Дата постановления ухвали; 3 страница

3. Клопотання про скасування арешту майна має бути розглянуто під час
Досудового розслідування слідчим суддею, а під час судового провадження -
судом у строк не пізніше трьох днів після його надходження. Особа, яка заявила

клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно, повідомля­ється про час та місце розгляду. Зміст повідомлення має відповідати вимогам, визначеним у ст. 112 КПК.

4. Рішення про скасування арешту майна може прийняти прокурор при
закритті кримінального провадження повністю або в тій частині обвинува­
чення, в межах якого був накладений арешт на майно. Підстави закриття
кримінального провадження визначені в ст. 284 КПК. Ураховуючи те, що
рішення прокурора про закриття кримінального провадження можуть бути
оскаржені заявником, потерпілим, підозрюваним протягом 10 днів з момен­
ту прийняття цього рішення (ч. 1 ст. 303, ст. 304 КПК), то рішення про ска­
сування арешту майна має бути виконано після вступу в силу рішення про
закриття провадження, тобто по закінченні 10-денного строку з моменту
винесення постанови про закриття кримінального провадження і повідо­
млення про це зацікавлених осіб.

5. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвину­
ваченого, закриття кримінального провадження судом, непризначення судом
покарання у вигляді конфіскації майна, залишення цивільного позову без роз­
гляду або відмови в цивільному позові. Суд відмовляє в цивільному позові у
разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення. Цивіль­
ний позов залишається без розгляду у разі виправдання обвинуваченого за
відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його не­
причетності до вчинення кримінального правопорушення; якщо в судове за­
сідання не прибув цивільний позивач чи його представник (ч. 2 та 3 ст. 129,
ч. 1 ст. 326 КПК). Якщо цивільний позов залишено без розгляду, то особа має
право пред'явити його в порядку цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК). У
таких випадках питання про арешт майна вирішується в порядку цивільного
судочинства.

6. Арешт може бути скасовано як повністю, так і стосовно конкрет­
ного майна (його певної частини). Для цього за наявності певних підстав
можливо виділити частину майна з арешту (наприклад, суму відшкодова­
ної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням). У разі скасування
арешту на окремі види майна (нерухомість, автотранспортні засоби, цінні
папери, банківські вклади) копію ухвали слідчого судді чи суду про ска­
сування арешту необхідно направляти у відповідні органи і установи, що
інформувались про арешт цього майна. Повернення майна, звільненого від
арешту, доцільно оформляти протоколом повернення майна, який варто
складати у трьох примірниках, один з яких вручати власнику майна, другий
- особі, що здійснювала зберігання майна, третій - долучати до матеріалів
кримінального провадження.

Стаття 175. Виконання ухвали про арешт майна 1. Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, проку­рором.

1. Ухвала слідчого судді або суду про арешт майна виконується слідчим,
прокурором негайно в порядку, визначеному в цій ухвалі. Умови і порядок ви­
конання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невико­
нання їх у добровільному порядку визначено в Законі України «Про виконавче
провадження» від 21 квітня 1999 р.

2. Властивості, якими наділено деяке майно, певним чином впливають на
специфіку процедури накладення арешту. Це стосується накладення арешту на
нерухоме майно, грошові кошти, що знаходяться у банках чи кредитних уста­
новах, цінні папери.

Порядок виконання арешту нерухомого майна визначений у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 p., де зазначено, що державна реєстрація обтяження (заборона розпо­ряджатися та/або користуватися нерухомим майном) проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якою встановлюється заборона на розпорядження не­рухомим майном (п. 8 ст. 16) за наявності рішення органів досудового провадження (п. З ч. 2 ст. 19). Однією з підстав внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є заява про реєстра­цію обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається у зв'язку з накладенням арешту на об'єкти нерухомого майна (п. 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юсти­ції України від 9 червня 1999 р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 p.). Органи та посадові особи в день накладення заборони (арешту) надсилають реєстратору заяву встановленого зразка (п. 2.2 вказаного наказу).

