Умови успішного формування навички

Успішність формування навички залежить від ряду умов.

Перша умова — чіткість поставленої мети, усвідомлення того,що повинно вийти внаслідок діяльності в цілому і на окремих етапах/

Чим старшим стає школяр, тим більшого значення набуває для нього відповідний інструктаж. Молодші школярі часто за­хоплюються самим процесом виготовлення речі і втрачають ме­ту (почавши робити указку, так захопилися процесом стругання, що від виробу нічого не залишилося). Коли немає чіткого уяв­лення про те, що і як робити, потрібна навичка сформуватися не може. Молодший школяр іноді не може зосередитися на меті роботи, бо надміру концентрує увагу на власних діях.

Друга умова успішного формування навички — планування діяльності, усвідомлення способу її виконання. Планування даєможливість краще усвідомити мету всієї роботи, уявити собі про­дукт праці, результат праці, обдумати трудові процеси, послі­довність їх і виділити вузлові моменти. Молодшому школяреві часом буває важко охопити трудовий процес у цілому, хоча вчи­тель може сказати учневі (а часом і показати), що повинно бути в результаті роботи або до чого він повинен прагнути. Тому до­цільно розчленувати процес роботи на окремі етапи і виділити часткові завдання, які в процесі діяльності школяра можуть об'­єднатися в більше завдання.

Спершу під керівництвом учителя, а згодом самостійно учень навчається планувати свою діяльність, способи її виконання. Без самостійного планування учнем своєї діяльності навичка буде неповноцінною.

Третя умова успішного формування навички — контроль, а потім і самоконтроль. Контроль здійснюється і по завершенні роботи, і в процесі її. Контроль дає змогу усвідомити ще в про цесі формування навички, як іде діяльність, які вона має недо­ліки та які виявляються в ній позитивні моменти. Брак контролю призводить до того (це особливо часто буває у молодших шко­лярів), що помилки та недоліки закріплюються в процесі вправ. Це тягне за собою формування недосконалих дій, рухів та при-йомів.

У роботі з учнями початкової школи винятково важливо звер­тати увагу на правильність і точність виконання перших дій у хо­ді формування навички; Перші дії та рухи, як правило, особливо міцно закріплюються у школяра, дуже важко ліквідуються, а в пізнішій діяльності бувають рецидиви, тобто повернення до не­правильно засвоєних раніше дій та рухів. Досвідчений учитель, як правило, враховує цю особливість молодших школярів і, перш ніж дозволити їм виконувати дії, проводить відповідну підготов­чу роботу. На уроках праці учитель показує, як треба користу­ватися ножицями. Перш ніж братися за різання паперу, учні проробляють вправи без ножиць, відтворюючи рухи ножиць ру­ками, потім — з ножицями, але без паперу, і лише після такого попереднього тренування виконують вправи з папером.

Проводячи контроль, учитель стежить за тим, як учні викону­ють завдання, і вносить поправки, учить, як треба різати папір, а головне — намагається запобігти помилкам і, коли бачить, що помиляється багато дітей, припиняє роботу, показує ще раз, як треба робити, як виконувати роботу правильно.

Так формуються і закріплюються правильні навички в учнів. Учитель пропонує школярам порівняти свою роботу зі зразком (це контроль через порівняння) і самостійно відшукати, що в їх­ній роботі виконано добре, а що не так, як треба виправити не­правильне, погане. Учитель навчає школярів самоконтролю на початку і по завершенні роботи, а згодом і в процесі самої робо­ти. Самоконтроль приводить учня до оцінки своєї роботи, до усві­домлення та розуміння своїх помилок.

[Четверта умова успішного формування навички — оцінка ді­яльності. У процесі роботи учитель оцінює її, схвалює дії учня та оцінює результат праці — це своєрідне підкріплення дії, за­кріплення її. Негативна оцінка, указування тільки на помилки, без показу позитивного, не дає потрібного ефекту.

На формування навички впливають індивідуальні особливос­ті школяра. Зокрема, його ставлення до цієї діяльності має ве­лике значення для вироблення навичок. Важко виробити навичку в дитини, якщо вона вважає, що відповідна діяльність їй зовсім непотрібна.

Головним показником того, що людина оволоділа навичкою, є результат роботи. Систематичне, а не випадкове досягнення добрих результатів пов'язане з швидкістю виконання роботи та з якістю її. Виникає своєрідна, індивідуальна манера в роботі, тобто сталість навички. Формується вміння змінювати спосіб дії, якщо змінюються умови, тобто формується гнучкість навич­ки, або, інакше кажучи, певна майстерність.

