Міжособистісне розуміння як аспект міжособистісних стосунків.

Лекція № 8.

Навчальна дисципліна: Основи психології та міжособового спілкування.

Тема: Формування мікроклімату. Поняття конфлікту. Способи розвитку конфліктів. Профілактика конфліктів.

Спеціальність: Стоматологія.

Кількість годин: 2

ПЛАН: 1. Міжособистісні стосунки.

Міжособистісне розуміння як аспект міжособистісних стосунків.

Проблема взаєморозуміння.

Бар’єри спілкування.

Типи конфліктів та причини їх виникнення.

Рівні конфлікту.

Функції конфліктів.

Вибір стилю поведінки у конфлікті.

Самостійне опрацювання:Типи поведінки в конфліктних ситуаціях. Попередження та подолання конфліктів.

НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА:

-Основна:

1. Тернопільська В.І. Психологія для старшокласників: нав. Посібник- К.:Центр навчальної літератури, 2004.- 272 с.

2. Максименко С.Д. Загальна психологія. К.:МАУП, 2001.

3. Основизагальної і медичної психології /За ред. І.С. Вітенка і О.С. Чабана. – Тернопіль:Укрмедкнига, 2003. -344 с.

4. Шкуренко Д. А.Общая и медицинская психология: Учебное пособие. Ростов – на – Дону:”Феникс”, 2002. -352 с.

5. Косенко В.Г., Смоленко Л.Ф., Чебуракова Т.А.

Медицинская психология для медсестер и фельдшеров /Серия „Медицина для всех”.- Ростов н/Д: „Феникс”, 2002.- 416 с.

6. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості: Навчальний посібник.-Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 240с.

-Додаткова:

1. Полянцева О.И. Психология.Серия «Медицина для вас». – Ростов н/Д: «Феникс», 2002. 416 с.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. Посіб.-К.: Вища шк., 2000. – 479 с.: іл.

1. Міжособистісні стосунки- це сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи; це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології у міжособистісних стосунках прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей:

1) Когнітивний компонент особистості людини, яка спіл­кується з іншими суб'єктами, всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням оточення і самого себе. Це відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява тощо.

2) емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксовано на рівні фізіологічних реєстрацій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна, емоційна чутливість, задоволення собою, парт­нером, навчанням, умовами життя взагалі тощо.

3) інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими двома і включає в себе конкретні відкриті дії стосовно партнера. У свою чергу, взаємодія чинить зворотній вплив на когнітивний та емоційний компоненти.

Якщо протягом тривалого часу дії партнера не відповідають оптимістичним оцінкам суб'єкта, це може призвести до погіршення міжособистісних взаємин, спричинити зниження даних раніше оцінок компетентності та ділових якостей.

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таких стосунків. Приваб­ливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія - це переживання задоволення та неза­доволення від контактів з іншими людьми, то притягування-відштовхування - практична складова цих переживань (М. Обозов).

Міжособистісне розуміння як аспект міжособистісних стосунків.

У процесі людських взаємин важливе значення має сприйняття, оцінка і розуміння людьми одне одного. Важко вигада­ти більше покарання, писав

У. Джеме, ніж якби хто-небудь потра­пив у спільність людей, де ніхто на нього не звертав би уваги. В цьому висловлюванні точно підмічена не лише потреба людини в увазі до себе з боку інших людей, а й у певному їх ставленні.

Один з механізмів сприйняття і розуміння людьми одне одного дістав назву імпліцитної теорії особистості. Її суть полягає в уяв­ленні людини про те, як взаємопов'язані між собою риси характе­ру, зовнішній вигляд і поведінка людей. Індивід за зовнішнім виг­лядом іншої людини робить висновки про наявність у неї певних особистісних рис, прогнозує її вчинки і налаштовується на певні форми власної поведінки стосовно цієї людини. Такі уявлення скла­даються в процесі тривалого індивідуального досвіду спілкування з іншими людьми і стають досить стійкою структурою, яка визначає сприйняття людини людиною. Взаємодіючи потім з людьми, які зовнішньо чимось нагадують індивіду тих, враження про кого вже відклалися в його пам'яті, він несвідомо починає приписувати цим людям ті риси характеру, які входять в закріплену структуру його уявлень (каузальна атрибуція). Якщо ця структура правильна, то це сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини, навіть за відсутності інформації про неї. Це позитивний соціально-психо­логічний аспект розглянутого явища.

