Охарактеризуйте психологічні аспекти сексуальності людини у різні періоди

До народження статевий розвиток людини зумовлю­ється біологічними механізмами. Із формуванням ознак статі на нього починають впливати і психосоціальні фактори. У процесі свого розвитку дівчинка стає підліт­ком, дівчиною, жінкою, матір'ю, а хлопчик — підлітком, юнаком, чоловіком, батьком. Особливо відповідальними і складними в біологічному й особистісному планах є періо­ди становлення, розвитку і змін статевої функції люди­ни, яка, на відміну від усіх інших, цілком залежить від віку. Кожному з вікових періодів властиві специфічні па­раметри норми й аномалії, в кожному з них можливі за­тримання або пришвидшення розвитку, поява ознак, що відповідають іншим віковим періодам, а також типові характерологічні реакції і психосоматичні взаємовпливи партнерів. Визначення термінів початку та особливо за­кінчення періодів досить відносне. Найважливіше у систе­мі вікових періодів — послідовність стадій.

Парапубертатний період (від народження до 6—7 років)

Дослідження багатьох учених свідчать, що сексуаль­ність людини починає розвиватися вже у віці немовляти, а сексуальні враження раннього дитинства впливають на прояви сексуальності в дорослому віці.

У цей період дитина долає особливо значущий шлях у своєму психічному розвитку, відкриває для себе світ лю­дей і власний світ, починає усвідомлювати свою статеву ідентичність і все, що з нею пов'язано.

Психосексуальний розвиток дитини за 3. Фрейдом

За концепцією психосексуального розвитку 3. Фрейда, парапубертатному періоду відповідають оральна, анальна та фалічна стадії.

Оральна стадія (0-18 місяців) психосексуального ро­звитку дитини.

На цій стадії основним джерелом інтересу і задоволення є рот.

Немовлята харчуються завдяки смоктанню мате­ринських грудей чи пляшечки, і ці смоктальні рухи при­носять їм задоволення. Рот стає головним зосередженням їхньої активності та інтересу (головною ерогенною зоною).

Першими об'єктами-джерелами отримання насолоди ста­ють материнські груди або пляшечка. Смоктання і ковтан­ня, за 3. Фрейдом, є прототипами кожного акту сексуаль­ного задоволення в майбутньому. У цей період у немовля­ти створюються установки залежності (незалежності, довіри та опори) стосовно інших людей.

Із часом материнські груди втрачають значення сексу­ального об'єкта і заміщуються частинами власного тіла. Дитина починає смоктати свій палець, язик, щоб зменши­ти напругу, спричинену нестачею постійного материнсько­го піклування Оральна стадія завершується з припиненням годуван­ня грудьми, через що немовля відчуває певні труднощі, адже його позбавляють задоволення. Чим більші ці труд­нощі (чим сильніша концентрація лібідо на оральній ста­дії), тим важче дитина долатиме конфлікти на подальших стадіях психосексуального розвитку.

У дитини, яка отримувала надмірну чи недостатню стимуляцію на оральній стадії, формується орально-пасив­ний тип особистості. Представники його є веселими, оп­тимістичними, очікують «материнського» ставлення до себе, постійно шукають схвалення, за яке готові віддати будь-яку ціну. Їхня психологічна адаптація полягає в до­вірливості, пасивності, незрілості, надмірній залежності.

У другій половині першого року життя починається друга фаза оральної стадії — орально-агресивна, або ораль­но-садистична фаза. У немовляти з'являються зуби, зав­дяки чому кусання, жування стають важливими засобами вираження стану фрустрації, викликаної відсутністю ма­тері чи відкладенням задоволення. Фіксація на орально-садистичній фазі проявляється в дорослих у таких рисах особистості, як схильність до суперечок, песимізм, сарка­стичні «покусування», цинічне ставлення до світу. Такі люди намагаються експлуатувати інших, домінувати над ними з метою задоволення власних потреб.

Анальна стадія психосексуального розвитку (1,5- Зроки). Дитина, яка досягла цієї стадії, починає контро­лювати свій кишечник. Зоною зосередження її лібідо є анус, а задоволення фокусується на утриманні чи виштов­хуванні фекалій.

