Розвиток вітчизняної сексології

Серед стародавніх слов'янських народів, які схилялися перед язичними богами, можна відмітити велику сексуальну культуру, яка поєднувала природу з земним життям людини. Язичництво допомагало людям зрозуміти складні речі у вигляді життєвих аналогій. Наприклад, коли говорили, що Бог Сварог одружився з Богинею Ладою і вона народила йому велику кількість дітей, то суть цього процесу легко зрозуміла, як аналогічна процесу, який виникав між чоловіком та жінкою. У шлюбних стосунках перевагу надавали чоловіку, у су­спільстві була дозволена полігамія.

Серед великої кількості богів одне з основних місць займала Лада – мати більшості богів. Вона виступає як Богиня краси, кохання й одруження. Кожна пара наречених приносила їй квіти, живих птиць, мед і ягоди. Храм Лади стояв у стародавньому Києві, а в ньому височіла статуя красивої жінки з дитям на руках – її сина, Бога кохання і пристрасті, Леля (відповідно грецькому Еросу або римському Амуру). Іншим сином Лади був Полель – Бог шлюбу (грец. -Гіменей).

Розвиток вивчення сексуальних взаємин у межах царської Росії, а потім СРСР і СНД проходив у більшості випадків під впливом досягнень закордон­них вчених. Патріархальні закони суспільства, християнська мораль, яку про­повідували, релігійні умови не надавали повного розвитку сексологічним дос­лідженням.

Тільки на початку XX сторіччя виникла ідея провести перший "статевий перепис" серед московських студентів. З 6 000 анкет, які були розповсюджені, від царської цензури і поліції вдалося врятувати тільки 324 екземпляри. Після цього якщо і були спроби провести опитування (а в Радянському Союзі було проведено більше 30 масових опитувань), то вони мали спорадичний характер і їх статистична обробка викликала великі сумніви.

У більшості випадків сексологією, а більш докладно питаннями сексопатології займалися вчені: психіатри та невропатологи Бехтерєв, Мечников, Вишневський, Ганушкін та інші, фізіологи Тарханов, Петрова, Ухтомський. Вони у своїх працях проводили систематичний аналіз сексуальної поведінки люди­ни.

Першим науковим дослідженням на теренах царської Росії була дисер­тація Шаврова (1848) про статеву функцію жінок. У 1858 році А.А. Кітер про­вів статистичну роботу про вікові особливості настання менструацій.

На кінці XIX століття за ініціативою акушерсько-гінекологічних това­риств Москви і Києва стали з'являтися друковані видання багатьох авторів, але всі їх дослідження торкалися тільки статистичних питань віку статевого дозрівання, шлюбного і клімактеричного віку, а також різних факторів, які впливають на ранній або пізній їх прояв.

Першими великими науковими роботами по сексопатології були "Збочен­ня статевого почуття у жінки" В.М. Тарновського (1895) і "Психологія статі" П.І.Ковалевського. На початку XX століття (1915) виділився енциклопедист – сексолог Людвіг Якобзон, праці якого "Статеве безсилля", "Статева холодність у жінок", "Онанізм у чоловіків та жінок" не втратили свого значення і нині.

Відразу після революції і в перші роки нової влади починають видаватися праці закордонних (В. Гаммонд, Н.Є. Ішлондський, В.Ф. Калвертон і В.В. Ліндсней, X. Ролендер та ін.) і вітчизняних фахівців сексопатології (І.Г. Гельман, З.А. Гуревич, Ф.І. Глоссер, В.І. Здравомислов, С.А. Селіцький та ін.).