Навичка часто руйнується, якщо тривалий час немає вправ. Для відновлення навички необхідно знову повторити відповідні вправи.

Взаємодія навичок

Стара навичка може сприяти засвоєнню нової дії або, навпаки, заважати її засвоєнню.

Позитивний вплив раніше засвоєної навички на опанування нової дії називають перенесенням навички. Навички, вироблені під час розв'язування задач одного типу, допомагають розв'язу­вати задачі другого типу аналізувати умову задачі, встановлю­вати залежність між даними, планувати розв'язання. Перенесення навички відбувається у тому випадку, якщо є спільне в старій ТїГновї1йгдтяльності.І Під час навчання письма, лічби, під час роз­в'язання складних завдань — скрізь можна спостерігати, як ста­рі навички, вироблені в попередній діяльності, допомагають ово­лодіти новою навичкою або новим матеріалом.

Перенесення навички не механічний процес: чим свідоміше оволодіває учень навичкою, тим легше відбувається її перене­сення. Учитель завжди повинен це враховувати, заздалегідь мати на увазі значення вироблюваної навички для майбутньої діяль­ності.

Негативний вплив старих навичок на засвоєння нових називається інтерференцією. Наприклад, школяр у дитинстві навчив­ся плавати досить недосконалим способом. Потім вступив до спортивної школи, де його почали навчати плавати стилем брас. Проте стара навичка заважала засвоїти нову, хлопчикові дове­лося довго переучуватися. | Буває, що стара навичка негативно впливає на нову уже після того, як ту засвоєно. Наприклад, під час навчання письма до школи учень набув негативну навичку — неправильно тримати ручку. Учитель навчив школяра правиль­но тримати ручку, але в деяких випадках учень повертається до старих прийомів, особливо коли зустрічаються утруднення або коли він надміру захопився роботою.

Звички

Звички — це стійкі способи дій людини, виконання яких за певних умов стає потребою. Фізіологічною основою звичок є ди­намічність стереотипу.

Звична дія на відміну від навички спричинюється потребою здійснити її; якщо людина не виконає цієї дії, у неї виникає почуття невдоволення, незручності. Наприклад, у дитини виро­билася звичка лягати спати в певний час. Невиконання цього пра­вила викликає у дитини вередування, сльози, погіршує настрій.

Чим відрізняються звички від навичок?

Звички формуються внаслідок простого повторення, і, сфор­мувавшись, уже не вдосконалюються; навички ж завжди фор­муються в результаті вправ.

Звичка може виникнути ненавмисне, а навичка завжди фор­мується з заздалегідь поставленою метою/ Проте звичку можна виробити і свідомо, поставивши за мету — мати таку звичку. Людина може свідомо позбавитися небажаної звички.

Від перших днів навчання учитель починає виробляти в учня звички (звички культурної поведінки, санітарно-гігієнічні звич­ки). У І класі в школярів виробляють звичку працювати, дотри­муючи певних умов (порядок на парті, положення зошита під час письма), звичку ввічливості. Від багаторазових вправ в учнів виробляються не лише уміння та навички, а й виникає потреба робити певним чином.

3вички можуть бути корисними і шкідливими. Корисні звич­ки дають людині можливість швидко й упевнено проробляти певні потрібні дії, дотримувати правил поведінки гігієнічних правил, правил праці тощо.

Шкідливі звички можуть виникнути дуже рано, ще в дошкіль­ному віці. Шкідливі звички, як правило, виникають в результаті наслідування, а також закріплення неправильних форм поведін­ки, внаслідок помилкових дій батьків. Наприклад, у деяких шко­лярів виробляється звичка відповідати на вимоги старших (якщо ці вимоги не відповідають бажанням дитини) вередуванням, про­являють упертість, негативізм, грубість. У деяких учнів початко­вої школи проявляються антигігієнічні звички — смоктати па­лець, гризти нігті, під час їди брати сіль з сільнички рукою, обли­зувати пальці після їди і т. д.

Проявляються негативні звички у поводженні дітей одного з одним — застосування лайливих та грубих слів, передражню­вання товаришів, гримасничання.

