Державна політика та координація діяльності в сфері протидії торгівлі людьми
Протягом 2006 р. тривало узгодження тексту проекту Державної цільової програми із протидії торгівлі людьми із профільними міністерствами та відомствами. У квітні 2006 р. була затверджена Концепція державної цільової програми. Але сама програма так і не була затверджена, хоча її виконання має відбуватися в 2006-2010 рр. Вона була затверджена Постановою Кабінету Міністрів уже 7 березня 2007 р. у дуже скороченому вигляді.
Як результат, за 2006 р. Українська держава не готувала звіти про діяльність в галузі протидії торгівлі людьми, оскільки фактично не було державної програми діяльності в цьому році. Взагалі, доступ до інформації щодо планів та результатів впровадження державної політики в цій сфері стає проблематичним. Сучасні засоби розповсюдження інформації, такі як Інтернет, державними структурами не використовуються.
Аналіз організаційно-адміністративних заходів, які передбачаються Державною програмою протидії торгівлі людьми на 2006–2010 рр., дає можливість прогнозувати як позитивні наслідки її впровадження, так і певні проблеми, які вже вимальовуються. Серед проблемних зон слід назвати такі: координація та управління впровадженням заходів програми; фінансування заходів програми; дотримання принципів прав людини під час здійснення заходів; відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців, які могли б займатися реалізацією програми; фінансування заходів програми, моніторинг якості виконання програми тощо.
Розглянемо їх детальніше. Про координацію заходів, які заплановані Державною програмою, мова не йде. Попередня програма[10] покладала цю відповідальність на Міжвідомчу координаційну Раду, яка була створена (відповідно до п. 1 Комплексної програми) при Кабінеті Міністрів України під керівництвом віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань. Членами Міжвідомчої групи були керівники (рівень заступників міністрів та голів відомств) профільних міністерств та відомств. Міжнародні та неурядові організації запрошувалися у вигляді спостерігачів. Були також сформовані регіональні постійно діючі комісії з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми. Було доцільно продовжувати діяльність цих інституцій і на період реалізації чинної програми. Однак, така ситуація залишається факультативною, на розсуд Уряду.
Ще одна проблема – це фінансування заходів Комплексної програми. Як і в попередній, для її реалізації не виділено спеціального державного фінансування, а реалізація запланованого передбачається за рахунок коштів міністерств, що потребує внутрішнього перерозподілу міністерських бюджетів і має немало труднощів на цьому шляху. Враховуючи, що пріоритетом для Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту є саме останній напрямок роботи, на який виділяється і більшість коштів, сподіватися на велику увагу з боку цього відомства до реалізації програми та виділення достатніх коштів з власного бюджету – марна справа.
Тут варто процитувати виступ Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту на брифінгу після підписання постанови Кабінету міністрів про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 рр. (7 березня 2007 р.), коли він сказав, що це – перша така програма в Україні[11], при тому, що це вже третя подібна програма.
Якщо подивитися на програму, стає зрозумілим, що держава перекладає відповідальність за виконання багатьох заходів на неурядові та міжнародні організації. Так, вони залучені до виконання 11 пунктів з 30. Роль неурядових організацій у впровадженні програми протидії торгівлі людьми є дуже важливою. Це навіть підкреслено окремим пунктом програми, у якому зазначено, що серед основних завдань Програми є «співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов'язану з протидією торгівлі людьми». Неурядові організації, відповідно до програми, залучаються до виконання та впровадження в життя таких організаційно-адміністративних заходів, як:
1) Аналіз актів законодавства з питань боротьби з торгівлею людьми та в разі потреби подання Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін.
2) Проведення моніторингу актів національного законодавства щодо їх відповідності нормам міжнародного права з питань протидії торгівлі людьми та своєчасне подання Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін.
3) Утворення та забезпечення діяльності робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею.
4) Організація навчання державних службовців з питань протидії торгівлі дітьми, викоренення найгірших форм дитячої праці.
5) Забезпечення підготовки та навчання працівників дипломатичної служби з питань протидії торгівлі людьми, налагодження міжнародного співробітництва в цій сфері, а також у сфері захисту осіб, що постраждали від такого злочину.
6) Створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремих рубрик для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування.
7) Надання громадянам України, що постраждали від торгівлі людьми, юридичної допомоги в поверненні додому.
8) Сприяння працевлаштуванню та професійному навчанню громадян України, що постраждали від торгівлі людьми.
9) Проведення моніторингу та узагальнення досвіду діяльності центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.
10) Висвітлення в засобах масової інформації заходів із запобігання і протидії торгівлі людьми та надання допомоги особам, що постраждали від такого злочину.
11) Проведення щорічного конкурсу серед засобів масової інформації та неурядових організацій зі створення соціальної реклами на тему протидії торгівлі людьми та надання послуг особам, що постраждали від такого злочину.
У той же час самі неурядові організації стикаються з низкою суттєвих проблем. Перш за все мова йде про законодавче забезпечення їх діяльності, фінансування, допомоги з боку державних структур та органів місцевого самоврядування, а також фінансування програм неурядових організацій.
Бюджетний Кодекс України містить досить дискримінаційне положення про можливість фінансування з державного бюджету лише деяких організацій. Так згідно з п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, серед інших, зазначені видатки на державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї. Таким чином, порушуються права громадян, які об’єднані в різні громадські організації, що зареєстровані відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про об’єднання громадян».
Положення про соціальне замовлення не розроблене. Тому громадські організації, які залучені до виконання важливих державних програм, не фінансуються з державного бюджету.
Важливим недоліком у роботі з протидії торгівлі людьми є координація та моніторинг діяльності, що неодноразово відзначалось в дослідженнях та аналізі практичного досвіду. Саме тому громадські та міжнародні організації розпочали лобіювати створення інституту Національного координатора або доповідача з питань протидії торгівлі людьми в Україні. Дискусійним залишається питання створення інституту координатора чи інституту доповідача. Особливу увагу та зусилля зі створення національного координатора приділяв Офіс Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Однак ця інституція так і не була створена.