Поступово дитина привчається посилювати насолоду шляхом випорожнення кишечника. 3. Фрейд був переко­наний, що спосіб, у який батьки привчають дитину до ту­алету, суттєво впливає на розвиток її особистості: на анальній стадії закладаються основи всіх майбутніх форм самоконтролю і саморегуляції. Привчаючи дитину до ту­алету, батьки нерідко поводять себе не гнучко і вимогливо, наполягаючи, щоб дитина за їх вказівкою «сходила на гор­щик». У відповідь вона може відмовитися виконувати на­кази, і в неї почнуться запори. Якщо це «утримання» по­стійно повторюватиметься, у дитини може сформуватися анально-утримувальний тип особистості. Доросла люди­на з таким типом особистості є впертою, скупою, методич­ною і пунктуальною, погано переносить безлад, неясність і невизначеність. Іншим результатом суворості батьків у та­ких ситуаціях може стати формування анально-виштовхувального типу особистості. Такі люди схильні до руй­нувань, неспокійні, імпульсивні, навіть садистично жорстокі. У любовних стосунках вони сприймають партнерів передусім як об'єктів володіння.

Якщо батьки стимулюють дитину до регулярного випо­рожнення кишечника і хвалять її за це, тобто підтримують прагнення дитини контролювати себе, це виховує позитив­ну самооцінку, може навіть сприяти розвитку творчих здібностей.

Фалічна стадія (2-6) років психосексуального розвит­ку. Основним джерелом задоволення і насолоди для дити­ни на цій стадії стають статеві органи. її інтереси, зумовле­ні лібідо, спрямовуються в зону геніталій. Діти можуть розглядати, досліджувати свої статеві органи, мастурбува­ти, проявляти допитливість до питань, пов'язаних із наро­дженням, статевими стосунками. За припущенням Фрейда, більшість дітей знає про суть сексуальних стосунків значно більше, ніж думають про це батьки. Вони можуть бути свідками статевого акту батьків(більшість сприймає його як агресивні дії батька стосовно матері) або змальову­вати у своїй уяві сексуальні сцени, що ґрунтуються на пев­них репліках батьків чи на поясненнях інших дітей.

На фалічній стадії психосексуального розвитку дитина переживає конфлікт, який 3. Фрейд назвав Едіповим ком­плексом (у хлопчиків) та комплексом Електри (у дівча­ток). Суть цього конфлікту полягає в несвідомому бажанні дитини вступити в статевий акт з батьком протилежної статі, оволодіти ним та одночасно усунути (аж до вбивства) батька своєї статі. У хлопчика об'єктом кохання є мати. З моменту народження вона є для нього головним джерелом насолоди, і він хоче володіти нею, виражати еротичні по­чуття щодо неї так само, як це роблять дорослі. У цьому своєму прагненні він може намагатися звабити матір, гор­до демонструючи їй свій статевий член; хоче стати її шлюбним партнером, тобто грати роль свого батька, якого сприймає як конкурента. Унаслідок цього батько стає для хлопчика головним суперником чи ворогом. Водночас хлоп­чик здогадується про свій нижчий порівняно з батьком ста­тус (батько має більший статевий член) і розуміє, що батько не терпітиме його романтичних почуттів до матері. Супер­ництво породжує побоювання хлопчика, що батько позба­вить його пеніса. Цей страх уявного покарання з боку бать­ка, який змушує хлопчика відмовитися від прагнення до інцесту з матір'ю, Фрейд назвав страхом кастрації.

У 5-7 років Едіпів комплекс минає: хлопчик приду­шує (витісняє зі свідомості) сексуальні бажання стосовно матері і починає ідентифікувати себе з батьком (переймає його риси). У процесі ідентифікації хлопчик, намагаючись бути таким, як батько, засвоює цінності, моральні норми, установки, моделі статеворольової поведінки чоловіків. Крім того, він уже зможе утримати матір як об'єкт кохан­ня шляхом заміщення, оскільки вже володіє якостями, які мати цінує в батькові.

