II. Темпераменти діяльності

ТЕМПЕРАМЕНТ

Темперамент – індивідуально-психологічні особливості людини, які визначають динаміку її психічної діяльності та поведінки та впливають на стиль діяльності, темп і ритм її, але не на результат.

Вже давно було помічено, що люди відрізняються одне від одного своєю поведінкою: по-різному виражають свої почуття, по-різному реагують на подразники зовнішнього середовища, знаходяться в різних стосунках з навколишнім світом (наприклад, можуть бути замкнутими, або, навпаки, - відкритими). Питання, які основи цих відмінностей, що їх важко було пояснити тільки відмінностями у впливі зовнішнього середовища, здавна цікавило філософів та лікарів.

У виділенні поняття “темперамент”, початку його вивчення та аналізу в психологічній науці найбільшу роль відіграли два протилежно спрямовані довічні бажання людини: об’єднатися у психологічні групи за принципом типологічної схожості та відділитися за принципом індивідуалізації від інших людей.

Отже, індивідуально особлива, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки називається темпераментом людини. Термін “темперамент” вперше був введений ще в античній науці. Давньогрецька медицина, в особливості її найкращий представник – Гіппократ (V ст. до н.е.), вважав, що стан організму залежить головним чином від кількості «соків» або «гуморів» (через що ця теорія стала називатися гуморальною), які змішуються в організмі (кров, слиз, жовч). Пропорційність в змішуванні цих соків називалася «красис» і свідчила про нормальний (без відхилень) темперамент людини. Римські лікарі називали це поняття латинським словом temperamentum, від якого і пішов термін “темперамент”. Римський анатом і лікар Гален, який жив в II ст. до н.е., у творі “De temperamentum”, дав першу розгорнуту класифікацію темпераментів. Пізніше представниками античної медицини число типів темпераментів було зменшено до чотирьох.

Змішування рідини в організмі, де перевищує кров було названо сангвінічним темпераментом (з лат. “sanhwis” – кров), змішування, при якому переважає лімфа – флегматичним темпераментом (з гр. flehmcny - слиз); змішування з перевищенням жовтої жовчі – холеричним темпераментом (з гр. chole – жовч); змішування з переважанням чорної жовчі – меланхолічним темпераментом (з гр. melane chole – чорна жовч).

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, за тим, як вони працюють, вчаться, граються, як реагують на зовнішню дію, як переживають радощі, горе, ми, безперечно, звернемо увагу на великі індивідуальні відмінності між ними стосовно активності, рухливості, емоційності.

Тепер виділяють два основні показники динаміки психічних процесів і поведінки (темпераменту): активність та емоційність. Активність – це, перш за все, динаміко-енергічна напруженість поведінки людини, яка проявляється в її взаємовідносинах з природнім і соціальним світом. Активність виражається в різного ступеня прагненні активно діяти, проявляти себе в різноманітній діяльності, в швидкості та силі протікання психічних процесів, в різноманітному ступені рухової (чи моторної) рухливості, швидких чи уповільнених реакціях. Прояви активності у різних людей різні. Можна відмітити дві крайності: з одного боку, велика енергія, пристрасність та імпульсивність у психічній діяльності, рухах і мові, а з іншого боку, - пасивність, інертність, повільність, в’ялість психічної діяльності, рухів і мови.

Другий показник динамічності – емоційність – виражається в різному ступені емоційної збудливості, у швидкості виникнення та силі емоцій людини, у вразливості (сприйняття емоційних впливів).

Емоційність – це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті або інші події, включає в себе все багатство та різноманітність афектів і настроїв людини: враження, чуйність, імпульсивність, емоційну збудливість, емоційну стійкість, лабільність, а також домінування одного з провідних настроїв (радості, гніву, страху і суму).

Емоційність – це формальна динамічна складова темпераменту, яка виражає знак або характер ставлення людини до предметного світу, суспільства і до себе. Таким чином, темперамент можна визначити як формально-динамічну складову поведінки людини, яка проявляється в загальній активності взаємодії людини з оточуючим світом і емоційному ставленні до цього процесу і результатів.

