Виступати в судових дебатах; 11 страница

4. Встановлення належності доказів не є одноактним. Зазвичай воно пов'язується з пізнанням фактів і обставин вчинення злочину. На початко­вих етапах доказування належність доказів визначається на рівні ймовірного знання, а остаточний висновок - при прийнятті кінцевих рішень по криміналь­ному провадженню, при встановленні обставин матеріально-правового харак­теру на основі доказів. Це не усуває труднощів у вирішенні питань про належ­ність доказів. Кожний доказ індивідуальний. Ступінь складності встановлення його належності визначається багатьма факторами: особливостями злочину, що розслідується, кількістю і якістю інформації, обсягом відомих та передбачува­них фактів, їх характером та зв'язком з іншими фактами. Таким чином, належ­ність доказів - це їх здатність своїм змістом встановлювати факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Докази будуть відповідати вимогам належності, якщо їх зміст буде вка­зувати: 1) на обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному прова­дженні (ст. 91 КПК); 2) на інші факти і обставини, що мають значення проміж­них та побічних фактів, що використовуються як аргументи, логічні посилання для обгрунтування фактів та обставин, що підлягають доказуванню.

Стаття 86. Допустимість доказу

1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку,
встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті
процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні су­
дового рішення.

1. Якщо належність доказів - це придатність їх за змістом, то допусти­
мість - за формою. Вона притаманна будь-якому явищу об'єктивної природи,
зокрема і доказам у кримінальному провадженні. Вимогами дотримання про­
цесуальної форми закон має на меті отримання доброякісних доказів, здатних
з достовірністю встановлювати обставини справи. Зв'язок форми і змісту діа­
лектичний. Форма не має значення, якщо вона не відповідає змісту. Без форми
зміст не може існувати і виконувати своє цільове призначення. Форма судового
доказу має істотне значення, оскільки зміст його залежить від об'єктивних влас­
тивостей фактів і обставин, що підлягають доказуванню, проміжних і побічних
фактів, від якості джерел, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають
на формування доказів. Традиційно в науковій та навчальній літературі вимоги
допустимості визначаються у такий спосіб:

2. Законність джерела.Перелік процесуальних джерел доказів вказаний
у ч. 2 ст. 84 КПК (показання, речові докази, документи, висновки експертів). Із
цього випливає, що законодавець визнає джерелами доказів: свідка, потерпі­
лого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта, службових осіб - авторів до­
кументів, які поділені відповідним процесуальним статусом у кримінальному
процесі і від яких виходять докази. Не можуть бути доказами фактичні дані,
отримані з анонімних джерел, чутки тощо. Джерело доказів існує в дійсності.
Без людини належна інформація не може бути сприйнята, збережена і доведена
до органів розслідування та суду. Особливості джерела доказів впливають на
його зміст і форму. Без знання джерела не можна судити про якості доказу, його
здатність встановлювати шукані факти. В цьому закладена ідея об'єктивної
можливості перевірки доказів.

3. Законним повинен бути спосіб отримання доказів.КПК унормовує
способи отримання доказів. Так, у ст. 223 КПК сформульовані загальні вимоги
щодо проведення слідчих (розшукових) дій. Статті 224-245 КПК містять норми
щодо умов і процесуального порядку проведення таких слідчих (розшукових)
Дій, як допит, пред'явлення особи для визнання, пред'явлення речей, трупа для
визнання, проведення допиту, обшуку, огляду, експертизи. У гл. 21 КПК викла­
дено вимоги, що пред'являються до законного проведення негласних слідчих
(розшукових) дій (аудіо-, відеоконтроль особи, накладення арешту на корес­
понденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних те­
лекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних сис­
тем, обстеження публічно недоступних місць, житлачи іншого володіння особи,
установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, спостереження

за особою, річчю або місцем, аудіо-, відеоконтроль місця, контроль за вчинен­ням злочину, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльнос­ті організованої групи чи злочинної організації, негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, використання конфіденційного співробітництва). На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій, порядок (процедура) їх провадження в законі не визначена. Це пояснюється тим, що вони мають розшуковий, таємний характер і порядок їх проведення у зв'язку з цим обумовлений конкретною ситуацією. Із змісту ч. 2 ст. 84 КПК випливає, що фактичні дані, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшу­кових) дій, можуть бути допущені як докази, якщо вони отримані та перевірені шляхом гласних слідчих (розшукових) дій з дотриманням прав і свобод людини або з правомірним обмеженням окремих прав і свобод, санкціонованих слідчим суддею. Така ідея знайшла своє відображення у змісті ст. 256 КПК (використан­ня результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні).

4. Процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих (розшукових) дій і негласних (розшукових) дій.Стаття 103 КПК передбачає такі форми фіксації процесуальних дій: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, і журнал судового засідання. У ст.ст. 104-108 КПК сформульовано вимоги до протоколу проце­суальної дії та журналу судового засідання. Правила фіксації кримінального провадження стосуються проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій. Особливості фіксації проведення останніх викладені в ст.ст. 252 і 265 КПК. Закон вимагає у протоколі вказувати всіх осіб, що брали участь у процесуальній дії, а також посвідчення правильності змісту протоко­лу виконаним діям підписами цих осіб. Протокол матиме доказове значення, якщо в ньому будуть засвідчені відповідними особами факти і обставини, що підлягають доказуванню. Це дає можливість органам розслідування та суду пе­ревіряти і відслідковувати етапи формування фактичної основи доказів і бути

переконаними у їх дійсності.

5. Незалежний суб'єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.Перелік незалежних суб'єктів, що мають право на отри­мання доказів, викладається у ч. 1 ст. 84 КПК. Це - слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд, що здійснюють конкретне кримінальне провадження. Відповідно до ст. 39 КПК право на здійснення досудового розслідування також має керівник органу досудового розслідування. За письмовим дорученням слідчого, проку­рора здійснювати слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії можуть також оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби Укра­їни, органів Державної митної служби України. Під час виконання доручень слідчого, прокурора оперативний співробітник користується повноваженнями слідчого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 КПК докази та відомості, одержані від за­питуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову до-

помогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із за­питуваною стороною.

Належним суб'єктом, що має право на проведення процесуальних дій, може бути учасник процесу, який виконує певну кримінальну процесуальну функцію, має процесуальний правовий статус і є суб'єктом кримінальних про­цесуальних відносин у конкретному кримінальному провадженні. Відповідно до ч. З ст. 93 КПК сторона захисту не наділена правом проведення слідчих (роз­шукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Як вказується у цій нормі, стороні захисту надана можливість лише ініціювати їх проведення. Постанова слідчого прокуратури про відмову в задоволенні клопо­тання про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшуко­вих) дій слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного пору­
шення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами
України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдя­
ки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод

Людини.

2. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і

основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозво­
лу суду, без такого дозволу абоз порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського
або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосу­
вання такого поводження;