Особистість у соціальному оточенні. тичний лідер (від гр. Harisma — божествений дар, благодать) — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої

тичний лідер (від гр. harisma — божествений дар, благодать) — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії. Його вважають пророком, гігантською історичною фігурою, напівбогом. Передбачається повна самовіддача харизматичному лідеру, сліпа віра в нього, бездумне слідування за ним.

9.7. Ефективність групової діяльності

Ефективність групової діяльності залежить від рівня групового розвитку, зокрема від групової ідентифікації, згуртованості та об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності. Крім то­го, суттєвими чинниками успішної діяльності групи є її розмір, композиція, стиль лідерства (керівництва), особистісні взає­мовідносини і психологічний клімат.

Розмір групи має як позитивний, так і негативний вплив на гру­пову діяльність. Позитивний вплив виявляється у тому, що зі збільшенням розміру групи у ній зростає кількість яскравих індивідуальностей. Це створює кращі умови для всебічного обгово­рення різноманітних питань сумісної діяльності і прийняття опти­мальних рішень. Чим більша група, тим легше знайти людину, яка найкраще виконала б ту чи іншу роботу. Така група встигає опра­цювати більшу кількість інформації за заданий час. Однак, зрос­тання чисельності групи має і негативний бік. За таких умов може зменшитися її згуртованість, зрости розбіжність у думках і загост­ритися взаємостосунки. Зростає ймовірність її розпаду на підгру­пи, що утруднює досягнення єдності у групових рішеннях. Групою великого розміру важче управляти, організовувати взаємодію її членів, зокрема міжособистісні. Зі зростанням чисельності групи середній внесок кожного з її членів у спільну діяльність змен­шується, знижується також групова згуртованість і привабливість. Американські дослідники довели, що зі зростанням кількості індивідів, які були свідками страждань людини, зменшується ймовірність того, що вони нададуть постраждалому допомогу.

Доведено, що групам із непарною кількістю членів притаман­ний менший антогонізм порівняно з групами, що мають парну кількість членів. Якщо до двох осіб приєднується третя, це має суттєвіші наслідки, ніж коли до трьох приєднується четвертий або

до чотирьох — п'ятий і т. п. Групи, які складаються з 20-30 осіб, де­монструють більшу сумісність, ніж групи з 8-11 осіб. Найбільш стійкою є група з 6-7 осіб.

У кінцевому результаті оптимальний розмір малої групи визна­чається конкретним видом її діяльності і особистим складом її членів. Для групи, яка вирішує творчі чи наукові завдання, чи­сельність не має перевищувати 5-7 осіб. Зростання кількості членів у такому разі може призвести до того, що судження колег не завжди починають сприймати адекватно.

Композиція, тобто індивідуальний склад групи, на ефек­тивність її діяльності впливає через систему взаємовідносин між членами групи. При однаковому складі група може бути сумісною і несумісною, згуртованою і незгуртованою тощо. Високорозви-нуті групи з неоднорідною композицією, тобто зі значними соціально-психологічними відмінностям між її членами, ефек­тивніші, ніж однорідні, бо вони краще справляються зі складними проблемами і задачами, більш різноманітно підходять до розв'язку проблем. У слаборозвинутій неоднорідній за композицією групі ускладнюється взаєморозуміння і вироблення групової позиції. Такий склад групи призводить до суперечностей і конфліктів. Такі групи доцільно поділити на підгрупи, які б об'єднували сумісних людей. Однорідні за композицією групи зазвичай більше задово­лені взаємним спілкуванням і краще розв'язують прості задачі, бо розуміють один одного з півслова.

Ефективність групової діяльності залежить також від того, наскільки стиль лідерства відповідає даній ситуації. У високороз-винених групах більшу ефективність має колегіальний стиль лідер­ства (керівництва): демократичний, а в деяких ситуаціях — лібе­ральний. У середньорозвинутих групах найкращий результат дає поєднання авторитарного, демократичного і ліберального стилів. Як тимчасовий стиль під час розв'язання складних завдань в умовах дефіциту часу у таких групах можна використовувати авторитар­ний стиль. Надто часте і необгрунтоване застосування цього стилю у середньорозвинутих групах знижує настрій людей і погіршує ефективність її діяльності. У слаборозвинутих групах, не готових до самоорганізації і у яких часто виникають конфлікти, найефек­тивнішим є авторитарний стиль з елементами демократичного.

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

Суттєву роль у груповій діяльності посідають особиєтісні взаємовідносини, які склалися між членами групи. Під час розв'язання групою відносно простих задач, які для членів групи є звичними і не вимагають сумісних зусиль і емоційного напружен­ня, особистісні взаємовідносини не впливають суттєво на резуль­тати групової діяльності. Якщо ж від членів групи вимагають скоординованих зусиль, які породжують емоційне напруження, то кращий результат буде досягнуто при більш розвинутих соціаль­но-психологічних взаєминах.

