Шкільний стрес» як один із основних факторів зниження рівня здоров'я учнів.
Тема 2. ВАЛЕОЛОГІЯ - НАУКА ПРО ФОРМУВАННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ, ЗМІЦНЕННЯ І ВІДНОВЛЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ
Лекція 4. Емоції і здоров’я. Поняття імунітету, його форми (2 год.)
План:
1. Емоції і здоров'я.
2. «Шкільний стрес» як один із основних факторів зниження рівня здоров'я учнів.
3. Поняття імунітету, його форми.
Емоції і здоров'я.
Поширена раніше фраза "всі хвороби від нервів" трансформувалась у "всі хвороби від стресів". І не без підстав. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, 45% всіх захворювань пов'язано зі стресом, а деякі спеціалісти вважають, що ця цифра в 2 рази більша. Але ось інший факт: 30-50% відвідувачів поліклінік - це практично здорові люди, які потребують лише деякої корекції емоційного стану.
Однак автор вчення про стрес Ганс Сельє (1) – канадський ендокринолог, айстро-угорського походження, Нобелівський лауреат, першовідкривач стресу, вважає, що стрес може бути корисний, сприяючи підвищенню адаптивних можливостей організму, і навіть називає його "гострою приправою до повсякденної їжі життя" стверджуючи, що лише за певних умов стрес є хвороботворним. В останньому випадку психічні переживання, пов'язані зі стресом, можуть призвести до патологічних змін в організмі і в результаті - до захворювань внутрішніх органів або, як їх ще називають, психосоматичних хвороб ("сома" - в перекладі з латині "тіло"). Однак психіка людини може бути як причиною виникнення стресів, так і найсильнішим проти них захистом. У цьому плані хотілося б виділити три думки.
Перша. Здоров'я - фізичне і психічне - пов'язане із світовідчуттям, "настроєм" і способом життя. Те, що ми думаємо, відчуваємо, робимо, до чого прагнемо, визначають наше здоров'я не менше, ніж здоров'я визначає наше життя.
Друга. Людина відповідальна за своє життя і своє здоров'я не менше, ніж за життя, здоров'я і благополуччя своїх близьких. Розуміння цієї відповідальності може багато змінити в житті. Оздоровлюючись, ми даруємо радість життя і оточуючим.
Третя. Збереження або здобуття здоров'я неможливе без відповідності наших можливостей нашим бажанням. Як говорив Станіслав Єжи Лец (2) –польський поет, письменник-сатирик, філософ і афорист: "Піднімайся над собою, але не втрачай себе з виду".
В перекладі з англійської слово "стрес" означає тиск, натяг, зусилля, а також зовнішній вплив, який створює цей стан. Уперше це слово з'явилося в 1303 році у віршах поета Роберта Маннінга: "...ця мука була манною небесною, яку Господь послав людям, які перебували в пустелі 40 зим і знаходились у великому стресі".
У літературу з медицини і психології слово "стрес" потрапило півстоліття назад. У 1936 році в журналі "Nature", в розділі "Листи до редактора" було опубліковане коротке повідомлення канадського фізіолога Ганса Сельє (тоді ще нікому невідомого) під назвою "Синдром, який викликається різними пошкоджуючими агентами".
Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що різні інфекційні захворювання мають схожий початок: загальне нездужання, втрата апетиту, температуру, озноб, ломота і болі в суглобах. Експерименти підтвердили спостереження молодого вченого. Вони показали, що не лише інфекції, але й інші шкідливі фактори (охолодження, опіки, рани, отруєння і т.п.), поряд із специфічними для кожного із них наслідками, викликають комплекс однотипних біохімічних, фізіологічних і поведінкових реакцій. Сельє припустив, що існує спільна неспецифічна реакція організму на будь-яку "шкідливість", направлена на мобілізацію захисних сил організму. Цю реакцію він назвав стресом.
Інакше кажучи, Сельє припустив, що будь-яка потреба в перебудові вимагає неспецифічної "адаптаційної енергії" подібно до того, як "різні побутові предмети - обігрівачі, холодильники, дзвінки чи лампи - які дають відповідно тепло, холод, звук і світло, залежать від спільного фактора - електроенергії"".