Темперамент характеризує динамічність (рухливість) особистості, але не визначає її переконань, поглядів, інтересів, не є показником більшого чи меншого суспільного характеру особистості, не визначає її можливостей (не слід змішувати якості темпераменту з якостями характеру чи здібностями). Люди різних темпераментів можуть досягнути дуже великих успіхів в одному і тому ж виді діяльності. Якщо взяти великих письменників, то О.І.Герцен був типовим сангвініком, І.А.Крилов – флегматиком, О.С.Пушкін – холериком, а М.В.Гоголь – меланхоліком, але всі вони мали покликання творця.

Німецький психіатр Е. Кречмер описав три типи будови тіла людини чи її конституції:

1. Астенічний. Найбільша товщина тіла – в профіль при середньому чи вище середнього зрості. Астенік – це, зазвичай, худа людина, через що здається, що вона вища, ніж є насправді. У цих людей тонка шкіра лиця і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна клітина із слаборозвиненою мускулатурою і слабким жировим накопиченням. Жінки цього типу переважно низькорослі.

2. Атлетичний. Сильно розвинений скелет і мускулатура. Переважно середнього чи високого росту, з широкими плечима, потужною грудною кліткою.

3. Пікнічний. Відрізняється сильно розвиненими порожнинами тіла (голови, грудей, живота), схильністю до ожиріння при слабко розвиненій мускулатурі і опорно-руховому апараті. Така людина середнього зросту з короткою шиєю.

Ще Е. Кречмер, а пізніше і наші сучасні дослідники показали, що тип будови тіла людини пов'язаний зі схильностями до психічних захворювань (наприклад, до шизофренії більше схильні астеніки і атлетики). Виходячи з цього, Е. Кречмер вводив свої терміни. Тих людей, які за своїми психічними особливостями нагадували шизофреників, він називав “шизотимними”, тих, хто нагадує хворих з маніакально-депресивним психозом “циклотиміками”. Таким чином він пояснював, що “шизотимікам” притаманні такі риси темпераменту, як аристократичність і чутливість, схильність до відволікаючих роздумів і відчуження, холодність, егоїстичність, сухість і відсутність емоцій. “Циклотиміки” описуються ним як люди, що володіють веселістю, безперечністю, задушевністю, енергійністю, схильністю до жартів і легкого сприйняття життя.

Теорія, розвинута Е.Кречмером і У.Шелдоном, отримала назву конституційної.

І.П.Павлов висунув гіпотезу на основі досліджень (умовно рефлекторні реакції собак) сили процесів збудження і гальмування, вважаючи їх двома незалежними якостями нервової системи. І.П.Павлов виділив 2 основних типи нервової системи: сильну та слабку. В своїй типології він брав за основу силу нервових процесів, розпізнаючи сильні та слабкі типи. У результаті було виділено 4 типи темпераменту:

1. Сильний, врівноважений, інертний тип – флегматик.

2. Сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік.

3. Сильний, неврівноважений тип, збудження переважає над гальмуванням – холерик.

4. Слабкий тип – меланхолік.

І.П.Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, що відносно слабко піддається змінам під дією навколишнього оточення і виховання.

Типологія І.П.Павлова стала джерелом великої кількості досліджень в цій галузі, зокрема такими його послідовниками, як Б.М.Теплов, В.Д.Небиліцин, В.С.Мерлін, В.М.Русалов, В.В.Білоус, ін.

В чистому вигляді темпераменти зустрічаються дуже рідко. Звичайно у людини переважають риси якого-небудь одного темпераменту, але при цьому можуть спостерігатися і окремі риси, притаманні іншому темпераменту.

Для практичних потреб цілком можливо виходити із загальної оцінки темпераменту, орієнтуючись на його основну характеристику.

Сангвінік.

Представник цього типу – жвавий, допитливий, рухливий (без різких, поривчастих рухів). Як правило, - веселий, життєрадісний. Емоційно не стійкий, легко піддається почуттям, але вони у нього, звичайно, не сильні та не глибокі. Швидко забувають образи, порівняно легко переживають невдачі. Дуже схильні до колективізму, легко встановлюють контакти, люблять спілкуватись, доброзичливі, привітні, швидко сходяться з людьми, легко налагоджують хороші стосунки.