Ефективність групової діяльності залежить також від психо­логічного клімату, який панує у групі, тобто від групового наст­рою. Іншими словами, це психологічна атмосфера в групі. Психо­логічний клімат створюють міжособистісні взаємовідносини, які утворились у групі.

Таким чином, ефективність групової діяльності є результатом взаємодії цілої низки чинників, які в сукупності визначають життєздатність групи.

# * # # *

Група — це соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною озна­кою, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою прина­лежність до неї. Членів групи характеризують групові норми, санкції, позиції, статус, соціальна роль.

Групові норми — це загальні правила поведінки, дотриму-

ються члени групи. Групові санкції — це механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів виконувати групові норми. По­зиція — це офіційне положення людини у тій чи іншій підсистемі взаємин. Статус — це реальне соціально-психологічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Соціальна роль — це норма­тивно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію. Внутрішньогрупову диференціацію вивчають за допомогою соціометрії та референте-метри.

Соціальні групи розрізняють залежно від форми існування (ре­альні та умовні), способу створення (формальні та неформальні), рівня згуртованості (дифузні, асоціації, корпорації та колектив), цінності групових норм (групи членства та референтні групи) і розміру (малі та великі).

Мала група проходить три етапи розвитку групової структу­ри: група з неорганізованою структурою, група з централізованою неофіційною структурою, група з централізованою структурою і підгрупами. Параметрами групового розвитку є групова іден­тифікація, згуртованість і об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності. Одним із аспектів групової згуртованості є сумісність людей — оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі їхньої взаємодії, що сприяє успішному виконанню сумісної діяльності і викликає внутрішнє задоволення. Сумісність може бу­ти функціональною, фізичною, психофізіологічною, психологічною, соціально-психологічною. Фазами входження особистості в групу є адаптація, індивідуалізація та інтеграція.

Феноменами соціальної психології групи є соціальна фа-силітація, соціальна інгібіція, феномен Рингельмана, соціальних лінощів, зсуву ризику, групової поляризації, духу групи, групового тиску (конформізму). Конформізм полягає у зміні особою своїх по­глядів чи поведінки під реальним чи уявним тиском групи. Осіб, які готові протидіяти тиску групи, називають нонконформістами.

Основними засобами впливу під час спілкування у великих групах є зараження, навіювання, переконання і наслідування. Зараження ви­являється у передачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають. Зараження ефективно діє у на­товпі — тимчасовому скупченні великої кількості людей, між якими можливий безпосерердній контакт. Особливою ситуацією, у якій вплив зараження дуже сильний, є паніка — емоційний стан, який ви­никає у масі людей і є наслідком дефіциту або надлишку інформації про якусь небезпечну або незрозумілу ситуацію. Навіювання, або сугестія, — це цілеспрямований, неаргументований емоційно-вольо­вий вплив однієї людини на іншу або на групу людей з метою зміни її стану або ставлення до чогось. Переконання є досягненням згоди лю­дини на основі логічного обґрунтування своїх позицій. Наслідування — це повторення прикладу, який подає інша людина.

Управління групою — це свідомий і цілеспрямований процес впливу лідера або керівника на свідомість і поведінку членів групи з метою підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяль­ності. Управління групою здійснює лідер або керівник. Лідер — це член групи, за яким вона визнає право приймати рішення у значимих для

Розділ III

групи ситуаціях, і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі. Керівник — це особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації. її діяльності. Існують три основні теоретичні підходи до розуміння походження лідерства: теорія рис, синтетична і ситуаційна.

Види лідерів вирізняють залежно від характеру їхньої діяль­ності (універсальний та ситуаційний), спрямованості діяльності (емоційний, інструментальний та інтелектуальний), її змісту (лідер-натхненник та лідер-виконавець) і стилю (авторитарний, демократичний, ліберальний та непослідовний). Харизматичний лідер — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії.

Ефективність групової діяльності залежить від групової іден­тифікації, згуртованості, об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності, її розміру, композиції, стилю лідерства (керів­ництва), особистіших взаємовідносин і психологічного клімату

Список літератури

і. Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984. — 2008.

2. Коваленко О. Г. Значення ролей і соціальних очікувань у педа-

гогічному процесі // Педагогіка і психологія. — 2002. — № 1-2. — С. 104-109.

3. Кричевсшй Р. Л., Дубровская Е. М. Психология малой группы. — М.,

1991. - С. 5-35, 46-60.

4. Лебон Г. Психология народов и масс // Психология толпы: соци-

альные и политические механизмы воздействия на массы. — М.: Изд-во Эксмо, 2003.

5. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. —

С. 268-397.

6. Ольшанский Д. В. Психология масс. — СПб.: Питер, 2001.

7. Шрен М. І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний

аналіз.-К., 2000.-213 с.

8. Савчин М. В. Педагогічна соціальна психологія: Навчальний

посібник. — Дрогобич: Відродження, 1998. — С. 33-117.