Емоційно-вольова сфера людини. має бути доступним: не надто простим, а й не надто складним

має бути доступним: не надто простим, а й не надто складним. У першому випадку вольові зусилля не потрібні, у другому завдан­ня переважно не виконується, в результаті чого виникає звичка за­лишати почату справу незавершеною, а для розвитку сили волі перше і головне правило — доводити розпочату справу до кінця.

Чи людина має певні обмеження щодо розвитку сили волі? Виявляється, що стосовно окремих вольових якостей має, бо, як відомо, у волі представлений не лише моральний компонент, а й генетичний (вольові якості тісно пов'язані з типологічними особ­ливостями нервової системи). Зокрема, це стосується сміливості. Особи з низьким рівнем сміливості можуть адаптуватися до кон­кретної небезпечної ситуації, однак ця ситуація не переноситься на інші. Велика роль у такій адаптації належить психорегуляції (наприклад, підбадьорюванню, навіюванню впевненості тощо) і медикаментозним засобам. Крім того, слід проводити профілак­тичну роботу з метою недопустити виникнення необгрунтованого страху через необізнаність із ситуацією, слабку підготовку чи не­впевненість в успіху.

* * * * *

Особистість людини формується і виявляється в діяльності. Діяльність — це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яку регулює усвідомлена мета. Індивідуальна діяльність людини складається з двох вимірів: внутрішнього і зовнішнього. Внутрішня організація діяльності — це її мотива­ційна, цільова та інструментальна основа; зовнішня організація діяльності виявляється у діях, поведінці та операціях.

Засобами людської діяльності є знання, уміння та навички. Знання — це сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієнтуватися в системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин. Уміння — це способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності. Вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками. Важли­ве значення для формування умінь і навичок мають вправи — бага­торазове виконання певних дій з метою їхнього засвоєння, яке ґрунтується на розумінні і свідомому контролі. Утворення нової навички спирається на вже набуті, заважаючи або покращуючи

цьому утворенню. Це явище називають взаємодією навичок. Якщо одна навичка сприяє формуванню іншої, мова йде про позитивне пе­ренесення, або індукцію навичок; якщо раніше вироблена навичка заважає утворенню нової, уповільнюючи її формування, відбу­вається негативне перенесення, або інтерференція навичок. Непро­дуктивними елементами діяльності є звичка — негнучка (або неро­зумна) частина діяльності, що не має свідомої мети.

Провідними видами діяльності, тобто такими, у яких форму­ються якісні новоутворення особистості у конкретний період життя, є спілкування, гра, учіння і праця. Спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Гра — це вид не­продуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду. Учіння — це цілеспрямоване та активне засвоєння людиною знань, умінь, навичок та соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. На відміну від учіння, навчання — це цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом як організатором педагогічного процесу. Праця — це суспільно організована діяльність людини на перетворення і освоєння довкілля, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага.

Дії людини залежать від її волі. Воля — це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти у напрямку свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні пере­шкоди. Вона виконує дві взаємопов'язані функції: спонукальну та гальмівну. Є різні підходи до розуміння волі: афективний, інтелек­туальний, волюнтариський, мотиваційний, регуляційний.

Вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети, які спонукаються конкуруючими мотивами і пов'язані з перешкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля. Вольове зусилля — це стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, уяву то­що) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольова дія може бути простою і складною. Проста вольова дія має два етапи, або фази: перший — це виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — досягнення мети, тобто виконання рішення. Складна вольова дія складається з чотирьох

Розділ V

етапів, або фаз: перший — виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — обмірковування та боротьба мотивів; третій — прийняття рішення; четвертий — виконання прийнято­го рішення.

Самоуправління людиною своїми діями, процесами, станами відбувається завдяки роботі наступних психологічних механізмів: самодетермінації, самоініціації, самогальмуванню, самоконтролю, самомобілізації та самостимуляції. Ступінь сформованості вольо­вої регуляції залежить від вольових якостей людини — відносно стійких, незалежних від конкретної ситуації рис особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки. В людини є ба­зальні та системні вольові якості. До базальних вольових якостей (первинних) відносять енергійність, терплячість, витримку і сміливість; до системних (вторинних) — цілеспрямованість, напо­легливість, принциповість, самостійність, ініціативність, рішучість і організованість. Вольові якості особистості оцінюють­ся за наступними параметрами: сила, стійкість, широта і спрямованість. Сукупність позитивних (базальних та системних) вольових якостей утворює силу волі особистості.

Список літератури

1. Бех І. Д. Від волі до особистості. — К., 1995. — 271 с

2. Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции.