Особливості сангвінічного темпераменту помітно проявляються в учбовій діяльності. Якщо учбовий матеріал цікавий, доступний, викликає емоційний відгук, то дитина швидко засвоює нове, швидко міркує, запам’ятовує, легко переключає увагу. Але якщо матеріал не цікавий і для його вивчення потребується довга, напружена , одноманітна робота, яка не викликає у сангвініка емоційного відгуку, то дитина погано засвоює нове, відволікається.

При правильному вихованні сангвініка відрізняє високо розвинуте почуття колективізму, співчутливість, активне ставлення до учбової діяльності, праці та суспільного життя. При несприятливих умовах, коли відсутнє систематичне цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявитися поверховість, легковажність, безтурботне і безпечне ставлення до справи, невміння і небажання доводити діло до кінця, несерйозне ставлення до навчання, праці, інших людей, переоцінка себе і своїх можливостей.

Флегматичний темперамент.

Представники цього типу повільні, спокійні, неспішні. В діяльності проявляють ґрунтовність, продуманість, наполегливість. Схильні до порядку, звичайної обстановки, не люблять перемін в чому-небудь. Всі психічні процеси у флегматика проходять у повільному темпі. Ця повільність може заважати їм в учбовій діяльності, особливо там, де потрібно швидко запам’ятовувати, швидко розуміти, розмірковувати, швидко зробити. В подібних випадках флегматик може проявити безпорадність, але запам’ятовує він, звичайно, надовго, ґрунтовно та міцно. У стосунках з людьми флегматик завжди рівний, спокійний, в міру схильний до спілкування, настрій у нього стійкий. Спокій людини флегматичного темпераменту проявляється і у ставленні його до подій і явищ життя: флегматика нелегко вивести з себе і зачепити емоційно, він ухиляється від сварок, його не виводять з рівноваги неприємності та невдачі. При правильному вихованні у флегматика легко формуються такі риси, як: ретельність, посидючість, діловитість, наполегливість. Але у несприятливих умовах у флегматика можуть розвиватися такі специфічні негативні риси, як в’ялість, інертність, пасивність, лінь. Інколи у людини цього темпераменту може розвиватися недбале, байдуже, відсторонене ставлення до праці, навколишнього життя, до людей і навіть до самого себе.

Холерик.

Представники цього темпераменту відрізняються швидкістю (інколи лихоманковою швидкістю) рухів і дій, поривчастістю, збудженістю. Психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Неврівноваженість, притаманна холерику, яскраво проявляється в його діяльності і він із захопленням і навіть пристрастю береться за діло, проявляє ініціативу. Але запас нервової енергії у нього може швидко виснажитися в процесі роботи, особливо коли робота одноманітна і потребує ретельності і терпіння, і тоді може настати охолодження, підйом і натхнення зникають, настрій різко погіршується.

Переважання збудження над гальмуванням, притаманне цьому темпераменту, яскраво проявляється в спілкуванні з людьми, з якими холерик допускає різкість, роздратованість, емоційну нестриманість (що часто не дає йому можливості об’єктивно оцінити вчинки людей) і на основі цього інколи створює конфліктні ситуації в колективі. Позитивні сторони цього типу темпераменту – енергія, активність, пристрасність, ініціативність. Негативні прояви – загальна нестриманість, грубість і різкість, схильність до афектів – часто розвиваються у несприятливих умовах життя і діяльності.

Меланхолік.

Представники меланхолічного темпераменту схильні до замкнутості, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто знічені, відчувають велику незручність у новій обстановці. В несприятливих умовах життя і діяльності на основі меланхолічного темпераменту можуть розвинутися такі риси, як хвороблива вразливість, пригніченість, скритність, песимізм. Але у сприятливих умовах, при правильному вихованні виявляються ціннісні якості особистості меланхоліка. Його вразливість, тонка емоційна чутливість, гостре сприйняття навколишнього світу дозволяють йому досягти великих успіхів у мистецтві, музиці, малюванні, поезії та ін.