Проте якщо структура неправильна, а таке трапляється досить часто, то це може призвести до побудови помилкового апріорного (наперед визначеного) образу іншої людини, що породжує непра­вильне ставлення до неї і, як наслідок, негативну відповідну реак­цію з її боку. Оскільки це відбувається на підсвідомому рівні, то між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії, що часто виступає причиною різного роду расових, націо­нальних, соціальних і релігійних упереджень.

Ще один фактор, який впливає на правильність сприйняття і розуміння людьми одне одного, - ефект первинності. Суть його полягає в тому, що перше враження про людину, перша інформація (позитивна чи негативна) про особистість здатні справити силь­ніший і стійкіший вплив на формування її образу, ніж наступні. Це відбувається, принаймні, на початкових етапах міжособистісних стосунків людей і може або ускладнювати їх, якщо перша інформація виявляється неправильною, або, навпаки, сприяти швидкому й ефективному налаштовуванню людей одне на одного, коли перша інфор­мація була правильною.

З ефектом первинності логічно пов'язаний "ефект новизни", що стосується останньої інформації (вражень) про людину (за винятком найпершого враження). Над цією інформацією індивід може спокійно подумати і оцінити її. Вона ніби витісняє з пам'яті (на певний час) те, що раніше було відоме про людину.

Зазначені феномени зумовлюються однією із особливостей людської пам'яті - найкраще запам'ятовується та інформація, яка надійшла першою і останньою.

Виокремлюють такі типи сприйняття і розуміння людини люди­ною:

Аналітичний. Психологічні особливості людини визначають ви­ходячи з попереднього аналізу її зовнішності (очі, руки, підборіддя, зачіска, одяг) та пов'язуючи свої спостереження з певними якостя­ми особистості. Такий тип сприйняття переважно притаманний художникам та лікарям.

Емоційний. Модальність емоційного ставлення до іншої людини зумовлює приписування їй певних особистісних рис (позитивних чи негативних). Такий тип сприйняття трапляється переважно у дітей і підлітків або ж емоційно збудливих людей та людей з переважним образним типом пам'яті і мислення.

Перцептивно-асоціативний.У сприйманні іншої людини вико­ристовуються судження за аналогією. Цей тип міжособистісного сприйняття властивий переважно людям похилого віку, тим, хто має досить багатий професійний і життєвий досвід спілкування з різними людьми. Подібним чином сприймають і оцінюють інших ті, кому доводиться це робити в умовах дефіциту часу та інформації (керівники, педагоги, лікарі та ін.).

Соціально-асоціативний.Сприйняття і оцінка людьми одне одно­го здійснюється за соціальними стереотипами. Базовою соціальною характеристикою може виступати професія, соціальний статус, матеріальна забезпеченість, належність до певної соціальної, політичної, релігійної групи тощо. Цей тип сприйняття притаман­ний, з одного боку, керівникам, політикам, філософам, а з іншого - звичайним людям.

Для того, щоб правильно сприйняти і оцінити людину, необхідно уважно спостерігати за її поведінкою в тих ситуаціях, де вона різно­бічно розкриває себе як особистість. Передусім це такі ситуації:

- в яких поведінка людини спрямована на досягнення цілей, що відповідають її найважливішим життєвим потребам та настановам (мотивам);

- які пов'язані з подоланням серйозних перешкод на шляху до до­сягнення мети. До цих перешкод можуть бути включені і люди, чиї інтереси не повністю збігаються (протилежні) з інтересами да­ного індивіда;

- які пов'язані з однією з основних сфер людської діяльності: нав­чанням, спілкуванням і трудовою діяльністю, оскільки, в кожній з них виявляються суттєві і різні сторони та властивості особис­тості.

Є низка факторів, які заважають правильному сприйманню і оцінюванню людьми одне одного та їх успішній взаємодії. Це такі фактори:

- невміння розрізняти ситуації спілкування за такими ознаками, як цілі і задачі людей в процесі спілкування, їх наміри і мотиви, фор­ми поведінки в досягненні поставлених цілей тощо;

- наявність попередніх настанов (установок), оцінок, переконань, які є у людей ще до моменту їх реальної взаємодії;

- існування вже сформованих стереотипів (партнер по взаємодії оцінюється ще до того, як про нього отримана достовірна інфор­мація, і до моменту реальної взаємодії);

- відсутність бажання і звички прислуховуватися до думки інших людей в оцінці партнера міжособистісної взаємодії;

- незмінність суджень і думок про людину незважаючи на наявність нової, різнобічної інформації про неї, яка з'являється з часом.