Учебное пособие. — М., 1998. — 268 с.

3. Ильин Е. П. Психология воли. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с.

4. Калин В. К. Классификация волевых качеств. Эмоционально-воле-

вая регуляция поведения и деятельности. — Симферополь, 1983.-215 с.

5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1982. —

304 с.

6. Москвичев С. Г. Мотивация, деятельность и управление. —

Киев-Сан-Франциско, 2003. - 490 с.

7. Селиванов В. И. Терминологический минимум основных понятий

воли. — Рязань, 1989.

8. Шульга Т. И. Психологические основы формирования воли. —

Пятигорск, 1993.-215 с.

Словник психологічних термінів

________ А________

Абсолютна чутливість— діапазон адекватних відчуттів. Абсолютний поріг чутливості— величина подразника (мінімальна чи

максимальна), яка має критичний характер для відчуттів. Абстрагування— мисленнєва операція відокремлення одних ознак чи властивостей предметів і явищ від інших і/або від самих предметів, яким вони властиві. Абстрактна уява— вид уяви, у якому перевагу мають абстрактні, ви­щою мірою узагальнені образи. Абстрактне мислення— див. понятійне мислення. Абстрактні поняття— поняття, які відображають ті чи інші власти­вості об'єктів відокремлено від самих об'єктів. Абстрактно-логічне мислення— див. понятійне мислення. Абулія— різке послаблення сили потреб при аномалії мотивації. Автоагресія— агресія, спрямована на себе.

Автономне мовлення (ситуативне)— мовлення, при якому одне од-нокореневе слово позначає низку предметів; характерне для дітей віком від 1 року до 1 року 3 місяців. Авторитарний лідер— лідер, який сам визначає мету і обсяг роботи групи та спосіб її досягнення і лише деякою мірою дає змогу групі прилучатися до прийняття рішення. Аглютинація(від лат. agglutinatio — склеювання) — прийом створен­ня образів уяви шляхом поєднання якостей, властивостей, ча­стин різних об'єктів в єдине ціле. Агресія(від лат. aggredior — нападаю) — деструктивна поведінка

людини з прагненням заподіяти іншому травму. Адаптація(від лат. adapto — пристосовую) — пристосування орга­нізму до умов середовища. Академічні здібності— здібності до успішного навчання. Акизитивні почуття(від фр. acquisition — придбання) — почуття, які

виникають у зв'язку з інтересом до накопичення. Акомодація(від лат. accomodo — пристосовую) — зміна кривизни кришталика ока залежно від відстані предмета, що діє на нього.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

Активна увага— див. довільна увага.

Активна уява— вид уяви, який спонукає людину до діяльності й зна­ходить реальне втілення у житті.

Активні емоції (стенічні)— емоції, які підвищують активність організму, мобілізують його енергетичні ресурси і захисні механізми.

Акцентуація характеру— крайній варіант норми в результаті підси­лення окремих рис характеру.

Акцентування— прийом створення образів уяви шляхом нерівно­мірного перебільшення окремих частин та ознак об'єктів чи явищ.

Альтруїстичні почуття(від лат. alter — інший) — переживання необхідності допомогти іншим людям.

Аналіз— мисленнєва операція роз'єднання предметів чи явищ, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак, властивос­тей, відношень тощо.

Аналітичний тип сприймання— тип сприймання, для якого характер­не «схоплення» деталей об'єктів та явищ.

Аналогія— прийом створення образів уяви шляхом вибудовування об­разів, частково схожих на реально існуючий предмет чи явище.

Анонімне спілкування— спілкування між незнайомими людьми чи людьми, не пов'язаними особистісними стосунками.

Апатія(від гр. apatheia — нечутливість) — емоційний стан, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навколишнього.

Апперцепція сприймання(від лат. ad — до; perceptio — сприймання) — особливість сприймання, яка полягає у залежності змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості.

Архетип(від гр. arche — початок; typos — зразок) — модель поведінки, алгоритм пізнання, який переходить від покоління до поко­ління.

Асоціативна психологія (асоціанізм)(від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — напрям психології, який виник у XVII ст. і який го­ловним механізмом психічного життя людини вважав асоціації.

Асоціація(від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — 1) зв'язки між окремими уявленнями (ідеями), внаслідок яких поява од-

ного уявлення (ідеї) спричинює інше; 2) (кооперація) згуртова­на група, яка існує протягом відносно тривалого часу, має спільну мету і постійний основний склад.

Астенічні емоції— див. пасивні емоції.

Атлетики(від гр. athlon — боротьба, сутичка) — конституційний тип людини, для якого характерна міцна будова тіла, середній або високий зріст, сильно розвинена мускулатура, широкі плечі, вузькі стегна.

