Другий етап творчості письменника (1932–1940).
Наступ тоталітарного режиму на національну культуру,масові репресії, суворий диктат партії в галузі літератури зумовили обмеження творчості митців. За таких обставин П. Тичина змушений був писати тенденційні вірші, сповнені публіцистичної та декларативної тональності, наповнені швидкоплинними гаслами, позбавлені художніх відкриттів.
1934 – зб. «Партія веде»
1938 – «Чуття єдиної родини»
1941 – «Сталь і ніжність»
Третій етап (1941–1956)
У роки війни відбулося оновлення духовних сил митця, свій талант присвятив перемозі над фашизмом. Твори цього періоду сповнені оптимізму, високості духу і героїзму народу.
1941 – «Ми йдемо на бій»
1943 – «День настане», «Я утверждаюсь»
1944 – «Перемагать і жить!»
1953–1958 – Голова Верховної Ради УРСР.
Четвертий етап (1957–1967) позначений активною громадською діяльністю.
1959 – «До молоді мій чистий голос»
1960 – «Зростай, пречудовий світе»
1964 – «Срібної ночі»
Літературознавець Ю. Лавріненко назвав творчу манеру письма Павла Тичини кларнетизмом, розуміючи його як «український варіант міжнародного символізму, всесвітнього космічного ліризму, а потім і як власного синтезу поетичного стилю».
Отже, кларнетизм – це синтетичний, неповторний стиль П. Тичини, в якому переплелися символістська й імпресіоністична манера з фольклорною й бароковою, це відкриття, його версія «небесної» України.
Визначальні прикмети кларнетизму П. Тичини: незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра; наскрізна музичність, ритмічність, мелодійність поетичної мови, що досягається завдяки алітераціям, асонансам, звуконаслідуванню, рефренам, поєднанню різних віршових розмірів, систем віршування; надзвичайно складне й багате асоціювання. Поет в імпресіоністичній манері фіксує мінливі, асоціативні враження людини від світу; основоположний символізм поетичної мови. Майже кожне слово в поезіях П. Тичини – символ, натяк на те, що сказати не можна, бо воно несказанне, невловимо-мінливе; жива, повсякденна, актуальна проблематика.
Конкретне, минуще розглядає крізь призму вічного, універсального.
Ці риси індивідуального стилю притаманні кращим збіркам поета: «Сонячні кларнети» (1918), «Плуг» (1920), «Замість сонетів і октав» (1920), «В космічному оркестрі» (1921), Поступово, починаючи від збірки «Вітер з України» (1924), вони згасають.
«Арфами, арфами…»
Тема: зображення краси природи, прихід весни.
Провідний мотив: гімн весні, молодості, вірі в щастя.
Жанр: пейзажна лірика.
Художні засоби: епітети (плач перламутровий, золоті, голосні арфи), метафора (йде весна), повтори, порівняння (поточки, як дзвіночки), авторські неологізми (ніжнотонні, самодзвонні), алітерації, асонанси.
Римування перехресне.
Віршовий розмір– дактиль з хореєм.
У поезії передано відчуття наближення весни. Текст закодовано на трьох рівнях: ідеться про пору року в природі, про прихід життєрадісної юності ліричного героя і про весну воскресіння, відродження рідної землі.
Вражає асоціативне багатство твору: шум гаїв нагадує ліричному героєві мелодію арф; він просить чи то весну, чи кохану, чи Україну: «Ой одкрий // колос вій!». Ця метафора – заклик до молодої людини, молодої нації пильно, вдумливо й сміливо подивитися в майбутнє і бути готовими не тільки до злетів, а й випробувань: «Сміх буде, плач буде //Перламутровий».
Твір написано влітку 1914 р. напередодні Першої світової війни – початку змін у світі, що відкриють шлях надіям і розчаруванням, тріумфам і трагедіям XX століття.
Поет пророче відчув наближення цієї нової епохи та її суперечливу суть.
«О панно Інно…» (1915)
Жанр: інтимна лірика.
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.
Ідея:показати неповторність і скороминущність спалаху почуття, самотність після згасання кохання.
Римування:кільцеве.
Рима:чоловіча (2 і 3 рядки), жіноча (1 і 4 рядки).
Віршовий розмір:5-стопний ямб.
Епітет: зимовий вечір; метафора: любові усміх квітне; порівняння: очі; пам’ятаю, як музику, як спів; рефрен: О, панно Інно, панно Інно; неологізми: дитинно, злотоцінно.
«Ви знаєте, як липа шелестить…»
Жанр: інтимна лірика.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.
Ідея вірша –оспівування краси ночі, напоєної любов’ю.
Композиційно вірш поділяється на дві частини, ліричний герой захоплено розказує про весняні ночі кохання, звертаючись до уявних співрозмовників.
Образи: ліричний герой; уявний співрозмовник, кохана; липа, гаї, тумани, місяць, зорі, солов’і; шелест, ніч, весна, сон, поцілунок, очі.
Віршовий розмір: нерівностопний ямб.
Художні засоби: риторичне запитання, риторичне ствердження, епітети, метафори, протиставлення, синекдоха – «дідугани» (дерева).
Вірш написаний чотиристопним ямбом, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне.
«Одчиняйте двері» (1918)
Тема – зображення за допомогою художніх образів української революції.
Ідея – піднесення ідеалізованого образу революції.
Жанр– громадянська лірика.
Провідний мотив– ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої.
«Пам’яті тридцяти» (1918)
Вірш присвячений бійцям київського студентського куреня, що в кількості 300 чоловік полягли у нерівнім бою під Крутами 29 січня 1918 року, 30 з них поховані на Аскольдовій Могилі над Дніпром у Києві.
Це – цвіт української нації, щирi патріоти, які ділом довели свою відданість рідному краєві: Трагедія довго замовчувалася, тільки вірш поета нагадав про цей подвиг, збудив совість i свідомість українців.