приписують прийнятні для даних умов пояснення. Поведінкові прояви захисту від мані­пуляцій, загалом, виглядають звично і пристойно.

У спілкуванні з маніпулятором повинні переважати:

• логіка активно-вичікувальної позиції (щоб виграти час і здо­бути підтвердження будь-яким своїм припущенням, ставте за­питання);

• почуття такту і самовладання (не втягуйтеся занадто емо­ційно в ситуацію, зберігайте дисоційованість з нею);

• віра в здатність партнера відмовитися від боротьби і віра у свої сили;

• готовність зламати звичний сценарій, що нав'язується, і праг­нення запропонувати свій, нестереотипний, не відповідний очі­куванням опонента;