Сельє виділив три стадії розвитку стресу.
Перша - реакція тривоги, яка виражається в мобілізації всіх ресурсів організму.
За нею наступає друга - стадія опору, коли організму вдається (за рахунок попередньої мобілізації) успішно справлятися з шкідливими впливами. В цей період може спостерігатися підвищена стресоопірність.
Якщо ж дію шкідливих факторів тривалий час не вдається усунути, подолати, наступає третя стадія - виснаження. Пристосувальні можливості організму знижуються. В цей період він гірше захищений від нових шкідливостей, збільшується небезпека захворювань.
Поняття "стрес" із часом стало більш широким. Слово "стресор" стало означати не лише фізичний, але й "чисто" психологічний вплив, а слово "стрес" - реакцію не лише на фізично шкідливі впливи, але й на будь-які події, які викликають негативні емоції.
Відомо, що емоції можуть бути позитивними - приємними, або негативними - неприємними. Розрізняють емоції вищі, такі як естетичні, етичні, творчі, і нижчі, пов'язані із потребами організму у воді, їжі, продовженні роду і т. ін. Позитивні і негативні емоції супроводжують нас у всіх сферах життя. В побуті, під час навчання, на виробництві наша діяльність супроводжується емоціями, які відображають ставлення до цієї діяльності. Сила прояву емоцій, їх направленість і вплив на психіку людини індивідуальні. Одні і ті ж явища викликають у людей різні емоції. Те, що одному приносить радість, може бути неприємним іншому. Але спільним є те, що негативні емоції пригнічують психіку, подавляють творчу активність, знижують працездатність.
Пізніше Сельє запропонував розрізняти стрес і дистрес (англ. (distress - виснаження, нещастя). Сам по собі стрес Сельє став розглядати як позитивний фактор, джерело підвищення активності, радості від зусилля і успішного подолання. Дистрес наступає лише при дуже частих або надмірних стресах, у такому поєднанні несприятливих факторів, коли переважає не радість подолання, а почуття безпомічності, усвідомлення надмірності, непосильності і небажаності потрібних зусиль.
Матеріальною основою психіки людини є нервова система, яка включає декілька взаємопов'язаних систем. У пристосуванні організму до зміни середовища існування визначальну роль грає центральна (ЦНС) і периферична нервова система. В найбільш загальному вигляді до ЦНС відноситься головний мозок і спинний мозок.
Головний мозок людини є вищим відділом ЦНС. Кора головного мозку (зовнішній шар) складається із більше ніж 14 млрд. високодиференційованих нервових клітин, які забезпечують процес мислення. Симетричні півкулі головної кори у людини виконують різні функції. Звичайно права півкуля здійснює операції із чуттєвими образами об'єктів, а ліва із знаками (мовними й іншими).
В глибині мозку розміщені більш древні за часом формування відділи, які забезпечують діяльність вегетативної нервової системи. Тут же розміщується спеціальний утвір - лімбічна система з ретикулярною формацією, яка забезпечує прояви емоцій (почуттів). Видалення або подразнення окремих ділянок лімбічної системи призводить до появи емоцій люті, страху, задоволення і т. ін. Лімбічна система зв'язана із центрами вегетативної регуляції і має двосторонній зв'язок з корою головного мозку.
Вегетативна нервова система здійснює регуляцію роботи внутрішніх органів, процесів обміну, кровообігу, травлення, дихання, виділення. Діяльність вегетативної нервової системи направлена на збереження сталості внутрішнього середовища — гомеостазу. В ній є дві підсистеми: симпатична і парасимпатична.
Активність симпатичної нервової системи направлена на мобілізацію ресурсів організму, на підвищення його готовності до дії: частішають і посилюються скорочення м'яза серця; глюкоза звільняється і виділяється в кров, де служить готовим "пальним" для м'язової активності; кровопостачання шкіри і внутрішніх органів зменшується (блідість обличчя при хвилюванні), а м'язів і мозку - збільшується. Крім того, зростає здатність організму до загоєння ран, відновлення тканин у боротьбі з інфекціями.
Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обміну, відновлення "запасів енергії", гальмування, сповільнення і нормалізацію функцій систем організму. Медіаторами симпатичної системи є норадреналін і адреналін, медіатором парасимпатичної системи - ацетилхолін.
Стрес викликає перш за все активацію симпатичної нервової системи - саме вона є посередником між зовнішніми впливами і станом внутрішніх органів. Така активація відбувається регулярно при будь-якому емоційному збудженні, не обов'язково негативному. Однак саме по собі подібне збудження немає хвороботворної дії, оскільки резерви медіаторів у нервових закінченнях при тривалому подразненні швидко виснажуються. Для розвитку стресу необхідне включення головної фізіологічної і біохімічної ланки стресу - "реакції боротьби або втечі".
При такій реакції відбувається рефлекторна активація кори наднирників і "вторинний" потужний викид у кров адреналіну і норадреналіну. Стан, який виникає при підвищенні рівня вмісту цих речовин в крові, схожий із станом збудження під впливом зовнішніх емоційних подразників: підвищується АТ, звужуються судини, частішає пульс і дихання, підвищується рівень холестерину. Часте повторення таких реакцій може призвести до розвитку гіпертонії, виразки шлунка й інших пошкоджень внутрішніх органів. Але й цим шкідлива дія стресу не вичерпується. При достатньо сильних і частих стресах у реакцію додатково втягуються інші відділи ендокринної системи, дія яких є більш тривалою і може негативно впливати на внутрішні органи. Все це можна зобразити у вигляді схеми (схема 1) (3).
Схема 1
 |
Нервова система, як і інші системи організму, має захисні механізми, які оберігають її від перенавантажень. Це в першу чергу реакція гальмування нервових центрів мозку. Психічна перевтома веде до зниження активності нервової системи через виснаження її фізіологічних ресурсів, що призводить у кінцевому рахунку до гальмування і сну. Після відпочинку активність нервової системи відновлюється.
Емоційні перенавантаження можуть призвести до явища, зворотного гальмуванню, - психоемоційного (нервового) перенапруження. Це стан організму між нормальними і патологічними реакціями, тобто функціонування на межі норми адаптації, коли мобілізуються всі резерви системи.
Проблема психоемоційного перенапруження загострилась в останні десятиріччя у зв'язку із змінами в способі життя і трудовій діяльності, які викликані наслідками науково-технічної революції.
Факторами, які зараз впливають на виробничу діяльність людини є:
1) зростаюча інтелектуалізація професійної діяльності при поступовій ліквідації фізичної праці;
2) заміна багатьох видів некваліфікованої праці кваліфікованою;
3) збільшення ролі мислення, діяльності, яка вимагає підвищеної уваги, активного спостереження і контролю, переробки інформації, що поступає, і прийняття рішення в умовах гострого дефіциту часу;
4) ріст інформаційного перенавантаження людей багатьох професій;
5) непомірно зрослі вимоги, пов'язані з інтенсифікацією професійної підготовки.
В результаті цього механізми адаптації в нових умовах відстають від вимог життя.
Психоемоційне перенапруження характеризується тим, що в екстремальних умовах відбувається не гальмування, а збудження нервових центрів, яке приймає застійний характер і підтримується емоційними переживаннями. Реакція конкретної людини на негативні емоції індивідуальна і визначається як фізіологічними особливостями функціонування нервової системи, так і особливостями її психіки, силою волі. Психоемоційне перенапруження включає цілий комплекс реакцій нервової системи і всього організму. Зокрема, велику роль у підтримці стану перенапруження грає те, що поряд із збудженням у корі збуджуються підкоркові системи, які забезпечують додаткові енергетичні ресурси для діяльності кори головного мозку.
Велику роль у підтримці цього стану відіграє робота в нічний час і мала рухливість (гіпокінезія). Багато дослідників підкреслюють, що причини виникнення стресу характеризуються не стільки зовнішніми ситуаційними умовами, скільки станом психоемоційних характеристик людини. Непідготовленість до діяльності, невпевненість у своїх силах, деякі риси характеру посилюють можливість виникнення стресу.
Зараз обґрунтована можливість впливу через кору головного мозку на будь-який внутрішній орган, а зміна діяльності внутрішніх органів впливає на діяльність кори.