З приходом до влади більшовиків у Росії було прийнято два декрети -"Про відміну шлюбу" та "Про громадянський шлюб, про дітей і про внесення до актів громадянського стану", виданих 19 та 20 грудня 1917 р. Ці декрети надавали жінці матеріальне, а також і сексуальне самовизначення. Під апло­дування передової громадськості Заходу був скасований закон про перес­лідування гомосексуалізму. Роботи К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна мали великий вплив на питання історії й аналізу шлюбу і сім'ї, взаємин між статтю, положенню жінки у суспільстві. Але все пристосовувалося під ідеологічний напрямок керуючої партії. В.І. Ленін у бесіді з Кларою Цеткін стверджував: "Пролетарська ... революція потребує від мас, від особистості зосередження, зусилля сил. Вона не терпить оргіастичних станів, подібних до тих, які зви­чайні для декадентських героїв і героїнь Д'Аннунціо".

У пролетарському суспільстві в цей час проводиться багато наукових розробок по дослідженню сексу. Але у деяких політичних діячів на цьому фоні виникали проекти по "узагальненню жінок".

У міру того, як радянська держава ставала більш авторитарною, вона ба­жала підкорити собі й інтимне життя громадян. У 1924 році вийшла книга А.Б. Залкінда "Революція і молодь", яка доводила, що сексуальність – це про­тиріччя класовій боротьбі. Статева поведінка, писав Арон Залкінд, "повинна у всьому підкорятися класовому, нічим йому не перешкоджати і у всьому його обслуговувати". На цьому фоні, серед громадськості, почали зникати дискусії про секс та кохання, а відчуття, які були протилежними уставу партії, роз­биралися та таврувалися. В 1934 році в СРСР знову був заборонений гомосек­суалізм.

У суспільстві при проведенні виховних заходів виникали труднощі, по­в'язані, з одного боку, з недоліком знань, з іншого – консерватизмом, заборо­ною на проникнення у таємниці інтимного. Статева неграмотність, відсутність статевої культури ставали одним з основних видів побутової неосвіченості. Відсутність знань із психології статевих стосунків породжувала соціальні ус­кладнення або хворобливі стани людей. Видання з гігієни і культури інтимних стосунків навіть у спеціальних медичних видавництвах були нечисленними і знаходилися під суворою цензурою. Слово "секс" відносилося до порнографіч­них понять.

У 70-і роки XX століття активізувалися наукові дослідження із сексоло­гічних проблем, стали з'являтися наукові центри (Москва, Київ, Ленінград, Єреван). Вітчизняні сексологи (Г.С. Васильченко, І.С. Кон, A.M. Свядощ, О.Л. Тектинський та ін.) стали поглиблено розробляти проблеми сексуального здоров'я людини. У 1971 році при Київському НДІ урології та нефрології була створена перша в СРСР клініка сексопатології. А 1974 році на її базі відкрили науково-методичний і лікувально-консультативний сексологічний центр. З 1983 року в українських школах було впроваджено спеціальний курс "Етика і психологія сімейного життя".

З розпадом СРСР і виникненням незалежної України і СНД у політичних колах з'явилося бажання усунення відсталості сексуальної культури, переборювання сексуального святенництва й пуританських принципів інтимних вза­ємин. Вислів "А секса у нас нет", який пролунав у 1989 році з екранів телевізорів, підштовхнув не тільки до нових наукових досліджень у галузі сексології, але й до бурхливого розвитку секс-індустрії. Поряд з виданням наукових праць учених із світовим ім'ям із психології, сексології, сексопатології, соціо­логії та ін., з'явилося вульгарно-натуралістичне, непристойне зображення ста­тевого життя у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, кіно, яке широко затопило населення країни. Після бурхливого початку сексуального буму попит на сексуально-розважальні товари дещо зменшився. Але залишилася підростаюча молодь, яка при відсутності правильного сексуального виховання, інстинктивно тягнеться до сексуально лоскітливої інформації.

Усі ці зміни, які виникли в нашому суспільстві за останні роки, привели до того, що вирішенням сексуальних проблем людини почали більш поглиб­лено займатися не тільки медичні працівники, але і соціологи, і психологи, і педагоги.