Отже, пояснити поведінку людини можна лише через глибокий аналіз загальної соціальної ситуації, в яку людина потрапляє з мо­менту народження. Ця ситуація - складне переплетіння суспільних відносин та міжособистісних стосунків, у які особистість входить з певним запасом природних, психічних та духовних сил і потенцій. Становлення, розвиток людини як особистості - це її включення в суспільне буття, яке починається з моменту, коли індивід виявляє себе у ставленні до інших людей. Розвиток тієї чи іншої форми міжособистісної взаємодії та спілкування веде до формування соціального характеру як стійкої та чітко вираженої системи орієнтацій людини у суспільстві. Це сходження людини по шляху власного особистісного становлення складне та суперечливе і вима­гає від неї активних зусиль.

Проблема взаєморозуміння.

Взаєморозуміння передбачає наявність двох рівнів глибини стосунків, соціальної перцепції та взаємодії: 1) усвідомлення мотивів і мети поведінки партнера; 2) внутрішня згода з цими мотивами та метою, за певних обставин - пряме схвалення їх.

У першому випадку, наприклад, викладач може розуміти, що студент не виконав домашнього завдання, бо йому, з огляду на специфіку юнацького віку, хотілося цікаво, емоційно насичено провести час із друзями, проте "прийняти" таку поведінку він не зможе. Виходячи зі своєї соціальної позиції, педагог цілком слушно вважатиме, шо юнак має вміти правильно розподіляти свій час і не нехтувати навчанням заради розваг.

У другому випадку, скажімо, сам викладач може розуміти і погоджуватись з тим, що в цілому навіть обдарований студент не в змозі приділяти стільки ж уваги і часу навчальній підготовці скільки хотілося б викладачеві.

Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Студент, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати їх зі власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах одногрупників, неминуче намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з оточуючими.

Важливе значення в міжособистісному сприйманні має соціально-психологічна ідентифікація - вміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі спілкування.

З ідентифікацією тісно пов'язана емпатія - емоційний аспект розуміння іншої людини, здатність емоційно відгукнутися на її проблеми, переживати разом з нею. Емпіричний досвід доводить, шо високий авторитет усвоїх вихованців має лише той викладач, який захоплюється разом з ними тією чи іншою справою, сумує з приводу невдач і радіє з досягнутих успіхів.

Як уже згадувалося, одним з основних психологічних феноменів міжособистісного сприймання є соціально-психологічна рефлексія - усвідомлення суб'єктом того, як він сприймається оточуючими. Л.С. Виготський зазначав: "Особистість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших". Наприклад, викладачам добре відомо, що в більшості навчальних груп є свій "штатний гуморист". Нерідко на такого учня "працює" уся група, підказує жарти, опосередковано зумовлює відповідні дії, вчинки, лінію поведінки взагалі. Студент поступово звикає до свого статусу, це накладає відбиток на всю систему його особистісних якостей і визначає лінію поведінки і в подальшому житті.

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. У буденному житті суб'єкту, як правило, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків оточуючих, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки.

Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує налагодження комунікативних контактів і допомагає ефективніше рухатись у бажаному напрямі.

Бар’єри спілкування.

За будь-яким вчинком людини ховається прагнення реалізувати свої бажання, потреби, а за конфліктом - зіткнення несумісних бажань парт­нерів по спілкуванню. Задовольняється прагнення однієї сторо­ни і загрожує зачепити інтереси іншої. Зіткнення інтересів (пот­реб) являється джерелом конфлікту, однак чинники, які провокують конфлікт вкрай різноманітні. До них належать характерні особливості людини, її настрій, самопочуття, інтелект, знання або незнання психології людини, психології спілкування і т.д. В результаті все, що складає міжособистісну ситуацію спілкування може виступити в ролі конфліктогенного фактору, бар’єру у спілкуванні, створити складну психологічну ситуацію. Спробуємо розглянути де-які з них:

Бар’єр мети. Мета спілкування кожного з учасників може носити свідомий, несвідомий та змішаний характер. Труднощі виникають тоді, коли учасники спілкування переслідують протилежні або несумісні цілі. В ситуації спілкування „медичний працівник – хворий” причиною конфлікту може бути ігнорування або нерозуміння хворим потреби в отриманні підтримки, визнанні його індивідуальності, поваги. Нерідко, навпаки, і сам медичний працівник шукає аналогічного у спілкуванні з пацієнтами, але не отримавши, знаходиться у стані недалекого від конфлікту.

Бар’єр правил спілкування. Правила спілкування дають загально прийняті поняття, переконання, накази спрямовані на формування від­повідних правил, на яких будується спілкування. До них належать умови режиму, розпорядок лікувального закладу, порядок проведення процедур, відвідування кабінетів. Ряд з них необхідний та конструктивний, решта необґрунтовані (заборона гри в карти, перегляд телевізора, обо­в'язковий для всіх післяобідній сон). Нав’язування правил спілку­вання одним учасником іншому без підстави, лише тому, що так прий­нято, здатне створити ситуацію конфлікту.

Бар’єр ролей. Рольова поведінка залежить від виховання, соціаль­них, культурних, релігійних традицій. Те, яку роль і як грає люди­на, багато визначається її темпераментом, характером, широтою осо­бистості. Людина, яка засвоїла роль володаря, в спілкуванні схильна завжди ігнорувати інтереси іншої людини. Дорослий, який залишається все життя в ролі "дитини", в спілкуванні також прагне реалізувати тільки свої егоїстичні цілі, нічого натомість не даючи. Роль священника зобов’язує до прийняття слабкостей іншого, роль медичного працівника - розуміння та співчуття. Людина, яка має холеричний темперамент, зазнає труднощів у спілкуванні з людиною меланхолічного складу.

Репертуар дій.В медичному аспекті бар’єрними можуть стати, послідовність підготовки хворого до операції (перевдягання в присутності великої кількості сторонніх, надмірне його оголення), порядок проведення санітарної обробки в прийомному покої, порядок видачі їжі, або проведення спеціальних оглядів та багато інших дій, якщо вони позбавлені розуміння і не враховують особисті інтереси хворого.

Послідовність взаємодії також може стати причиною психологіч­ного напруження, якщо вона порушується при спілкуванні. Найпрості­ший варіант, коли людина, яка займає переважну рольову позицію (медпрацівник) відносно іншого (хворий) в ситуації діалогу нав’язує співрозмовнику монолог, підкреслюючи тим самим власну перевагу. Або інший приклад: лікар призначає нову процедуру, не повідомляючи хворому, сестра пробує виконати призначення, а хворий відмовля­ється, або виявляє незадоволення. Причина психологічного напруження в даному випадку заключається в тому, що була порушена послідовність взаємодії між медперсоналом та хворим, був виключений етап інформування хворого і отримання його згоди.

Бар’єр понять і спільне володіння знаннями. В медичній практиці цей бар’єр являється нерідко причиною напруги. Заключається він у використанні при спілкуванні з паці­єнтом медичної термінології, не знайомої останньому. Наприклад, па­цієнт питає, яку процедуру будуть виконувати завтра. Медична сестра відповідає: відповідає: "Спинномозкову пункцію". В розумінні хворого це означає, що йому будуть "брати спинний мозок", що, звичайно, викликає напругу, безсоння, а на завтра - відмову від маніпуляції, тобто конфлікт. Цей бар’єр може виникати при призначенні ліків, процедур без необхідного попереднього переконання в їх доцільності, при не­вірному поясненні характеру захворювання.

Бар’єрами в спілкуванні, які породжують конфлікти, можуть стати настрій, поза, жести, міміка, інтонація, симптоми психічних розладів. Протидії, заперечення, лишні натиски здатні викликати у гіпертимної чи епілептичноїособистостіспалах гніву, агресії, злобливості. Істероїдні особистості, демонструю­чи увагу, турботу, готовність до співробітництва, в той же час схильні до інтриги, провокування конфлікту. Вони не пробачають бай­дужості до них, але якщо відчують слабкість іншої людини, готові швидко використати її для своєї вигоди. Людина з тривожним складом особистості постійно чекає неприємностей, неодноразово перепитує та перевіряє медичний персонал, проявляє надмірне побоювання з приводу будь-якої зміни у лікуванні. Такі дії можуть сприйматися медпрацівником з роздратуванням, зростаючою ворожістю (конфлікт із-за рольового неспівпадання). Параноїчні особистості можуть принести багато клопоту медичним працівникам, якщо будь-які їх дії будуть визнані образливими, або вимоги хворого будуть сприйняті без належної (за їх думкою) уваги. Люди такого складу схильні "затягати" працівників, лікаря по судах. Лише спокійна, коректна поведінка та роз’яснення будь-яких розпочатих відносно хворих дій дозволяє обмежи­ти число можливих проявів невдоволення.