Зв'язок соматичних захворювань з нервовими хворобами помічений давно. Відмічається, що у людей, схильних до відчуття страху, внутрішньо напружених, частіше спостерігаються хвороби серця, у схильних до гніву - хвороби печінки, у людей з пониженим настроєм, апатичних - хвороби шлунку і кишечнику. Хронічні хвороби коронарних судин, такі як стенокардія, інфаркт міокарда в 3-7 разів частіше зустрічаються у людей надміру честолюбних, які нетерпимо ставляться до інших.
Щодо ішемічної хвороби серця (ІХС), то клініцисти розрізняють два типи особистості.
Тип А - схильні до ІХС, характеризуються квапливістю, тривожністю, тягою до конкуренції, підвищеним почуттям обов'язку.
Вони, звичайно, мають успіх в ділах, беруться за декілька справ одночасно, відрізняються чіткістю і чесністю у виконанні своїх обов'язків. У них відмічається підвищена активність симпатичної нервової системи.
Тип Б - не схильні до ІХС, байдужі до роботи, не перенавантажують себе, не бажають змагатися, чергують роботу і відпочинок, неконфліктні. Параметри вегетативної нервової системи у них врівноважені.
Шкільний стрес» як один із основних факторів зниження рівня здоров'я учнів.
Вступ до школи - серйозне випробування для дітей. Нове оточення, а ще ж треба підлаштовуватися до нових вимог - уважно слухати і вміти відповідати на питання вчителя, сидіти за партою й усіляко поборювати такі природні бажання, як встати побігати, пограти, повеселитися під час уроку, а ще підняти руку, якщо хочеш щось спитати і т. ін. Якщо усіх цих важких нових вимог дитина дотримується і все в неї йде гарно, вона радісна, захоплена, вірить у свої сили. Якщо ж ні - інтерес до навчання швидко зникає, успіхів немає, а отже чому тоді радіти маленькому школяреві.
Як же забезпечити благополучне входження дітей у нову для них сферу діяльності? Як пом'якшити можливі стреси шкільного навчання, що виникають у шестирічок?
Як правило, шкільний стрес виявляється у безпричинній агресивності, остраху ходити до школи, відмові відвідувати уроки, відповідати біля дошки, тобто поведінка дітей дезадаптивна або має відхилення.
З такими випадками виявів агресивності або страху, тривоги, невпевненості в собі ми зустрічаємося в шкільній практиці відносно рідко. Частіше спостерігаються стани шкільної тривожності, яка виражається у хвилюванні - підвищеній занепокоєності в навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативного оцінювання з боку вчителів та однолітків.
У сучасній школі, як правило, діяльність учителя та учня мають дуже мало точок дотику, адже саме спільна діяльність учителя та учня є найбільш ефективним способом передачі досвіду і знань, культурних здобутків, моральних принципів тощо. Цілі вчителя та учня з самого початку не збігаються: учитель мусить учити, учень - учитися, тобто сприймати, слухати, запам'ятовувати тощо. Незважаючи на те, що всі вчителі знають про необхідність активної позиції учня в процесі навчання, на практиці цей тезис опускають або розуміють занадто обмежено.
Сильна перевтома, перенавантаження учнів також можуть ставати причиною виникнення невротичних розладів. Сам вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Успішність навчання в школі залежить від особливостей виховання в сім'ї, її рівня підготовленості до школи.
Для багатьох дітей вступ до школи може бути складним випробуванням, про це потрібно пам'ятати першому вчителеві й тримати цей процес у полі зору, попереджуючи проблеми та ускладнення у дитини. Отже, наведемо проблеми, із якими зустрічається кожен учень початкових класів:
1) режимні труднощі (вони полягають у відносно низькому рівні довільної регуляції поведінки, організованості);
2) комунікативні труднощі (частіше за все спостерігаються у дітей, які мають малий досвід спілкування з однолітками, виявляються у складному звиканні до класного колективу, до свого місця у цьому колективі);
3) проблеми взаємин з учителем;
4) проблеми, пов'язані зі зміною сімейної обстановки.