Меланхоліки часто відрізняються м’якістю, тактовністю, делікатністю, чуйністю.

Треба враховувати, що темпераменти не можна оцінювати як погані чи хороші. Кожен темперамент має свої позитивні сторони, на основі кожного темпераменту при неправильному вихованні можуть складатися негативні прояви.

Німецький філософ Еммануїл Кант, який жив в кінці XVIII на поч. XIX століття, дотримувався думки, що головний поділ темпераментів може бути таким: на темпераменти почуття і темпераменти діяльності, вони, в свою чергу, діляться на два види, що в сукупності дають чотири темпераменти. До темпераментів почуття відносяться: а) сангвінічний і б) його протилежність – меланхолічний. Перший має ту особливість, що на відчутті відбивається швидка і сильна дія, але відчуття проникає не глибоко (не буває довготривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, проте пускає глибоке коріння. В цьому слід розглядати різноманітність темпераментів почуття, а не в прихильності до радості і смутку.

I. Темпераменти почуття:

а) сангвінічний темперамент – у людини веселої вдачі. Його можна впізнати за такими проявами. Це людина безтурботна, повна надій, кожній речі на мить надає великого значення, а через хвилину – уже перестає про неї думати. Вона чесно обіцяє, але не дотримує свого слова, так як обіцянка недостатньо глибоко обдумана, чи в стані людина дотриматись його. Це людина достатньо добродушна, щоб надати допомогу іншому, але вона – поганий боржник і завжди потребує часу. Сангвінік добрий співбесідник, жартівник, веселий, готовий нічому в світі не надавати великого значення, і всі люди йому друзі. Переважно, це не зла людина, але грішник, який важко піддається виправленню. Робота його швидко втомлює, але він без втоми займається тим, що насправді є гра, тому що гра завжди пов’язана із змінами, а витримка – не по його частині.

При сангвінічному типі темпераменту умовні рефлекси, як позитивні, так і гальмівні, утворюються легко, виявляються міцними і точними. Сангвініки легко збуджуються і так само легко гальмують свої бажання. При зіткненні двох протилежних нервових процесів у них не виникають зриви вищої нервової діяльності.

б) меланхолічний темперамент – у людини сумної вдачі. Людина, схильна до меланхолії (не меланхолік, тому що це означає уже стан, а не просто схильність до стану), надає всьому, що її стосується, велике значення, завжди знаходить привід для обережності і звертає увагу перш за все на труднощі, тоді як сангвінік – навпаки, починає з надії на успіх, тому перший думає настільки глибоко, наскільки другий поверхнево. Він важко дає обіцянки, тому що не може їх не виконати. І все це у нього пояснюється не моральними причинами, а тим, що протилежне робить йому неприємність, і саме тому він стає стурбованим, недовірливим і повним сумнівів, а через це і мало сприймаючим веселість. Проте, коли цей дух стає звичним, він протиставляється душі людинолюба, яка властива більше сангвініку, зокрема спонуканню, тому що той, хто сам повинен обходитися без радості, навряд чи побажає її іншому.

Вища нервова діяльність меланхоліка характеризується слабкістю як збудливого, так і гальмівного процесів. Позитивні умовні рефлекси у нього виявляються нестійкими, від найменшої зміни оточення легко гальмуються. Реакції меланхоліків часто не відповідають законові сили подразників.