У дівчаток першим об'єктом кохання є мати. Однак на фалічній стадії психосексуального розвитку, цікавлячись будовою статевих органів, дівчинка усвідомлює, що в неї немає статевого члена, як у батька чи брата, що може символізувати для неї нестачу сили. Унаслідок цього в дівчин­ки розвивається заздрість до пеніса, що певною мірою є психологічним аналогом страху кастрації в хлопчиків. її проявами є відкрита ворожість дівчинки до матері, докори їй за те, що народила її без пеніса, намагання покласти на неї відповідальність за це. Фрейд вважав, що в деяких ви­падках дівчинка може низько оцінювати власну жіно­чість, вважаючи свою зовнішність «дефективною». Водно­час дівчинка прагне володіти батьком, бо в нього є цей ба­жаний орган. Знаючи, що пеніс здобути вона не зможе, дівчинка шукає інші джерела сексуального задоволення як замінники. У зв'язку з цим сексуальне задоволення дів­чат віком 5-7 років фокусується на кліторі, кліторна мастурбація супроводжується маскулінними фантазіями, в яких клітор уявляється пенісом.

Багато експертів вважає пояснення Фрейдом комплек­су Електри непереконливим. Одні стверджують, що мати в родині не має такої влади, як батько, тому не може сприй­матися як загроза. Інші наголошують, що у дівчинки від самого початку немає пеніса, тому в неї не може розвива­тися настільки інтенсивний страх, як у хлопчика, який жахається кастрації як покарання за інцестне бажання.

Із часом дівчинка, вважав 3. Фрейд, позбавляється комплексу Електри, придушивши тяжіння до батька та ідентифікувавшись із матір'ю. Ставши схожою на матір, вона отримує символічний доступ до батька, підвищуючи шанси жінки хочуть, щоб їхній первісток був хлоп­чиком, – так вони отримають «власний пеніс».

Дорослі чоловіки з фіксацією на фалічній стадії пово­дять себе зухвало, вони хвалькуваті і необачні, постійно прагнуть досягти успіху (успіх для них символізує перемо­гу над батьком), довести свою мужність і статеву зрілість, переконують інших, що вони – «справжні чоловіки». Один із шляхів досягнення цієї мети - завойовування жі­нок (поведінка за типом донжуана). У жінок фалічна фік­сація зумовлює схильність до флірту, зваблювання, невпорядковані статеві зв'язки, хоч іноді вони можуть здавати­ся наївними, невинними із сексуального погляду. Деякі з них борються за верховенство над чоловіками, проявляють надмірну наполегливість, самовпевненість, тобто є жінка­ми, які «каструють» чоловіків. Нерозв'язані проблеми Едіпового комплексу Фрейд тлумачив як основне джерело невротичних моделей пове­дінки, особливо пов'язаних з імпотенцією чи фригідністю.

Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном

За концепцією психосоціального розвитку особистості американського психоаналітика Еріка-Гомбергера Еріксона (1902-1994), парапубертатному періоду відповідають орально-сенсорна, м'язово-анальна та локомоторно-генітальна стадії.

Орально-сенсорна стадія психосоціального розвитку (від народження до 1 року). Типологічно вона відповідає оральній стадії за 3. Фрейдом. Головним у формуванні здоро­вої особистості на цій стадії є загальне почуття базальної до­віри або впевненості. Немовля, яке має почуття «внутріш­ньої визначеності», сприймає соціальний світ як безпечне, стабільне місце, а людей – турботливими та надійними.

Рівень розвитку почуття довіри до інших людей і світу залежить від якості материнської турботи, яку отримує дитина. Саме завдяки материнському піклуванню у неї за­кладається основа почуття «все добре». Почуття довіри не залежить ні від кількості їжі, ні від проявів батьківської ніжності, воно пов'язане зі здатністю матері передати сво­їй дитині почуття впізнаваності, постійності і тотожності переживань. Немовля має довіряти не лише зовнішньому світу, а й собі, набути здатності ефективно справлятися з біологічними спонуками. Дитинка, яка довіряє собі, може переносити відсутність матері без надмірного страждання і тривоги з приводу «відокремлення» від неї.

Перша психологічна криза, характерна для цієї стадії, спричинена ненадійністю матері, неспроможністю її пі­клуватися про дитину, відторгненням її. Це породжує в дитини установку страху, підозрілості, побоювань за своє благополуччя, яка спрямована на світ загалом і окремих людей; у всій повноті вона проявляється на подальших стадіях розвитку. Почуття недовіри посилюється тоді, коли дитина перестає бути для матері головним центром уваги, а мати повертається до занять, які залишила на час вагітності, або народжує наступну дитину.