Боротися з негативними звичками важко. Легше запобігти їх виникненню. Досвідчений учитель, якщо він бачить, що в школя­ра виникає негативна звичка, негайно вживає заходи, щоб при­пинити її, і особливо намагається не допускати її прояву: відо­мо, що повторення — це основа вироблення звички. Учитель за­суджує прояв негативної звички і створює громадську думку колективу (хоча з педагогічних міркувань іноді це робити недо­цільно, а слід обмежитися індивідуальною роботою з учнем). Учитель учить школяра, що треба робити, як замінити негативну звичку позитивною, учить дитину проявляти наполегливість, во­лю, викликає в учня бажання самому позбутися негативної звич­ки. Учитель звертається до моральних почуттів учня, переконує його в хибності звички і створює обгрунтоване бажання боро тися з нею. Учитель викликає негативні емоції в учня під час прояву шкідливих, негативних звичок. Це гальмує їх подальший розвиток.

(Розрізняють кілька видів позитивних, корисних звичок.

1. Трудові звички — звичне позитивне ставлення до праці, певна манера працювати, звичка плану-вати роботу і доводити її до кінця, самостійно діяти.

2. Санітарно-гігієнічні звички — мити руки перед їдою, уми­ватися, чистити зуби, бути охайним.

3. Звички культурної поведінки — ввічливо звертатися до лю­дей, проявляти увагу до старших, посту-патися місцем у транс­порті літнім, правильно й красиво говорити і т. д.

4. Моральні звички — звички говорити правду, бути чесним, вести себе певним чином за певних умов, бути принциповим та багато інших.

5. Розумові звички — звичні способи мислення, звичний під­хід до розв'язання завдань, звичний спосіб міркування.

Звички формуються, виховуються в результаті вимог бать­ків, учителя, товаришів. Корисні звички можуть вироблятися і в процесі самовиховання.

Цінність самовиховання полягає в тому, що учень сам при­ходить до висновку про необхідність виробити в себе звичку, проявляє для цього вольові зусилля, наполегливість. При цьому треба враховувати, що можливості самовиховання у дітей 7— 10 років ще досить обмежені, до того ж звички, які школярі змо­жуть у себе виробити самостійно, як правило, нескладні. На­приклад, усі учні класу мають чистий і охайний вигляд, у них акуратні книжки, зошити, завжди порядок на парті — все це стало доброю звичкою у дітей. І виховувалася ця звичка доб­ровільно, самі учні виробляли в себе навички охайності, чистоти, акуратності, а потім це стало звичною формою поведінки — пе­рейшло в звичку.

^Звички виникають й розвиваються також шляхом наслідуван­ня. Дитина наслідує дорослих. Спершу вона точно відтворює дії дорослих, потім вносить щось своє на основі досвіду та своїх індивідуальних особливостей. Наслідування буває навмисне і ненавмисне.

Велике виховне значення має навмисне наслідування. Нена­вмисне наслідування веде до вироблення звички через багатора­зове неусвідомлене повторення.

Тільки єдина лінія виховання у школі та сім'ї приведе до вироблення в учнів потрібних, корисних звичок. Вихованню по­зитивних звичок у дітей сприяє, громадська думка, думка това­ришів, стиль роботи класного керівника.

Ми увійшли в клас, і відразу стало зрозуміло, що клас орга­нізований, у дітей вироблено звичку культурної поведінки: вони тихо встали, вітаючи нас, і так само тихо сіли на свої місця. Ми спостерігали за цими учнями і під час уроку: у них сформовано звичку уважно слухати, організовано починати роботу. Ось один учень проявив невитриманість: він швидко розв'язав задачу, схопився і просить, щоб його запитали (цей учень — новачок у класі). Негайно сусід закликав його до порядку, а решта дітей подивилася на нього з осудом.

У цьому класі немає умов для прояву неорганізованості, звід­си й результати — у всіх учнів виробилася добра звичка — орга­нізовано працювати.

Запитання для повторення

1. Що таке вміння, навичка, звичка та як вони утворюються? Вкажіть відмінності між навичкою і звичкою. 2. Які фізіологічні механізми навичок і звичок? 3. Перелічіть умови вироблення на­вичок у молодших школярів в письмі та читанні. 4. Наведіть приклади перенесення та інтерференції навичок. 5. Як вихову­ються звички у молодших школярів?

Практичні завдання

1. Ознайомтеся з звичками учня, за яким ви спостерігаєте.
Як вони проявляються в його навчальній роботі та в поведінці?
Що треба зробити, щоб ліквідувати погані звички? Які звички
необхідно виробити у дитини?

2. Порадьте батькам школярів щодо того, як діти повинні
готувати домашні завдання. (Врахуйте, що було сказано про ви­
роблення умінь, навичок, звичок.)

Розділ V//. УВАГА