На жаль, у частини дітей ці проблеми залишаються невирішеними. Якщо у таких випадках не здійснювати допомогу з боку шкільного психолога, учителя, батьків, то у таких дітей можуть спостерігатися різні форми неврозів як способів неадекватної компенсації непідготовленості до школи.
При розгляді виникнення стресу необхідно враховувати сферу стосунків особистості, оскільки саме порушення стосунків може бути причиною неврозу. Не конкретна патогенна ситуація веде до стресу, а ставлення даної особистості до цієї ситуації.
У багатьох дослідженнях зазначається, що стрес у дітей, насамперед, викликають порушення в системі сімейних взаємин. Насправді діапазон виявів шкільних неврозів досить великий, що ускладнює виділення чітких критеріїв при їх діагностиці. Спостереження та досвід практичної роботи з молодшими школярами вказують на можливість виділення декількох груп дітей, які страждають шкільними струсами:
1. Діти з відхиленнями у поведінці. Вони нахабно поводяться на уроках, ходять по класу під час занять, брутальні щодо вчителя, некеровані, виявляють агресію стосовну вчителя й однокласників. Як правило, вони погано вчаться. Самооцінювання завищене. Найчастіше вчителі відносять їх до педагогічно занедбаних або до розумово відсталих дітей.
2. Встигаючі учні, які задовільно поводяться на уроках, але в результаті перенавантажень або емоційних стресів раптом починають миттєво змінюватися на очах. У них з'являється депресія, апатія. Учителі говорять про таких учнів, що їх ніби підмінили, що вони втратили інтерес до навчання. Дитина відмовляється ходити до школи, починає грубити, огризатися. У неї можуть виникнути нав'язливі думки, невротична депресія, що виявляється в пригніченому настрої, емоціональній лабільності, тривозі. Для цієї групи дітей іноді бувають характерні аутизм (дитина втрачає контакт із дійсністю, інтерес до оточуючих, повністю занурюється у власні переживання), мутизм (відмова від комунікативного мовлення, повна або часткова відмова розмовляти з дорослими). Педагоги на початку намагаються з'ясувати причини таких змін, але частіше за браком часу не звертають уваги на таких дітей, зараховують їх до розряду важковиховуваних.
3. Учні, у яких зовні здається все гаразд (добра успішність, задовільна поведінка), насправді спостерігаються різні ознаки емоційних негараздів: страх відповідати біля дошки, з місця - тремор (дрижання, швидкі коливальні рухи кінцівок або тулуба, викликані скороченнями м'язів рук), говорять дуже тихо, плаксиві, тримаються завжди осторонь. У таких учнів підвищений рівень тривожності, їхнє самооцінювання, як правило, занижене, вони занадто вразливі. Для вчителів діти цієї групи не становлять особливого інтересу, оскільки вони не заважають на уроках, старанні й вчаться задовільно. Через сором'язливість, підвищену тривожність такі учні не можуть виявитися в повній мірі. Рівень розвитку невербального інтелекту таких дітей набагато вищий рівня вербального. їхні потенційні можливості можуть повністю розкритися лише при індивідуальній роботі.
Найбільш характерним для цієї групи дітей є фобічний синдром (нав'язливе переживання страху з чіткою фабулою, стислий зміст подій). Основними ознаками патологічних страхів є їх безпричинність, тривалість, схильність до генералізації. Можна виділити також особливу групу страхів, викликаних страхом опинитися невідповідними під час тієї чи іншої діяльності, не виправдати очікування оточуючих. У таких учнів спостерігається страх школи як своєрідний різновид надто цінних страхів, причиною може бути полохливість відносно суворого вчителя, покарання за порушення дисципліни тощо, в результаті чого дитина відмовляється відвідувати школу.
Дослідження свідчать, що агресивність дітей у першому випадку, апатичність - у другому, скутість - у третьому - це різні способи неадекватного психологічного захисту. Характер і вияви психологічного захисту при шкільних неврозах залежать насамперед від типу вищої нервової діяльності, від особливостей виховання в сім'ї, від психотравмуючої ситуації. Задача вчителя - правильний підхід до виховання дитини, створення сприятливих умов для її фізичного, духовного й інтелектуального розвитку.