Основні рівні розгляду етичних проблем у психології
Діяльність практичних психологів регулюють право, нормативи, суспільна та індивідуальна мораль. Право - це зафіксовані норми поведінки, за порушення яких людина несе строго встановлену законодавством відповідальність. При цьому повноцінне право завжди повинно відображати існуючі суспільні норми і відповідати загальному рівню розвитку даного суспільства. Суспільна мораль - це неформальні (неписані) норми поведінки, традиції, звичаї, які склалися у суспільстві. Одним з центральних понять моралі є почуття обов'язку перед навколишніми людьми. Індивідуальна мораль - це швидше совість конкретної людини, що грунтується на прийнятті (або неприйнятті) існуючих норм життя, яка дозволяє людині зберігати свою гідність у нестандартних ситуаціях, коли для схвалення рішення не можна спертися ні на норми права, ні на норми моралі (зрозуміло, що для всіх можливих ситуацій ніяких норм і правил поведінки не можна передбачити). Таким чином, індивідуальна мораль грунтується на індивідуальній совісті і почутті власної гідності.
Відповідно, у розгляді основних етичних регуляторів діяльності практичного психолога можна було б виділити наступні рівні:
Правовий рівень грунтується на таких документах, як «Загальна декларація прав людини», «Конвенція про права дитини», «Конституція (Основний Закон) України», «Закон України про освіту», «Посадова інструкція педагога-психолога, і інших нормативних документах аж до «Кримінального кодексу України». На жаль, багато з цих документів декларативні, і побудовані швидше за принципом «уникнення небажаного», тобто залишають відкритим питання про те, що ж є справедливе. Але й ці документи мало хто знає (особливо в сучасній Україні). І мало хто знає, що в «Загальній декларації прав людини» в ст. 23, пункті 2 записано: «Кожній людині, без якої-небудь дискримінації, гарантується рівна оплата за рівну працю», а нам вже встигли навіяти, що вчитель повинен заробляти в десятки і навіть в сотні (а іноді і в тисячі) раз менше, ніж який-небудь «акціонер» колишнього державного підприємства. На жаль, багато прав в таких документах залишаються чистою декларацією, тобто не можуть вважатися реальними загальнолюдськими цінностями.
Рівень суспільної моралі відображений в численних (але, на жаль, ще менш однозначних і обов'язкових) етичних «Кодексах», «Статутах» і навіть «Стандартах», де часто проголошуються такі принципи, як не «нашкодь», не «навішуй ярликів», «приймай клієнта таким, який він є», «зберігай професійну таємницю (принцип конфіденційності)», де часто підкреслюється «незаперечний пріоритет інтересів клієнта» і т.д. Досвід показує, що багато з цих принципів все-таки потребують поточнення і коментарів, інакше частина психологів сприймає їх буквально, що нерідко призводить до непорозумінь і навіть до конфліктів. Нижче ми розглянемо більш детально етичні принципи психолога.
За всієї важливості етичних принципів цілком можливі, на жаль, ситуації, коли психолог чудово знає основні етичні вимоги, але фактично не дотримується їх. Крім того, можливі неординарні ситуації, під які складно підібрати той або інший принцип і коли доводиться приймати рішення самостійно. Якраз для такої етичної імпровізації і необхідний моральний стрижень особистості психолога, що дозволяє йому брати відповідальність на себе і зберігати свою професійну честь і совість. На жаль, лише знання етичних принципів не дозволило багатьом психологам гідно зорієнтуватися в умовах соціально-економічної (але перш за все — духовної) кризи, що переживається українським суспільством. І, як наслідок, багато хто з них так і не змогли стати гідними помічниками для підлітків, які самовизначаються у цьому світі, обмежуючись лише допомогою в адаптації до такої складної ситуації.
Рівень індивідуальної моралі, який передбачає певну ціннісно-смислову та духовну зрілість психолога. Цей рівень можливий лише тоді, коли у психолога, з одного боку, немає прагнення нав'язувати свою точку зору клієнту, але, з другого боку, моральність передбачає і свою власну точку відліку (етичний критерій) у ставленні психолога до тих або інших подій навколишнього світу і до самого себе.
При розгляді проблеми моральності можна також виділити дві основні площини: 1) стосунки психолога з клієнтом, що якраз і відображається в різних етичних «Кодексах» і «Статутах»; і 2) ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про гідне і справедливе. Друга площина розгляду проблеми неминуче передбачає співвіднесення себе з цінностями суспільства, світу.
У здійсненні важливих життєвих виборів і вчинків людина може спиратися на свої уявлення про належне і справедливе. Але якщо вона не впевнена у своїх уявленнях, то неминуче звертається до подібних уявлень, що склалися в культурі, зокрема, до загальнолюдських та духовних цінностей. Проте, що саме є «загальнолюдськими та духовними цінностями» чітко і зрозуміло сказати дуже складно.
Часто вищі рівні потреб, пов'язані з ідеалами добра, краси, істини, справедливості та самовдосконалення (самоактуалізації), абсолютно байдужі для більшості людей. Їх більше хвилюють прості, зрозумілі та корисні для життя речі, а вищі потреби - це лише для обраних. Виділення «первинного блага» визначає відчуття власної гідності, коли «за інших рівних умов людські істоти одержують задоволення від реалізації своїх здібностей (вроджених і набутих). Це задоволення зростає із підвищенням рівня здібностей або їх складності.
Відчуття власної гідності, самоповага включає два аспекти: перший - відчуття людиною своєї власної значущості, її стійке переконання в тому, що її концепція власного блага, життєвого плану заслуговує реалізації. Це передбачає володіння раціональним життєвим планом. Людина повинна бути переконаною, що її особистість та справи оцінені і схвалюються іншими людьми. Другий аспект полягає в тому, що особистість повинна бути упевнена у власних здібностях. Для кожної людини повинна знайтися хоча б одна сфера, де б вона могла реалізувати свої здібності і бути гідно оцінена. У суспільному житті необхідно уникати оцінок того, чиє життя є більш цінним, інакше завжди принижуватиметься гідність окремих груп населення або окремих осіб. Це фіксується у своєрідному суспільному (раціональному) договорі, що грунтується не на ідеї «загального братства і любові», яку реалізує Господь Бог (тільки він любить все людство), а на ідеї узгодження різноспрямованих інтересів людей і неминучих компромісів.
Е.А.Клімов виділяє наступні загальнолюдські цінності, що є основою суспільної та індивідуальної моралі:
1) постійне поліпшення, репродукція собі подібних (включаючи і турботу про здоров'я, про материнство і дитинство, а також - охорону природи);
2) поліпшення зовнішнього світу, створення нових засобів виробництва, розширення асортименту товарів і послуг, постійне підвищення їх якості);
3) повага до індивідуальних особливостей кожного, вдосконалення суспільства на основі ідей соціальної справедливості, розвиток правових систем і наближення їх до інтересів і сподівань людей;
4) вазаємозбагачення, взаємообмін досвідом і відчуттями, що переживаються, розвиток засобів комунікації між людьми, а також вдосконалення засобів залучення людини до культури (включаючи і розвиток психолого-педагогічних наук).
Духовний рівень. Здорова логіка Я-духовного проявляється у повноцінній екзистенції, загальній оптимістичній спрямованості життя до досконалості, гармонії, загальнолюдській універсальності особистості (примноженні талантів), актуальності віри, надії, любові та мудрості, реалізації тенденції бути (духовне і моральне самоствердження і самовираження). Більш конкретно ця логіка проявляється наемоційно-ціннісному рівні у: 1)володінні особистістю духовним ідеалом; божественному стані радості; чистоті сумління (відчуття власної гріховності, присутність сповіді та каяття); актуальності вершинних переживань (переживання сенсу життя, вічності) і глибинних переживаннях (своєї самості, індивідуальності, самоцінності), душевному спокої, тихій внутрішній радості; 2) відчутті своєї реальності: самоспричинення, спроможності (я досягаю цілей, впливаю на світ, змінюю його на краще); 3) єдності з іншими людьми (переконаність, що людина не може жити поза іншими людьми); здатності страждати проблемами всього людства; 4) здатність бути самим собою, стверджувати свою гідність; відчутої внутрішньої і зовнішньої свободи, яка пов’язана з особистісною відповідальністю; 5) стані творчої піднесеності; 6) постійному спілкуванні з Богом (молитва, сповідь, спокута), самотрансцендентуванні (виході за межі свого Я); 7) володінні високим духовним потенціалом; 8) відсутність егоїстичного себелюбства, безумовне прийняття іншого (духовна цінність Іншого), відсутність потреби в егоїстичному самоствердженні то ін.
На раціональному рівні логіка Я-духовного проявляється у: 1) ясній свідомості, відчутті спроможності; 2) творчій інтуїції; 3) володінні оптимальним інтелектуальним стилем; 4) володінні духовним ідеалом; 5) постійному самопізнанні та ін.
У поведінці здорова логіка Я-духовного проявляється у: 1) творенні особистістю добра для себе, для рідних, для інших людей, для загального блага; здатності творити милосердя; 2) активній і свідомій боротьбі зі злом; непіддатливості спокусам; 3) правдивій вдячності, покорі, чесності; 4) визначеності та регулювання життєвого шляху; 5) постійному самовдосконаленні (безупинна робота над собою) та ін.
Протилежною логікою є логіка Я-бездуховного (негативна логіка). Вонапроявляється у неповноцінності екзистенції (несамореалізованість, ізоляція від світу та людей, безглуздість, несвобода, деструктивність, конфліктність тощо), логіці мати (володіти багатством, мати владу), відсутності духовного ідеалу, відсутності конструктивного життєвого шляху (стагнація, просте фізичне функціонування, алкоголізм, наркоманія тощо).
На емоційно-ціннісному рівні Я-бездуховне проявляється у:1) відсутності сповіді та каяття; 2) себелюбстві, егоїзмі, потворності, акценті на індивідуальності та одночасній ізольованості від загальнолюдського, зосередженість на власному Я, насамперед, тілесному (відсутність самотрансцендентації, анархічність, несвобода тощо);
На поведінковому рівні Я-бездуховне проявляється у: 1) творенні зла чи потуранні йому; 2) піддаваність гріховним спокусам; 3) егоїстичному самоствердженні; 4) деструктивних стосунках з іншими людьми (маніпулювання, неповага, ставлення до іншого як до засобу задоволення власних потреб, ізольованість від інших людей) та ін.