II. Темпераменти діяльності

Холеричний темперамент – у людини запальної. Про нього говорять, що він гарячий, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших стигне. В його гніві немає ненависті, і він любить іншого тим сильніше, чим скоріше той йому поступається. Його діяльність швидка, але довготривала. Він діяльний, але неохоче бере на себе обов’язки тому, що у нього немає витримки; ось чому він охоче хоче бути начальником, який керує справами, але сам вести їх не хоче. Він честолюбний, охоче береться за громадські справи і бажає, щоб його гучно хвалили. Тому він любить блиск і вишуканість церемоній, охоче бере під свій захист інших, із вигляду великодушний, не із любові, одначе, а з гордості, тому що себе самого він любить більше. Він слідкує за порядком і здається тому розумнішим, ніж є насправді. Він слідкує за засобами і любить ними розпоряджатися, щоб не бути скупим, ввічливий, але любить мати при собі якого-небудь підлесника, який служить мішенню для його дотепності і більше переживає, коли його горді прихильності зустрічають опір, коли протидіють його корисним зв’язкам, справа в тому, що достатньо небагата їдка дотепність, щоб миттєво зник ореол важливості, тоді як скупого його прибутки винагороджують за це. Одним словом, холеричний темперамент – найнещадніший з усіх темпераментів, тому що більше за інших викликає опір собі. Характерними рисами холеричного темпераменту є, передусім, те, що позитивні рефлекси у нього виробляються легко і залишаються стійкими при різноманітних умовах, гальмівні ж рефлекси виробляються з труднощами. Зустріч двох протилежних нервових процесів – збудливого і гальмівного призводить до зриву нервової діяльності з боку гальмування. Холеричний тип – це бойовий тип, що легко і швидко подразнюється (І.П. Павлов).

Флегматичний темперамент – холоднокровної людини. Флегма означає відсутність афекту, а не інертність, і тому людину, у якої багато флегми, не можна назвати флегматиком і під цією назвою зарахувати в розряд лінивців. Флегма як слабкість – це схильність до бездіяльності, небажання братися за справу, навіть якщо спонукання до цього дуже сильні. Не чуттєвість до спонукань представляє собою добровільну безкорисливість, схильність тільки до насичення і сну.

Флегма як сила – це здатність приходити в рух хоч і не легко, і не швидко, але проте надовго. Той, у крові якого добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він до того, як прийти в гнів, спочатку вагається, чи потрібно йому сердитись. Холоднокровному нічого жаліти про те, що у нього повністю звичайна доля розуму, але в той же час він від природи обдарований цією флегмою; хоча він і залишений блиску, але проте виходить із принципів, а не із інстинктів. Його успішний темперамент замінює йому мудрість, і навіть в щоденному житті його часто називають філософом, також понурим.

Це людина, яка легко приживається, яка вміє забирати владу над дружиною і родичами, хоча з вигляду він покірний волі всіх, так як, володіючи неприхильною, але благо розумною волею, він вміє пристосовувати їх волю до своєї, подібно тому, як тіла з невеликою масою і великою швидкістю руху, наносячи удар, пробивають зустрічаючі їх перешкоди, а при меншій швидкості, але при великому об’ємі, тягнуть за собою цю перешкоду, не порушуючи її.

Флегматичний темперамент характеризується тим, що умовні рефлекси в осіб, яким він властивий, утворюються дещо повільніше, ніж у сангвініка, але вони також виявляються досить стійкими. Реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, тобто люди цього типу, адекватно реагують на впливи середовища: слабкі подразники викликають слабку, сильні – сильну реакцію, але через свою інертність вони нерідко не встигають реагувати на швидкі зміни середовища. Флегматики відзначаються нормальною взаємодією між корковими і підкорковими процесами. Це дає їм можливість контролювати, затримувати і регулювати безумовні рефлекси і емоції. У своїй поведінці, в розмові вони повільні, спокійні і неквапливі. Міміка у них недостатньо виражена. При зустрічах з труднощами вони підвищують свою активність і всякими способами намагаються побороти перешкоди.

К. Юнг писав: “Розглядаючи протікання людського життя, ми бачимо, що доля одного зумовлюється переважно об'єктами його інтересів, в той час як доля іншого – перш за все його власним внутрішнім
життям”. Перший тип людей можна назвати екстравертним, другий – інтровертним.

Екстраверсія й інтроверсія як риси особистості виражають, відповідно, відкритість чи замкнутість людини по відношенню до світу, до інших людей. Екстраверти – люди, які проявляють інтерес всюди і до всього; інтроверти – навпаки, всю свою увагу направляють на себе, стають центром власних інтересів. Екстравертованість та інтровертованість пов’язуються з певними типами темпераменту. Так, меланхолік і флегматик традиційно вважаються інтровертованими типами темпераменту, а холерик і сангвінік – екстравертованими.