3. Накладення арешту на грошові вклади означає вилучення цих грошових
коштів з цивільного обігу на певний період, заборону відповідній особі реалізу­
вати своє право на розпорядження цими грошовими коштами. Частина 2 ст. 59
Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що зупинення
видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім
випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. Арешт на вклади
тягне за собою припинення банком будь-яких витратних операцій по рахунку
в межах суми, визначеної в рішенні слідчого судді чи суду. Порядок інформу­
вання банківських установ визначений у п. 28 Інструкції про порядок вилу­
чення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах,
цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від
27 серпня 2010 p., де зазначено, що слідчий, прокурор надсилають відповід­
ним банківським установам судові рішення про накладення арешту на внески і
заощадження інших видів, внесені в банківські установи. Арешт не може бути
накладений на кореспондентські рахунки банку. Порядок інформування банків­
ських установ, що знаходяться за межами України, про вилучення банківських
Документів, про наявність коштів у грошових одиницях іноземних держав і
міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на ра­
хунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за
межами України, визначається відповідними міжнародними угодами.

4. В ч. 8 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» зазначається, що арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: Порядком накладення арешту на цінні папери, за­твердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери». Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно від їх виду та форми випус­ку як одного власника, так і кількох співвласників. У разі накладення арешту на іменні цінні папери у документарній формі копія рішення надсилається реє­стратору або емітенту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством, а у випадку накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та/або знерухомлені цінні папери - зберігачу (п. 5). Цінні папери, на які накладено арешт, підлягають опису в порядку, передбаче­ному законодавством. У процесі проведення опису цінних паперів складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування ви­пуску, категорія та кількість (п. 6). Виявлені під час опису іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у документарній формі, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню та негайній пе­редачі на зберігання до установ Національного банку. Крім того, іменні цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування ре-єстроутримувачем на особовому рахунку власника. Блокування полягає у при­пиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями (п. 7). Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шля­хом здійснення зберігачем відповідної облікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису (п. 8).

5. Особи, яким передано на зберігання майно, на яке накладено арешт (ке­рівник банку, представник територіальної держадміністрації або житлово-екс­плуатаційної організації, власник цього майна чи його родич), попереджаються про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України за розтрату, відчужен­ня, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.

Глава 18. Запобіжні заходи, затримання особи

§ 1. Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов'язання;

Особиста порука;

Застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосо­
вується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу,
якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду кло­
потання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для
переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених
частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгля­
ду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходомє
особисте зобов'язання,а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідуван­ня - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

1. Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу попереджуваль­
ного характеру, пов'язані з позбавленням або обмеженням свобод підозрюва­
ного, обвинуваченого, які за наявності підстав та в порядку, встановленому
законом, застосовуються під час кримінального провадження слідчим суддею,
судом з метою забезпечення їх належної процесуальної поведінки. Запобіжни­
ми заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) до­
машній арешт; 5) тримання під вартою.

2. Наведені запобіжні заходи можуть застосовуватися до підозрюваних,
обвинувачених, які досягай вісімнадцятирічного віку. До неповнолітніх підо­
зрюваних, обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися
передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх,
які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї

установи (ст. 493 КПК).

3. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. У ст. 176 КПК вони розташова­ні в порядку зростання їх суворості, що суттєво як при обранні конкретного

___ 401

запобіжного заходу, так і при заміні більш суворого на менш суворий і навпаки. А наявність широкого їх переліку дає можливість обрати адекватний запобіж­ний захід з урахуванням конкретної мети, підстав та обставин, що згідно із за­коном ураховуються при його обранні.

4. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, обви­
нуваченого за ухвалою слідчого судді, суду з метою приводу та затримання
без ухвали слідчого судді, суду уповноваженою службовою особою, а також
кожним, хто не є уповноваженою службовою особою. Підстави та порядок за­
стосування цього тимчасового запобіжного заходу урегульовані ст.ст. 188-192,
207-213 КПК.

5. Обов'язок (тягар) доведення перед слідчим суддею, судом обставин-під-
став обрання до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, а також,
що жоден з інших, більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти дове­
деним під час розгляду ризику або ризикам та забезпечити належне виконання
ним процесуальних обов'язків, покладено на слідчого, прокурора. А тому при
вирішенні питання про обрання особі запобіжного заходу слідчий суддя, суд
повинні керуватися правилом принципу презумпції невинуватості про те, що
всі сумніви щодо доведеності обставин-підстав обрання запобіжного заходу
тлумачаться на користь підозрюваного, обвинуваченого.

6. Підстави обрання запобіжного заходу перед слідчим суддею, судом
можуть доводитися будь-якими даними: як отриманими за результатами про­
ведення процесуальних, в першу чергу слідчих (розшукових) дій, так і отрима­
ними за результатами проведення оперативно-розшукових заходів.

7. Згідно з коментованою статтею запобіжні заходи можуть застосовува­
тися лише в ході кримінального провадження, яке розпочинається з моменту
внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а завершу­
ється в момент набрання остаточним (завершальним) процесуальним рішен­
ням законної сили: під час досудового розслідування лише слідчим суддею за
клопотанням слідчого, погодженого з прокурором або за клопотанням про­
курора, а під час судового провадження - лише судом за клопотанням про­
курора.

Слід зазначити, що стосовно ініціаторів застосування запобіжних за­ходів чинний КПК України нині непослідовний, бо, наприклад, на підго­товчому судовому засіданні надає учасникам судового провадження, якими, окрім прокурора, є обвинувачений, захисник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник (ч. 2 ст. 314, ч. З ст. 315 КПК), право клопотати перед судом про обрання, зміну чи скасуван­ня щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Таке ж право надано сторонам обвинувачення і захисту у судовому розгляді (ч. 1 ст. 331 КПК). Очевидно, що на практиці слід керуватися останніми нормами процесуального закону як спеціальними і такими, що розширюють права особи в кримінальному провадженні.

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконан­
ня підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних
обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів,
які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального
правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного,
обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному прова­
дженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримі­
нальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обгрунто­
ваної підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також
наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вва­
жати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії,
передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають
права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього
підстав, передбачених цим Кодексом.

1. При обранні того чи іншого запобіжного заходу повинні враховуватися
одночасно його мета (ч. 1 ст. 177 КПК) та підстави (ч. 2 ст. 177 КПК), а також
інші передбачені законом обставини (ст. 178 КПК).

2. Запобіжний захід має обиратися виключно з метою забезпечення на­
лежної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, зокрема, для
забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, перед­
бачених ч. 7 ст. 42 та іншими нормами КПК, а також щоб запобігти спробам
переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити,
сховати або спотворити будь-яку із речей чи предметів, які мають істотне зна­
чення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно
впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, екс­
перта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кри­
мінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопо­
рушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється,
обвинувачується.

Застосування запобіжного заходу з будь-якою іншою метою, наприклад, з метою покарання особи за кримінальне правопорушення, з метою добитися показань стосовно її причетності до кримінального правопорушення тощо не­припустиме. Його застосування в жодному разі не повинно залежати від того, визнає підозрюваний, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення чи не визнає.

,_____________________________________________________________ 403

3. Підстава застосування запобіжного заходу поділяється на загальну і осо­
бливу складові. Загальною складовою є наявність обґрунтованої підозри у вчи­
ненні особою кримінального правопорушення, а особливою - наявність ризиків,
які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обви­
нувачений, а також засуджений може здійснити дії, передбачені ч. І коментованої
статті, з перешкоджання кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне
правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується.

4. Наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального
правопорушення як загальної складової підстави застосування запобіжного
заходу слід розуміти як наявність «розумної підозри», тобто добросовісного,
основаного на сукупності наявних на даний момент доказів припущення про
вчинення цією особою кримінального правопорушення. Ступінь доведеності
підозри, обвинувачення на цьому етапі провадження не є обставиною, що впли­
ває на обрання запобіжного заходу, оскільки встановлення того, вчинила чи не
вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого прова­
дження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Наявність же ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити одну чи кілька із наведених дій як другу складову підстави обрання запобіжного заходу означає наявність даних, які свідчать про обгрунтовану ймовірність вчинення ним таких дій.

5. Закон прямо забороняє слідчому, прокурору ініціювати перед слідчим
суддею, судом застосування до підозрюваного, обвинуваченого будь-якого за­
побіжного заходу за відсутності обгрунтованої підозри у вчиненні ним кримі­
нального правопорушення та відсутності ризиків здійснення дій, передбачених
у п.п. 1-5 ч. 1 коментованої статті.

Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжногозаходу

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім на­явності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинува­
ченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання
підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопору­
шенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в міс­
ці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родиний
утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця робо­
ти або навчання;

404 __________________________________

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих за­
побіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кри­
мінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинува­
чується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення
кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а
також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні об­
ставини.

1.Окрім загальної і особливої складових підстави для застосування за­
побіжного заходу, слідчий суддя, суд повинен також ураховувати обставини,
зазначені в коментованій статті, і оцінити усі їх у сукупності. Самі по собі ці
обставини, за відсутності загальної та особливої складових, не дають слідчому
судді, суду права на застосування запобіжного заходу.

Перелік наведених у цій статті обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, не є вичерпним. Слідчий суддя, суд може визнати такими й інші обставини, наприклад, сприяння розкриттю злочину, вжиття заходів з відшкодування (компенсації) завданої потерпілому шкоди та інші пом'якшуючі обставини. При застосуванні запобіжного заходу ці обставини можуть врахову­ватися як окремо, так і в сукупності.

Вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення як обставина, що враховується при обранні за­побіжного заходу, означає наявність такої їх сукупності, неупереджена оцінка якої дає достатні підстави слідчому судді, суду переконатись у тому, що особа таки могла його вчинити. Європейський суд з прав людини такий ступінь пере­конаності суддів означує (характеризує) терміном «розумна підозра» у вчинен­ні кримінального правопорушення.

2. Обов'язок надання доказів стосовно обставин, що враховуються при
обранні запобіжного заходу, лежить на слідчому, прокуророві. Сторона захис­
ту - підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник,
а також інші учасники кримінального провадження - потерпілий, його пред­
ставник та законний представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та
їх представники вправі подавати такі докази, а також докази на підтвердження
чи спростування як загальної, так і особливої складових підстави обрання за­
побіжного заходу.

3. Тяжкість покарання як обставина, що враховується при обранні запо­
біжного заходу, не повинна визначатися «механічно», як середньоарифметич­
на в межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою особа під­
озрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а як

—___________________________________________________________ 405

конкретний вид та розмір покарання, яке за переконанням слідчого судді, суду, основаним на наявних на час розгляду цього питання матеріалах, могло ббути призначене обвинуваченому судом з огляду на санкцію статті (статей) Особли­вої частини КК та відповідно до положень Загальної частини КК зурахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання за умови визнання його вироком суду винним у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Стаття 179. Особисте зобов'язання

1. Особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, об­
винуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суд­
дею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомля­
ються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невико­
нання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і
на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру
мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

3. Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слід­
чий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

1. Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом, який
полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пере­
сування, вибір місця проживання (перебування), забезпеченні виконання по­
кладених на нього процесуальних та інших, визначених законом і зазначених в
особистому зобов'язанні, обов'язків.

2. На підозрюваного, обвинуваченого слідчим суддею, судом може бути по­
кладено залежно від доведеності прокурором на час розгляду відповідного клопо­
тання обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, обов'язок прибувати за кож­
ною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим
суддею, судом, а також один або кілька із таких обов'язків: 1) прибувати до визна­
ченої службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із на­
селеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу
слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про змі­
ну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування
із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею
з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця,
визначені слідчим суддею, судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або
алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (пас­
порти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і
в'їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК).

Наведений перелік обов'язків, що можуть покладатися на підозрюваного, обвинуваченого як особисті зобов'язання, є вичерпним.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу вклю­
чає: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором слідчому
судді, суду вмотивованого клопотання про обрання цього запобіжного заходу
та доказів на підтвердження його обрання; б) постановления слідчим суддею,
судом вмотивованої ухвали про обрання як міри запобіжного заходу особистого
зобов'язання, із зазначенням, які саме обов'язки покладаються на підозрювано­
го, обвинуваченого; в) складання письмового особистого зобов'язання з пере­
ліком цих обов'язків та зазначенням наслідків їх невиконання; г) ознайомлення
підозрюваного, обвинуваченого під розпис із змістом цього процесуального до­
кумента та роз'ясненням того, що в разі невиконання вказаних зобов'язань до
нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може
бути покладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної
заробітної плати.

4. Під місцем проживання мається на увазі: житловий будинок, квартира,
службове житлове приміщення, будинок-інтернат для престарілих, інвалідів,
ветеранів, інші спеціалізовані будинки, а також інші житлові приміщення, у
яких громадяни постійно чи переважно проживають як власники, за догово­
ром найму (піднайму), або оренди чи зінших підстав, передбачених законодав­
ством України.

Під місцем перебування маються на увазі: готелі, будинки відпочинку, са­наторії, пансіонати, кемпінги, туристичні бази, інші подібні заклади, а також житлові приміщення, які не є місцем проживання громадянина, в якому він про­живає тимчасово.