Розділ /v. загальне поняття про особистість і шляхи її формування

Поняття про особистість

Людина — це, з одного боку, біологічна істота, тварина, наді­лена свідомістю, здатністю пізнавати довколишній світ і активно змінювати, перетворювати його. Як високоорганізованій тварині людині притаманна специфічна тілесна організація — прямоходіння, розвиток рук як засобу пізнання й перетворення світу, високоорганізований мозок.

З другого боку, людина — суспільна істота. Це найважливі­ша ознака її, бо суспільне життя і суспільні відносини, колек­тивна праця змінили й підпорядкували собі біологічну, тілесну організацію людини.

Говорячи про людину, психологія і філософія оперують по­няттям «особистість».

Особистість — поняття вужче, ніж людина. Особистість — це та сама людина, але розглядувана тільки як суспільна, соці­альна істота. У цьому випадку дослідники абстрагуються від біологічного, природного боку її і розглядають людину як про­дукт суспільних відносин, як активного діяча суспільного роз­витку.

У психології поряд з поняттями «людина» та «особистість» вживається ще й поняття «індивідуальність». Своєрідний і не повторний шлях кожної людини, умови її життя і діяльності, тому немає і не може бути двох цілковито однакових особистостей індивідуальністю і називають особистість в її конкретній своєрідності як неповторне поєднання психологічних особли­востей.

Необхідно підкреслити три найважливіші характеристики особистості.

По-перше, це стійкість властивостей особистості. За всієї пластичності, мінливості психічних проявів особистості все-та­ки виразно виступає відносна сталість її психічного складу, що, зокрема, дає змогу передбачити поведінку особистості в певній ситуації.

По-друге, це єдність особистості як тісний зв'язок і взаємо­залежність психічних процесів, психічного стану і психічних властивостей особистості. Особистість становить єдине ціле, де кожна риса нерозривно пов'язана з іншими, і тому кожна риса набуває свого значення, часто цілковито відмінного, залежно від її співвідношення з іншими рисами особистості. Наприклад, наполегливість як уміння досягати мети, долаючи труднощі й пе­репони, має позитивне значення тільки в поєднанні з високими моральними рисами, розвиненим почуттям колективізму. Зовсім інший зміст матиме ця сама риса, якщо вона пов'язана з надмір­но розвиненими егоїстичними потребами, з прагненням домага­тися особистих вигод, нехтуючи інтересами колективу, інших людей. Сміливість набуває зовсім різного змісту залежно від того, поєднується з високою ідейністю чи з почуттям марнослав­ства та самозакоханості. Тому особистість формується, вихову­ється не «частинами» — формується, виховується особистість завжди в цілому.

По-третє, це активність особи, яка відбивається в багато­гранній і багатосторонній діяльності, скерованій на зміну, пе­ретворення довколишнього світу, на зміну своєї власної природи, свого психічного стану (самовиховання).

Психологія на відміну від інших наук (філософії, етики, юри­дичної науки і т. д.) вивчає той бік особистості, який виражає­ться в її духовному обличчі, в її вчинках та поведінці. Вона ви­вчає насамперед мотиви (причини) поведінки особистості, почут­тя, потреби, інтереси. Психологія вивчає психологічні передумови успішності в діяльності (здібності) та психологічні особливо­сті поведінки (темперамент і характер). Інакше кажучи, психо­логія вивчає те, як діє людина і чому вона діє так, а не інакше. Психологія вивчає і процес формування та розвитку особистості.