Атракція(від лат. attractio — притягування) — симпатія до іншої лю­дини.

Аттітюд(від фр. attitude — поза) — див. соціальна установка.

Аудіал— людина, в якої у сприйманні інформації переважають слу­хові образи.

Аутистичне мислення— вид мислення, яке підкоряється афективним потребам людини, допускає логічні суперечності і спотворює реальність.

Аутсайдер(від англ. outsider — сторонній) — людина, ізольована у певній соціальній групі.

Афект(від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини.

Афективне мовлення(від лат. affectus — настрій, хвилювання, прист­расть) — зовнішнє мовлення, яке слугує для вираження емоцій­них станів людини.

_________ Б________

Бажання— мотиви поведінки, що характеризуються достатньою усвідомленістю потреб.

Базальні вольові якості— первинні вольові якості людини: енер­гійність, терплячість, витримка, сміливість.

Безпосереднє спілкування— спілкування, яке передбачає канали зворотного зв'язку, які інформують про ефективність спілку­вання.

Безпосередня увага— увага, яка регулюється об'єктом, який відпо­відає інтересам і потребам людини.

Бесіда— усне опитування.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

Білінгвізм(від лат. bis — двічі, lingua — мова) — двомовність; одночас­не засвоєння дитиною у ранньому віці (здебільшого, до 4 років) двох мов.

Бінокулярний стереоефект— об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується просторовою розбіжністю між зображеннями, які виникають на сітківках обох очей.

Бісоціації— рекомбінація та об'єднання різнорідних, на перший по­гляд, не пов'язаних між собою образів чи ідей.

Біхевіоризм (психологія поведінки)(від англ. behaviour — пове­дінка) — напрям психології, який виник на початку XX ст. і який предметом психології вважав поведінку.

В

Велика група— група, яка об'єднана спільною ціллю, складається з більше, ніж 30-40 осіб, і члени якої особисто один одного не знають.

Вербальне мислення— вид мислення, у якому людина оперує мов­ленням, зокрема внутрішнім.

Вербальне спілкування(від лат. verbum — слово) — мовне спілкування.

Вербальний інтелект— інтелект, у якому домінує мовлення.

Верхній абсолютний поріг чутливості— максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає адекватне відчуття.

Верхня абсолютна чутливість— здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні.

Вестибулярні відчуття(від лат. vestibulum — вхід) — див. статичні відчуття.

Взаємодія відчуттів— зміна чутливості одних аналізаторів під впли­вом інших.

Взаємодія навичок— утворення нової навички, яка спирається на вже набуті, заважаючи цьому утворенню або покращуючи його.

Вибірковість сприймання— особливість сприймання, яка полягає у наданні переваги одним предметам та явищам порівняно з іншими.

Видові поняття— поняття з меншим обсягом по відношенню до по­нять з більшим обсягом.

Витіснення— механізм психічного захисту, який полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань.

Вищі емоції— суто людські переживання, спричинені соціальними чинниками.

Відраза— емоції, які спричиняють об'єкти, дії, думки, почуття, кон­такт з якими викликає суперечність з ідеологічними, моральни­ми чи естетичними принципами людини.

Відтворення— процес пам'яті, в результаті якого відбувається акту­алізація збереженого матеріалу.

Відтворююча уява— див. репродуктивна уява.

Відтворююче мислення— див. репродуктивне мислення.

Відчуття— пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійс­ності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Візуал— людина, в якої у сприйманні інформації переважають зорові образи.

Вісцеротонік(від лат. viscera — нутрощі) — тип темпераменту, для якого характерна привітність і легкість у спілкуванні, комуніка­бельність, емоційна рівність і терпимість до інших.

Власне відтворення— мимовільне або довільне відтворення ма­теріалу, що запам'ятався.

Внутрішнє мовлення— вид беззвучної мовленнєвої діяльності людини.

Внутрішньоособистісний конфлікт— зіткнення рівних за силою, але притилежних за спрямованістю мотивів, потреб, інтересів, цінностей тощо.

Внутрішня (інтернальна) локалізація контролю— схильність люди­ни пояснювати причини своїх дій та вчинків внутрішніми чин­никам.

Внутрішня конформність— засвоєння індивідом під тиском інших думки більшості.

Внутрішня увага— увага, зосереджена на образах об'єктів та явищ зовнішнього світу.

Вольова дія— дія, скерована на досягнення свідомо поставленої мети, яку спонукають конкуруючі мотиви, і яка пов'язана з пе­решкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля.