ІІІ. Система профілактики злочинів.

Запобігання злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів та громадських організацій, які здійснюють антикриміногенний вплив на соціальні об’єкти з метою недопущення порушень кримінально-правових норм і усунення (нейтралізації) чинників, що їх детермінують. Її утворюють суб’єкти, об’єкти та заходи попереджувальної діяльності.

Розглядаючи це питання, зазначимо, що узагальнених теоретичних праць про систему профілактики злочинів у кримінологічній літературі ще немає. Не кращим є стан справ і з правовим забезпеченням цієї діяльності. Для правильного визначення суб’єктів попереджувальної діяльності Ю.Д.Блувштейн запропонував виділити їх основні ознаки:

- цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів як пряма функція;

- зв’язок з іншими елементами системи по “горизонталі” (координація) і по “вертикалі” (субординація);

- здійснення своїх дій відповідно до команд керівних органів системи;

- можливість вибору варіанта поведінки, що визначається конкретним станом об’єкта впливу і межами, заданими системою.

Тому органи, організації та особи, які не володіють хоча б однією з названих ознак, не можуть вважатися суб’єктами профілактики злочинів ^[1].

Різноманітність суб’єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами і методами діяльності - одна з суттєвих особливостей профілактики злочинів. До її суб’єктів належать: відповідні державні органи та установи, громадські організації і формування, посадові особи й інші працівники - представники цих органів, установ, організацій і формувань, а також окремі громадяни.

Суб’єктів профілактики можна також поділити на такі групи:

а) органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);

б) органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);

в) суб’єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів – заклади освіти, охорони здоров’я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Класифікуючи суб’єктів профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вони відрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв’язку, тим паче, що існує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб’єкт наділений своїми повноваженнями (є носієм певних прав і обов’язків).

У кримінологічній літературі виділяють також загальні суб’єкти профілактики, для яких ця діяльність не є головною, і спеціальні суб’єкти, для яких попередження злочинів є головною або однією з визначальних функцій. Остання група суб’єктів – найбільш активна ланка у боротьбі зі злочинністю, оскільки перебуває на її передньому краї, володіючи спеціальними повноваженнями і засобами. Це – органи внутрішніх справ, податкова міліція, служба безпеки, прокуратура, суди, митна варта, спеціальні громадські формування тощо.

Таким чином, системою профілактики злочинів є сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв’язку з цим певні права й обов’язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

Крім суб’єктів, система профілактики злочинів має ще й об’єкти запобіжного впливу. У науковій літературі такими об’єктами визнаються: злочинність, її детермінанти, особа правопорушника та умови її формування, які потрібно корегувати.

Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ. Їх діяльність щодо попередження злочинів носить комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:

1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об’єктів попереджувальної діяльності;

2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб’єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;

3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують криміногенні фактори, але й у встановленому законом порядку пред’являють іншим суб’єктам вимоги щодо необхідності виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;

4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів як гласних, так і оперативних. До того ж у їх структуру входить низка служб і підрозділів, єдине або головне призначення яких полягає у реалізації профілактичних функцій.

Класифікація профілактичних заходів.Численність і різнохарактерність заходів як загальної, так і індивідуальної профілактики виключають можливість їх вичерпного перерахування. Мова може йти лише про їх класифікацію та визначення особливостей кожного виділеного класу. Головними підставами такої класифікації є суб’єкти та об’єкти профілактики, її завдання, форми і методи, ступінь правового регулювання попереджувальної діяльності. Зазначимо, що у кримінологічній літературі зустрічаються й інші підстави класифікації даних заходів.

Заходи загальної профілактики поділяються:

1) за суб’єктом – на загальні і спеціальні. Загальні заходи застосовуються тими суб’єктами, для яких попереджувальна діяльність не є основною функцією. Спеціальні заходи використовуються тими суб’єктами, для яких ця діяльність є основною або однією з головних;

2) за об’єктом – на заходи попередження будь-яких злочинів; заходи попередження окремих видів злочинів (неповнолітніх, рецидивних, насильницьких, корисливих, тощо); заходи попередження конкретних злочинів;

3) за характером завдання – на заходи, спрямовані на виявлення детермінант злочинів, та заходи, спрямовані на усунення (нейтралізацію) цих детермінант;

4) за організаційною формою – на заходи-сигнали і заходи-дії. Заходами-сигналами є інформація про необхідність цілеспрямованого впливу на виявлені криміногенні фактори (подання органів дізнання і попереднього слідства, прокуратури, окремі ухвали судів). Ці заходи, як правило, здійснюються спеціальними суб’єктами попереджувальної діяльності. Інші суб’єкти виконують заходи-дії, тобто безпосередньо працюють над усуненням виявлених детермінант злочинів. Заходи-дії, у свою чергу, за змістом можна розділити на: організаційні, економічні, правові, моральні, технічні (підбір і розстановка кадрів, ефективне використання патрульно-постової служби, удосконалення бухгалтерського обліку, використання сучасних обчислювальних пристроїв, сигналізації тощо);

5) за ступенем правового урегулювання – на заходи правового і неправового характеру. Наприклад, заходи, що здійснюються у межах кримінально-процесуальної діяльності або загального нагляду прокуратури, є правовими, а у сфері господарської чи культурно-виховної діяльності - неправовими.

Зазначимо, що у науковій літературі наводяться й інші класифікації ^[2]. Кожна з них має свої переваги і недоліки, однак, узяті разом, вони дозволяють мати краще уявлення про загальну профілактику злочинів.

Заходи індивідуальної профілактики завжди спрямовані на конкретного члена суспільства чи певну групу осіб, тобто включають у себе відповідну роботу з людьми. Тому вони підкоряються усім основним закономірностям, властивим міжособистісним стосункам. Виходячи з цього, до заходів індивідуальної профілактики злочинів висуваються певні вимоги: вони мають бути обґрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, послідовними і безперервними, побудованими на прогнозуванні поведінки профілактованої особи з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можуть бути поділені на три групи: інформаційні; заходи впливу; заходи контролю. До інформаційних належать такі, що спрямовані на виявлення осіб, котрі потребують профілактичного впливу, а також на збирання необхідних відомостей про них, аби правильно побудувати роботу з ними.

Заходи впливу становлять ядро індивідуальної профілактики. Саме вони покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від скоєння злочину. Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу і, залежно від цього, визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики.

Заходи індивідуальної профілактики можна також розділити на заходи: переконання, примусу і допомоги.

Як уже зазначалося, індивідуальна профілактика спрямована не лише на окрему людину, яка може скоїти злочин, але й на її мікросередовище. Досягти вирішення другого завдання можна різними засобами. Це можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб змінити характер впливу мікросередовища на особу або радикально змінити саме це середовище (скажімо, перевести особу у здоровий колектив). Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напрямку, інтенсивності впливу на особу та інших обставин. Але у будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчиняє аморальні поступки і правопорушення, що не носять злочинного характеру.

Не випадково у кримінології виділяють в окремий підвид так звану ранню профілактику злочинів. За визначенням А.Й.Міллера, під нею треба розуміти спеціальну діяльність щодо виправлення і перевиховання особи, чия поведінка відхиляється від моральних та правових норм, але ще не стала злочинною, що передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення (нейтралізацію) діючих на неї криміногенних факторів мікросередовища, з тим щоб усунути саму можливість вчинення даною особою злочину ^[3].

Наведене свідчить, що з трьох видів антисуспільної поведінки (аморальної, протиправної і злочинної) об’єктом ранньої профілактики виступають тільки перші два види, тобто дозлочинні форми антисоціальної поведінки. Тим самим за своїм змістом рання профілактика є ніби проміжною ланкою між загальновиховними заходами, адресованими всім громадянам (особливо, неповнолітнім), і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин.

Методи і форми профілактичної діяльності.Будь-яка діяльність, у тому числі профілактична, має свої методи і форми здійснення. Профілактика злочинів проводиться із застосуванням заходів переконання та примусу стосовно осіб, які порушують норми права і правила поведінки, встановлені у суспільстві. Тому тут використовуються два методи: переконання і примусу. Якщо перший є більш гуманним, оскільки спрямований на переконання людини в невигідності протиправних вчинків, то другий метод пов’язаний із застосуванням тих чи інших заходів примусу до осіб, які допускають правопорушення. Безумовно, вказані методи повинні застосовуватися з урахуванням криміногенних властивостей особи.

Під формамипопереджувальної діяльності розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних засобів вирішення завдань профілактики злочинів. Серед її суб’єктів особливе місце посідають органи державної влади усіх рівнів та їх виконавчі структури, які, відповідно до Конституції України, покликані забезпечити “дотримання законів, охорону державного і громадського порядку, прав і законних інтересів громадян”. Виходячи з цього, попереджувальну діяльність вони здійснюють у таких формах:

- розробляють систему заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю у суспільстві (соціальних, економічних, правових тощо);

- здійснюють у межах своїх повноважень керівництво суб’єктами профілактики на підвідомчій їм території;

- координують діяльність державних і громадських органів при реалізації комплексних програм боротьби зі злочинністю;

- разом з громадськими формуваннями розробляють і затверджують комплексні плани профілактики злочинів;

- заслуховують керівників правоохоронних органів та громадських формувань з питань зміцнення законності і правопорядку;

- приймають рішення про створення нових суб’єктів профілактики;

- безпосередньо через свої постійні комісії (адміністративні, у справах неповнолітніх тощо) проводять профілактичну роботу, використовуючи при цьому як метод переконання, так і примусу.

Гарантією успіху попереджувальної діяльності є активна участь у ній громадських організацій, трудових колективів і громадян. Це одна з важливих запорук розбудови правової держави, розвитку демократії та створення громадянського суспільства. Діяльність названих суб’єктів, у розрізі обговорюваної проблеми, здійснюється у таких формах:

а) обговорення питань профілактики злочинів у трудових колективах; участь у перспективному і поточному плануванні попереджувальної діяльності з закріпленням її завдань у колективних договорах; взаємодія з правоохоронними органами, що передбачено у нормативних і методичних документах;

б) застосування заходів громадського впливу щодо осіб з асоціальною спрямованістю, аби не допустити їх подальшої деградації і забезпечити корекцію поведінки;

в) індивідуальні і групові бесіди, обговорення поведінки на зборах трудового колективу, призначення куратора, наставника і т.п.;

г) запровадження громадського контролю за дотриманням правових норм у сфері побуту, довкілля, боротьби з пияцтвом, наркоманією тощо;

д) проведення рейдів, патрулювання у громадських місцях з метою зміцнення правопорядку.

Практика виробила й організаційні форми участі громадськості у попередженні злочинів. Це громадські пункти охорони порядку, ради профілактики в трудових колективах, добровільних народних дружинах (ДНД), робітничі загони допомоги міліції та інші. Крім громадських формувань, у попереджувальній діяльності беруть участь окремі громадяни, формами роботи яких можна назвати:

- недопущення негативного впливу на дітей;

- створення нормальних умов життя і виховання неповнолітніх;

- запобігання пияцтву і наркоманії у побуті;

- повідомлення правоохоронних органів про підготовлювані чи скоєні правопорушення;

- застосування заходів необхідної оборони;

- шефство, наставництво над особами, які стоять на профілактичному обліку.

Профілактична діяльність громадськості весь час модернізується і вимагає належного інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення, що покладається на правоохоронні органи. Останнім, як відомо, відводиться головна роль у боротьбі зі злочинністю як спеціальним суб’єктам профілактики. Залежно від завдань, поставлених перед тим чи іншим правоохоронним органом, теорією і практикою вироблені відповідні форми їх запобіжної діяльності.

Основними формами профілактичної діяльності органів внутрішніх справ є:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів;

2) профілактичний облік осіб, схильних до правопорушень, та індивідуальні бесіди з ними;

3) вжиття примусових заходів до осіб, які скоїли різні правопорушення (застосування штрафу, адмінарешту, конфіскації, позбавлення певних прав, направлення на примусове лікування, встановлення адміністративного нагляду і, нарешті, притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину);

4) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою затримання правопорушників, виявлення криміногенних факторів та їх усунення;

5) розробка комплексних планів попередження злочинів на території обслуговування;

6) інформування державних органів про стан злочинності, її тенденції та детермінанти;

7) координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням у попередженні злочинів та інших правопорушень;

8) здійснення правової пропаганди серед населення.

Треба також зазначити, що ця діяльність складається з кількох етапів:

- розробки і здійснення загальних напрямів попередження злочинів;

- конкретизації загальних планів, “заземлення” їх до рівня підприємств, установ, організацій і місця проживання громадян;

- організації індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік;

- припинення злочинів з боку осіб, про злочинні наміри яких відомо працівникам міліції;

- розкриття злочинів і розшуку винних з метою недопущення скоєння ними нових злочинів;

- профілактичної роботи з раніше засудженими, з тим щоб запобігти рецидиву.

Викладені вище положення є засадничими для запобігання будь-яким злочинам. Знання основних напрямків, форм і методів профілактичної діяльності дасть змогу правильно організувати боротьбу з різними видами злочинності, кожен з яких, безперечно, має свою специфіку.