Батьки, які дотримуються протилежних принципів і методів виховання, почуваються невпевнено в батьків­ській ролі, чия система цінностей суперечить прита­манній для їх культури, створюють для дитини атмо­сферу невизначеності, невпевненості, що також спри­чинює появу почуття недовіри Наслідками недовіри є депресія в немовлят та параноя (нав'язливі маячні ідеї) у дорослих.

Здоровий розвиток немовляти не є результатом лише довіри, він обумовлюється сприятливим співвідношен­ням довіри та недовіри. Розуміння того, чому не слід до­віряти, є однаково важливим, як і розуміння того, чому довіряти необхідно. Без цього неможливе прийняття рі­шень. Позитивною психосоціальною якістю, якої набу­ває дитина в цей період, є надія – здатність сподіватися. У дорослих вона слугує основою релігійної віри, підтри­мує впевненість у значущості і надійності культурного простору.

М'язово-анальна стадія психосоціального розвитку (1-3 роки). Вона відповідає анальній стадії за 3. Фройдом. У цей період дитина досягає певної автономності (самостійності) і самоконтролю. Опановуючи норми туалет­ної (привчаючись до горщика) поведінки, дитина ви­являє, що контроль з боку батьків може бути формою піклування і приборкання. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю і впер­тістю. Почуття самоконтролю без втрати самооцінки в по­дальшому стає джерелом впевненості у вільному виборі; надмірний сторонній контроль і втрата самоконтролю мо­жуть стати поштовхом для постійної схильності до сумні­вів і сорому.

До цієї стадії дитина цілком залежала від батьків, які піклувалися про неї. Із розвитком нервово-м'язової систе­ми, мови, соціальної вибірковості вона починає досліджу­вати світ довкола себе, більш незалежно взаємодіяти з ним, прагне все робити самостійно («Я – сам»). Позитив­не вирішення психосоціальної кризи на цій стадії за­ лежить від готовності батьків поступово надавати дитині свободу в здійсненні контролю. Якщо дитині не дозволя­ють розвивати свою автономність і самоконтроль, у неї з'являється відчуття сорому, подібне до спрямованого на себе гніву. Сором виникає, коли батьки роздратовано і на­полегливо роблять за дитину те, що вона могла б зробити сама, чи вимагають від неї того, що вона зробити ще не спроможна. Якщо батьки весь час надмірно опікують ди­тину чи залишаються байдужими до її потреб, у неї почи­нають переважати почуття сорому або сумніви у своїй здатності контролювати світ і себе. Замість набуття впев­неності в собі, вміння ладнати з іншими така дитина почи­нає думати, що до неї ставляться підозріло і несхвально. Вона пасує перед тими, хто нею керує. У неї формуються невпевненість у собі, слабка воля.

Локомоторно-генітальна стадія психосоціального ро­звитку (3-6 років). Відповідає вона фалічній стадії за Фройдом. Психосоціальний конфлікт відбувається між ініціативою та провиною.

У цей період дитина розв'язує нові завдання, набуває нових навичок, виявляє відповідальність за свій світ: іграшки, домашніх улюбленців, молодших братів і сестер. Вона зацікавлюється працею інших, встановлює контакти з однолітками і старшими дітьми за межами дому, бере участь у різноманітних іграх. Завдяки цьому дитина почи­нає відчувати, що її сприймають як людину, зважають на неї, її життя набуває мети. «Я – те, ким я буду» — так виявляється її самоідентичність.

Від ставлення батьків до проявів у дитини власного волевиявлення залежить, яке в неї з'явиться почуття — ініціативи чи провини. Діти, чиї самостійні дії отриму­ють схвалення, відчувають підтримку своєї ініціативи. Цьому сприяє також визнання батьками права дитини на допитливість і творчість. Почуття провини провокують батьки, які не дозволяють дитині діяти самостійно, кара­ють за вияв потреби любити й отримувати любов від бать­ка протилежної статі (Е.-Г. Еріксон поділяв думку 3. Фройда стосовно Едіпового комплексу). Дитина, яка переживає провину, почувається покинутою і нікчем­ною. Вона боїться постояти за себе, їй не вистачає ціле­спрямованості та рішучості, щоб ставити перед собою ре­альні цілі та досягати їх. Постійне почуття провини може спричинити в майбутньому загальну пасивність, імпотен­цію чи фригідність.